Вони не встигли одружитися до його відрядження в експедицію. Він все відтягував, але не тому, що не кохав її.
Просто він намагався заробити грошей на будинок і весілля – у нього була така ідея фікс, що після весілля він повинен привести дружину в свій будинок, а не в орендовану квартиру.
Про те, що вона чекає дитину, Міла написала йому в повідомленні – зв’язок у нього був не завжди, і дізнався він про майбутнє батьківство, коли Міла встигла зробити УЗД.
Він зрадів. І пообіцяв, що як тільки повернеться з дослідницької експедиції, вони зіграють весілля.
Міла подумала, що про пишне весілля доведеться забути – до того часу, як Ваня повернеться, у неї вже такий живіт буде…
Раніше Міла не так сильно боялася цих його відряджень, хоча і розуміла, наскільки це буває небезпечно. Просто вірила в якусь свою удачу.
У дитинстві Мілі циганка нагадала, що вона позначена особливим знаком, і життя її буде немов ясне літнє небо. Нічого поганого не може статися з нею і з тими, кого вона любить.
Але ось зараз, носячи під серцем його дитину, Мілі стало тривожно, вона навіть дні почала в календарі відзначати, чекаючи його повернення.
— Ну ось, синку, залишилося всього три дні до зустрічі, — сказала вона, звертаючись до свого живота, коли викреслила черговий день.
Взагалі-то, Ваня міг би повернутися вже сьогодні, але спочатку вирішив заїхати до батьків, які жили в іншій області.
Про це він написав їй тиждень тому, і з тих пір Міла не отримувала від нього звісток, але була впевнена — все так і буде, тому вже й продуктів накупила, щоб приготувати його улюблені страви.
Серце билося в радісному нетерпінні, а син в животі активно штовхався, готовий вітати свого батька.
Три дні тягнулися нескінченно довго. Міла, як змогла, привела в порядок волосся – до перукаря вона не ходила, хоча і не вірила особливо в прикмети, але хто знає… Зате зробила манікюр, купила гарну сукню.
Дивно, що телефон Вані ніяк не відповідав – весь час був поза зоною доступу. Але Міла намагалася не думати про це, скоро Ваня приїде і все буде добре.
На плиті кипів борщ, в духовці доходив вишневий пиріг, коли веселою треллю пролунав дзвінок у двері.
— Тато повернувся, — повідомила вона своєму животику і поспішила відкривати двері.
На порозі стояв не Ваня, а його друг Ілля. Вони разом працювали, і в більшість відряджень теж їздили разом, ось і в це теж.
— А де Ваня? — запитала Міла, і посмішка повільно зійшла з її обличчя.
Ілля потоптався на порозі, переступаючи з ноги на ногу, і запитав:
— Можна я увійду?
Міла зробила крок назад, пропустивши його в квартиру. Щось було таке в його обличчі, що Міла відразу все зрозуміла.
Вона чекала почути найстрашніше, але доля залишила їй один, хоч і примарний шанс.
— Ваня зник безвісти. При роботі стався сильний обвал грунту. Вибач.. — сказав їй Ілля.
Горе непідйомного тягаря звалилося на її плечі. Як вона буде жити без Вані? А їхній син — невже він ніколи не побачить батька?
Міла не хотіла в це вірити. Вона відчувала — Ваня живий, він обов’язково повернеться до них.
Міла не була знайома з батьками Вані, і зараз шкодувала про це. Вона запитала в Іллі, як їй можна з ними зв’язатися, все ж у них скоро народиться онук, і це хоч трохи зможе втішити їх.
— У його матері хворе серце, — пояснив Ілля. — Давай трохи почекаємо… Ну як народиться дитина, так і скажемо. Ти вибач, що я так кажу, але хто знає, як там вийде.
Мілу образили його слова, але розумом вона розуміла — в чомусь він, звичайно, правий. І вона погодилася, може, до того часу і Ваня повернеться.
Ваня не повернувся ні до пологів, ні після них. Ілля постійно надсилав запити в усі можливі відомства, допомагав Мілі всім, чим тільки міг.
— Ми пообіцяли один одному, що якщо з нами щось трапиться, то я подбаю про його сина і про тебе, а він про мою матір, — говорив їй Ілля, тільки варто було Мілі заперечити, коли він в черговий раз привозив їй величезні пакети з продуктами або купував коляску для Івана молодшого.
Коли Ванечці виповнився місяць, Міла написала листа матері Івана і вклала фотокартку малюка.
У листі вона кликала їх приїхати в гості, або пропонувала приїхати сама, привезти познайомитися з онуком.
Відповідь вона отримала тільки через місяць, де незнайома їй Валентина Петрівна писала, що з поїздкою краще почекати – ось генетичний тест зробите, тоді і пишіть.
Міла не могла повірити своїм очам. Вона думала, що допоможе батькам пережити втрату улюбленого сина, а вони, виходить, не вірять, вважають її аферисткою?
Міла знала, що на рахунку у Івана накопичилась значна сума грошей, яку він збирав на будинок і весілля, але хіба ж вона претендувала на ці гроші?
Ілля її заспокоював, говорив, що всім потрібен час, а характер у матері Івана завжди був не солодкий…
Син ріс, звісток від Івана не було, але Міла не втрачала надії. Вона жила так, ніби Ваня був просто в дуже тривалому відрядженні і весь час його чекала.
І з Іллею говорила так, ніби Ваня живий і одного разу просто подзвонить у двері.
Спочатку Ілля підтримував такі розмови, але з часом спочатку в м’якій формі, а потім вже і більш наполегливо почав готувати її до того, що Ваня не повернеться. Але вона його не слухала.
Коли під час прогулянки якась бабуся назвала Іллю її чоловіком, це скоріше розсмішило Мілу, і вона потім кілька разів жартувала з цього приводу.
Але коли той поїхав у далеке відрядження, Міла місця собі не знаходила, плакала на порожньому місці, телефон перевіряла щогодини.
А коли Ілля повернувся, вона кинулася йому на шию, а потім різко відсторонилася, злякавшись своїх почуттів.
Більше вона не жартувала про те, що його вважають її чоловіком, і стала уникати зустрічей з Іллею.
— Два роки вже минуло з тих пір, як зник Іван, — говорили їй подруги. — Ну визнай вже те, що він не знайдеться. А тобі потрібно будувати своє щастя.
— Я відчуваю, що він живий, — відповідала на це Міла. — Я не можу зрадити його і зустрічатися з іншим, тим більше з його найкращим другом.
Ілля, помітивши, що Міла почала його уникати, спробував з’ясувати, в чому справа, але Міла не знала, що йому сказати. Він сказав за неї сам.
— Я розумію, що ти думаєш. Ніби ми зраджуємо його своїми почуттями. Але Міла — він зараз не з тобою, і ти маєш право на щастя. І я теж. Ти мені дуже подобаєшся, розумієш?
Міла цілий рік боролася зі своїми почуттями, не підпускала до себе Іллю і кілька разів поривалася поїхати до батьків Івана, немов це могло хоч чимось допомогти їй.
Але коли Ванечку відвезли до лікарні з підозрою на апендицит, Ілля відразу примчав, і в цю мить, коли Мілі здавалося, що вона може втратити сина, все якось стало на свої місця.
— Я обіцяю, що завжди буду з вами поруч, — сказав їй Ілля. — Я буду оберігати вас, щоб більше не сталося нічого поганого. Ти вийдеш за мене заміж?
— Тільки з однією умовою, — відповіла Міла. — Ти більше не поїдеш ні в які відрядження.
— Обіцяю! — відповів Ілля. — У мене достатньо грошей, щоб відкрити власну справу.
Наступного дня Ілля купив Мілі каблучку, і вони подали заяву в РАГС.
Чим ближче наближалося весілля, тим похмурішим ставав Ілля.
Міла не могла зрозуміти — що з ним сталося, може, він передумав і, як і вона, почав відчувати провину перед своїм другом?
Він був ніжний з нею, дбав про Ванечку, зовні все було добре. Але Міла відчувала, що щось гризе його зсередини.
— Ілля, — не витримала вона. — Що тебе так турбує? Щось сталося?
Серце у Міли раптом забилося голосніше.
— Невже є якісь новини про Ваню?
Ілля опустив очі і глухо промовив:
— Я думав зберігати цю таємницю вічно, але розумію, що не можу так з тобою вчинити. Після того, що ти зараз почуєш, ти не захочеш бути моєю дружиною. Але я все одно скажу. Ваня живий. Він живе в рідному місті.
— Що ти таке говориш? — по щоках Міли покотилися сльози. — Коли ти дізнався про це? Чому не говорив мені? — раптом злякалася Міла і, здається, все зрозуміла. — Він сильно постраждав при обвалі і залишився інвалідом, так? Не хоче бути для мене тягарем? Я зараз же до нього поїду!
Вона кинулася до шафи і почала висувати ящики, щось там шукати, ніби дійсно збиралася прямо зараз пакувати валізу в дорогу. Ілля схопив її за руку.
— Зачекай, Міла. З Ванею все гаразд. Він повернувся тоді разом зі мною. Це він попросив сказати, що його не знайшли при обвалі грунту. Розумієш, він хотів залишити можливість повернутися до тебе.
Міла слухала Іллю і не розуміла, що він говорить.
— Ваня зустрів іншу. Своє перше кохання. Вона старша за нього на десять років і завжди відкидала його, а в останній раз, коли він приїжджав до батьків, у них, нарешті, все закрутилося, ну і… Він вирішив спробувати з нею, а якщо не вийде — повернутися до тебе.
— Ти брешеш! — закричала Міла. — Ти все брешеш! Навіщо ти говориш ці жорстокі слова?
— Міла, пробач мене, — видихнув він. — Я кохаю тебе і не можу більше обманювати, навіть знаючи, що правда заподіє тобі такий біль.
Міла витерла сльози і сказала:
— Іди. Я не хочу тебе бачити. Ніколи, чуєш?
– Я знав, що так буде, – кивнув він. – Ти права – я заслужив це. Не потрібно було підігравати йому, потрібно було відразу сказати тобі правду.
Чесно кажучи, я сподівався, що він зрозуміє, що немає нікого кращого за тебе, і повернеться до вас з Ванькою. Тому і мовчав. А потім я закохався в тебе і не хотів завдавати болю. Пробач мене ще раз.
Він потягнувся до неї, щоб обійняти, але тут же зупинився сам, опустив руки, постояв так, пониклий і нещасний, а потім пішов.
Міла більше не хотіла плакати. У грудях застряг якийсь крижаний ком, який не випускав сльози назовні.
У глибині душі вона вже знала – все, що сказав Ілля, правда. Але вона хотіла переконатися в цьому сама.
Міла зібрала Ваню, купила квиток на потяг. Адреса у неї була – на тому самому конверті, в якому був лист від матері Івана.
Міла не знала, що буде говорити, вирішила, що, головне, дістатися, а там буде видно…
Двері їй відкрила літня жінка в квітчастій сукні і довгій хутряній жилетці. Вона перевела погляд з Міли на її сина і похмуро сказала:
— Вилитий Ванька в дитинстві. А він говорив, що ти все брешеш. Проходь.
Міла зайшла в кімнату, присіла. Ваня засоромився і притиснувся до матері.
— Ну, чого приїхала? — запитала мати Івана. — Тобі його адреса, чи що, потрібна?
Міла кивнула.
— Я зараз йому подзвоню, — сказала вона. — Дружина у нього дуже ревнива.
— Дружина? — перепитала Міла.
Коли вона побачила Івана, першим її поривом було кинутися йому на шию. Але вона натрапила на його холодний погляд, який тільки мигцем ковзнув по їхньому синові, і завмерла.
Мати Івана взяла онука за руку і повела на кухню. Міла та Іван залишилися наодинці.
– Ти хоч уявляєш, що я пережила? – тихо запитала Міла.
– Ну, зрештою, все ж таки склалося? Я чув, ти виходиш заміж, так? – у голосі Івана чулася незнайома Мілі агресія. Ніби це вона, Міла, його обдурила.
— Вже не виходжу, — гірко відповіла вона.
— Ну це ваша справа, — він знизав плечима. — Кажи швидше, що тобі потрібно. Алла може зателефонувати в будь-який момент.
До Міли раптом нарешті дійшло, що того Івана, якого вона знала і кохала, більше немає.
Він кохає іншу жінку, мабуть, щасливий з нею, терпить її ревнощі і навіть зараз, вперше побачивши свого сина, думає тільки про те, що може зателефонувати його дружина.
Міла підвелася і сказала:
— Вже нічого. Хоча… У мене тільки одне питання: тобі що, зовсім не було цікаво подивитися на сина?
— Ілля надсилав мені фотографії, — відповів він. — Розповідав, що і як. Я пропонував йому грошей, щоб він міг вам допомагати, але він відмовився. Так що я тут ні до чого.
Він постояв ще трохи і запитав:
— Ну, я піду?
Міла кивнула. Що тут ще можна сказати? Вона збиралася відразу ж піти, але мати Івана зупинила її.
— Дай, хоч нагодую вас. Та й дитині спати треба, ти за режимом взагалі стежиш?
— Стежу, — з викликом відповіла Міла.
— Ну ось тоді обідайте і вкладай його спати.
Міла не знала, як все це вийшло, але поки Ванечка спав, вона розповіла цій жінці все.
Як вона була щаслива з її сином, як вони збирали гроші на будинок і весілля, як вона чекала його і не вірила, що Ваня зник в експедиції.
— Ось негідник, — неохоче лаяла сина мати.
На прощання вона сказала Мілі:
— Алла у нас дівчина примхлива, ти сюди краще не приїжджай. Я сама до вас постараюся вибратися, все ж, рідна кровиночка.
Ти на мене не сердься, звідки мені було знати, що це Ванін син. А про Іллю… Хороший він хлопець, такими не розкидаються.
Ну, зробив помилку, вирішив допомогти другові. Ти пробач його, він же як краще хотів.
Міла невизначено махнула рукою.
Іллю вона пробачила, але не відразу. У цьому їй допоміг Ванечка, який плакав і вередував, сумував за Іллею, який давно вже був для нього як батько.
— Мамо, де дядько Ілля? — питав він. — Він нас більше не любить?
І тоді Міла здалася. Зрештою, пробачити можна кожного. Тим більше тоді, коли любиш.
