— Всі нормальні дружини народжують одну нормальну дитину. Щоб вона тихо гралася в куточку, щоб не заважала.
А ти відразу двох! Мені мама казала, а я не послухав — такі, як ти, тільки й можуть, що плодитися!
— Такі, як я? Це які, Діма?…
…Валя більше не збиралася це терпіти. Вона не розуміла, чому Діма став так ставитися до неї — розлюбив?
Сьогодні він знову прийшов пізно вночі і ліг спати у вітальні. Вранці, коли він вийшов на сніданок, Валя сіла перед ним.
— Діма, ти можеш мені сказати, що відбувається?
— Що тобі не так?
Він пив каву і намагався не дивитися на неї.
— З тих пір, як народилися хлопчики, ти дуже змінився.
— Я не помітив.
— Діма, ми два роки живемо, як сусіди. Це ти помітив?
— Послухай, а що ти хотіла? У будинку постійно розкидані іграшки, пахне якимись молочними кашами, діти кричать… Ти думаєш, це комусь сподобається?
— Діма, але це ж твої діти!
Він підхопився і нервово почав ходити по кухні.
— Всі нормальні дружини народжують одну нормальну дитину. Щоб вона тихо гралася в куточку, щоб не заважала.
А ти відразу двох! Мені мама казала, а я не послухав — такі, як ти, тільки й можуть, що плодитися!
— Такі, як я? Це які, Діма?
— Такі, без мети в житті.
— Але ж це ти змусив мене кинути інститут, бо хотів, щоб я всю себе присвятила родині!
Валя сіла. Помовчавши, вона додала:
— Я думаю, нам потрібно розлучитися.
Він подумав і сказав:
— Я тільки за. Тільки чур, на аліменти не подавати. Я сам тобі буду давати гроші.
Чоловік розвернувся і вийшов з кухні. Їй би поплакати, але тут з дитячої пролунав шум. Близнюки прокинулися і вимагали її уваги.
Через тиждень вона зібрала речі, взяла близнюків і пішла. У неї була велика кімната в комуналці, яка дісталася їй від бабусі.
Мешканці були нові, тому Валя вирішила з усіма познайомитися.
З одного боку жив похмурий, хоч і ще нестарий, чоловік, а з іншого — яскрава дама років шістдесяти. Насамперед вона постукала до чоловіка:
— Добрий день! Я ваша нова сусідка, хотіла б познайомитися. Я купила торт, заходьте на кухню пити чай.
Валя старанно посміхалася. Чоловік окинув її поглядом, потім буркнув:
— Не їм солодкого, — і закрив перед її носом двері.
Валя знизала плечима і попрямувала до Зінаїди Єгорівни. Та погодилася підтримати компанію, але тільки для того, щоб виголосити промову.
— Отже, я люблю відпочивати вдень, тому що вечорами дивлюся серіали. Сподіваюся, що ваші нащадки не будуть мене турбувати своїми криками.
І будьте ласкаві, не дозволяйте їм бігати по коридору, нехай нічого не чіпають, не бруднять і не ламають!
Вона говорила довго, а Валя з тугою думала, що життя її тут чекає несолодке.
Вона віддала хлопчиків у дитячий садок, а сама влаштувалася туди ж нянечкою.
Було дуже зручно, вона працювала якраз до того моменту, коли Андрія і Юру потрібно було забирати додому. Платили копійки, але ж Діма обіцяв допомагати.
Перші три місяці, поки тривало їхнє розлучення, Діма і справді підкидав їм грошей.
А ось після розлучення минуло вже стільки ж, але грошей від нього більше не було. Валя вже два місяці не могла заплатити за комуналку.
Стосунки із Зінаїдою Єгорівною псувалися з кожним днем. Одного вечора, коли Валя годувала на кухні хлопчиків, туди впливла сусідка в атласному халаті.
— Мила, я сподіваюся, ви вирішили своє фінансове питання? Не хотілося б через вас втратити електрику або газ.
Валя зітхнула:
— Ні, поки не вирішила. Завтра поїду до колишнього чоловіка, щось він зовсім забув про дітей.
Зінаїда Єгорівна підійшла до столу.
— Ви все годуєте їх макаронами… ви знаєте, що ви погана мати?
— Я хороша мати! А вам би порадила не сунути свого носа, куди не потрібно, а то ж можна і по носу отримати!
Що тут почалося! Зінаїда Єгорівна верещала так, що хоч вуха затуляй. На крик зі своєї кімнати вийшов Іван, сусід Валі з іншого боку.
Якийсь час слухав, як Зінаїда Єгорівна проклинає Валю, хлопчаків і взагалі все, що бачить навколо, потім розвернувся і зник у кімнаті.
Повернувся через хвилину. Кинув на стіл перед Зінаїдою Єгорівною гроші і сказав:
— Затихни. Ось тобі на комунальні.
Жінка замовкла, але, коли Іван зник, прошипіла Валі:
— Ти пошкодуєш про це!
Валя пропустила ці слова повз вуха. Потім виявилося, що дуже даремно. Наступного дня вона поїхала до Діми. Той її вислухав і сказав:
— У мене зараз важкий період, я не можу тобі нічого платити.
— Діма, ти знущаєшся? Мені чимось треба годувати дітей.
— Так годуй, я ж не забороняю.
— Я подам на аліменти.
— Звичайно, подавай, офіційна зарплата у мене така, що отримувати ти будеш сльози. І постарайся більше не турбувати мене!
Валя брела додому і плакала. До зарплати ще тиждень, а грошей майже немає. Але вдома на неї чекав ще один сюрприз — дільничний.
Зінаїда Єгорівна написала на неї заяву. Там було написано, що Валя загрожує її життю, а її діти голодні і без нагляду.
Цілу годину дільничний проводив з нею бесіду, а на прощання сказав:
— Я зобов’язаний повідомити в опіку.
— Послухайте, про що повідомляти? Я ж не робила нічого поганого.
— Такий порядок. Сигнал є, його потрібно опрацювати.
Увечері Зінаїда Єгорівна знову прийшла до неї на кухню.
— Отже, мила, якщо ваші діти ще раз потурбують мене вдень, я буду змушена звернутися прямо в опіку!
— Що ж ви робите? Вони ж діти! Вони не можуть сидіти весь день на одному місці!
— Мила, якби ви їх годували нормально, то їм би хотілося спати, а не бігати!
Вона вийшла з кухні, а хлопчаки злякано дивилися на матір.
— Їжте, мої хороші. Тітка жартує, вона насправді добра.
Вона відвернулася до плити, щоб витерти сльози, і навіть не помітила, що до кухні зайшов Іван.
У нього в руках був величезний пакет. Він підійшов до її холодильника, мовчки відкрив і почав завантажувати в нього продукти.
— Ваня, вибачте, ви переплутали холодильник.
Він навіть не обернувся. Забив холодильник продуктами і так само мовчки вийшов з кухні. Валя не знала, що й сказати.
Після зарплати вона постукала до сусіда. Він відчинив відразу, як завжди похмурий і мовчазний.
— Ваня, я вам грошей винна за продукти. Ось дві тисячі, я потім ще принесу, тільки ви скажіть, скільки.
— Іди, не треба нічого.
І він знову зачинив двері перед її носом. Валя не встигла нічого зробити, бо з кухні долинули крики Зінаїди Єгорівни.
Вона кинулася туди — хлопчаки стояли, а Зінаїда Єгорівна кричала, вказуючи на калюжу чаю біля столу:
— Волоцюги! Безпритульні! Хто виросте з вас з таким вихованням?!
Валя відправила дітей до кімнати, витерла підлогу і повернулася до себе. Вона не розуміла, як далі жити. Хлопчики смирно сиділи на ліжку. Валя присіла поруч.
— Ну, чого ви засмутилися? Потрібно трохи потерпіти, я обов’язково щось придумаю, і ми поїдемо звідси.
Хлопчики притиснулися до неї з двох боків, обійняли ручками. А наступного дня ввечері в двері подзвонили.
Іван був на другій зміні, Валя відчинила двері — на порозі стояли четверо людей: дві незнайомі жінки, дільничний і ще якийсь чоловік.
— Добрий день, ви до мене?
Одна з жінок суворо на неї подивилася:
— Валентина Сергіївна?
— Так.
— Ми з опіки.
— З опіки? Вибачте, навіщо?
— Дозвольте, ми пройдемо.
Жінки пройшлися по кімнаті, заглянули в холодильник, відкинули ковдру на ліжку.
— Збирайте дітей.
— Що? Ви з глузду з’їхали! Я нікому не віддам своїх дітей!
Андрій і Юра обійняли її з двох боків і вже плакали. Вони не розуміли, що відбувається.
Одна з жінок зробила знак дільничному — той підійшов і почав відривати від неї хлопчиків.
— Мамо! Мамочко! Не віддавай нас!
Валя боролася, як могла. Вона тримала дітей, але другий чоловік заломив їй руки.
— Мамочка!!!!
Вона бачила наче крізь туман, як хлопчики брикаються, б’ються в істериці, їхні очі були сповнені жаху.
Вона знову рвонулася, їй вдалося вирватися від чоловіка, але перед нею став дільничний.
Він уже передав Юру жінкам, і ті вдвох швидко забирали хлопчиків по сходах. Діти кричали так, що кров холонула.
Дільничний тримав її доти, доки крики дітей не стихли, а від під’їзду не від’їхала машина. Дільничний розтиснув руки, і Валя впала на підлогу. Вона вила, як поранена тварина.
Через п’ять хвилин у кімнаті нікого, крім неї, не залишилося…
Валя підвелася, озирнулася. На очі потрапила велика сокира. Була у бабусі, коли ще тут було пічне опалення, потім чомусь її ніхто не викинув.
Валя встала, взяла сокиру. Зважила на руці, злегка посміхнулася, щоправда, посмішка була більше схожа на оскал. Вона вийшла з кімнати і попрямувала до дверей Зінаїди Єгорівни.
Коли двері були виламані, а Зінаїда з вереском забилася мало не під ліжко, хтось схопив Валю, викрутив сокиру з рук.
— Дурна! Що ти робиш? Кому гірше буде?
Це був Ваня. Валя видихнула:
— Мені тепер все одно… мені взагалі байдуже…
Ваня відтягнув її до себе, поклав на диван, дав якусь таблетку. Валя покірно випила. Вона знала, що як тільки Ваня відвернеться, вона втече. Валя знала, куди побіжить — до мосту.
Але голова раптом стала важкою, очі ніяк не хотіли відкриватися. Валя заснула — Іван не пошкодував снодійного.
Він вийшов з кімнати і попрямував до Зінаїди Єгорівни. Та сиділа розпатлана за столом і пила валеріану.
— Задоволена?
— Ох, Ваня… Я ж не думала, що так все… Я думала, що її налякають, і вона з’їде…
— З’їде? Ось що, завтра щоб всі свої листи сходила забрала. І моли Бога, щоб все обійшлося, а то я можу і не встежити за Валею. Тоді не солодко тобі буде.
Зінаїда Єгорівна дрібно кивнула головою.
Цілий місяць Валя збирала довідки, характеристики, здавала якісь аналізи на речовини.
Вона навіть не думала, що буде це все робити — опустила руки, вирішивши, що все марно, нічого не допоможе.
Але Іван, все такий же похмурий, суворий, не давав їй залишатися наодинці ні на хвилину і весь час підштовхував її.
Коли стало зрозуміло, що дітей, можливо, повернуть, Валя ніби прокинулася.
— Ваня… Адже це все завдяки тобі…
І тут він вперше посміхнувся. Сумно так.
— У мене теж були діти… Але я не зміг їм допомогти, їх немає вже п’ять років. А твоїм допомогти можна…
У ніч перед тим, як комісія мала прийняти рішення, Валя ночувала на дивані в кімнаті Івана, як зазвичай останнім часом, але не могла заснути. Іван, схоже, теж.
— Ваня… не спиш? Розкажи, що сталося з твоїми… дітьми.
Іван помовчав, а потім почав говорити монотонним, невиразним голосом.
— У мене була сім’я… Дружина, двоє хлопчиків.
А я не цінував, думав, є вони і добре. Після зарплати випивав з мужиками, вдома кричав, бувало.
А потім раптом раз, і дружина пішла разом з дітьми. У приватний будинок, що від предків їй залишився.
Я місяць чекав, гордія із себе робив, потім раптом зрозумів: не можу без них. Поїхав до них, хотів все сказати, але… не встиг.
Приїхав, а будинок цієї ночі згорів. Разом з мешканцями. Проводка замкнула.
Він замовк. Потім продовжив:
— Я почав пити, часто бився. Трохи покалічив одних, посадили мене на три роки. Вийшов, квартиру продав, щоб збитки цим компенсувати, в цю кімнату повернувся. На завод мене взяли назад.
Валя встала і підсіла до Івана, взяла його за руку, але він зітхнув і руку витягнув.
— Спи давай. Завтра на комісії щоб як квіточка свіженька була!…
…— Валентина Сергіївна!
— Так, це я.
— Ось документи, стежте краще за своїм життям, щоб таке більше не повторювалося.
Валя тупо дивилася на папери. Жінка, яка їх принесла, раптом посміхнулася:
— Що стоїте? Їдьте забирайте своїх…
У Валі підкосилися ноги. Ваня тримав її під руку, коли вони стояли в якійсь кімнаті очікування.
— Мамо! Мамочко!
Юра і Андрій повисли на ній. Вони всі плакали, навіть Іван відвернувся і змахнув якусь смітинку з очей.
— Ну, все, досить ридати, додому поїхали.
Життя поступово налагоджувалося. Зінаїда Єгорівна не виходила зі своєї кімнати. Валя за допомогою Івана отримала роботу техніка на тому ж заводі, і тепер могла не рахувати, чи вистачить їй хліба…
Звичайно, вона отримувала не мільйони, але, якщо по-розумному, то на все вистачало.
Одне її турбувало — Ваня став зовсім похмурим. А одного разу вона випадково впустила його куртку з вішалки, з кишені випав телефон і засвітився. А на заставці вона — Валя.
Вона посміхнулася, взяла телефон і, подумавши, пішла до нього в кімнату. Ваня лежав на дивані і дивився в стелю. Він ніби злякався, побачивши її. А Валя присіла поруч:
— Знаєш, Ваня, я завжди боялася сказати щось зайве. І дуже багато чого не встигла сказати тим людям, які були поруч.
Хтось пішов, комусь ці слова вже не потрібні. Найстрашніше — шкодувати про те, що ти повинен був сказати, і не встиг…
— Про що ти?
— Просто, якщо ти не можеш, може, я спробую. Мені страшно, що ти будеш сміятися з мене, але я спробую. Ваня… одружися зі мною, га?
Ваня довго дивився на неї. Потім взяв її обличчя в руки і сказав:
— Я не вмію красиво говорити. Просто знай, що я все для вас з хлопцями зроблю.
