— Ви нам винні, — Даша зайшла до квартири свекрухи, не знімаючи взуття. — Час повертати борги, Риммо Констянтинівно.
Інакше раптом щось трапиться, і брати буде ні в кого. Вам уже сімдесят, вік все-таки солідний. Дехто й до шістдесяти не доживає…
…Римма завжди жила в достатку. Працювала нарівні з чоловіком, отримувала хорошу зарплату, ніколи не економила.
Сина виховала. Чоловіка поховала. Залишилася одна, і грошей стало не вистачати.
— Хіба можна прожити на пенсію? — журилася жінка. — Це копійки. І заради цих копійок я все життя працювала.
Римма влаштувалася на роботу, було важко. Зате з грошима стало легше.
— Мамо, ти працюєш? — Паша повернувся з курсового навчання і здивувався. — Навіщо? Тобі чогось не вистачає?
— Не вистачає, — чесно зізналася мати.
— А мені чому не сказала? Я все-таки працюю…
— У тебе своє життя. Скоро одружишся, свою сім’ю забезпечуватимеш. Навіщо я буду в тебе на шию сідати?
— Отже, мамо, ти звільняєшся з роботи. Не хочу навіть чути про це нічого.
Гроші я тобі щомісяця переказуватиму зі своєї зарплати. І всі твої рахунки оплачуватиму.
І, якщо щось знадобиться, тільки скажи. Ти мене виростила, виховувала, маєш право на гідну старість.
Римма зраділа, що сина добре виховала, і прийняла від нього гроші. Жити стало помітно легше.
Жінка займалася улюбленою справою, багато гуляла.
Та все змінилося, коли син вирішив одружитися. Римма прийняла невістку мовчки, хоч і не сподобалася вона їй.
“Не дуже-то й красива, — думала потенційна свекруха, розглядаючи обраницю сина. — І що він у ній знайшов?
Ще й не працює, на свою шию посадить… І мене, і її… Важко буде…”
Римма Костянтинівна довго переживала, думала, ночами не спала і покликала сина на розмову.
— Допомагати мені більше не треба, у тебе сім’я.
— Мамо, перестань. Я чоловік і розумію, яка на мені відповідальність. Для тебе нічого не зміниться.
Жінка була вдячна синові. З невісткою зустрічалася рідко, розмовляла тільки на святах. Вона не могла знайти спільних тем.
— Даша, а ти чому не працюєш? — якось запитала свекруха.
Вона не думала про щось погане, просто поцікавилася, адже дуже часто молоді люди мають якісь амбіції, цілі, мрії.
У Даші, мабуть, цього не було.
— А ви чому? — запитала вона. — Думаєте, я не знаю, що вас забезпечує Паша?
— Я пенсію отримую, бо все життя пропрацювала.
— Мабуть, погано працювали, — єхидно зауважила Даша. — Якщо синові доводиться вас забезпечувати зараз.
Римма Костянтинівна не встигла відповісти, як до кімнати повернувся син, посміхнувся жінкам.
— Про що розмовляєте?
— Та так, — відмахнулася Даша. — Міркуємо, що дає робота, коли виходиш на пенсію.
— Дуже цікаво, і що? — чоловік радів, що в родині немає конфліктів.
— Сиве волосся і зморшки, — підбила підсумок молода жінка.
«Смійся, — бурчала про себе Римма. — Подивилася б на тебе, коли на пенсію вийдеш. У тебе не тільки сиве волосся і зморшки будуть, а й товста картка у лікаря».
Римма намагалася не втручатися в життя сина.
Після чергових уколів невістки перестала приходити в гості, навіть на свята не з’являлася.
— Важко щось, мабуть, тиск, — брехала вона синові.
— Мами не буде, — сумно говорив Паша. — Шкода, я їй подарунок приготував, треба буде відвезти.
— Ну і чудово, — посміхалася Даша. — Посидимо своєю сім’єю. А мені що приготував на подарунок?
— Даша, я тобі вже подарунок віддав, якщо ти забула, — Паша купив своїй дружині на восьме березня собаку.
Та не якусь, а породисту з документами. Вийшла така іграшка дуже дорого.
Дар’я надула губки, хотіла було образитися, але стало цікаво, що він приготував матері.
— А мамі що купив? Теж собачку?
— Ні, мама не любить домашніх тварин. Вона хотіла відпочити, я купив їй путівку на море.
— Відпочити? — дружина розлютилася. — Відпочити? Вона що, втомилася? Від чого?
Вона ж цілими днями тільки й робить, що відпочиває. У неї ж ні сім’ї, ні дітей, ні домашніх тварин, зрештою!
— Чого розлютилася?
— Я теж хочу на море! Теж хочу відпочити. Ти ж знаєш, як я втомлююся! Мені треба прибрати вдома, приготувати, зустріти тебе. А ще гарно виглядати.
Паша засміявся:
— Даша, коли ти втомлюєшся? Прибирає робот-пилосос, а готувала ти коли востаннє? Живемо на доставках. Ну а бути красивою — це не робота.
Дружина зовсім образилася.
— Між іншим, робот-пилосос теж треба увімкнути! Взагалі нічого робити не буду!
Даша вискочила з-за столу, сховалася в кімнаті. Павло прибрав посуд, завантажив у посудомийку, увімкнув робот-пилосос і пройшов у кімнату до дружини.
— Ну що ти злишся? — він не любив конфліктів, завжди намагався їх уникати, знаходити компроміси. — Що такого сталося?
Я ж відразу казав, якщо купимо ось це диво, — він погладив маленьку собачку, яка більше нагадувала іграшку, — то великих витрат цього місяця не буде. Ти погодилася.
— А путівка твоїй мамі — це не велика витрата?
— Це необхідність, Даша.
Вона прикусила губу… І раптом їй спало на думку дещо: “А що як…” Вона посміхнулася.
— Ти правий. Коли виліт?
— Через тиждень.
— Чудово, я сама передам подарунок твоїй мамі, якраз до неї в гості хотіла заїхати.
Паша знизав плечима і передав конверт з усіма паперами.
Даша відкрила, прочитала. Оплачене проживання в готелі, квитки туди-назад. Загалом, син подбав про матір.
Невістка з’явилася до свекрухи вже наступного дня.
— Я подарунок принесла, — заявила вона. — Тільки не розумію, навіщо він вам?
— Якщо Паша купив, значить потрібен, — наполягала Римма Костянтинівна.
— Путівка на море вам потрібна? Та ви ж просто гроші з Паші витягуєте.
Римма посміхнулася.
«Ось чому ти злишся, — подумала вона. — Теж на море захотілося».
А вголос уже сказала:
— Якщо хочеш, можеш їхати замість мене. Ти ж за цим прийшла? Квитки поміняєш, а проживання оплачено.
— І ви Паші скажете, що самі відмовилися?
— Так, так і скажу.
Даша щаслива побігла додому, а Римма Костянтинівна лише посміялася їй услід.
— До чого тільки жадібність людей доводить.
— Пашо, уявляєш, — розповідала чоловікові ввечері. — Твоя мама, невдячна людина.
Вона заявила, що в неї плани на дні, коли треба вилітати. І що вона не зможе. Доведеться летіти мені. Поїдеш зі мною?
— Ти ж знаєш, що в мене багато роботи. Відпочинь, як слід. — Павло трохи засмутився. — Начебто вона казала, що хоче…
Дар’я землі під ногами не відчувала від радості.
“Як з чоловіком пощастило, — думала вона. — У відпустку одну відпускає, грошей не шкодує”.
Дійсно, Паша сказав, що дружина може витрачати на відпочинку стільки, скільки вважатиме за потрібне.
Сам довіз до аеропорту, помахав рукою і поїхав на роботу.
Даша тільки в готелі зрозуміла, яку помилку зробила.
— Негайно забирай мене звідси! — кричала дружина по телефону. — Тут же самі пенсіонери!
— Даша, — сміявся чоловік. — А ти що думала, я маму на молодіжний курорт відправлю? Хоч би в інтернеті подивилася.
Процедури всі оплачені, ходи на масаж, у басейн, на оздоровчу гімнастику.
Через день Даша вже була вдома, зла. Сама дісталася з аеропорту, кинула валізу, витягла ноутбук, дістала зошит.
— Думаєш, обдурила мене, — сичала Даша. — Зараз ти мені за все заплатиш…
Через дві години вона була у свекрухи.
— Ви нам винні, речі збирайте, — Даша пройшла в квартиру навіть не привітавшись. Сунула свекрусі в руки аркуш. — Ознайомтеся.
Там дати і суми переказів, які Паша робив. Я все порахувала. Загалом, квартиру перепишете на мене.
— Це обов’язково? — свекруха була незворушною, що ще більше дратувало невістку.
— Обов’язково. А самі — до будинку для літніх людей, вам уже час. Набридло на вас гроші витрачати!
— А сама скільки заробила? — Римма мовчати не збиралась.
— Це не ваша справа. Гроші були взяті з родини. Квартиру віддасте, і ми в розрахунку.
— Ти впевнена?
— Впевнена. Інакше, дивіться, я маю великий вплив на чоловіка. Нашепчу йому, яка ви погана мати, і все, позбудетеся підтримки. Як на копійки будете виживати?
— Значить, квартиру хочеш?
— Так, на мене оформіть.
— Добре. Давай завтра в обід у нотаріуса. Адресу я тобі надішлю в повідомленні.
Даша повернулася додому щаслива, не очікувала, що все так просто вийде.
Думала, доведеться сваритися, вимагати, доводити. Але свекруха виявилася дуже поступливою.
Паші потім скаже, що це вона сама так захотіла. І свекруха промовчить, так само, як було з морем.
Даша підготувала документи, замовила таксі. Несолідно майбутній власниці квартири ходити пішки. Приїхала за адресою.
— Дар’я Дмитрівна, проходьте, на вас чекають, — секретарка перевірила документи й відчинила двері до нотаріуса.
Даша подякувала милій дівчині, посміхнулася їй, повернула голову і завмерла на місці.
У кабінеті нотаріуса сиділи свекруха і її чоловік.
— Ти що тут робиш? Твоя мама запропонувала мені подарувати квартиру, я не стала відмовлятися… — заїкаючись, промовила Даша.
— Я оформлюю розлучення, — спокійно промовив Паша.
Свекруха одразу ж встала й вийшла, не бажаючи слухати чужі сварки.
— Квартира мами давно на мене записана, я отримав її до шлюбу. Квартира, в якій живемо, теж дошлюбна. Даша, дуже шкода тебе засмучувати, але нам навіть ділити нічого.
Ну а з квартири ти можеш взяти все, що вважаєш за потрібне. Даю тобі день на збори. Більше не хочу тебе бачити.
