Минулої п’ятниці ми з моєю подругою Олею сиділи у неї на кухні й пили чай.
Вона насмажила своїх фірмових пиріжків з лівером. Ми обговорювали якісь звичайні побутові справи, і тут вона висуває просто геніальну ідею.
Виявляється, у її чоловіка є старий друг, який кілька років тому овдовів. Йому п’ятдесят вісім років, живе у своїй великій трикімнатній квартирі зовсім сам.
Чоловікові нудно на старості років, і він активно шукає собі нову супутницю життя.
І Оля цілком серйозно запропонувала мені розглянути його кандидатуру.
Я відразу сказала, що мені взагалі ніхто не потрібен. Мені зараз п’ятдесят чотири роки, і я вже три роки живу одна в повному спокої.
У мене нарешті настав той самий золотий час, коли ти належиш тільки самій собі і не повинна ні перед ким звітувати.
Ми з колишнім чоловіком розлучилися тихо і мирно, тому що діти виросли і роз’їхалися.
Син поїхав працювати до Польщі, дочка вийшла заміж і переїхала до чоловіка на інший кінець міста.
І виявилося, що нас, крім них, взагалі більше нічого й не тримало разом.
І ви просто не уявляєте, який це кайф — жити одній у моєму віці.
Мені більше не потрібно стояти біля плити вечорами після роботи і варити ці нескінченні п’ятилітрові каструлі супу на всю зграю.
Не треба підлаштовуватися під чийсь поганий настрій.
Я можу повечеряти простим йогуртом з яблуком, завалитися на диван з маскою на обличчі, увімкнути улюблений турецький серіал, і мені ніхто не бурчить під вухом, що я дивлюся якусь нісенітницю.
Моя квартира – це моя фортеця, де завжди чисто, тихо і все лежить рівно на своїх місцях.
Коли я сказала це Олі, вона якось дивно завагалася, відвела погляд і важко зітхнула.
Було видно, що мої слова про щасливе самотнє життя її чомусь дуже сильно зачепили.
– Слухай, ну я ж хотіла як краще, – Оля почала нервово крутити в руках чашку. – Я йому вже твій номер телефону дала, він дуже просив.
– Оля, ти в своєму розумі? Як ти могла взагалі давати мій номер без дозволу? – я реально була незадоволена таким розкладом. – Я ж зрозумілою мовою кажу, що не шукаю ніяких стосунків.
– Та годі тобі, не вередуй, я ж не паспортні дані твої дала, – вона спробувала відмахнутися від моїх претензій. – Ну поспілкуйся просто, ти від цьогт ж нічого не втратиш, чоловік він позитивний.
Я не стала сильно сваритися, але осад залишився. Ми швидко допили чай.
Я послалася на головний біль і поїхала додому. Всю дорогу перетравлювала цю безпардонність.
Довго чекати цього позитивного чоловіка не довелося. Наступного ж дня у мене задзвонив телефон.
– Добрий день! Це Анатолій, друг чоловіка Ольги. Вона дала мені ваш номер. Пропоную сьогодні ввечері сходити прогулятися, поспілкуватися.
– Доброго дня, Анатолію. Чесно кажучи, сталася велика помилка. Я відразу хочу сказати, що не шукаю ніяких стосунків і знайомств.
– Дуже шкода. Але ми ж все одно можемо просто поспілкуватися по-дружньому?
– Ні, дякую. Я не хочу нікому даремно давати надію.
На цьому я думала, що історія закінчена. Я ж усе чітко пояснила дорослій людині, прямо, без жодних кокетливих трикрапок і прихованих сенсів.
Але, мабуть, Анатолій виявився з тих, хто не розуміє відмов і вважає, що якщо жінка каже «ні», то вона просто набиває собі ціну. Через день він мені написав ще раз.
– Добрий вечір. Може, тоді складете мені компанію в кіно?
– Ні, Анатолію, дякую. Я не піду.
Та сталася випадковість, яка змусила мене порушити свої ж правила.
Одного вечора я домовилася зустрітися в кафе зі своєю старою подругою з минулої роботи.
Я вже навіть зібралася, нафарбувалася, одягнулася і майже викликала таксі, як вона дзвонить і вибачається.
У неї там щось не вийшло, треба терміново з онуком посидіти, і зустріч довелося терміново скасувати.
Я сиділа вдома в повному параді і розуміла, що категорично не хочу проводити цей вечір у чотирьох стінах.
У мене був просто чудовий настрій і велике бажання кудись вибратися. І саме в цей момент на екрані знову з’являється повідомлення від Анатолія.
– Добрий вечір. У мене є зайві квитки в театр на сьогодні. Складете компанію?
Я трохи подумала і написала:
– Добрий вечір, Анатолію, я погоджуся піти з вами лише за однієї суворої умови…
Я вирішила відразу розставити всі крапки над «і».
– Це абсолютно не побачення, я не шукаю чоловіка, мені просто саме сьогодні нудно сидіти вдома. І за себе я плачу сама.
– Без проблем, домовилися.
Я запитала вартість квитка, переказала йому гроші й поїхала.
У житті він виявився цілком непоганим чоловіком.
Ми нормально по-дружньому поспілкувалися в антракті без жодних натяків на щось більше.
Він розповідав про свою роботу, про дорослу доньку, яка живе в Києві, і жодного разу не перейшов особисті межі.
Постановка теж була дуже гарною, ставили класику, “Кайдашеву сім’ю”. Актори грали просто незрівнянно.
Коли вистава закінчилася, ми вийшли на вулицю.
– Може, зайдемо сюди в кафе, посидимо ще? – запропонував він.
– Ні, дякую, я поїду додому, – я відмовилася і спокійно направилась до виходу.
Я сіла в таксі і з чистою совістю видихнула.
Вечір пройшов чудово, я культурно просвітилася, нічим не зобов’язана цьому чоловікові і можу спокійно повертатися у своє затишне самотнє ліжко.
Через пару днів телефон знову завібрував. Це був знову Анатолій зі своїми пропозиціями.
– Добрий день! Запрошую вас сьогодні ввечері до ресторану.
– Доброго дня. Ні, я нікуди не піду. Дякую.
– Слухайте, ну довго ви ще будете ламатися?
Я від такого хамського висловлювання просто остовпіла. Читала це повідомлення і своїм очам не вірила.
Якийсь малознайомий мужик пише про «ламатися», ніби я малолітка на дискотеці.
– У якому сенсі «ломатися»? Я вам на березі відразу все чесно пояснила, що не шукаю стосунків. Що вам ще від мене треба?
– Оля мені сказала, що ви спочатку трохи поупираєтеся, а потім обов’язково погодитеся на стосунки. Тож досить уже.
Я просто оніміла від такого розкладу. Тобто моя подруга мало того, що злила мій номер, так ще й дала йому інструкцію, як мене дотиснути.
Виставила мене якоюсь дурочкою, яка просто набиває собі ціну і потай мріє, щоб її скоріше взяли заміж.
Виходить, Оля весь цей час обговорювала мене зі своїм чоловіком і цим Анатолієм за моєю спиною.
Вони там на сімейній раді постановили, що я просто нещасна самотня жінка, яка сама не розуміє свого щастя.
І що моє «ні» взагалі не потрібно сприймати серйозно.
– Такого ніколи не буде, тому більше мені не пишіть.
– Ви, жінки, самі не знаєте, чого хочете, – написав він і тут же заблокував мене сам.
Я з величезним полегшенням видихнула. Нарешті цей настирливий залицяльник сам відвалив без зайвих скандалів та істерик.
Я, напевно, зробила помилку, погодившись піти з ним у цей театр. Але з іншого боку, я ж йому все чітко і чесно пояснила з самого початку.
А ось з Олею я тепер взагалі не знаю, як спілкуватися. Напевно, буду зводити наші зустрічі до мінімуму.
З такою подругою і ворогів не треба. Людина просто взяла і вирішила за мене, що мені потрібно для щастя, та ще й виставила мене в дурному світлі.
