— Оль, як ти не розумієш, — пояснював дружині Володимир, — я повинен врятувати цю дитину!
Вона — моя рідна племінниця, я не можу дозволити малій жити в таких жахливих умовах!
Зараз, коли хвороба офіційно підтвердилася, їй потрібен особливий догляд! Моя сестра, на жаль, не може його забезпечити, ти ж сама знаєш.
Я хочу забрати племінницю до нас, хочу, щоб вона жила разом з нами! Нехай наша дочка доглядає за Аліною, вона ж старша…
…Оля ось уже кілька місяців наполегливо гнала від себе думки про розлучення.
Чоловіка вона кохала, була з ним щаслива, і якби не одна обставина, то ніколи б вона не дозволила собі руйнувати сім’ю.
У Вови була сестра, Аня — жінка абсолютно безвідповідальна і лінива. Свою єдину дочку, Аліну, Анна практично не виховувала, дівчинка з ранніх років була надана сама собі.
Восьмирічна дитина не мала жодного уявлення про елементарні правила гігієни: Аліна не вміла чистити зуби і розчісувати волосся.
Анну, як не дивно, це абсолютно не турбувало. Коли Володимир або його батьки дорікали їй за це, Аня просто відмахувалася:
— Навчиться. Я що, повинна дорослій дівчині косички заплітати? Та я не можу з нею впоратися! Трохи щось їй не сподобається, відразу ж починає кричати, речі в мене кидає або головою б’ється! Я від неї втомилася!
Першою тривогу забила Ольга. Вона працювала в школі, мала вищу педагогічну освіту, тому трохи розбиралася в психології.
Ольга півтора роки тому чоловікові після чергового візиту до Ані на прохання свекрухи і свекра, сказала:
— Аліна не поводиться як середньостатистична дитина. Не можу позбутися думки, що у неї якийсь розлад.
Я сьогодні спостерігала за дівчинкою. За той час, що ми провели в квартирі, а це трохи більше години, вона чотири рази влаштувала істерику на порожньому місці. Абсолютно без причини!
Ти Ані акуратно натякни, порадь дитину фахівцеві показати.
Володимир несподівано образився на дружину:
— Я не розумію, Оль, ти що, вважаєш, що Алінка — ненормальна?
— Я такого не казала… Можливо, у неї просто затримка в розвитку, я не знаю. Згадай, як у її віці поводилася наша дочка.
У неї не було проблем з навчанням, зі спілкуванням з однолітками, вона не тільки сама доглядала за собою без моїх нагадувань, але й по дому мені допомагала!
А тепер поглянь на Аліну: вона ігнорує прохання, шкільної програми взагалі не тягне, у неї немає друзів, з нею ніхто не хоче спілкуватися.
Поки не пізно, Вово, її потрібно показати фахівцеві!
Ольгу несподівано підтримала свекруха.
Коли Володимир після повернення додому зателефонував їй, та розповіла:
— Так, синку, Оля, напевно, права. Щось не так з нашою дівчинкою. Минулого тижня я її на вихідні забирала, хотіла, щоб дитина трохи розвіялася, побула на свіжому повітрі.
Навіть не знаю, як сказати… Я, Вово, на власні очі бачила, як вона намагається цуценя, якого ти нам з батьком подарував, опустити у відро з водою…
— Я зовсім не очікував такого, — тільки й зміг сказати Володимир, — невже дійсно у неї якась проблема в голові, а не просто поганий характер?
— Схоже на те. Аліна взагалі в міру дорослішання стає агресивною. Я з Анею і раніше це питання обговорювала, але вона мене слухати не хоче! Каже, що у неї нормальна дитина, така ж, як у всіх.
Я подзвонила, про цуценя розповідати почала, а дочка мені не повірила! Сказала, що я спеціально вигадую всякі небилиці, аби тільки дитину до себе більше не забирати і їй відпочинку не давати!
Володимир, поклавши слухавку, коротко переказав дружині розмову з матір’ю. Ольга похитала головою:
— І ти хочеш сказати, що ніяких проблем немає? Вова, дитину потрібно рятувати. Поговори з Анею, до тебе вона хоча б трохи прислухається.
***
Володимир кілька разів розмовляв із сестрою. Анна реагувала на його слова неоднозначно — то визнавала наявність проблеми, то навпаки, починала скандалити, кричачи, що у неї абсолютно нормальна дитина.
Більше року знадобилося чоловікові, щоб переконати сестру обстежити Аліну.
Підозри Ольги підтвердилися — у дівчинки дійсно виявили психічне захворювання.
Воно при правильному підході піддавалося корекції, але тільки за умови дотримання всіх лікарських призначень і рекомендацій.
Навіть отримавши на руки висновок, Аня навідріз відмовлялася лікувати дочку:
— Аліна не буде пити ніякі таблетки. Тому що я так сказала! Ви що, брате, хочеш з моєї дитини зробити овоч? Не дозволю!
З нею все добре. А істерики… Це просто вік такий.
Ти себе в 10 років згадай! Моя дочка жила б набагато краще, і друзі у неї були б, якби не моє скрутне становище!
У неї нічого немає, ні телефону, ні модного одягу, тому з нею ніхто і не спілкується! Міг би, між іншим, допомогти.
Володимир, бачачи, що ніяких зрушень немає, раптом відчув себе зобов’язаним перед племінницею.
Чоловік вирішив… забрати Аліну до себе. Володимир озвучив своє бажання дружині, але Ольга різко висловилася проти.
— Я розумію, що ти переживаєш. Я знаю, що тобі шкода дитину. Але ти вже вибач мене, поселити її в нашій квартирі я не готова!
— Чому? — здивувався Володимир, — місця вистачить усім, поставимо в кімнату до Лізи друге ліжко, двоярусне, наприклад. Ліза наша буде доглядати за Аліною, з друзями своїми познайомить. І у дівчинки теж з’явиться компанія!
— Ось саме тому, Вово, і не хочу! У дитини є діагноз, без медикаментозного лікування досить непередбачуваний.
Звідки я знаю, що в голові у Аліни? А якщо вона Лізі заподіє якусь шкоду? Навіть не вмовляй, я не згодна, щоб твоя племінниця у нас жила!
Володимир від задуманого відступати не збирався. Чоловік вирішив, що рано чи пізно обов’язково вмовить дружину, і вона погодиться прихистити хвору дитину.
Щовечора за вечерею Володимир заводив розмову про Аліну, навмисно провокуючи дружину на скандал.
— Олю, невже ти не розумієш, що Аліна в небезпеці поруч з Анею? Хто їй допоможе, якщо не ми?
— А чому ти це питаєш у мене? Нехай Аня разом з дочкою переїде до твоїх батьків, і обидві там будуть під контролем.
Свекор — людина сувора, у нього не забалуєш. Там і ліки вчасно прийматимуться, і Анька, дивись, за розум візьметься, перестане весь день в телефоні сидіти та на роботу влаштується.
— Олю, мати з батьком вже в поважному віці. Навіщо їм зайвий тягар? Нехай Аліна поживе у нас!
— Ти пропонуєш і Аньку сюди перевезти, так?
— Ні, звичайно, тільки Аліну! Тільки племінницю.
— Та як це? У неї є мати, законний представник, батько, зрештою! Хто тобі дозволить просто так чужу дитину забрати і у себе поселити? Вова, мені набридло кожен божий день з тобою одне й те саме обговорювати! Ну скільки можна?!
Володимир задумався: дійсно, спочатку потрібно вирішити питання з Анною.
Чоловік пішов до юриста, проконсультувався з ним і наступного дня оголосив дружині:
— У мене є шанси позбавити Аньку батьківських прав. А що? Лікування дитині необхідне, вона його не забезпечує. Не працює. Догляду знову ж таки, за дочкою ніякого немає. Ось тобі підстава для походу в суд!
Я Аліну завтра на кілька днів привезу, нехай трохи відпочине в спокійній обстановці, поспілкується з Лізою. Хочу провести невеликий експеримент. Подивитися, як вона буде поводитися в нових умовах.
Оля відразу почала протестувати, але Володимир залишився непохитним. Суботнього ранку о 8 годині Аліна вже стояла на порозі їхньої квартири.
— Проходь, дорога, на кухню. Будеш чай? Може, їсти хочеш?
Аліна поводилася дружньо і з Ольгою, і з Володимиром, істерик не влаштовувала, розмовляла спокійним тоном.
Прокинулася Ліза, батько відвів дочку в іншу кімнату, переговорив з нею і попросив 2 дні провести поруч з двоюрідною сестрою.
Ліза була на 3 роки старша за Аліну, тому вже багато чого розуміла. На жаль, таких стосунків, якими хотів би їх бачити Володимир, між дівчатками не склалося.
Ближче до вечора Ліза вискочила зі своєї кімнати і закричала:
— Заберіть її, нехай вона піде звідси! Мамо, вона всі мої зошити порвала! На дрібні шматочки!
Ольга кинулася в кімнату: Аліна в цей час якраз взялася за підручники Лізи.
— Що ти робиш? — закричала жінка. — Сама винна, — відрізала Аліна, — тітко Олю, вона не ділиться! Я попросила дати мені пограти на планшеті, а вона не дала!
— Аліно, — вириваючи з рук дитини дивом вцілілий підручник з англійської, пояснювала Ольга, — це планшет не для ігор, на ньому малюють. Розумієш, це графічний планшет.
Вові того ж вечора довелося відвезти Аліну назад — Ольга влаштувала чоловікові скандал.
— Та не ляже вона спати в одній кімнаті з дочкою! Ти що, хочеш, щоб вона на неї подушку вночі опустила?
Забери, Вово, свою племінницю негайно до матері. Щоб ноги її більше в цій квартирі не було! Ніколи, чуєш, ніколи вона не буде жити тут!
Ользі тоді здалося, що Володимир нарешті її почув. Вона сподівалася, що чоловік зрозумів всю небезпеку ситуації, але пізніше з’ясувалося, що Оля помилялася.
Через 2 тижні жінка повернулася з роботи і застала Аліну в кімнаті Лізи — дівчинка розкладала свої речі:
— А я, тітонько Олю, тепер у вас жити буду. Мама з дядьком Вовою домовилися і мене до вас відпустили!
Ольга завмерла і відразу кинулася до чоловіка:
— Я ж казав тобі, що Аліна буде жити з нами. Аня, на мій подив, навіть не стала противитися, сказала, що поки ми її доньку лікуємо, вона трохи від неї відпочине. Ти, будь ласка, будь з нею м’якшою. Сама розумієш, що у дитини серйозні проблеми зі здоров’ям.
Ольга відразу зібрала свої речі, забрала Лізу і вирішила їхати до своїх батьків.
Причину втечі Володимир чомусь так і не зрозумів.
— Та що відбувається? Що з тобою сталося, Олю?
— Я навіть пояснювати не буду, — не дивлячись на чоловіка, сказала Ольга, — якщо ти так вирішив, не питаючи моєї думки, якщо ти пожалів свою племінницю на шкоду мені і нашій доньці — живи з нею один.
Квартиру ми купували в шлюбі, після розлучення будемо її ділити. Я, Вово, з тобою більше жити не збираюсь!
Свекруха Ольги стала на бік сина, а свекор, навпаки, прийняв вибір невістки.
Чоловік вважав, що Аліна потребує серйозного лікування в клініці і вимагав, щоб онуку помістили саме туди.
Сім’я розділилася на два табори. Тільки Ані, здається, було все одно.
Ольга подала на розлучення. Володимир, кілька разів спробувавши помиритися, все ж погодився розірвати шлюб.
Ліза залишилася з матір’ю, спільна квартира подружжя зараз виставлена на продаж.
