Наталя не подобалася ні батькам Антона, ні його сестрі Олі.
Здавалося б, звичайна історія про шкідливих родичів чоловіка, тільки в даному випадку негативним героєм і справді була сама Наталя…
… Антон завжди був веденим. У дитинстві робив те, що казали інші хлопчаки. Скажуть, що грають у футбол, і Антон погоджувався, навіть якщо не хотів цього робити.
Підмовлять йому, щоб він наговорив гидоти однокласниці Тані, і він це зробив. Хоча Таня, насправді, йому подобалася.
І так у всьому. Завжди він слухав інших, робив так, як йому скажуть.
Оля постійно говорила, що її брат тютя. І хоч мама лаяла свою дочку, в душі вона розуміла, що Оля права.
Притому дівчинка якраз була пробивною, такій палець до рота не клади.
І чому у одних батьків вийшли такі різні діти, мама й не знала. Начебто, вони не виховували сина, як ганчірку.
Не бігли до нього, коли він отримував незначну подряпину, не розбиралися з його кривдниками, пояснюючи, що жалітися не добре, і він, як чоловік, повинен вміти за себе постояти.
Тато привчив його до спорту, мама прищепила любов до книг.
Але, мабуть, генами все одно закладений певний характер, який можна тільки зламати, але ніяк не виправити.
А ламати сина мама не хотіла. Тому, що вийшло, то вийшло. І всі змирилися.
І коли Антон привів додому Наталю, ніхто навіть особливо не здивувався.
Навряд чи б на нього зазіхнула мила дівчина, яка хоче бути за чоловіком, як за кам’яною стіною.
Швидше, йому потрібна була саме тверда рука, адже він абсолютно не вміє приймати рішення.
Наталя була тією самою твердою рукою. Крім цього, вона була досить самовпевненою, нахабною і нестриманою на язик.
Божевільна суміш, яка, зазвичай, відлякує чоловіків. Але тільки не Антона. Той віддано дивився на неї, виконуючи всі її примхи.
Звичайно, ні батьки, ні сестра ні слова поганого не сказали Антону про його обраницю.
Вони бачили, що він щасливий, а лізти в особисте життя вже дорослого чоловіка, вважали неправильним.
І коли він зробив Наталі пропозицію, вони просто змирилися.
Зрештою, не їм з нею жити. Та й не виглядав Антон нещасним, здавалося, його якраз все і влаштовувало.
— Ми з Наталею вирішили злітати до Туреччини, — хвалився він. — Грошей підкоплю, і полетимо.
— А Наталя твоя не буде вносити свою долю? — цікавилася мама. Їй здавалося, що в родині все повинно бути спільне.
— Я ж чоловік, це мій обов’язок, — гордо відповідав Антон явно не своїми словами.
Потім Наталонька вирішила, що їм потрібно взяти іпотеку, хоч вони ледве зводили кінці з кінцями.
Потім дівчина сказала, що час завести дітей.
— Ми хочемо багато діток! — хвалився Антон. — Щоб у нас була велика родина.
— А на що ви їх утримуватимете? — хмикала Оля.
— Я ж працюю, — навіть дещо ображено відповідав брат. — Та й Наталя каже, що ми зможемо отримувати допомогу.
Батьки лише зітхали. Зрідка вони намагалися давати якісь поради, до яких, звичайно, Антон і не збирався прислухатися.
Але відверто лізти в справи сина і його дружини не намагалися.
Незабаром Наталя і справді вже була при надії. З того моменту вона вирішила, що їй взагалі всі зобов’язані, адже вона в положенні.
Розповідала, наприклад, як кур’єр відмовився піднімати їй пакет нагору.
— Так, там доставка тільки до під’їзду. Але я ж майбутня мама! Я йому про це сказала, а він все одно не підняв! Ось же негідник!
— Важкий був пакет? — намагаючись виявити співчуття, запитала мама Антона.
— Ні, там дурниці всілякі були. Але мені ж довелося спускатися! А з животом це не так просто і зробити.
І так було в усьому. Все, що для звичайної жінки при надії було нормою, Наталі здавалося чимось неймовірним.
Їздити громадським транспортом вона відмовлялася, і так до їхніх витрат ще додалися витрати на таксі, тому що машини своєї у них не було.
Також вона не ходила по магазинах, не прибирала вдома, та й взагалі, нічого не робила.
Але Антону здавалося, що так і повинно бути.
— Я її оберігаю, — говорив він. — Вона ж носить під серцем мою дитину.
З одного боку, батьків охоплювала якась гордість за сина, що він піклується про дружину і свою майбутню дитину.
З іншого боку… Ну, тут все зрозуміло.
Наталя подарувала цьому світові дитинку, і всі стали ще більше зобов’язані їй.
Бабусі з обох сторін були зобов’язані давати Наталі відпочивати і висипатися, тому їм доводилося кілька разів на тиждень приїжджати до них.
Мама Антона і справді була не проти погратися з онуком. Але їй не подобалося, що невістка не просить про допомогу, а вимагає її.
Ще Наталя постійно скаржилася, що сильно втомлюється, обурювалася, що не вистачає грошей, але при цьому через рік знову опинилась при надії.
Мабуть, їй подобалося, що вона може козиряти своїм становищем.
Антон працював у поті чола. Але грошей їм, зрозуміло, не вистачало. Мама з татом намагалися трохи допомогти, але не надто захоплюючись.
На відміну від Антона, вони розуміли, що таких людей, як його дружина, на свою шию садити не можна.
Тому раз на місяць відправляли невелику суму грошей. На підгузки та фрукти.
Діти росли, але нахабство невістки все так само не знало меж. Вона встигла посваритися з усіма.
З вихователем у дитячому садку старшого сина, з лікарем у поліклініці, коли водила молодшого, навіть із сусідкою, яка обурювалася тим, що жінка ставить візочок на сходах, і вона не може нормально двері в квартиру відкрити.
І всі навколо були винні, тому що не проявили належної поваги і турботи до жінки. Вона ж мати…
Антон намагався не лізти. Всім все так само керувала його дружина.
Він віддавав їй гроші до останньої копійки, ніколи не сперечався з її витратами і завжди був на її боці.
У мами Антона настав ювілей. П’ятдесят років.
Красива і для когось страшна цифра.
Але мама була задоволена: вона вважала, що її життя ще в самому розпалі.
А цифри – це тільки цифри.
Тато Антона підніс мамі чудовий подарунок: купив новий холодильник.
Крім цього, були ще квіти і нова сумочка, але їм мама раділа не так сильно, бо ж у п’ятдесят пріоритети змінюються.
Звичайно, запросили багато гостей на святкування. І Антон з дружиною та двома синами теж були тут.
— Ви їжу, що залишиться, нам з собою дайте, — тут же розпорядилася гевістка. — А то мені з моїми дурнями готувати ніколи, а так хоч щось буде.
Мама не сперечалася. Сьогодні вона не хотіла ніяких з’ясувань стосунків.
— Звичайно, Наталю. Якщо щось залишиться, я вам відкладу.
Пів вечора невістка всім навколо нила, як їй складно. І як у них не вистачає грошей.
У підсумку якось вдалося змінити тему, а Наталя невдоволено стиснула губи. Їй подобалося бути в центрі уваги, і неважливо, що це було не її свято.
Зайшла мова про подарунки. Звичайно, мама похвалилася, як розщедрився її чоловік. Розповіла, що старий холодильник був маленьким, та й працював уже не дуже.
І вона навіть не підозрювала, що чоловік готує їй такий сюрприз. Ну і про квіти та сумку теж сказала.
Наталя на той момент вже добре піддала, і її понесло…
— І не соромно вам? — несподівано голосно вимовила вона.
Всі разом замовкли.
— Вибач, що? — з посмішкою запитала мама.
— Та що, що! Ви тут хвалитеся, як холодильники купуєте! На столі купа всього!
І це при тому, що ваші онуки голодують! Вони навіть фрукти бачать пару разів на місяць! Зате ви шикуєте!
Всім стало ніяково. А ось Оля, сестра Антона, розлютилася.
— А ти часом не знущаєшся?! Не забула, що тобі ніхто не зобов’язаний?
Сама йди працюй, у тебе вже молодший в садок пішов! Та й не треба було двох стругати, якщо забезпечити не можете!
— А ти мені не вказуй! — не вгамовувалася невістка. — Це не твоя справа!
— А ти в гаманець до моїх батьків не заглядай! Вони тобі нічого не винні! Хоча все одно переказують щомісяця гроші!
— Та які там гроші?! Копійки! Якщо можуть дозволити купувати такі дорогі речі, могли б і на онуків побільше витрачатися!
Мама Антона мовчала. Тато хотів заступити це, але дружина торкнулася його за руку, ніби кажучи, щоб не ліз.
Бо якщо тато скаже своє вагоме слово, то свято остаточно буде зіпсоване.
І вже зовсім ніхто не чекав нічого від Антона.
Той, який завжди заглядав у рот своїй дружині, робив все, що вона захоче, і ніколи з нею не сперечався, несподівано заговорив.
— Наталя, заспокойся.
— Що?! Та як ти смієш?! Твої родичі мене принижують, а ти мені наказуєш замовкнути?
— Так!
Антон встав і поглянув на свою дружину.
— Я на багато всього закриваю очі. Але чорнити моїх батьків не дам, особливо в на мамине свято.
Вони і так багато для нас роблять, але замість подяки ти знову чимось незадоволена.
— Он як? — підхопилася Наталя. — Ось і живи з мамою і татом! А я від тебе йду!
Вона зібралася, забрала дітей і пішла. Всі чекали, що Антон кинеться за нею, але він цього не зробив.
— Я втомився, — прокоментував він. — Пора з цим зав’язувати.
Мама була шалено горда своїм сином. Від кого-кого, але від нього вона точно не очікувала захисту. Але він все ж здивував, причому всіх присутніх.
Але ще більше він всіх здивував, коли розлучився з Наталею.
Вона кричала, лаялася, вимагала чогось, але Антон не повівся.
Жінка навіть пригоозила, що віддасть йому дітей, але він лише з радістю погодився.
А Наталя зрозуміла, що у неї тоді зникне такий важіль тиску.
З дітьми Антон бачився, аліменти платив, купував їм речі. І все одно вона була незадоволена.
Скаржилася всім, як їй важко виховувати двох хлопчиків самій, а батько їх усіх покинув.
Та всі знали, що це був правильний вибір.
Адже все одно перед очима дітей не було б прикладу щасливої родини.
Та й всі втомилися від Наталі, тому видихнули, коли вона стала набагато рідше з’являтися в їхньому житті.
