До одруження Софія мешкала у квартирі, яку отримала у спадок від бабусі.
Потім вони з Владом вирішили, що молодій родині буде тісно в однокімнатній квартирі, особливо після народження дітей, і вирішили придбати трикімнатну квартиру в іпотеку.
Натомість вони не стали продавати свою стару квартиру, розраховуючи зробити в ній ремонт і здавати в оренду для постійного доходу.
— Може, так і буде правильно, — казала мати Влада. — Звичайно, не всім так пощастило отримати квартиру у спадок.
— Не кажи так, — нервував чоловік. — Соня втратила бабусю, і це не можна назвати везінням. Вона ж не виграла цю квартиру в лотерею як приз.
— З одного боку, ти правий, — погоджувалася Валентина Степанівна. — Тільки сам подумай, тобі зараз доведеться гарувати, щоб виплатити кредит, а твоя сестра з чоловіком взагалі зі мною досі живуть.
Це було правдою, бо Рита з Сашею після весілля оселилися в квартирі Валентини Степанівни, і особливих перспектив на поліпшення житлових умов не проглядалося.
Утрьох, звісно, жилося не надто добре, але справжні труднощі почалися на тлі швидкого поповнення родини.
Батьки Саші не могли допомогти молодій родині. Валентина з жахом уявляла, яким буде життя з немовлям на одній території, і придумала геніальний план.
— Ви вже живете в іпотечній квартирі в хорошому районі, — говорила вона синові. — Кредит виплатите, бо працюєте удвох і сповнені сил. А Рита скоро народжуватиме, і місця для всіх у нашій квартирі буде замало.
— Поки не розумію, до чого ти ведеш, — потирав потилицю Влад.
— У твоєї дружини стоїть без діла чудова однокімнатна, в якій я могла б жити, — розповідала Валентина. — Мені багато не потрібно, ви там недавно зробили ремонт, ось я і змогла б там жити.
— Ну, не знаю, — сумнівався Влад. — Ми зараз шукаємо туди квартирантів.
— Так не потрібно нікого шукати, — демонструвала оптимістичний настрій Валентина Степанівна. — Я можу переїхати найближчим часом, буду і за порядком стежити, і комунальні послуги оплачувати вчасно.
— Самостійно приймати рішення щодо цієї квартири я не можу, — чесно відповів Влад. — Це власність Соні, тому насамперед потрібно з нею обговорити цю тему.
— Я проти заселення твоєї матері, — одразу ж відреагувала Софія, не встигнувши вислухати всієї пропозиції чоловіка. — У нас на цю квартиру були свої плани, і я не бачу сенсу їх змінювати.
— Просто мати хоче допомогти Ритці, ось і вирішила переїхати в однокімнатну, — розповідав чоловік.
— Вона їй більше допоможе, якщо буде сидіти з малюком після народження, — парирувала Софія.
— Це, звичайно, так, тільки в її двокімнатці й так тісно, а після народження малюка взагалі не буде ні хвилини спокою, — намагався донести свою правду Влад. — Ну, сама подумай, як їм доведеться жити.
— Я все розумію, тільки ми теж сплачуємо кредит, економимо на всьому і відмовляємо собі багато в чому не для того, щоб твоїй сестрі жилося комфортно, — сердилася Софія.
— Ну, у них же скоро буде дитина, — вагався Влад.
— Ми з тобою відразу це питання обговорили й домовилися заводити дітей тільки після вирішення всіх матеріальних і житлових питань, — нагадувала Софія. — Сам подумай.
Рита прекрасно знала про своє становище й відсутність перспектив на поліпшення своїх умов. Мою квартиру ми плануємо здавати, а кошти за оренду спрямовувати на погашення свого кредиту.
Твоя мати сама все вирішила, без узгодження зібралася переїхати до моєї квартири і всі вигоди прорахувала, тільки я категорично проти.
Влад повідомив матері про рішення дружини. Звичайно, вона залишилася незадоволеною і почала дзвонити невістці з претензіями.
— Якщо ти забула, ми тепер одна сім’я і це нормально допомагати один одному, — висловлювалася Валентина Степанівна. — Нічого з твоєю квартирою не трапиться, якщо я там поживу кілька років.
— У якому сенсі, кілька років? — здивувалася Софія. — Я думала, ви хочете максимум на пів року, поки маленька дитина буде доставляти сильне занепокоєння.
— Ну звичайно, а в сім місяців він стане самостійним і навіть сам заробить грошей батькам на квартиру, — уїдливо зауважила Валентина. — Твоя однокімнатна може бути корисною три або чотири роки для мене.
Онук підросте, дочка з зятем трохи грошей накопичать на власне житло, і тоді я зможу повернутися у свою квартиру.
— А тепер послухайте самі себе: ви турбуєтеся про власний спокій і зручність доньки.
А син ваш живе в іпотечній квартирі, але ви збираєтеся позбавити його додаткового доходу, — ледь стримувалася Софія.
— Тобі взагалі ця квартира просто так дісталася, і соромно має бути так права качати, — обурювалася Валентина Степанівна.
— Це не ваша справа, як вона мені дісталася, але за законом я там господиня і сама розпоряджатимуся своєю власністю, — не здавалася Соня. — На ваше майно не претендую, але й своє віддавати нікому не буду.
Валентина була в люті від поведінки невістки, оскільки вже все продумала і розрахувала, а вона тепер псувала плани.
Вона почала вимагати від сина, щоб він вплинув на дружину.
— Я не маю ніякого права на цю квартиру, і втручатися туди не буду, — нервував Влад. — Ось на половину в кредитній квартирі у мене є права, тому в теорії можна було б подумати про твій тимчасовий переїзд до нас.
Тільки після цих скандалів із Сонею жити на одній площі у вас не вийде, і я не збираюся постійно виступати між вами в ролі арбітра.
— Та я й сама не буду з вами жити, не вистачало ще й повчань від твоєї дружини терпіти, — обурювалася Валентина Степанівна.
Потім вона всім родичам розповіла про нечесність невістки й скаржилася на її поведінку.
Дочку і зятя при цьому Валентина вважала практично ідеальними, а сина називала таким, що потрапив під поганий вплив дружини.
Тільки Софії особливого діла до цих історій не було, оскільки вона не дуже й горіла бажанням спілкуватися з ріднею чоловіка.
А тепер якось все само собою вирішилося. Рита теж на неї зуб точила і навіть на народження сина не запросила в гості.
— Ти приходь, а твоя злісна дружина нехай сидить вдома, — сказала Рита братові, який зателефонував привітати.
— Ви з матір’ю вирішили мене допекти до живого? — сердився чоловік. — Зараз є чудова нагода всім помиритися й жити дружно.
— Ага, тільки ви у шикарній трикімнатній квартирі удвох тусуєтеся і маєте ще одну для здачі в оренду, а ми у маленькій двійці вчотирьох тулимося і не факт, що колись ситуація зміниться на краще.
— Але трикімнатка — це результат наших зусиль, — не розумів логіку сестри Влад. — Нам за неї ще довго треба платити, економлячи на собі.
Вам з чоловіком теж ніхто не заважає купити квартиру в кредит і роками виплачувати за неї борги.
— Ти так кажеш, бо дітей немає і не розумієш, скільки витрат на них потрібно, — з виглядом знавця і досвідченої жінки міркувала Рита.
Влада розривало від суперечностей, з якими не вдавалося впоратися, і виходу з ситуації, що склалася, чоловік не бачив.
Йому було щиро шкода матір, сестру і племінника, тільки вони з дружиною не могли вирішувати їхні проблеми на шкоду власним.
Поки вони з Софією жили скромно заради власного житла, Рита з чоловіком їздили на море, постійно кочували кафе та кав’ярнями і не особливо замислювалися про майбутнє.
Коли постало питання про народження малюка, сестра спробувала виїхати за рахунок спадкової квартири Софії, але нічого не вийшло.
— Зрештою, ти можеш сам відвідувати родичів і спілкуватися з племінником, раз я не бажана гостя в домі твоїх родичів, — сказала тоді Софія. — Їхню образу розумію.
І якби у нас своїх проблем не було, напевно, можна було б погодитися на варіант твоєї матері.
А так, нехай краще вони ображаються, зате на нас не будуть наїжджати.
— Поживемо, побачимо, — погоджувався Влад. — Я нічого й не вимагав від тебе, бо це було б нахабством.
Родина в мене, звісно, своєрідна, тільки все одно люблю їх і відмовитися зовсім ніколи не зможу.
Софія про відмову від спілкування не згадувала. Вона не бачила в родичах чоловіка ворогів, але нікому не дозволяла себе використовувати.
Для неї на першому місці була їхня з Владом сім’я, на другому — всі інші. І якщо комусь це не подобалося, то це були суто їхні особисті проблеми.
