— Вона там?! У твоїй машині? — оскаженіло кричала від нахабства чоловіка, його байдужості Агата.
Він не виявляє до неї елементарної поваги, мінімальної! Жінка тупала ногами у дверях вітальні.
Рома спокійно, не звертаючи на неї уваги, шукав щось у ящику з документами.
— Що тобі там потрібно?! Там тільки мої документи і дітей.
— На машину… на машину договір. Не бачила? — повернувся до дружини Рома, з виглядом, ніби сидів удома перед телевізором, і раптом згадав.
Треба знайти. Насправді його не було вдома з учорашнього ранку, Агата знала, де він ночував.
— Не знаєш, де він?
— Ні! — відвернулася вона, склавши руки на грудях. — Вона там? Ти привіз її прямо до нашого дому? — без крику, але з таким болем у голосі запитала Агата, камінь би розплакався, але Ромі все одно.
— Не додому. Машина біля воріт. І, так! Вона там.
— Негідник! — Агата підлетіла до нього.
Хотіла дати ляпаса, але Рома перехопив її руку на льоту, боляче стиснув у ділянці зап’ястя і, дивлячись прямо в очі, просичав:
— Тільки спробуй!
Він послабив хватку, Агата повільно опустила руку. Безвольно відступила до дивана, сіла.
— Навіщо ти так зі мною? — запитувала вона, притискаючи скроні, дивлячись на свої коліна.
Вона виглядала виснаженою. Довела себе: озлобилася, кричить на дітей, на чоловіка, навіть на рідну матір, коли та приходить.
Вона знає, що Рома їй зраджує практично відкрито. Вона заслужила це.
***
Родичі, знайомі, батьки, багато хто з їхнього оточення, навіть продавчиня в магазині біля будинку помічала і не раз висловлювалася відвідувачам, подругам, що Роман — чоловік Агати з 3-го будинку по Калиновій — змінився за останні місяці.
Схуд, підтягнувся, очі блищать, завжди посміхається, особливо жінкам.
Не те що Агата. Волосся стирчить, як у відьми, часто неврівноважена. Могла почати скандалити на порожньому місці. І зміни з нею сталися теж недавно.
Багато хто пам’ятає цю чудову сімейну пару. Рома — працьовитий, люблячий батько, ходив на збори до дітей, могла й Агата, але вона більше возилася з молодшою.
Була головною в батьківському комітеті групи в дитячому садку. Завжди активна, приємна, доглянута жінка, але обох ніби підмінили.
Тепер зразковий сім’янин без сорому, не боячись пліток, з’являвся в селищі з молодою дівчиною. Часто бачили її у нього в машині.
— Ну… років на 15 молодша за нього, — пліткувала Люда за прилавком.
І ніхто не міг зрозуміти, що ж сталося? Чому Агата таке терпить, дозволяє?
— Я поїхав, — махнув рукою Рома і швидким кроком попрямував до виходу.
Агата підскочила, стала в дверях, перегородивши йому шлях. Під очима сині кола, білки очей пожовкли, дихання часте, гаряче.
— Не пущу!
— Мені її додому запросити? У нашу спальню?
Агата опустила руки й застогнала, піднявши голову. Рома спокійно пройшов повз неї.
Старший син, вже звиклий до сварок батьків, вийшов зі своєї кімнати, побачивши тата, запитав:
— Тату, а ми поїдемо на риболовлю в суботу?
— Звичайно, синку, — підморгнув йому батько. — Готуй снасті.
— Поїдеш! Як же, — чорним вороном підлетіла до сина мати. — Кине він свою… примчить, думаєш?!
Рома так подивився на дружину, що вона ледь не подавилася своїми словами.
— Дитину б хоч соромилася влаштовувати істерики.
І пішов.
***
— Ну, що, моя квіточка, — сідав у свою машину Рома. — Зачекалася? Сумувала без мене?
Він потягнувся за поцілунком до своєї пасажирки. Дівчина відвернулася, вдаючи з себе важливу.
— Іди до мене! — Рома двома пальцями схопив її за підборіддя і міцно, міцно поцілував у губи.
Вони виїхали на дорогу і попрямували до холодних, але таких привабливих вогнів нічного міста, залишаючи за собою безтурботну, розмірену тишу передмістя.
— Куди їдемо? — запитала Ліза.
— У місто.
— У кафе чи ресторан?
— Я зняв квартиру на три дні, проведемо час там.
— Знову квартира? — надула перламутрові щічки Ліза, її губи стали ще привабливішими.
Рома хотів зупинитися і знову поцілувати її, але Ліза відвернулася.
— Добре, хоч не готельний номер, — зневажливо скривилася вона.
— Моя люба квіточко, коли будеш зустрічатися з однолітками, то не раз згадаєш про готельні номери та квартирки, які здають на добу, і шкодуватимеш, що так вередувала.
Рома поклав їй руку на ногу, вище коліна.
— Припини, — кокетувала Ліза, звиваючись.
— Ні.
— Навіщо привіз мене додому? Щоб мене всі бачили? Дружині показати?
— Тільки я можу тобою милуватися.
— Вона не знає про мене?
— Знає. Донесли вже сто разів.
Ліза відсунула його наполегливу руку, почала поправляти спідницю, ніби їй ніяково.
— У чому справа?
— Навіщо ти так робиш?
— Такі у нас з нею стосунки. Тебе я чим ображаю?
— Чому ти не розлучишся?
— У мене діти.
— У мене теж син.
— Лізок, ти подарувала мені другу молодість, знову дала відчути пристрасть, бажання! — стискав кулаки на кермі Рома.
— Що заважає тобі з дружиною радіти життю?
— Закрий свій гарний ротик зараз і просто насолоджуйся моментом, — ввічливо попросив Рома.
Сказав адресу квартири, куди вони їдуть, попросив замовити щось із кафе перекусити. Ліза так і зробила.
***
Вдень Рома їздив по роботі містом, заїжджав додому, а ввечері повертався до Лізи.
Познайомився Рома зі своєю квіточкою в кав’ярні. Вона так голосно сміялася в компанії подруг, так привабливо поводилася, що він не міг не звернути на неї уваги.
Та й потрібен був йому хтось! Будь-яка жінка!
Лізі 21, вона розлучена, від законного шлюбу залишився тільки син 2 років і погані спогади про дурного чоловіка.
Симпатична, дуже струнка, довгокоса брюнетка, з милим дитячим личком.
Іншим її трохи обділила природа, вона й не намагалася нічого в собі розвинути — вона ж красива.
На дефіцит уваги з боку протилежної статі не скаржилася.
Рома не обіцяв дівчині розлучитися з дружиною, навпаки, розповідав про сім’ю, про дітей. Сина любив шалено.
Ліза не раз задавала йому просте запитання: навіщо він з нею? І як таке терпить його дружина?
Роман тільки посміхався і ліз до неї з поцілунками.
Він міг написати Лізі в будь-який час дня і ночі.
«Ти не вдома?» — запитувала Ліза у відповідь.
«Чому ж? Вдома. Дружина поруч на дивані, серіал дивиться (і усміхнені смайлики)».
«Не пиши зараз»
«Коли хочу, тоді й пишу. Їй все одно»
«Серйозно?»
У відповідь мемчики або смайлики, він ніколи не був серйозним з Лізою.
Через пів року таких стосунків у молоденької Лізи вистачило розуму, щоб їх закінчити.
«Я хочу розлучитися», — написала вона йому пізно ввечері, у відповідь на його: «Я зараз приїду».
«Добре», — відповів Роман і того вечора залишився вдома.
Агата була не те що рада, але хоча б не сиділа, як амеба.
— Рома, давай поговоримо. Досить уже! Пробач мені! — просила вона чоловіка, коли вклала дітей спати. — Діти ростуть, все бачать.
— Але не все знають.
Агата зітхнула й опустила очі.
— Поговорили?
— Ні. Я хотіла попросити тебе… не треба так зі мною, прошу тебе. Я ж знаю, як її звати і як ти її називаєш, — гірко посміхнувшись, сказала Агата. — Мене ти ніколи в житті так не називав. Вибач мені, будь ласка.
— Зате жив з тобою, як у казці! Тільки був справжнім дурником.
Агата знову втупилася в підлогу.
— Я буду називати так кожну, будь-яку, цю, іншу, бо так хочу! Адже ти багато років годувала мене вигадками…
— Я сама не знала, — винувато дивилася на нього Агата.
Рома зіскочив з місця, готовий знову їхати в місто, у ту казкову країну, що дарує йому другу молодість, і він може там забути про все, що сталося в його родині.
Він знайде там десятки квіточок на ніч, на день, на кілька місяців.
Ліза завтра схаменеться, варто надіслати їй букет квітів кур’єром. Візьме трубку і спуститься до нього в машину навіть після півночі.
— Класно! — стояв перед дружиною Роман. Його трохи розбурхали слова Агати, він чув їх не вперше.
Трохи більше року тому він дізнався, що старший син не його! Його старший! Єдиний! Гордість сім’ї, батька. Любитель риболовлі, походів разом із батьком — не його.
— Це ж ким треба бути?! Щоб спати з чоловіком і потім не знати, що від нього залетіла. Адже ми були одружені всього рік? Чого тобі не вистачало?
Він стиснув кулаки й тряс ними над головою Агати, з усіх сил намагаючись стриматися.
Його очі блищали у напівтемній кімнаті, освітленій лише великим екраном телевізора.
— Ну то розлучися зі мною! — вигукнула вона.
— Заткнися! — прикрив він їй рот долонею. — Ти дванадцять років брехала мені, дітям. Ах, «ти не знала» — це тебе виправдовує.
Я жили рвав, щоб у тебе й дітей був цей дім, достаток, щоб вони пишалися мною, а я ними. Я любив їх.
— Ти й зараз любиш, я бачу. Навіть Віталіка.
— Його найбільше. Але ти, — він відійшов від неї, — не заслуговуєш ні на що, окрім презирства! Напевно, ти й потім мені зраджувала, — він вилаявся й ледь не плюнув їй в обличчя.
— Ні, — заплакала Агата. — Ні, ні, вибач мене.
— Хто його батько?
Агата прикусила губу, витираючи сльози, забилася в куток дивана й відвернулася.
— Ця квіточка для мене і кошмарний сон для тебе триватимуть доти, доки ти не зізнаєшся: хто він!
І пішов. Не в спальню, не на кухню, а в кімнату до старшого сина. Там і переночував Роман.
Тільки йому відомо, про що він думав, засинаючи у сина в кімнаті, напівсидячи в кріслі-мішку, дивлячись на нього.
Рома уважно вдивлявся у сплячого Віталіка, бо вдень не міг так дивитися.
Вдень він намагався бути звичайним татом, для Віталіка ще й другом.
Після Лізи у Романа були Еліна, Галина, Євгенія, жінка старша за решту його казкових красунь.
З нею Роман міг хоча б поговорити, навіть зізнатися в чомусь. Але й ці стосунки закінчилися, і він повертався в сім’ю.
Агата все-таки не витримала, доведена до відчаю, вона зізналася.
— Славік. Ось, єдиний чоловік, який у мене був, крім тебе.
Рома розгубився. Він багато разів уявляв собі момент її зізнання — вона ж не могла все життя мовчати, він би все одно дізнався.
Уявляв, як вона розповість про надругу або про зовсім незнайому йому людину, якусь безглузду, єдину зустріч. У глибині серця він хотів її пробачити.
Але він не думав, що правда може бути настільки приголомшливою. Двоюрідний брат! Найкращий друг його дитинства.
Цього разу він не стримався. З усієї сили прилетів перший ляпас дружині, потім другий.
Він взяв свій гаманець і знову поїхав з дому на кілька днів, щоб подумати, як жити з цією правдою. Ніяк не довелося йому з цим змиритися.
Цього разу він повернувся в порожній дім. Агата поїхала з дітьми, забравши тільки свої та їхні речі.
У кімнаті старшого Роман раптом згадав, що обіцяв Віталіку поїхати на риболовлю цього дня. Але їхати було ні з ким — дім порожній.
Агата подала на розлучення. Навіть перед суддею вони замовчали справжню причину розпаду сім’ї.
Не домовляючись, обоє зберігають цю таємницю донині. Діти думають, що мама і тато розлюбили одне одного.
Роман заспокоївся. Кругообіг жінок у його житті припинився з відходом дружини.
Євгенія, та сама, з якою йому хотілося спілкуватися, а не тільки спати, переїхала до його будинку приблизно через рік після розлучення. Йому просто набридло жити одному.
З дітьми він бачиться регулярно, вони з Агатою живуть у місті, наскільки Роман знає, у орендованій квартирі, але у неї все добре.
Колишня дружина не подавала на аліменти, Роман справно переказує суми, не розподіляючи на рідних і нерідних дітей.
Всі троє дітей проводять у нього вихідні, канікули, з Віталіком вони, як і раніше, іноді їздять на риболовлю.
Син так і залишився його улюбленим первістком. Але ось їхню матір Роман не зміг пробачити і практично не спілкується з нею, тільки у випадках крайньої необхідності.
Вона розтоптала його душу, серце та віру в жіночу вірність і кохання.
