Влад вимкнув воду в душі. Витер обличчя рушником, прислухався до звуків зі спальні. Маша ще спала.
Краплі стікали по його плечах, залишаючи вологий слід на щойно вимитій підлозі.
Глянувши мигцем у дзеркало, Влад залишився задоволений своїм відображенням. У тридцять сім він непогано виглядав.
Регулярні походи в спортзал і здоровий спосіб життя давали свої результати. Жінки звертали на нього увагу, і це лестило його самолюбству.
Останні тижні здавалися найщасливішими за довгий час. Розлучення з Іриною поки не було оформлено до кінця, але сам факт розставання дав Владу те саме відчуття свободи, про яке він мріяв.
Зустріч з Машею перевернула все з ніг на голову. Влад не пам’ятав, коли востаннє відчував такий приплив емоцій.
— Ти вже встав? — долинув сонний голос Маші зі спальні.
— Так, зараз зроблю каву, — натягнув домашні штани і вийшов з ванної.
На ліжку напівлежала Маша. Розпущене волосся розкинулось по подушці. У свої двадцять вісім вона була сповнена енергії та якоїсь особливої життєвої сили.
Влад підійшов, поцілував її в чоло і попрямував на кухню.
— Знову кава в ліжко? — Маша потягнулася всім тілом, посміхаючись. — Прямо як у перші дні знайомства!
— А чому б і ні? — посміхнувся Влад, дістаючи кавоварку, яку Ірина привезла три роки тому з Італії.
Квартира все ще зберігала сліди минулого життя. Маша перевезла частину своїх речей, але багато що нагадувало про Ірину.
Фотографії в рамках Влад прибрав у шухляду столу, але книги на полицях, посуд у шафках і навіть розстановка меблів — все видавало присутність іншої жінки.
— Знаєш, нам треба зробити ремонт, — Маша зайшла на кухню в його футболці. — Хочу, щоб ця квартира стала по-справжньому нашою.
— Звичайно, як тільки з документами на розлучення все владнається, — Влад поставив чашки на стіл.
— А коли це буде? — Маша сіла, підігнувши під себе ногу. — Ти ніби говорив, що це справа кількох тижнів.
— Ну, сама розумієш… бюрократія, — Влад невизначено махнув рукою, розмішуючи цукор у чашці. — Але це неважливо. Ми з Іриною все вирішили, залишилося тільки дочекатися штампа в паспорті.
Маша відпила кави, розглядаючи Влада поверх чашки. Їхні стосунки розвивалися швидко. Три місяці від знайомства в офісі до переїзду до нього.
Зазвичай Маша не приймала таких рішень з наскоку, але Влад був наполегливий і переконливий. Його впевненість у тому, що минуле залишилося позаду, якимось чином заразила і її.
Влад хотів розповісти про плани на вихідні, але в двері подзвонили. Він нахмурився:
— І кого принесло в суботу зранку?
Відчинивши двері, Влад так і завмер на місці. На порозі стояла Ірина. Жінка, з якою він прожив шість років, виглядала зовсім інакше, ніж під час їхньої останньої зустрічі.
Тоді вона здавалася виснаженою нескінченними сварками і стресом. Тепер перед ним стояла зібрана і впевнена в собі жінка з прямою спиною і ясним поглядом.
Світло-русяве волосся було зібране в хвіст, що підкреслювало риси обличчя. На Ірині був строгий брючний костюм пісочного кольору, якого Влад раніше не бачив.
— Привіт, — голос Ірини теж змінився — зникли нотки втоми і тривоги. — Я за своїми речами.
Влад швидко отямився. Посміхнувся і схрестив руки на грудях. Цей момент — коли колишня дружина побачить його нове щастя — багато разів уявлявся йому в думках.
Чекав сліз, докорів, може, навіть істерики. Але Ірина стояла спокійно, і це чомусь дратувало його.
— Ти за своїм барахлом приперлася? Ну що ж, заходь, подивися, хто тепер в цьому домі господиня!
Хотілося побачити біль в очах Ірини, але жінка лише злегка підняла брову і пройшла в квартиру, не чекаючи запрошення.
— Хто там, Влад? — Маша вийшла з кухні, все ще в його футболці і з чашкою кави в руках.
— Це Ірина, моя колишня, — Влад спеціально виділив останнє слово.
Маша завмерла, ніяково поправила футболку, яка ледь прикривала стегна.
Оцінювально подивилася на Ірину, намагаючись виглядати впевнено, але зрадницький рум’янець видавав її збентеження.
— Приємно познайомитися, — сказала Ірина, і не можна було зрозуміти, чи справді їй приємно, чи вона просто дотримується пристойності. — Я ненадовго, просто заберу речі і не буду заважати.
— Звичайно, не соромся, — Маша випрямилася, підкреслюючи свій новий статус.
Ірина пройшла в спальню, а Влад рушив слідом, залишивши Машу на кухні. Колишня дружина відкрила шафу і почала діставати одяг.
— Не дивно ось так з’являтися без попередження? — запитав Влад, намагаючись додати в голос глузування.
— Я дзвонила тобі тричі за останній тиждень, — Ірина акуратно складала блузки. — Ти не взяв трубку.
— Був зайнятий, — Влад притулився до дверного косяка, спостерігаючи за її рухами.
Ірина продовжувала мовчки збирати речі, і ця спокійність просто дратувала. Влад чекав не такої реакції.
— Бачу, ти швидко знайшов мені заміну, — Ірина нарешті порушила мовчання, закриваючи валізу.
— Так, ми дуже щасливі, — Влад не упустив можливості підкреслити свою перемогу. — Маша — саме та, хто мені потрібен.
— Я рада за тебе, — Ірина подивилася йому прямо в очі. — Правда рада. Кожен заслуговує на щастя.
Ця щирість якось дивно подіяла на Влада. Не розумів такого спокійного сприйняття ситуації. Чекав образи, ревнощів, а вона “рада”.
— Навіть не запитаєш, як довго у нас стосунки? — зробив ще одну спробу зачепити її.
— Це не моя справа, — Ірина знизала плечима. — Ми розлучаємося, ти маєш право зустрічатися з ким завгодно.
Всередині наростало роздратування. Все йшло не за його сценарієм.
— До речі, про розлучення, — Ірина зупинилася в дверях спальні. — Коли віддаси гроші за мою частину квартири, тоді й говори про нову господиню. А так, офіційно половина квартири ще моя.
Влад завмер. Кров ніби відлила від обличчя. Ця тема обговорювалася мимохідь, коли вирішили розлучатися. Квартиру купили вже в шлюбі, оформивши в спільну власність.
— Що означає «твоя частина»? — Маша з’явилася в коридорі, явно прислухаючись до розмови.
— Ой, а він не розповів? — з легкою усмішкою продовжила Ірина. — Квартира у нас була у спільній власності, і якщо ми розлучаємося, моя частка залишається за мною. Сподіваюся, ти не проти жити в чужому будинку?
Маша перевела погляд на Влада:
— У сенсі — половина?
Влад бачив, як впевненість покидає обличчя Маші. Дівчина нахмурилася, схрестила руки на грудях.
— Це просто формальність, — спробував пояснити Влад. — Ми все одно розділимо майно при розлученні.
— Яке, до речі, ще не оформлено, — додала Ірина, прямуючи до виходу з валізою.
— Зачекай, — Влад перегородив їй шлях. — Давай вирішимо це питання зараз. Я вимагаю, щоб ти відмовилася від своєї частини!
— На якій підставі? — спокійно запитала Ірина.
— Ти ж пішла перша! — випалив Влад.
— Я пішла, тому що ти зрадив мене з колегою, — Ірина вимовила ці слова без гіркоти, просто констатуючи факт. — І це не дає тобі права на мою частку квартири.
Маша відступила назад, її очі розширилися:
— Ти сказав, що ви розлучилися за взаємною згодою.
Ситуація виходила з-під контролю.
— Все складніше, ніж здається, — спробував викрутитися Влад.
— Ні, Влад, якраз дуже просто, — Ірина дістала телефон з сумки. — Хочу отримати свою частку грошима або продати квартиру і розділити виручені кошти. Вибирай.
— А якщо не погоджуся? — з викликом запитав Влад.
— Тоді доведеться жити втрьох, — Ірина посміхнулася, і в цій посмішці промайнуло щось хиже. — Або можу здати свою частину квартири. Думаю, знайдуться охочі.
Влад зблід. Усвідомив свою помилку. Так поспішав почати нове життя, що не продумав наслідки.
Квартира була єдиним цінним майном, і він просто припускав, що Ірина відмовиться від своєї частки.
— Ти не можеш так вчинити, — вимовив він, відчуваючи, як земля йде з-під ніг.
— Можу, — спокійно відповіла Ірина. — І це моє законне право.
— Влад, ти казав, що все вирішено! — Маша дивилася на нього з докором у погляді.
Ірина набрала номер на телефоні:
— Алло, Світлана Андріївна? Доброго ранку, це Ірина. Підкажіть, коли зможете підготувати документи щодо поділу майна?
Влад стояв як укопаний, дивлячись на колишню дружину. Обличчя чоловіка поступово сіріло, немов з нього змивали всі фарби. Ірина кивнула в трубку, записала щось у телефоні і закінчила розмову.
— Юрист зможе підготувати документи до середи, — Ірина подивилася на колишнього чоловіка. — Думаю, найсправедливіше буде продати квартиру і розділити гроші порівну. Або ти можеш викупити мою частку.
Маша переводила погляд з Влада на Ірину і назад. Дівчина явно відчувала себе не в своїй тарілці, переступаючи з ноги на ногу. Футболка тепер здавалася занадто короткою, безглуздою.
— Може, мені одягнутися? — пробурмотіла Маша і, не чекаючи відповіді, зникла в спальні.
Влад жовго ошелешено мовчав. Кілька хвилин тому життя здавалося ідеальним, а тепер руйнувалося, як картковий будиночок.
— Ти не можеш просто прийти і заявити свої права, — процідив нарешті Влад. — У нас же була домовленість.
— Ні, Влад, — Ірина похитала головою. — Не було ніякої домовленості. Ти просто хотів, щоб я зникла і не заважала тобі будувати нове життя. Але квартиру ми купували разом, і мої права на неї нікуди не поділися.
Маша вийшла зі спальні вже одягнена, в джинси і светр. Волосся зібране у хвіст, на ногах туфлі, а не домашні капці. Дівчина буквально перетворилася, ніби одягла захисну броню.
— Так, зачекай… Ти мені казав, що квартира твоя! Тепер виходить, що половина належить твоїй колишній? — Маша схрестила руки на грудях, дивлячись на Влада.
Влад спробував щось пробурмотіти, але слова плуталися в роті. Ірина тим часом дістала з сумки папку з документами.
— Я не збираюся влаштовувати скандали, — спокійно сказала Ірина, викладаючи папери на журнальний столик. — Просто або ти викуповуєш мою частку, або продаємо квартиру і ділимо гроші.
Влад відчув, як під ногами розверзається прірва. Грошей на викуп частки не було — останні заощадження пішли на нові меблі для спальні, які Маша вибирала з таким ентузіазмом. А продаж квартири означав повний крах його планів.
— Скільки часу ти мені даєш? — запитав Влад, намагаючись виграти хоч трохи часу.
— Часу на що? — Ірина підняла брову.
— Ну, щоб зібрати гроші або… — Влад запнувся. — А якщо я просто… ну, скажімо так, продовжу тут жити?
Ірина посміхнулася, і в цій посмішці Влад побачив щось нове — впевненість жінки, яка точно знає свої права.
— Тоді я продам свою частку комусь іншому або здам. Зрештою, у мене тут є моя половина, так? — голос Ірини звучав майже весело.
Маша різко встала з дивана, на який присіла. Терпіння дівчини явно вичерпалося.
— Я не збираюся жити в квартирі, де власниця — колишня дружина! Влад, вирішуй все сам, а я йду, — Маша попрямувала в спальню і почала збирати речі.
Влад кинувся за нею, залишивши Ірину у вітальні.
— Машо, почекай, давай обговоримо, — прошепотів Влад, зачиняючи за собою двері. — Це просто непорозуміння. Я все вирішу.
— Непорозуміння? — Маша кидала одяг у сумку. — Ти мені збрехав! Сказав, що квартира твоя, що розлучення майже оформлено, що ви розлучилися за взаємною згодою.
А виявляється, ти зраджував своїй дружині! І тепер ця жінка має право на половину квартири, де я, як дурепа, вже планувала робити ремонт!
— Але я ж не знав, що вона так вчинить, — спробував виправдатися Влад. — Думав, ми домовимося.
— Ти просто вирішив, що вона відступиться, — Маша застібнула сумку. — Але знаєш що, Влад? Я б на її місці вчинила так само. І взагалі, як ти міг так просто привести мене в квартиру, яка наполовину належить твоїй колишній? Це… огидно.
Влад намагався утримати Машу, вмовляв, обіцяв все виправити, але дівчина була непохитна. Зібравши речі, Маша пройшла через вітальню до виходу.
— Вибачте за сцену, — кинула вона Ірині. — Приємно було познайомитися.
— Взаємно, — кивнула Ірина.
Влад розгублено спостерігав, як Маша відкриває вхідні двері. Кинувся за нею, але дівчина вже спускалася сходами, навіть не обернувшись.
— Маша! Зачекай! — крикнув Влад з порога, але у відповідь почув тільки звук зачинених дверей під’їзду.
Повернувшись до квартири, Влад застав Ірину вже в передпокої. Колишня дружина поправляла комір піджака і виглядала абсолютно спокійною, ніби нічого особливого не сталося.
— Гадаю, ми все з’ясували, — сказала Ірина, застібаючи сумку. — Я повернуся ще за парою речей, але попереджу заздалегідь.
— Ти ж спеціально це зробила, так? — процідив Влад. — Прийшла, коли знала, що я буду не один. Хотіла все зруйнувати.
— Я прийшла за своїми речами, Влад, — Ірина подивилася на колишнього чоловіка з легким здивуванням. — І попередила б, якби ти взяв трубку хоч раз за цей тиждень. А те, що все зруйнувалося — ну, не я зраджувала і не я брехала.
Влад стиснув кулаки. Хотілося вдарити що-небудь, закричати, але до горла підкотив клубок безсилля. Ірина тим часом попрямувала до виходу, кинувши через плече:
— У тебе є два дні, щоб вирішити питання з нотаріусом. Якщо не хочеш домовлятися по-доброму, будемо вирішувати через суд.
Двері за Іриною зачинилися, а Влад так і залишився стояти в передпокої. Минуло кілька хвилин, перш ніж чоловік зрушив з місця. Влад повернувся до вітальні, впав на диван і обхопив голову руками.
Квартира раптом здалася занадто великою і порожньою. На журнальному столику залишилися дві чашки з недопитою кавою — його і Маші.
Ранок, який починався так добре, перетворився на кошмар. Влад потягнувся до телефону — може, Маша відповість, може, вдасться все пояснити? Але що саме пояснювати?
Набрав номер і почув короткі гудки. Маша заблокувала його. Влад відкинувся на спинку дивана, дивлячись у стелю.
Усвідомлення накрило його: в одну мить втратив все — і дівчину, і комфортне життя, і впевненість у майбутньому.
Залишилася тільки порожня квартира, половина якої йому вже не належала.
А Ірина, виходячи з під’їзду, нарешті відчула легкість. Сонце ласкаво гріло обличчя, і жінка підставила йому щоки, прикривши очі. Це було дивне відчуття — суміш смутку і звільнення.
Пішла не просто з квартири, а з минулого, де її не цінували. Пів року тому, виявивши повідомлення на телефоні чоловіка, Ірина думала, що світ зруйнувався. Тепер розуміла — світ тільки починає своє життя.
Ірина відкрила телефон і відправила повідомлення: «Все зробила, як вирішили. Зайшла за речами і документами. Ти був правий — відразу стало легше».
За хвилину прийшла відповідь: «Молодець. Увечері відзначимо твою свободу вечерею?»
Ірина посміхнулася і набрала: «О сьомій у мене?»
Відповідь не змусила себе чекати: «Буду чекати з нетерпінням».
Телефон ковзнув у сумку, а Ірина попрямувала до своєї машини. Життя повільно, цеглинка за цеглинкою, вибудовувалося заново.
І в цьому новому житті не було місця для людини, яка не вміла цінувати те, що мала.
