– Ти просто невдячна! Взагалі не вмієш цінувати те, що інші для тебе роблять, – кричав на дружину Вова, – вибачся перед Полінкою або можеш відразу з лікарні їхати до своєї матері. Сестру я ображати не дозволю!
– Вово, але вона кричала на нашого сина, луснула його! Я впевнена в цьому. Сашко плакав! – заперечила Світлана чоловікові, – я не буду вибачатися. Це вона повинна переді мною вибачитися!
– Все зрозуміло! Ти знову, як справжня егоїстка, думаєш тільки про себе. І всі тобі винні, – заявив її чоловік. – Сина я не віддам, будеш недільною матір’ю. Все одно нормально виховати не зможеш…
… З Володимиром Світлана була знайома ще зі школи. Вони жили поруч, у сусідніх будинках, вчилися в паралельних класах.
Його двоюрідна сестра, Поліна, і зовсім була Світланиною однокласницею.
Вони дружили, потім майже не спілкувалися, коли стали старшими.
На Вову багато дівчат звертали увагу – високий, плечистий, з красивими витонченими рисами обличчя, він невловимо був схожий на якогось відомого кіноактора.
Загалом, до випускного класу Вова перетворився на мрію майже будь-якої дівчини. Але він серйозно займався велоспортом, весь час був зайнятий тренуваннями і на романи часу не знаходив.
На випускному вечорі, коли їм вручили атестати, на танець Вова несподівано запросив Світлану, чим викликав невдоволення місцевої шкільної королеви Віки.
Та скривила обличчя в посмішці, а Світлана гордо пройшла на танцпол з Вовою Царьовим. Навіть прізвище у нього було під стать його статусу.
З того дня вони почали зустрічатися. Вова проводжав Світланку додому, запитав її номер телефону. Став іноді дзвонити.
У спорті кар’єра далі юніорської команди області у нього не пішла.
Він закинув велогонки, але вступив до інституту, щоб стати тренером.
У коханні дівчині Вова ніколи не зізнавався, він взагалі завжди був жорстким, трохи холодним.
Але рішення приймав легко і швидко. А ще був схильний до сварок і скандалів – спалахував, як сухий хмиз, миттєво.
Світлана навчилася передбачати його спалахи гніву і гасити їх. Але вдавалося це не завжди.
Весілля вони зіграли, коли Володимир закінчив навчання в інституті. Пропозицію він теж зробив у своєму стилі, відразу її батькам.
А ті були не проти. На той час інших наречених на горизонті у Світлани не було. А подружки давно повискакували заміж.
Батьки вже навіть перестали чекати, що Володимир покличе їхню дочку до РАГСу. Тому батько відразу дав свою згоду на весілля.
Свято гуляли всім двором. Був і викуп нареченої, і шампанське з туфлі, все як годиться.
Потім досить швидко Світлана дізналась, що носить дитину під серцем.
У них з’явився син, якого назвали Олександром.
Вова до 4 років дитини ним особливо не цікавився. Тільки похвалив дружину, що народила сина, а не дочку.
Вони жили в окремій квартирі, яка дісталася йому від бабусі, в тому ж рідному районі. Грошей у родини було обмаль.
Світлана не працювала, та й освіти ніякої після школи не отримала. А Володимир з дитиною зовсім не допомагав.
Пропадав у своїй спортшколі цілими днями. А спроби дружини віддати сина бабусям і дідусям хоч на день припиняв.
– Народила – виховуй, – кричав він на дружину, – чого хлопчикові робити з твоїми чи моїми батьками.
Краще б гуляла з ним більше. Та на спорт вже пора хлопця віддавати. Чотири роки, найкращий для цього вік.
І себе в порядок приведи. Зовсім розпустилася, виглядаєш, як квашня.
– Та мені ніколи, Вово, – виправдовувалася жінка, – Сашко весь вільний час забирає. Сам же знаєш, який він у нас спритний.
– Не прикривайся сином! Я як не прийду, ти все на дивані боки пролежуєш, а Сашко один в кімнаті конструктори збирає.
Серіали і обжерливість – ось і всі твої проблеми!
І не скигли мені, мати мене з сестрами піднімала одна, і виглядає досі краще за тебе.
Допомоги ні в кого не просить. А ти молода, а поводишся, наче пенсіонерка.
– А коли мені за собою доглядати? – закричала на чоловіка Світлана у відповідь, – я цілодобово з сином, як прикута до нього!
У відповідь чоловік промовчав. А наступного дня взяв їх з Сашком до себе на роботу.
Там він підвів дружину до красивої фігуристої жінки і сказав:
– Ось, дивись, це Оксанка, мати чотирьох дітей, між іншим. А виглядає, хоч зараз на обкладинку журналу. А тепер подивися на себе. Та мені вже соромно, що син таку матір щодня бачить.
Світлана розплакалася, дивлячись у дзеркало.
Дійсно, її чоловіка щодня оточували фігуристі красуні. А вона розпливлася, розпустилася.
Втім, цього запалу надовго не вистачило.
І наступного дня Світлана розповідала подружкам, поки діти гуляли і гралися в пісочниці:
– Уявляєте, мій Вова, коли його красуні такі оточують, одружився на мені.
– Так, Вова твій красень, – підтверджувала її сусідка Ліда, – не те, що мій бугай. Дивно, як він тебе ще не кинув. Поділися, Світланко, які там секрети сімейного життя.
Світлана лише загадково посміхалася. А через тиждень дізналася, що знову при надії…
Вона розповіла новину чоловікові. Той, як завжди, поставився спокійно до цього.
– Ну, що робити, народжуй, вигодуємо якось, і дивись, щоб хлопчик був, – зареготав Вова, – не треба нам дівчат. У нас і тебе вистачає з капризами та істериками.
– Та хіба я багато прошу? – обурилася жінка.
– Все зрозуміло з тобою, очі на мокрому місці через гормони. Все, добре, буду іноді брати Сашка із собою, щоб могла відпочити.
Світлана щасливо посміхнулася. Але виношування йшло не так добре, як з першою дитиною.
Лікарі весь час ставили їй загрозу переривання. Вмовляли лягти на збереження. Але чоловік був проти.
Сам він няньчити сина не збирався, і шукати йому няньку теж.
Тому Світлана обходилася тільки клятвеними обіцянками лікарям, що буде більше лежати. І пила прописані ними ліки.
А маленький Сашко, як на зло, став майже не злазити з рук. Після чергового такого підйому сина на вулиці Світлана зрозуміла, що у неї розпочалася кровотеча.
У паніці вона зателефонувала чоловікові:
– Вово, приїжджай швидше, у мене велика проблема, – закричала вона, – потрібно терміново в лікарню.
– А це не може почекати? – ліниво відгукнувся її чоловік, – у мене взагалі-то група тренується. І заміни немає.
– А якщо я втрачу свідомість і Сашка злякаю? – Закричала вона.Син у неї на руках заплакав, – І взагалі, мені швидку треба.
– Ну ляж поки і випий таблетку, що лікарі прописали. Я приїду, як зможу, – відрізав чоловік.
– З таким ставленням, дивись, щоб ти взагалі в сім’ю повернувся, – прокричала Світлана, скрутившись від болю, – якщо щось трапиться, я від тебе піду, так і знай.
– Ну і вали, – похмуро відповів чоловік, – але сина ти не побачиш. Щасливої дороги, якщо така смілива!
Якось Світлана дісталася додому. Їй ставало все гірше.
Телефон чоловіка тепер не відповідав. Жінка зателефонувала всім, кому могла.
Але побути з Сашком погодилася тільки двоюрідна сестра Вови, Поліна.
Вона забігла і забрала дитину, яку лякали стогони Світлани – вона відчувала сильний біль.
Поліна ще викликала швидку. Світлану відвезли до лікарні.
До півночі чоловік так і не подзвонив. А у Світлани були передчасні пологи.
На шостому місяці дитина вирішила з’явитися на світ.
Вона боялася, що він не виживе. Занадто довго і погано все відбувалося. А потім лікарі повідомили їй, що малюк поки відправлений в реанімацію.
Жінка проплакала до ранку. А на світанку зателефонувала Поліні, щоб дізнатися, як син.
І почула в трубці, фоном, як та кричить на її маленького хлопчика. Світлані навіть здалося, що був ляпас, а потім крик дитини.
Все це вона висловила Поліні:
– Ти що там, сина мого лупцюєш? Ти в своєму розумі взагалі, йому чотири роки.
– Світланко, ти там головою не билася? – здивувалася Поліна, – все добре з твоїм сином. Реве тільки, це ти його сильно налякала.
Ось, твій голос почув і знову ридає. Сашко, та припини, у мене запасних вух немає, – прикрикнула вона на хлопчика.
– Чого, ти на нього кричиш!? Я все розповім Вові. І взагалі, чому дитина ще у тебе? Він його не забрав?
– Ні, сказав, ти сьогодні з лікарні випишешся, забереш сама.
– Яке сьогодні, дитина в реанімації, я ледве жива.
– Слухай, ви з чоловіком домовтеся там хоч між собою, – огризнулася Поліна, – мені своїх треба в садок вести. А твій Сашко істерить. Куди я його потім подіну, мені на роботу треба!
Поліна попрощалася з нею і поспішила вести дітей до садочка. А Світлана все-таки додзвонилася до чоловіка.
Правда, розмови у них не вийшло. Володя явно був злий на дружину. А ще на те, що виписуватися вона поки не збиралася.
– Якщо малий в реанімації, то й залиш його там, навіщо ти зараз в лікарні, – заявив чоловік. – Мені Сашка нікуди подіти. Він же у нас невихований, зовсім не слухається.
Все твої витівки, розпестила хлопця! А тепер і Полінка з ним сидіти відмовилася.
Світлана залишилася в лікарні. Чоловік їй не дзвонив і не писав. Поліна теж.
Через три дні жінці повідомили, що її дитина все-таки… не вижила…
Світлана зібралася на виписку.
Опухла від сліз, вона зателефонувала чоловікові, щоб повідомити новини.
І знову натрапила на його нерозуміння:
– Що ти дзвониш? Одумалася? А нам вже не потрібна така дружина і мати. Все, поїзд пішов, – гаркнув Володимир у слухавку.
– Вово, забери мене з лікарні, малюка більше немає, а мене виписали. – ридала в слухавку Світлана.
– Сама доберешся. Можеш відразу до матері їхати, твої речі я туди відвіз. І на розлучення подам днями. У тебе ні роботи, ні житла свого.
А я педагог, спортсмен, працюю, з квартирою. Тому що, за Сашка можеш навіть не намагатися судитися.
Просто залиш його мені. А сама нових дітей заведеш.
Світлана поклала слухавку і заплакала ще дужче. Вона дуже сумувала за сином.
Але до суду так його і не побачила.
А на засіданні дитина уникала матері. Зате затишно влаштувалася на руках у незнайомої їй жінки, з якою обіймався її колишній чоловік.
Було видно, що їх пов’язують не робочі стосунки.
Світлана підійшла до Сашка і Вови, щоб обійняти сина.
Але дитина радісно сказала їй:
– А у нас нова мама. Ти можеш приходити в гості. Вона красива і мене балує.
Світлана знову залилася сльозами. Колишній чоловік сказав новій пасії:
– Ідіть погуляйте, дитина і так її ридань надивилася.
Жінка відвела Сашка. А Світлана насилу слухала рішення суду.
Слів вона майже не розуміла. І лише пізніше дізналася, що їй залишили можливість бачитися з сином кілька раз на місяць у присутності батька.
Знесилена і втомлена, Світлана вийшла з будівлі суду.
Не так вона уявляла собі фінал цих стосунків. Але робити було нічого.
Втім, незабаром стало ясно, що бачитися з Сашком колишній чоловік їй зовсім не дасть – у того постійно знаходилися причини для скасування побачень з сином.
І жінка змирилася…
Просто жила, працювала, зустріла нового чоловіка. І тепер збирається вийти заміж за нього.
Про наявність у неї сина коханий поки не знає.
