– Що ви робите в моїй квартирі? – Віра завмерла на порозі, повернувшись з роботи.
– Живу! Буду жити з вами, – гордо заявила свекруха…
…День видався якимось метушливим. Таких клієнтів у Віри не було вже давно.
Хотілося навіть відправити його далеко і надовго, але Віра дорожила своєю репутацією, і її юридична фірма була однією з найпопулярніших у місті.
Додому поверталася з мрією про гарячий душ, ароматний чай і книжку, яку не встигла вчора дочитати.
Чоловік мав повернутися вдень з відрядження, а це означало, що він буде міцно спати цілу добу, тож у Віри буде час відпочити й привести себе до ладу.
Відчинивши двері, вона відразу помітила зміни у власному домі.
У коридорі стояла велика сумка, як у човників із дев’яностих, на вішалці висіло жіноче пальто, а поруч із полицею для взуття валялися жіночі черевики.
Речі чоловіка були на місці, значить, він удома.
Віра зняла верхній одяг, поставила на полицю чоботи й здригнулася, коли з кухні вийшла жінка.
Не відразу Віра в ній упізнала матір свого чоловіка. Погладшала, недоглянута, зовсім не та дамочка, яку бачила Віра три роки тому.
– З’явилася? – запитала Ада Миколаївна і широко посміхнулася.
Віра встигла помітити, що жінка втратила кілька передніх зубів за цей час. Раніше свекруха завжди стежила за собою.
– А я там якраз щось приготувала, ходімо, за компанію.
– Що ви робите в моїй квартирі? – Віра ледве змогла вимовити слова.
– Живу! Житиму з вами, – гордо заявила свекруха.
– Що значить «житиму з вами»? – Віра не могла зібратися з думками від такої нечуваної нахабності.
Три роки тому Ада Миколаївна вигнала сина і його дружину зі своєї квартири, просто в нікуди.
Віра тоді тільки починала розвивати власну справу, Валерій залишився без роботи, як на зло, і до того ж вони чекали на дитину.
Але Ада Миколаївна заявила, що їй час подумати і про особисте життя, а син уже дорослий, може сам дбати про власну сім’ю.
У той час бабуся Віри хворіла і вже давно переписала свою однокімнатну квартиру на улюблену єдину онуку.
Але Віра не могла зважитися піти до бабусі, до того ж з чоловіком, хоч вона і була офіційною власницею цього житла.
Вона розуміла, що бабуся подбала про її майбутнє, але зараз їй ця квартира потрібна самій.
Вона, звичайно, допомагала старенькій. Щодня до неї приїжджала, готувала, прала, допомагала помитися. Але створювати їй незручності, засмучувати, ніяк не могла.
Ада Миколаївна не дозволила їм хоча б на добу затриматися, щоб знайти собі житло в оренду.
Привела додому чоловіка, трохи старшого за сина, і представила як свого бойфренда. Віру тоді пересмикнуло від цих слів.
Вони з Валерою нашвидкоруч зібрали речі і вже на вулиці, сидячи на пронизливому вітрі, шукали хоч якесь житло.
Грошей було обмаль, і заселитися їм вдалося лише пізно вночі, пройшовши чимало випробувань.
Знайшли кімнатку в дерев’яній «клопівні» і були раді, що змогли зігрітися, і дах над головою був хоч якийсь.
Через те, що сталося, Віра тоді втратила дитину і ось уже три роки не могла знову опинитися при надії.
А незабаром після тих подій не стало Віриної бабусі. Якось все одночасно навалилося.
І хоч питання з житлом тепер вирішилося, Віра дуже сильно переживала, втративши рідну людину.
Про свекруху вона навіть думати не хотіла, Валерій теж матері дзвонив усього пару разів, і та заявляла, що у неї все просто чудово, турбуватися про неї не обов’язково.
І ось, ця сама жінка, яка вигнала сина і невістку зі своєї трикімнатної квартири, тепер стоїть в однокімнатній квартирі Віри і дивиться на неї, немов вона тут господиня.
– Ну, то й означає! – Ада Миколаївна не переставала посміхатися, а Віра насилу стримувала своє невдоволення.
– У вашій квартирі вам стало тісно? – запитала Віра, – раз вирішили до наших «палаців» завітати?
– Ой, та не язви! – пирхнула свекруха. –Нічого в цьому дивного! А моєї квартири більше немає, і ніколи не буде. Давай, ходімо! Я й червоного прихопила. За мир! Давай!
– Ада Миколаївна! – Віра старанно зберігала самовладання, – Я повернулася з роботи і дуже хочу відпочити. У своїй квартирі! А вас прошу з речами на вихід! Негайно!
– Що? – свекруха блиснула іскрометним поглядом і крикнула вглиб квартири: – Валерко, ну вже досить спати! Іди, постав свою мадам на місце!
Валерій вийшов із кімнати, солодко потягуючись на ходу.
– Привіт, рідна! – він чмокнув Віру в щоку і подивився на матір. – Чого галасуєш?
– Ну ось, твоя дружина мене проганяє! – сказала з таким презирством, що Вірі захотілося викинути її за поріг своїми руками.
– Віро, це я її привів, чого ти? Вона залишилася без житла, нам зателефонувати навіть не могла, нових номерів не знала.
Я її зустрів на вокзалі, де вона вже більше тижня якось перебивалася, ну не міг я її на вулиці залишити, все-таки, вона моя мати!
– А квартира моя! – з гіркотою вигукнула Віра. – І нам самим тут місця мало!
– Ой, а то я багато місця займаю! – втрутилася свекруха. – Он, на кухні киньте мені якусь підстилку і вистачить!
– Кухня — не притулок для бездомних! – парирувала Віра.
– Віра, послухай, ну, навіщо ти так, – Валерій погладив її по спині й потягнув до кімнати. – Присядь, послухай!
Мати потрапила в скрутну ситуацію. Її співмешканець обдурив її. Спочатку витягнув усі її заощадження, їй на себе зовсім нічого не залишилося.
Бачиш же, як вона виглядає тепер. Потім він змусив продати квартиру, щоб, нібито, їм до столиці перебратися, про що вона завжди мріяла.
Сказав, ніби вже знайшов там будинок, поїхав домовлятися. А вона, як тільки квартиру продасть, перекаже йому гроші і слідом поїде. Він до її приїзду вже все оформить.
Ну, так вона і зробила. А як гроші переказала, він перестав на дзвінки відповідати і сам не подзвонив жодного разу.
Ми повинні їй допомогти, Віро, ну ж бо це не чужі люди! Ти ж юрист, спробуй скасувати угоду про продаж.
– Валеро, ти в своєму розумі? До чого тут добросовісні покупці? Вони придбали квартиру чесним шляхом.
Хіба що твою матір під дулом змусили папери підписати, та й то, це ще довести довелося б.
– Ну а того гада покарати? Може, вийде повернути, що вона туди переказала, чи ще якось? За шахрайство притягнути до відповідальності, нехай повертає все!
– Валера, ти ж доросла людина, а говориш якісь дурні речі. Він не дурень, напевно, і навряд чи поверне гроші, він їх миттєво встиг вивести кудись, інакше бути не може.
Але навіть якщо! Навіть якщо його вдасться знайти, вдасться притягнути до відповідальності і йому присудять повернути ці гроші, то він просто зможе повертати по тисячі на місяць і ніхто його за це не покарає.
Адже він не відмовиться платити, а просто, всієї суми у нього, звичайно ж, не буде. Невже ж вона не розуміла, до чого це може призвести, коли тільки зв’язалася з цим молодиком?
– Ну, зроби хоч щось, Віра! Ми ж не залишимо її на вулиці. Адже вона мати, як не крути!
– Неприємно нагадувати, але вибач, Валер, вона ж думала, що ти її син, коли нас проганяла в невідомість?
Та вона навіть не запитала про дитину, знаючи, що в той момент я була при надії. Вона, мабуть, вважає нас чужими, і якби не стало гаряче, то ніколи б і не згадала.
– Ну, знаєш, хто старе згадає…
– Ось саме! Давай не будемо згадувати старе, але зараз нехай твоя мама збирається і шукає собі інший притулок. Я не хочу жити у власній квартирі в скрутних умовах, і не буду!
– Віро, ти ж добра, чуйна людина! Якби вона була твоєю клієнткою, ти б теж так до неї поставилася?
– Я не проти допомогти їй, складу заяву в поліцію, і все. Далі нехай вона сама домагається справедливості, але в моєму домі для неї місця немає!
Я не забула, що з її вини втратила дитину тоді! Я не забула, як сиділа на холодній лавочці опівночі! Не ображайся, але покажи їй, де двері.
– Я не зможу виставити матір на вулицю!
– Не зможеш? Ну, тоді зніми для неї номер у готелі зі своїх заощаджень, або квартиру зніми на місяць.
А далі нехай сама вирішує, як їй бути, вона ж не маленька дівчинка, впорається!
– Не думав, що ти такою жорстокою виявишся. Ось недарма кажуть, що живеш з людиною і не знаєш, чого від неї можна очікувати!
– А ти правий, коханий! Не думала, що ти забудеш, як Ада Миколаївна колись з нами вчинила.
– Не можна бути такою злопам’ятною, Віро!
– Не можна? Та я тепер навіть не знаю, чи зможу колись стати матір’ю! І ти мені кажеш, що так не можна?!
– Віро, минулого не повернути, а от зараз від нас безпосередньо залежить доля людини, яка нам не чужа.
– Особисто для мене ця людина абсолютно чужа! – вигукнула Віра. – Кажу востаннє! Я хочу відпочити в спокійній обстановці.
Завтра мені доведеться розібрати складний випадок клієнта, тому вирішуй питання зі своєю матір’ю, але не в моїй квартирі!
Не можеш показати їй на двері, йди разом з нею.
– А й правильно! – заскочила в кімнату свекруха! – Ходімо, синку, навіщо тобі така дружина? Кидає в біді, хіба ж так можна?!
А якщо з тобою щось трапиться, вона ж без жалю на вулицю викине, як непотрібного пса.
– Так, набридли ви обоє! Геть з мого дому! Погана у тебе дружина, Валеро, догоджай матусі, йди разом з нею, тільки негайно! Мені теж такий чоловік не потрібен, якому плювати на мої почуття!
– Ой, та які в тебе там почуття можуть бути?! – Ада Миколаївна входила в раж.
– Дійсно, жодних! І саме тому, якщо ви негайно не заберетеся, я викину всі ваші речі з балкона!
– Збирайся, мамо, – сказав Валерій і обпалив дружину поглядом, – знайдемо, куди поїхати.
– Так і чого, не поїмо навіть? Я ж там приготувала, і пляшечку…
Віра гірко посміхнулася.
– З собою заберіть!
Через кілька хвилин двері гучно зачинилися. Віра здригнулася і, впавши на ліжко, гірко заплакала.
У пам’яті досі були живі моменти, коли свекруха їх виганяла без краплі жалю, як вони сиділи під дощем, шукали в телефоні оголошення в інтернеті, дзвонили, потім ця кімната з тарганами, страх і… втрата дитини.
Цього Віра ніколи не змогла б пробачити. Вона не була з тих, хто може все зрозуміти і відпустити. Вона мріяла про дитину, і її позбавили цього щастя.
А може, вона все ж неправа? Може, доля розпорядилася так тоді, а ось зараз, навпаки, Аду Миколаївну в її квартиру привела, щоб перевірити Віру, випробувати на людяність.
Можливо, варто було допомогти, і чоловік мав рацію?!
До самого ранку Віра так і не змогла заснути, а треба було ще й їхати на роботу.
Вона вирішила зателефонувати Валерію, дізнатися, як вони, де, але абонент був недоступний.
Вірі довелося зібратися, випити міцної кави і їхати в офіс. Взявши документи з собою, вона попросила помічницю турбувати її тільки з дуже серйозних питань.
Повернувшись додому, вона спочатку здивувалася, що двері не зачинені – невже не зачинила, йдучи?
Але, тихонько увійшовши, побачила ті самі черевики і почула голоси.
– І гроші всі, що є, забери. Ти теж заробляв! – наполягала Ада Миколаївна.
– Та ми готівку не зберігаємо, – відповів їй Валерій.
– Тоді візьми всі картки, зніми гроші, їй нічого не залишай! Тобі тепер кожна копійка знадобиться, щоб Наді догодити.
А ти молодець, що не був вірним цій стервочці Вірочці! Справжній мужик завжди має коханку!
– Мамо, Надя мені не коханка.
– Ай, та годі! Думаєш, я не помітила, як вона на тебе дивиться, закохана, як кішка в березні!
– Так, вона до мене небайдужа, тому й привіз тебе до неї, знав, що не прожене.
– Скажи ще, що між вами нічого не було! Так я й повірю, як же!
– Була одна помилка, після корпоративу, але це нічого не означає, розумієш! Я Віру люблю.
Ось нехай трохи понервує, навчиться чоловіка поважати й матір його любити, потім і повернуся до неї, а поки що в Наді поживемо.
– Навіщо тобі знадобилася ця Вірка, зі своєю однокімнатною квартирою? У Надьки і кімната для мене буде окрема, і сама вона по-людськи мене прийняла. Ось з нею й залишайся!
– Мамо, вирішаться всі твої проблеми, і ти знову будеш жити самостійно, ось тільки Віра охолоне, і подумаємо, як тобі допомогти.
– Віра не охолоне! – почув голос дружини і здригнувся від несподіванки. – Ну точно, доля всім керує, не інакше!
Адже не просто так все відбувається, а то б так і не дізналася, що роги ношу, а вони мене, вибач, не прикрашають.
Віра сіла в крісло і почала спостерігати, як Валерій складає речі в сумку.
– Я поспостерігаю, а то ще мої прихопиш, – сказала вона і подумала, як все-таки правильно вона вчора вчинила, – І так, твої картки всі порожні, якщо пам’ятаєш.
А на мої ти навіть не розраховуй, а то сам же залишишся винен. Я ж юрист, як ти любиш сам нагадувати!
Чоловік нервував і, зібравши всі речі, застебнув блискавку на сумці та, кивнувши матері, мовчки вийшов із кімнати.
Не став виправдовуватися, не став просити вибачення.
«Ну ось і все!», – подумала Віра, коли вони вийшли з квартири, і зателефонувала майстру, щоб він замінив замки.
