— Я до бабусі поїду! Ви мене не розумієте, тільки Вадика свого любите!
— Юлю, ну ж Вадим ще маленький, а тобі вже скоро шістнадцять!
— І що, можна з мене робити няньку? А для бабусі я завжди маленька, і вона мене любить! — Юля схопила рюкзак і почала складати туди свої речі.
Марина з Ігорем перезирнулися — Юлька останнім часом стала така зухвала!
— Юлю, доню, ми вас із Вадиком однаково любимо, але йому лише п’ять, він твій молодший братик, ну ти чого? — засмутилася Марина.
— Мамо, я до бабусі поїду, самі казали, що їй треба допомогти, — Юля наділа на плечі рюкзак і ображено дивилася на батьків.
Вчора вони їй не дозволили з друзями ввечері зустрітися, сказали, що вона ще маленька.
А сьогодні самі в гості зібралися, а їй із братом треба сидіти, вона ж доросла! Оце так!
— Гаразд, нехай їде, зрештою… Загалом, нехай їде, мамі й справді треба по господарству допомогти.
А то ми з тобою вже тиждень до неї ніяк не виберемося, — Ігор кивнув Юлі, — Все правильно, їдь, скажи, ми з мамою теж днями до неї заїдемо! Тільки слухайся бабусю!
— Гаразд, тату, дякую! Я в бабусі переночую, а завтра приїду, добре? — Юля швидко зібралася й вибігла.
Немов боялася, раптом батьки передумають.
— Може, треба їй розповісти, га, Марино? — Ігор задумливо дивився у вікно.
— Навіщо? Що це змінить? Вона тоді нас взагалі не слухатиметься! У неї перехідний вік, уявляєш, що буде?
— Ну, напевно, ти маєш рацію, — погодився Ігор.
— Звичайно, маю рацію, пішли чай пити! А Вадика в гості доведеться з собою брати через Юльчину шкідливість! Треба було й його до бабусі відправити, — Марина була засмучена.
Ну що вона не так робить? Юлька зовсім від рук відбилася!
До бабусі Юля летіла, як на крилах.
З нею про все можна поговорити, вона така добра. Добре, що (розповідь спеціально для сайту Цей День) бабуся живе майже поруч.
Дві зупинки на автобусі — і Юля вже нетерпляче тисне на кнопку дзвінка.
— Іду, іду, іду! — Юля чує, як шаркають по підлозі бабусині капці. Це не тому, що бабуся у Юлі старенька, ні.
Просто багато років тому бабуся з дідом потрапили в аварію.
Дідуся Юля навіть не бачила, він загинув, а бабуся довго лежала в лікарні.
І в неї досі з ногами кепсько!
— Приїхала, дитинко моя! — бабуся міцно обіймає Юлю, потім відсторонює, — Та ти знову підросла? Всього тиждень не бачилися, скоро бабусю переростеш! А що така худа? Не годують тебе, чи що?
Бабуся пошкутильгала на кухню:
— Іди швидше, твої улюблені, ще тепленькі! Я тобі чаю наллю, а ти їж і розповідай, як у тебе справи?
Юля з апетитом їсть улюблені бабусині млинці з м’ясом, а бабуся сидить поруч і слухає її уважно.
Не те, що мама з татом, вічно їм ніколи!
— І що цей Іванко пішов тебе проводжати? Він тобі подобається?
— Не знаю, бабусю. Іванко мене вчора гуляти кликав, а я й сама не знаю, хотіла я чи ні.
Я б, напевно, й сама не пішла, якби мама зі мною хоч поговорила. Але мама просто заявила, що не можна!
А сьогодні вони з татом ідуть у гості, а мені веліли сидіти з Вадькою! Ну ми й…
— Посварилися, чи що? — бабуся засмучено зазирнула Юлі в очі, — Ну от, дитинко, з мамою посварилася!
А матуся ж із татусем так тебе люблять! Ти коли зʼявилася на світ, їм важко довелося. Вони й вчилися, й працювали, адже ще такі молоді були.
А тобі все найкраще купували й усюди з собою разом тягали, пам’ятаєш?
— Та знаю я, бабусю, мама мені нещодавно телефон новий купила! Просто іноді бісить, що вони з Вадиком сюсюкаються, а мені тільки доручення всякі!
— Ну перестань, Юлю, дитинко моя! Мама з татом тебе дуже-дуже-дуже люблять, ти сама знаєш! Ну й потім, ти й справді вже не маленька, правда ж?
А Вадик, я знаю, посуд мити навчився й навіть пилососити, тож і він допомагає!
— Та знаю я, ба, просто ти така мила, ти мені завжди-завжди (розповідь спеціально для сайту Цей День) усміхаєшся, і мені з тобою добре! А вони командують, ніби я їм слуга якась! — говорила Юля, але було видно, що після спілкування з бабусею образа на батьків розтанула, як хмарка на чистому небі.
— Ну правильно, я ж бабуся! — розсміялася Тетяна Миколаївна, — А вони молоді, у них справ повно, вони все поспішають, поспішають, для вас із Вадюшкою стараються!
— Та знаю я, бабусю, це я просто, напевно, до тебе захотіла, скучила! А що треба в магазині купити?
— Ну куди ти зараз підеш, вранці сходиш, я ось зараз гроші приготую, — заметушилася Тетяна Миколаївна.
— Бабусю, тато мені картку дав, там вистачить, просто скажи, що потрібно, я вранці куплю. Тато сказав, вони з мамою днями до тебе зайдуть. А ще ти просила щось дістати з антресолей? І підлогу помити, так?
— Завтра, дитинко, все завтра, а сьогодні вже пізно, — тепло усміхається бабуся.
І від її погляду Юльці стає зовсім легко й добре, і вже взагалі не сумно.
У неї дуже хороші мама й тато та братик Вадим. Юля їх усіх дуже любить! Яка ж м’яка й пишна подушка, збита руками бабусі.
А з полички біля нічника на Юлю дивиться з фотографії дідусь Юра, якого вона ніколи не бачила.
Юлі здається, що він усміхається їй і підморгує, він теж її любить.
І вона засинає міцним сном, у бабусі так солодко спиться!
Марина з Ігорем ідуть пішки з гостей. Вадим заснув на руках у тата, зморився.
— Як ти собі уявляєш, якщо ми Юлі правду розповімо, їй буде краще? — раптом спитав Ігор.
— Думаєш, не треба? — Марина й сама не впевнена, чи варто розповідати, — Взагалі, я думаю, поки треба залишити все, як є.
У Юлі перехідний вік, вона може, знаєш як, відреагувати непередбачувано?
Ти тільки уяви — вона дізнається, що насправді не ми її батьки, а її бабуся й дідусь, який в аварії загинув!
Що ти — її старший брат, а я — взагалі ніхто! — у Марини сльози на очах.
Їм з Ігорем було всього вісімнадцять, коли його батька Юрія Дмитровича не стало. А мама Тетяна Миколаївна опинилася в лікарні.
І раптом їм кажуть, що мама в положенні, термін пристойний, і дівчинка жива.
Коли Тетяна Миколаївна отямилася й дізналася про загибель чоловіка та дитину, вона сказала, що без цього малюка жити не хоче.
Їй тоді було сорок дев’ять років.
Марина з Ігорем взяли опіку над малятком. А потім удочерили Юлечку.
Тетяні Миколаївні довелося погодитися бути бабусею своєї доньки. У неї після аварії були проблеми з ногами, та й взагалі вже вік, самій їй малечу не виростити.
Вона була безмежно вдячна синові й невістці Марині, що вони її до життя повернули. Нехай буде так, адже найголовніше — Юлечка поруч.
— Ти чого плачеш? — помітив сльози Ігор.
— Та засмутилася, що Юля образилася, напевно, я не змогла їй стати хорошою матір’ю! — крізь сльози усміхнулася чоловікові Марина.
— Припини! Ти найкраща мама, я точно це знаю! Ходімо додому, ранок покаже!
А рано-вранці раптом заграв мобільник, Марина крізь сон взяла, — Так! Ой, Юлечко, ти вже встала? Ну як ти там у бабусі? За продуктами їй підеш?
— Так, мамо, я знаєш що дзвоню? Я тебе дуже люблю, ти прости за вчорашнє, я дурниці якісь говорила!
Я й тебе, і тата дуже люблю, ви в мене такі класні! Я ввечері приїду, мамо, я скучила!
