— Я після роботи до Юлі заїду, — сказав мені чоловік.
— Ти у неї частіше, ніж вдома буваєш! — одразу ж незадоволено прокоментувала я.
Ну ось, ще один самотній вечір при живому чоловікові. Чудово…
…Юля – це колишня дружина Колі. Вони одружилися зовсім молодими і прожили майже три роки. І жили, здається, за словами Миколи, добре.
Він був щасливий з нею, а потім вона вирішила, що нинішній чоловік її недостатньо перспективний, і пішла до іншого — до набагато більш фінансово заможнього.
Найприкріше тут було те, що той самий більш фінансово заможний був хорошим другом Колі, просто займав вищу посаду.
Тепер же Юля зі своїм кавалером розлучилася. Так і не покликав він її за два роки заміж, хоча жінка дуже цього чекала.
Я підозрювала, що чоловікові ще й не дуже знадобилась чужа дитина – у Юлі та Миколи була спільна дочка Свєта, якій зараз було вже п’ять.
Чудова дівчинка, але далеко не всі чоловіки готові не те що не своє назвати своїм, а взагалі виховувати і терпіти.
Ми з Колею познайомилися якраз тоді, коли він розійшовся з Юлею. Значно підірвана душевна рівновага молодого чоловіка шукала опори, і тут підвернулася я, яка працювала в перукарні.
Саме туди Коля і зайшов якось підстригтися і розговорився. Чомусь незнайомим людям, таким як перукарі, попутники в поїзді або товариші по нещастю в черзі, виговоритися буває легше.
Я слухала розповідь Колі тоді, кивала, співчувала. Його і справді по-людськи було шкода. Все в дім, все в сім’ю, дочку любив, а дружина… Ну, ось така непорядна жінка попалася.
Заглядаючи всередину себе, розуміла, що ніколи б так, як Юля, я не вчинила. Не такого складу і виховання була.
Гроші, звичайно, важливі, але ж набагато важливіші любов, довіра, теплота між людьми, які стали рідними.
Через місяць Микола зайшов підстригтися знову і покликав на шашлики до озера. Було якраз літо, я була абсолютно вільна наступного дня і з радістю погодилася.
Ми тоді чудово провели час. Коля багато жартував, був уважним і ввічливим. Він мені відразу сподобався.
Ну і що, що за спиною є колишня дружина і дитина? Наявність дочки мене ніяк не бентежила.
У багатьох же так. Зараз рідко буває, щоб одружувалися і на все життя. Більша частина одружується, притирається, та й розуміє, що «не та», «не той».
Мені хотілося інакше, і я уважно придивлялася до Миколи, симпатія до якого поступово зростала.
Ще через пів року він прийшов до мене з букетом квітів і пропозицією вийти за нього.
У мене була своя двокімнатна квартира, яку мені відписала бабуся. Коли вона вже відчувала, що їй недовго залишилося, вона раптом взяла і написала своє житло на мене.
Був ще зведений старший брат у мене, але бабуся вирішила, що мені квартира важливіша і потрібніша.
Там я і жила на момент зустрічей з Миколою, і туди ж ми переїхали після весілля. Розпис у РАГСі особливо вирішили не святкувати – так, посиділи сім’єю, поїли торта і салатів.
Свекруха приїхати не змогла – вона жила в іншому місті, і якраз захворіла. Моя мама приїжджала, привітала значною сумою грошей. Нам і справді багато чого було потрібно в будинок.
Так, я потроху оновила постільну білизну, пошила нові штори, потім ми з Колею змінили кухонний гарнітур. Але сімейне життя було далеким від безтурботного. Коля постійно згадував Юлю.
Вона краще готувала, стежила за собою, і на людях з нею не було соромно з’являтися. А у мене все не те та не так.
Чоловік зазвичай говорив все це так, ніби не дорікав мені, але порівняння з його колишньою само собою напрошувалося.
— Юля ось якось так сирники смажила, вони у неї повітряні виходили. — відламуючи шматочок сирного оладка, зазначав Микола, — Магія якась!
— Їж, будь ласка, нам на роботу вже час обом. — відгукувалася я, не бажаючи роздувати конфлікт через образу, що комком стояла в горлі, не даючи дихати вільно.
— Ти купила зелену сукню? — іншим разом запитав Коля, коли я крутилася перед дзеркалом, збираючись посидіти з подругами в кафе.
На мені і справді була новенька і дуже гарна зелена сукня. До моїх темно-карих очей і трохи смаглявої шкіри ця темна зелень струмливої гладенької тканини дуже пасувала.
— Я ж тобі казала ще вчора, коли повернулася з магазину.
— Так, я просто забув. Юлі дуже пасував зелений. І очі в неї зелені… — чоловік хмурився, відвернувшись.
А я намагалася часто-часто моргати, бо на очі наверталися непрохані сльози, і всередині розросталася їдка гіркота.
Поступово в мені росли насіння цих кинутих чоловіком фраз — у всьому колишня його перевершувала мене.
Тінь Юлі маячила в нашому домі, немов ми жили тут утрьох. Будь-яка моя дія, вбрання, сама здається, навіть думка, співвідносилися з тією, іншою, колишньою для Миколи жінкою.
А чи колишньою, якщо він згадує її по кілька разів на день? Та ще останнім часом почав часто зустрічатися з Юлею.
Приводом, звичайно, була Свєта. Маленька дитина розладу батьків зрозуміти в свої п’ять ще просто не могла, і дівчинка сумувала за татом.
Тато мчав на перший поклик малятка, яку, судячи з усього, вміло крутила мати.
— Маша, Юля просить допомогти їй наповнювач для кота донести. — знову і знову вигадував причини з’їздити до колишньої мій чоловік.
— А що, послуги таксі скасували? І чому треба брати неодмінно величезними мішками? Не настільки дорожче виходить маленькими, зате тебе не смикати. — заводилася я.
— Ну, цього я не знаю. Точніше, вникати не хочу. Попросила допомогти. Що мені, важко? — Микола завжди на моє роздратування ніби замикався в собі.
— Мені важко, Коля! Важко, що ти майже щовечора їздиш до своєї колишньої сім’ї, до своєї колишньої дружини.
У тебе є я. Я хочу провести час разом, подивитися фільм, неспішно повечеряти, поговорити.
— Рідненька, іншим разом! Не ображайся, добре? І давай не будемо через це сваритися.
Справа ж не в Юлі, а в Свєті. Вона моя дитина. Я сумую за донькою, а вона за мною.
Я відвернулася, не бажаючи роздувати скандал. Ми були одружені вже майже рік. Про спільних дітей ніколи не йшлося.
Якось я намагалася заговорити про це, але чоловік завжди відповідав якось ухильно і наголошував на тому, що, мовляв, треба притертися одне до одного, підкопити грошей і так далі.
Поспішати, начебто, і справді не було куди. Мені було двадцять п’ять – часу завести дитину більш ніж достатньо.
Але якийсь черв’ячок сумніву і розчарування згорнувся всередині клубочком і покусував, змушуючи подумки повертатися до роздумів – а чи хоче взагалі дитину від мене Коля? Або, можливо, дочки йому достатньо?
Сварки через Юлю останнім часом ставали в нашому домі все частішими. Розлучившись зі своїм чоловіком, до якого вона пішла від Миколи, колишня мого чоловіка дзвонила нам мало не щодня.
То Світланці потрібні гроші на зимові черевики, то допомогти лампочку поміняти, то шпалери переклеїти.
Останнім я взагалі була вкрай обурена – клеїв шпалери своїй колишній мій законний чоловік два тижні з ранку до вечора у своїй відпустці…
Я мріяла, що ми разом кудись поїдемо, відпочинемо. Але ні. Він вважав за краще пропадати у Юлі.
Таке ставлення мене, м’яко кажучи, не влаштовувало. Але останньою краплею стала розмова цього вечора.
До кінця відпустки у Колі залишалося ще два тижні, і я зважилася:
— Слухай, давай поїдемо за місто на бузу відпочинку, га? Зараз такі путівки хороші за ціною. Ми ж обоє любимо природу, ось і відпочинемо.
Коля якраз пив каву з великої чашки і підвів на мене очі, відірвавшись від екрану телефону:
— Кохана, тобі потрібно виїхати зі своєї квартири, до мене приїде колишня дружина з донькою — сказав мені чоловік
— Тобто, як виїхати? — здивувалася я, розгублено кліпаючи очима. — Ти пропонуєш мені звільнити приміщення чи що?
— Ну, навіщо так грубо, котику? Це ненадовго — на тиждень всього. Поживеш у мами своєї, а ми трохи побудемо разом з Юлею і Свєтою.
— Коля, ти розумієш, як це звучить? Єдине бажання у мене зараз — відправити себе збирати свої речі.
— Ну, якщо так, то як знаєш. Юля б так ніколи не вчинила!
— Юля твоя набагато гірше вчинила, чи ти забув, як вона до твого багатія-друга від тебе втекла щастя будувати? — вибухнула я. — Але якщо ти мене не цінуєш і смієш мені такі речі пропонувати, то я тебе затримувати не буду!
Чоловік не сперечався, просто зібрався і пішов. Я залишилася одна у своїй квартирі, дивлячись, як за вікнами поступово опускаються сутінки на старі горобини, що ростуть у дворі.
Образа розливалася всередині, обпалюючи злістю і обуренням. Ось як виявляється! Весь рік нашого шлюбу він жив зі мною, щоб залікувати тугу за колишньою, а ще тому, що я була для нього якоюсь зручною річчю.
Правильно кажуть, що для чоловіка дружина – тил, а для дружини чоловік – фронт.
Принаймні, в моєму випадку саме так все і вийшло, і тепер мені тільки розбитого корита не вистачало, в яке я буду лити сльози.
Ось тільки я не буду. Так, помилилася. Так, вибрала не ту людину, але не завжди в житті все виходить вдало з першого разу.
Можна сидіти і сумувати, оплакуючи свою помилку, а можна врахувати її, зробити висновки, викреслити невідповідне зі свого буття, і, легко крокуючи на високих підборах, піти далі – до щастя.
Наступного дня я поїхала в магазин і купила босоніжки на високих підборах, зателефонувала за оголошенням про відпочинок і купила собі місце в групі любителів шукачів пригод по річках і лісах.
Чудово провела час, завела нові знайомства, засмагла і, незважаючи на звірячу втому від фізичних навантажень, внутрішньо відпочила на всі сто.
Ось тільки порожнеча в квартирі мене дещо обтяжувала, і я вирішила завести собі цуценя.
В Інтернеті в якійсь групі вибрала вихованця, поїхала дивитися. Цуценят привезли добрі люди звідкись із закинутої фабрики і тепер прилаштовували в новий дім.
Я вибрала товстолапого пухнастого малюка з розумними карими оченятами і привезла до себе.
Тепер нудьгувати стало ніколи – о п’ятій ранку гуляти, з роботи бігти додому – гуляти, перед сном теж гуляти.
Багато свіжого повітря, руху і емоцій від відданої і нескінченно обожнюючої мене кошлатої істоти.
Так минуло майже три місяці. Спільні знайомі розповіли мені, що після відходу від мене Микола все ж повернувся до Юлі.
Але, ось біда, тепер довелося розкрити карти перед колишньою, що житла у мого чоловіка немає.
Квартира була повністю моєю, хоч Юлю Микола переконував у зворотному. Обману колишня не стерпіла і знову вказала Миколі на вихід.
На той момент у мене вже були на руках документи, що засвідчують мою свободу, і я з чистою совістю перестала носити обручку, прибравши її в скриньку, що стояла на дальній полиці в шафі.
І тут з’явився Микола – з квітами, цукерками, клятвами у вічному коханні та вірності.
Він обривав мені телефон дзвінками та СМС-ками, приходив, намагаючись випросити пробачення під дверима, які я рішуче йому не відчиняла.
Було трохи ніяково перед сусідами, але вони і так знали, що я тепер не заміжня, і Колю кудись вітром здуло.
Дзвонила мені кілька разів і моя, тепер уже колишня, свекруха.
— Машенька, подумай добре. Коля, звичайно, вчинив нерозумно. Але у тебе ж є голова на плечах. Потерпіла б трохи, він би свою Юлю забув… — говорила Інна Вікторівна, підпускаючи в голос сльозу.
— А чому я повинна щось терпіти і чекати біля моря погоди? Я і так рік була запасним варіантом, більше не хочу. Досить з мене.
Нарешті зрозуміла, що якщо є вибір між кимось іншим і мною, то мене вибирати не треба.
Приблизно те ж саме я сказала і Миколі, коли він в черговий раз прийшов з порожніми і нікому не потрібними вибаченнями.
— Коля, це зважене рішення. Я більше не хочу тебе ні бачити, ні чути. Живи, як хочеш, а до мене не приходь.
Саме це і стало тими словами, які, нарешті, досягли розуміння Миколи, що це кінець. Я не пробачу, не повернуся, я вже пішла далі, і в цьому «далі» нашої з Колею сім’ї більше немає і не буде.
Тепер у мене був Чапа. Смішний, кошлатий, весело гавкаючий Чапа, що вечорами лежав у ногах, сопучи теплим горбочком.
Саме мій маленький чотириногий друг став приводом для знайомства з Єгором. У Єгора теж була собака – маленька болонка Буся.
Наші собаки вирішили затіяти гру, переплутали повідки, і нам, як господарям, довелося розплутувати бешкетників. Поки розплутували, розговорилися.
Тепер гуляли з цуценятами щовечора і все більше відчували симпатію одне до одного.
— А хочете завтра зі мною повечеряти в ресторані? — запитав Єгор, обеззброююче посміхнувшись.
На щоках у нього з’явилися чарівні ямочки, якими я замилувалася. Кивнула:
— Із задоволенням!
