— Іринко, а ти продуктів достатньо купила? — о шостій ранку зателефонувала мені свекруха Раїса Петрівна.
— Що? Яких продуктів? Ви про що? — здивувалася я, нічого не розуміючи після сну.
Дзвінок пролунав несподівано і, звичайно ж, розбудив мене. Вчора ми з чоловіком і дітьми на дачу приїхали пізно.
Поки розібрали всі сумки, поки повечеряли і помилися, було вже за північ. Тому зараз дзвінок від свекрухи був як грім серед ясного неба.
— Ой, ну хто там? Невже не можна почекати, поки нормальні люди встануть? — сонно пробурмотів Костик, перевертаючись у ліжку.
— Хто, хто? Твоя мама, — відповіла я чоловікові невдоволено пошепки і продовжила розмову з нетерплячою свекрухою. — Я не зрозуміла вашого питання, Раїса Петрівна.
Мені теж не дуже подобалося, що вона розбудила мене вдосвіта, але правила пристойності зобов’язували розмовляти, якщо вже матуся Костика вирішила мене потурбувати.
— І чого ти не зрозуміла? Я запитала — чи достатньо ти продуктів купила? Ювілей — це, знаєш, не жарти! Потрібно відсвяткувати як слід, — говорила радісним голосом мати чоловіка.
На відміну від нас, вона прокинулася давно. І це було помітно по її бадьорому голосу.
— Ой, ну ви знову? Ми вже відсвяткували як слід. Смію вам нагадати, що два дні тому Костя збирав весь свій колектив і друзів у ресторані.
І вас він теж запрошував туди, та тільки ви чомусь проігнорували запрошення, — я вже починала злитися.
Свекруха знову завела мову про день народження сина, який минув.
Хотілося ще поспати, поніжитися. Адже у дітей нещодавно почалися канікули, а у нас з чоловіком — невелика відпустка.
Ми і приїхали сюди, на нашу нову дачу, яку так вдало придбали два місяці тому, саме для цього.
Відпочити після гучного ювілею чоловіка — днями йому виповнилося тридцять п’ять. Розслабитися на природі далеко від неспокійного міста і вічно метушливих людей.
— Те, що ви гуляли з чужими людьми, не рахується. Зрозуміло? Потрібно відзначити з рідними. Обов’язково!
З тими, хто любить Костика, хто пам’ятає його ще з самого малку і щиро побажає йому добра і здоров’я…
… Ідея про те, щоб зібрати всю свою численну родину на якесь свято, у Раїси Петрівни з’явилася вже давно.
Але якщо до цього вона лише витала в повітрі, не маючи чітких контурів і меж, то з наближенням дня народження сина сформувалася в конкретний план дій.
— Так, Костя, я вирішила — потрібно покликати всю нашу рідню на твій ювілей. І гідно його відзначити, — почала свекруха метушитися ще за місяць до святкової дати.
— Ой, мамо, ну ні! Тільки не це, не хочу я. Що ти знову придумала? Колег і друзів покличу, і досить на цьому.
Розумієш, половину з тих людей, про яких ти говориш, я навіть не пам’ятаю! А ти хочеш, щоб я запрошував їх до себе на день народження. Навіщо?
Ну дурниця якась і абсурд. Нам навіть поговорити з ними не буде про що, — намагався він відрадити матір від цієї затії…
… А тепер з’ясувалося, що свекруха, як і раніше, плекає свою мрію зібрати всю юрбу, щоб відсвяткувати Костін ювілей.
— Ви відзначили, а я ні! Я що, не можу за свого сина тортика з’їсти? Сказати йому хороші добрі слова в урочистій обстановці?
Так, чи що? — наполягала мати чоловіка. — Так, я в ресторан не пішла, це мій вибір. Я там нікого не знаю, ви ж одну молодь запросили, ну і що я там робила б, серед шуму і галасу?
— Хочете сказати синові добрі слова і побажання, будь ласка. Хто вам заважає це зробити? Приїжджайте до нас на дачу, ми сьогодні збираємося смажити шашлики.
І продуктів нам вистачить, не хвилюйтеся, — я вирішила, що моя місія виконана і зібралася відключитися. — А рідню свою, якщо хочете, у себе збирайте!
Але свекруха все-таки вставила кілька фраз, на які мені варто було б відразу звернути увагу.
Тоді я б зрозуміла, що вона має на увазі. Але мені дуже хотілося спати. І щоб Раїса Петрівна вже від мене відстала.
— Так, Ірина, я обов’язково приїду. І продукти ще з собою прихоплю, зайвими вони не будуть. Та й напої теж. Краще все-таки підстрахуватися, я думаю.
Раїса Петрівна нарешті відключилася, а я спокійно лягла доспати. Ранок був тихим і прохолодним, і спалося так солодко, як ніколи в місті не спалося.
Але якби я знала, який сюрприз нам підготувала мати Кості, то в ту ж мить зібрала б дітей, розбудила чоловіка і, не озираючись, помчала назад, в міську квартиру.
А в цей час Раїса Петрівна часу дарма не витрачала. Вона зателефонувала своїй рідній сестрі.
— Надя, привіт! Ну що ви там, зібралися до Костеньки? Ну і добре. А хто ще з вами приїде?
— Ну, як я вчора і казала, ми з Іваном, Василь з дружиною Тетяною, всі наші онуки. На другій машині будуть дочка з зятем і своїми дітьми.
І вони ж дорогою захоплять куму мою Алевтину. А потім пізніше, як всі свої справи перероблять, під’їдуть і Геннадій з Клавдією.
У них же господарство, ти знаєш. Ну ось, як впораються, всіх нагодують, так і приїдуть. Їм тільки адресу потрібно буде повідомити, а то вони не знають, в якому районі у вас дача.
— Добре, Надя. Я їм пізніше подзвоню, все поясню, як добиратися. Ти мені краще скажи, ви напоїв купили? Ну, добре, молодці. Не дарма я на вас сподівалася.
Та й для закуски треба ще дещо підкупити. Все-таки, сюрпризом їдете. Раптом у Іринки і Костика мало частувань буде, на всіх не вистачить.
— Добре, щось купимо, Рая, не переживай. За нами не заіржавіє, ти ж знаєш, — пообіцяла сестра.
— І за мною не забудьте заїхати! — наказала вона наприкінці розмови.
— Ой, ну насмішила! Звичайно, куди ж ми без тебе, Раєчко! Нас без тебе туди навіть і не пустять, я так підозрюю.
Ранок був чудовим. Світило сонечко, співали пташки. Чоловік з дітьми встановлювали надувний басейн, а я, нагодувавши всіх ситним сніданком, вирішила трохи позасмагати на зеленій галявині, поки не було спеки.
Давно вже мріяла ось так полежати на сонечку, ні про що не думаючи.
«Як добре, що чоловік вмовив мене купити цю дачу. Адже спочатку я була проти. А тут така краса!
Просто диво! І ніякого моря не потрібно, все поруч і своє», — думала я, ніжачись під ласкавими променями сонця.
Це був невеликий капітальний будинок на ділянці, де росла полуниця, було кілька десятків кущів малини та смородини.
Крім них, колишніми господарями було висаджено кілька фруктових дерев, які обіцяли в недалекому майбутньому гідний урожай.
Територія будинку була доглянутою і затишною. На ділянці стояла лазня і альтанка, в якій можна було посидіти після парилки з чаєм або чимось міцнішим.
«Довелося влізти в борги, взяти кредит, але воно того варте. Он як радіють діти! Та й нам з чоловіком тут затишно і добре», — продовжувала міркувати я, лежачи на шезлонгу недалеко від розлогої яблуні.
Раптом мої приємні думки перервав різкий звук. Біля воріт хтось наполегливо сигналив.
— Костя, подивися, хто це, — підвівшись на лежаку, покликала я чоловіка. — Напевно, Раїса Петрівна на таксі приїхала.
Вона ж обіцяла мені зранку, що прибуде, щоб тебе привітати. Ось і сигналить, щоб ми всі урочисто вийшли її зустрічати.
Але яке ж було наше здивування, коли за воротами ми побачили не одну, а цілих дві машини! Та ще й під зав’язку набиті численними гостями.
Всі вони почали вивалюватися з автомобілів з галасом і гаміром, вітаючи мене і розгубленого Костю.
— Здрастуй, наша дорога Іринко! Як давно ми тебе не бачили! — обіймали мене по черзі близькі та далекі родичі чоловіка, які виходили з машин.
Чесно кажучи, деяких з них я бачила вперше. Інших — кількм разів, але імен не пам’ятала.
Від мене всі гості по черзі переходили до чоловіка, якого теж обіймали і голосно примовляли:
— Зі святом тебе, Костику, з ювілеєм! Ось і дісталися ми всі до тебе, щоб привітати і підняти чарочку за твоє здоров’я.
Останньою з машини вийшла Раїса Петрівна. Вона відводила погляд і робила вигляд, що не розуміє мого і Костиного здивування і навіть обурення.
— Ось, проходьте сюди. Не соромтеся, мої дорогі. Дивіться, який будинок мій син купив, який тут двір і сад, як тут затишно.
І лазня є, і мангал, і альтанка теж. Розташовуйтеся, будьте як вдома, — командувала Раїса Петрівна.
Численна юрба гостей тягла за собою сумки і пакети з провізією, які вони почали розпаковувати прямо на столі в альтанці.
Родичі галасливо переговорювалися між собою, обговорюючи новини і своїх рідних, яким не пощастило сюди потрапити.
— Раїса Петрівна, а що відбувається? Ви не хочете нічого мені пояснити? — запитала я свекруху, схопивши її за рукав і буквально силою потягнувши за кущі, які щільним муром росли навколо альтанки. — Тільки не кажіть мені, що вони самі! Адже це ви все організували, так?
— Іро, ну чого ти! Навіщо поводишся як грубіянка? Свято ж, у сина день народження. Ось я і запросила всіх відсвяткувати. Що в цьому поганого? Вони ж всі нам рідні!
— Так і запрошували б до себе додому! У чому проблема, я не розумію! Ми з сім’єю відпочивати сюди приїхали, а не вашу орду зустрічати! — я ледве стримувалася, щоб не наговорити їй грубощів.
Від того затишку і почуття спокою, що я відчувала лише десять хвилин тому, лежачи на шезлонгу, не залишилося і сліду.
— Припини! Не ганьби мене перед рідними! Що це таке! Зрештою, це не тільки твій будинок, але і мого сина.
І тому будь ласкава, потерпи нас трохи. І посміхайся, посміхайся! Не треба гостям свою кислу пику показувати.
Вона розвернулася і демонстративно пішла від мене геть. Зробивши кілька глибоких вдихів і видихів. Я теж вийшла до гостей.
Картина була барвистою. Одні накривали в моїй альтанці стіл, інші спілкувалися з дітьми, яким привезли стільки солодких гостинців, ніби це був Новий рік. Діти верещали і реготали від захвату.
«Знову у Дашки алергія почнеться», — втомлено подумала я, знаючи, що моїм дітям не можна їсти стільки солодкого.
Костянтин у цей час розпалював мангал з незадоволеним виглядом. Я розуміла, що чоловікові нікуди діватися — гості на подвір’ї, потрібно м’ясо готувати.
Мені було добре видно, що чоловік теж здивований і вражений витівкою матері, але лаятися зі своїми рідними, а тим більше з мамою, не збирався.
Незабаром під’їхала ще одна машина — прибули довгоочікувані дядько Гена з тіткою Клавою.
Гучні вигуки, обійми, жарти і сміх послідували за цією радісною для всіх, крім нас з чоловіком, подією.
Так, наші обличчя в цей момент треба було бачити…
Гості сиділи за столом вже п’яту годину. Додому ніхто їхати не збирався. Всім було дуже весело.
Мені довелося натякнути присутнім, що ми з чоловіком не маємо наміру залишати когось на ніч у нашому будинку.
Дивно, але гості виявилися недурними і натяк зрозуміли. А ось реакція Раїси Петрівни була іншою.
Свекруха з незадоволеним виглядом висловила мені і чоловікові, що рідню можна було б і залишити ночувати, щоб наступного дня натопити лазню.
Виявляється, вона пообіцяла всім ще й лазню з віничком.
— Мамо, ніякої лазні! Нехай всі їдуть додому. У нас тут не готель, — твердо вимовив Костя.
— Ну тоді я теж поїду! Якщо ви такі негостинні, я поїду до Наді, — маючи на увазі свою рідну сестру, демонстративно видала мати чоловіка.
Я встигла підійти до свекрухи, перш ніж та сіла в машину. Потрібно було сказати їй кілька слів “вдячності”.
— Ви знаєте, Раїса Петрівна, а у мене теж дуже багато рідні. Уявляєте? І я теж їх усіх дуже давно не бачила.
Так ось, я тут сьогодні вирішила, дивлячись на вас, що запрошу їх до вас в гості на якесь свято!
Всіх! Сюрпризом! Яке у вас найближче свято? Як вам моя ідея, га?
— Ну, знаєш, це вже ні в які ворота… Навіщо мені твоя рідня? — невдоволено відповіла вона, розуміючи, що я зараз просто відповідаю їй на її ж витівку.
Раїса Петрівна сіла в машину і надмірно голосно грюкнула дверцятами у мене перед носом.
Звичайно ж, мені й на думку не спаде поводитися так, як вона.
Просто дуже хотілося сказати своїй улюбленій свекрусі щось таке, щоб вона замислилася над своєю поведінкою.
Хоча, про що я? Це ж зовсім не про неї.
