Новенька зайшла у відділ, як королева краси на подіум:
— Всім привіт! Я — Ніка, буду у вас працювати.
— Проходь, сідай! Ось твій стіл.
Начальниця була на оперативці, і відразу посипалися питання.
— Ти де раніше працювала?
— У банку. Секретарем у заступника.
— А чому пішла?
— Та… так…, — на обличчі новенької промайнула загадкова посмішка.
— З любовним романом пов’язано? — припустила Тетяна, головна інтриганка і пліткарка відділу.
— Ніби того.
— Цього і у нас в офісі вистачає.
І тут же, перебиваючи одна одну, колеги почали посвячувати новеньку в усі найзначніші інтриги.
— Ти бачила, який у нас директор красень?
— Кирило? Бачила.
— Так ось, нашим холдингом керує його тесть. А дружина у Кирила страшна і хвора, з лікарень не вилазить. Ось він тут і крутить з усіма.
— Але свічку над ними ніхто не тримав, — спробувала заперечити одна з подруг.
— Ну, ще б він відкрито зраджував своїй дружині. А Ритка з відділу продажів? Знаєш, яка в неї зарплата? Удвічі більша, ніж у тебе. Думаєш, просто так?! І на обід вони часто разом ходять.
— А ця Карина з комерційного відділу. Теж йому все посміхається.
— Ось до тестя дійде…
— До чого тут тесть? Якщо у Кирила дружина хвора і неревнива.
— Я якось бачила її разом з Кирилом… Страшна!
— Так він на ній і одружився, напевно, через кар’єру.
— І щось у них з дітьми не виходить.
— Так його Інну по лікарнях і возять через це.
Коли начальниця відділу повернулася з оперативки, новенька була повністю посвячена в усі тонкощі життя в офісі.
— Поясніть новенькій її обов’язки! — наказала начальниця і занурилася в свій ноутбук.
***
Минув тиждень. Вранці співробітники зайшли до відділу і, як завжди, почали ділитися проблемами та плітками.
— Ви знаєте, — забігла до кабінету Тетяна. — Зараз піднялася сходами, випадково глянула в коридор на другому поверсі. Кирило так ніжно підштовхує нашу Ніку до себе в кабінет, а та посміхається.
— Ну все, тепер і ця буде до нього ходити.
— Я ось не розумію, а його секретарка куди дивиться?
— Так може він і з нею…
— Вона на десять років старша за нього і далеко не красуня, хоч і акуратна. Тесть спеціально йому таку знайшов.
— Тесть його в наш офіс не заходить, Кирило секретарці завжди хорошу премію виписує, і на роботу вона часто, на годину-другу пізніше приходить, — та, що говорила, підняла палець вгору. — От вам і секретарка.
— І йде вона раніше.
— Ось я і кажу.
— Так у нашій прохідній автоматично відзначається, о котрій ми заходимо і виходимо.
— Так вона проходить в іншу прохідну, разом з начальниками, там нічого не відзначається.
Зайшла начальниця, окинула кабінет поглядом:
— А де Ніка?
— Затримується, — саркастично зауважила Тетяна.
— Привіт!
До кабінету забігла Ніка, злегка розпатлана, з блукаючою усмішкою на обличчі.
Керівниця оглянула її суворим поглядом, але нічого не сказала і попрямувала на оперативку.
— Ніка, ти чого запізнюєшся? — запитала одна з подруг з єхидною посмішкою на обличчі.
— Судячи з ваших нахабних очей, — як ні в чому не бувало, вимовила Ніка. — Ви вже про все здогадуєтеся.
І обговорення продовжилися.
— Ось я не можу зрозуміти, чому Кирилу все сходить з рук? Невже тестю або його дружині ніхто не доповів про його романи?
— Тестю, схоже, головне, що Кирило хороший керівник.
— А дружині? Цій Інні. Адже у неї має бути почуття жіночої власності, жіночої гордості.
— Ну, вона ж, ви казали, страшна і хвора. Яка у неї може бути гордість?
— Хоч би батькові поскаржилася або скандал чоловікові влаштувала.
— Напевно, боїться, що він її кине.
— Так, не заздрю я цій Інні.
— Схоже, так вічно і буде тривати.
Але те, що сталося в недалекому майбутньому, ніхто у відділі, і навіть у всьому офісі, не міг і припустити.
***
Минув ще тиждень. Вранці Ніка, як завжди, прийшла в офіс. Пройшла через прохідну. Раптом до неї підійшов охоронець:
— Зайдіть, будь ласка, в ту кімнату!
— Навіщо?
— Вас там чекають?
Що-що, а пригоди Ніка любила і сміливо попрямувала до вказаної кімнати.
У кімнаті на диванчику сиділа якась не виразнв жінка незрозумілого віку. Вона встала, підійшла, усміхнулася і… різко вдарила Ніку по обличчю.
Удар був настільки сильним, що Ніка відлетіла до дверей. Та підійшла, поклала їй на плече важку руку:
— Ще раз до Кирила підійдеш, пошкодуєш, що на білий світ народилася. Ти мене добре зрозуміла?
— Так, — злякано кивнула головою Ніка.
— Все! Іди працюй!
Ніка вибігла з кімнати і кинулася в бік свого кабінету.
***
У відділі з ранку все було, як завжди, раптом в кабінет, буквально залетіла Тетяна:
— Ви уявляєте? Зайшла зараз у відділ продажів, що у них там коїться. Їхня Ритка зайшла із синцем під оком, впала на стілець і реве, і навіть не може пояснити, що з нею сталося.
— Це щось новеньке в нашому офісі, — вимовила одна зі співробітниць. — Може, з нею чоловік серйозно поговорив.
— Ні, ми з нею разом йшли на роботу, вона десь у прохідній зникла.
— Так! Незрозуміло…
І тут двері кабінету відчинилися і забігла їхня Ніка, вся в сльозах і… з синцем під оком. Добігла до свого столу, впала на стілець і теж заревіла.
Всі кинулися до неї:
— Ніка, що сталося?
Але та продовжувала плакати, захлинаючись сльозами.
Зайшла начальниця:
— Що з нею!
— Не знаємо. Забігла в кабінет і реве.
— Заспокойте і розпитайте! Я на оперативку, — і вийшла з кабінету.
А колеги почали заспокоювати, а головне, розпитувати, що сталося, бо це було найцікавіше. Але та продовжувала лити сльози.
— У мене є ідея! — вигукнула Тетяна і кинулася до дверей.
Про те, що треба працювати, ніхто й не згадав. Яка робота, коли тут таке відбувається.
Тут повернулася Тетяна, з палаючими очима:
— Уявляєте! Зараз зайшла в комерційний відділ, і там те ж саме. Сидить їхня красуня Карина, реве і у неї синець під тим же оком.
— Що ж це виходить? — вигукнув хтось із жінок. — Всіх коханок Кирила…
— Ніка, кажи, що сталося! — затрясла подругу за плече Тетяна.
— Я пройшла в прохідну, — крізь сльози почала розповідати та. — Охоронець сказав, щоб я зайшла в кімнату, яка поруч із прохідною. Я зайшла, а там…
І залилася сльозами не в змозі закінчити.
— Ніка, що, що там?
— Якась тітка була, і вона почала мене бити.
— А за що, вона сказала?
— Сказала, що, якщо я ще раз підійду до Кирила, пошкодую, що на білий світ народилася.
Всі мовчали і з відкритими ротами слухали схлипи Ніки і намагалися зрозуміти, що з нею сталося. Тут двері відчинилися і чомусь увійшла начальниця.
— А що оперативки немає?
Нерозумно запитала Тетяна, шкодуючи, що не вдалося розібратися у всьому до кінця. Відповідь начальниці доконала їх:
— Кирило прийшов весь подряпаний і пом’ятий і скасував оперативку, — повідомила їхня старша і, кивнувши на Ніку, запитала. — А з нею що?
— Теж хтось побив.
— Я зараз прийду, — вигукнула Тетяна і вилетіла з кабінету.
***
З Нікою розібралися, і начальниця спробувала налаштувати всіх на робочий лад, але знову в кабінет влетіла Тетяна і захоплено закричала:
— Що я дізналася! — але, зустрівшись поглядом з начальницею, замовкла.
— Гаразд, розповідай! — махнула рукою та.
— Дружина Кирила Інна, — почала азартно розповідати Тетяна. — Майже з дитинства займалася карате, навіть була якоюсь чемпіонкою.
Вона і так не найсимпатичніша, та ще й на різних змаганнях шрамів нахапалась. Ось батько і вирішив віддати її заміж за Кирила, пообіцявши йому кар’єру, той погодився.
Вже після весілля, Інна потрапила на якісь великі змагання і їй там всі нутрощі відбили. Ось вона два роки і їздила по всіляких лікарях, і по наших, і по закордонних.
Начебто все залікували. Нещодавно повернулася з реабілітації.
Днями дізналася про пригоди свого благовірного, в той час, поки сама лежала в лікарнях.
Спочатку розібралася з ним самим, а сьогодні вранці прийшла розбиратися…
Тетяна, ледь стримуючи смішки, подивилася на Ніку, яка зосереджено слухала її, і продовжила:
— … з його подругами. Ось розібралася.
— Їх же тепер звільнять, — вигукнула одна з тих, хто слухав. — І Кирила — теж.
— Начебто, поки про це розмов немає, — припустила Тетяна. — Я дізнавалася.
***
Налаштувати співробітниць відділу на робочий лад начальниці так і не вдалося, а в кінці робочого дня, коли всі вже збиралися додому, хтось виглянув у вікно і вигукнув:
— Дивіться!
Всі кинулися до вікна.
Кирило та Інна, під руку, прямували до стоянки автомобілів. Підійшли. Кирило відкрив перед дружиною дверцята, посадив її. Сів за кермо, і машина плавно рушила з місця.
— Не розумію, — вигукнула одна із співробітниць. — Після всього цього, вона йде з ним під руку і вдає щасливу дружину.
— Якась вона неревнива. Хоча…
Всі озирнулися на Ніку і мимоволі розсміялися.
