Вихідний, але Андрій, як завжди, у своїй майстерні. Під майстерню він придбав і обладнав колишній склад на околиці Полтави.
Андрій різьбяр по дереву, добрий і затребуваний фахівець.
Замовлень у нього завжди багато, а зараз термінова робота для кав’ярні — столики зі зрізів дерева та різьблені стільці до них.
Андрій так захопився, що не помітив, як до майстерні зайшов Сергійко.
Літо, спека, двері навстіж. Сергійко, старший братик, усього на два роки старший. Андрієві тридцять шість літ, а Сергійкові — тридцять вісім.
Вони дуже схожі: обидва високі, світловолосі, гарні та дружні хлопці. Навіть квартири в них в одному будинку, тільки під’їзди різні.
— Пінного будеш? — спитав Сергійко. Сам він був уже трохи захмелілий.
— Ні, роботи багато. Та й Оленочка розсердиться, — відмовився Андрій.
— Це тобі треба розсердитися на Оленочку, а не їй, — випалив з гарячого Сергійко й замовк, прикривши рота долонею.
Андрій зрозумів, братик бовкнув зайве, й запитально глянув на нього:
— Ти щось недоговорюєш, давай вже кажи, раз почав!
— Гаразд, давно збирався поговорити з тобою, але не хотів бути зловісним вісником. Та й не повірив спочатку, коли моя Настуся стала натякати, і деякі знайомі теж.
А потім сам побачив, як під’їжджає за твоєю Оленочкою якийсь чмир на білій іномарці. Зупиняється далеко від будинку, на протилежному боці. Маскується, гад.
Оленка з сином його там чекають. Я Матвійка питав, куди це він із мамою так часто їздить?
Хлопчак відповів, що мама залишає його в бабусі, а сама їде погуляти з дядьком Євгеном. Тільки татові не можна розповідати, бо він розсердиться.
Вони й сьогодні з ним поїхали. Я простежив непомітно. Отакі, брате, справи невеселі. Тримайся й не роби дурниць, а я, мабуть, піду, — Сергійко поплескав по плечу зблідлого Андрія.
— Іди. Я ще попрацюю, — Андрій провів брата.
Звісно, працювати він не міг. Оленочка, його кохана дружина, йому зраджує?
Цього не може бути!
Сергійко щось наплутав, треба заспокоїтися й у всьому розібратися. Ось зараз він піде додому й спитає сам у неї. Вона розсміється й пояснить йому непорозуміння.
Олена, Оленочко…
Вони живуть разом дванадцять років.
Андрій познайомився з нею, коли вона ще в школі вчилася, у випускному класі, їй було шістнадцять літ, а йому двадцять чотири. Невеличкого зросту, тендітна, як Дюймовочка, з величезними довірливими очима, з косою до пояса.
Оленочка була з тих самих дівчат, яких одразу хочеться обійняти й не відпускати від себе, пестити й оберігати від суворої дійсності.
Вона закінчила школу, й вони стали жити разом. Олена була єдиною маминою донькою. З чоловіком мати давно розлучена.
Вона вчинила мудро й не стала перешкоджати їхнім стосункам.
До того ж, Андрій їй сподобався: серйозний, самостійний, трепетно й ніжно кохає Оленочку. А коли теща дізналася подробиці життя зятя, прийняла Андрія, як сина.
Подробиці його життя були насправді невеселі.
Так вийшло, що, маючи за документами цілком пристойних батьків, хлопчаки їх не знали.
Батько з матір’ю розійшлися, коли братам було сім років старшому й п’ять років молодшому. Ні, батько в них не пиячив, але характер мав важкий, можна навіть сказати, деспотичний.
Мати не витримала й подала на розлучення. На той момент у неї був чоловік, до якого вона й збиралася піти з дітьми.
Батько не віддав їй синів, пригрозив, що затягає по судах і доведе, що вона гуляща, їй не можна довірити виховання хлопчиків.
Може, він таким чином намагався втримати дружину?
Дружина його добре знала й анітрохи не сумнівалася, що він так і зробить. Вона пішла й пообіцяла більше ніколи не з’являтися в їхньому житті.
Батько подав на аліменти й справно від колишньої дружини отримував їх до самого повноліття синів.
Тільки він не взяв на себе турботу про дітей, а благополучно переправив їх до своїх батьків.
Дідуся через три роки не стало. Бабуся залишилася сама з онуками. Вона їх і виростила.
Вони не бідували. Гроші батько приносив регулярно й у достатній кількості. Мати платила непогані аліменти, він і свої ще додавав.
Але душевного тепла, присутності в житті мами й тата, як у всіх нормальних дітей, хлопчакам бракувало.
Андрій, хоч і був маленьким, досі пам’ятає, як йому було зле, коли йшла мама, як він крепився, щоб не заплакати, боявся розсердити батька.
Батько приходив дуже рідко, й ласкавого слова від нього хлопчаки ніколи не чули.
— Як ви тут, короїди? Бабусю слухаєтесь? Дивіться, двійок не нахапайте, — от і вся розмова.
До школи на батьківські збори ходила бабуся. Бабусю хлопчаки любили, але вона все одно була не мама.
Після школи Сергійко вивчився на водія вантажних автомобілів, відслужив в армії й одружився зі своєю дівчиною Настею. Жити стали з бабусею.
Андрій ще в школі захопився різьбою по дереву. У них був гурток і чудовий керівник. Він помітив його неабиякі здібності й порадив не кидати цієї справи.
Після школи він закінчив кооперативний технікум економіки та комерції, влаштувався в центрі стільникового зв’язку.
Весь вільний час, як і раніше, присвячував улюбленому заняттю, яке згодом стало приносити добрий дохід.
Після одруження брата Андрій винайняв квартиру й став жити окремо.
Нема вже на світі бабусі. Сергійко з Настею так і живуть у її квартирі. Бабуся, коли захворіла, зробила дарчу на онука. На той момент у неї вже був правнук Степан, син Сергійка.
Батько після розлучення багато-багато разів намагався влаштувати своє особисте життя, але всі його жінки йшли від нього.
Правда, остання трапилася терпляча, три роки вони вже разом, навіть зареєструвалися.
Андрієві було двадцять вісім років, коли в їхньому з братом житті на мить з’явилася мати.
Вона зателефонувала їм із пансіонату для лежачих хворих і призначила зустріч.
Брати приїхали й зрозуміли, що виснажена бліда жінка, яка лежить на ліжку, доживає останні дні.
— Я хочу попросити у вас пробачення за те, що була боягузливою й не відстояла вас у батька. Я прожила життя з коханою людиною, але жодного дня не була щасливою, бо поруч не було вас, моїх любих хлопчиків. Інших дітей у нас із чоловіком не трапилося.
Ми багато років жили в Києві, а потім (розповідь спеціально для сайту – цей день) чоловік занедужав. Ми повернулися до рідного міста, тут невдовзі його і не стало. Через два роки таку ж недугу виявили й у мене. Пізно виявили.
Зараз під’їде нотаріус. Я зроблю дарчу на квартиру на Андрія, у Сергійка вже є квартира.
Не дивуйтеся, я завжди здалеку спостерігала за вами й багато про вас знаю. Так само я залишаю кожному з вас грошові вклади в рівних частинах і машину.
Самі вирішите, кому вона дістанеться, або продасте. Я знаю, що у вас є машини.
У мене одне прохання: поховайте мене. Я не хочу, щоб цим займалися чужі люди, а рідних нікого не залишилося, — жінка говорила тихо й із довгими перервами.
А вони, двоє дорослих чоловіків, сиділи поруч і плакали за своїм неласкавим дитинством, за долею цієї жінки, в якій сьогодні не могли знайти рис своєї такої далекої й любої мами, за жорстокістю свого батька.
Мати прожила ще два тижні.
Сини щодня приїжджали до неї. Останніми днями вона вже не розмовляла.
Батько не проводжав її в останню путь. Він не вмів прощати.
Андрій не зміг би жити в квартирі матері. Він її продав і купив квартиру в одному будинку з братом. Машину теж продали.
Оленочка закінчила курси перукарів і стала доброю майстринею. Андрій звільнився з роботи. Він став займатися тільки своєю справою, оформився як самозайнятий.
Усе в них було добре, тільки Оленочка ніяк не хотіла офіційних стосунків.
Вони так і жили без реєстрації.
П’ять років тому на світ з’явився синок Матвійко, але й тоді Олена не піддалася на вмовляння Андрія:
— Я не з тих жінок, хто мріє про заміжжя, ще встигнемо.
А сьогодні брат відкрито заявив про невірність Оленочки. Андрій зачинив майстерню й поїхав додому.
Вдома нікого не було.
Олена з сином з’явилися ближче до вечора. Спочатку вона все заперечувала, але коли він припер її до стінки фактами про білу іномарку, з’ясувалося, що вона його не любить, її дитяча закоханість давно минула.
І взагалі, він її не влаштовує як чоловік, та й не особливо старається, вічно пропадає у своїй майстерні.
Виплеснувши на нього всі свої претензії, Олена зібрала речі, сина й поїхала до мами з таємною надією, що невдовзі возз’єднається з новим коханим.
Зрада жінки для чоловіка — це одне з найстрашніших потрясінь, яке може трапитися.
Для Андрія зрада Олени стала великим ударом. Він страждав.
Брат намагався підтримати його, але що він міг? Таку новину треба пережити на самоті.
— Чому мене залишили найдорожчі жінки? Спочатку мати, потім Олена, — думав Андрій безсонними ночами.
Він зцілювався роботою, навіть ночував на дивані в майстерні, щоб не повертатися до порожньої квартири.
Олена зійшлася з Євгеном. З сином Андрій зустрічався регулярно в тещі. Теща розповіла йому, що переживала за нього. Вона намагалася напоумити доньку, але нічого не вийшло.
Дуже швидко новий співмешканець залишив Олену й покотив невідомо куди, нагородивши її другим хлопчиком.
Андрій, дізнавшись про це, навіть зловтішався.
Коли Олена залишилася сама з двома дітьми, до Андрія прийшла теща просити, щоб вони почали життя заново.
Олена ще дуже молода, зробила дурість, з ким не буває?
Андрій відмовився. Виявляється, він, як батько, теж не вмів прощати.
Олена з дітьми стала жити в матері, але (розповідь спеціально для сайту – цей день) не залишала його в спокої: то трубу прорвало, то кран зламався, то сина треба забрати до себе, то мама захворіла, необхідно терміново відвезти до лікарні.
І Андрій їхав і допомагав.
— Я не розумію, чому ти їдеш? Послав би її подалі, й край, — сказав йому якось брат.
— Бо я відмовлю не їй, виходить, а синові. І доводиться бачити й терпіти її. Мене досі від неї пересмикує, хоч я й заспокоївся.
Я хочу залишатися в житті сина, щоб він завжди знав, що я поруч і люблю його. Я буду відповідальним батьком, що б не трапилося.
Чи мені не знати, як зле почуватися непотрібним? — відповів Андрій.
Отака історія.
Загалом-то банальна, тільки от після розлучення залишаються відповідальними не всі батьки.
