— Даша, ти зовсім не вмієш готувати салати! Це ж ювілей, а не студентська вечірка! — Тамара Миколаївна демонстративно відсунула тарілку з щойно нарізаними інгредієнтами.
— Я роблю все, як у рецепті! — Даша намагалася говорити спокійно, хоча руки вже тремтіли від напруги.
— У рецепті? — свекруха пирхнула. — Готувати треба з душею, а не за папірцем! Ось я у твоєму віці…
— Мамо, припини! — Григорій відірвався від телефону. — Даша старається!
— Старається вона… — Тамара Миколаївна встала з-за столу. — Дай сюди ніж, сама все зроблю!
Даша мовчки відійшла вбік. Три дні підготовки до ювілею свекрухи перетворилися на справжнє пекло.
Кожен рух, кожне слово невістки піддавалися критиці.
— І ця скатертина… — продовжувала Тамара Миколаївна, машинально дорізаючи все інше. — Таку тільки в забігайлівці стелити! А ти на ювілей вирішила…
— Це італійський текстиль! — процідила Даша.
— Італійський? — свекруха знову пирхнула. — Знаю я ваш італійський з ринку! Гришо, скажи, невже не можна було купити нормальну скатертину?
— Нормальну? — Даша повернулася до чоловіка. — Я тиждень вибирала, показувала вам варіанти!
— Ну, мамо, справді гарна скатертина… — промурмотів син.
— Захищаєш? — Тамара Миколаївна відклала ніж. — А хто платив? Мабуть, знову вона з твоєї зарплати гроші витягла?
— Я сама купила! На свої гроші! — процідила Дар’я у відповідь.
— На свої? — свекруха посміхнулася. — А що у тебе свого є? Квартира мого сина, машина його, навіть ці туфлі…
— Мамо! — Григорій нарешті відірвався від телефону. — Досить!
— Що, досить? Правду кажу! Вискочила за нього, коли дізналася про квартиру! Думала, легко житимеш?
— Я працюю не менше за Гришу! І заробляю достатньо! І квартиру нашу я… — стиснувши кулаки, огризнулася невістка.
— Ой, розсмішила! — Тамара Миколаївна демонстративно розсміялася, перебивши слова Даші. — Твоя робота — це так, розвага! Сидиш у своєму офісі, каву п’єш…
— Я фінансовий аналітик!
— Хто? — свекруха знову розсміялася. — Гучно звучить! А толку? Он, навіть салат нормально порізати не можеш!
Григорій знову занурився в телефон, вдаючи, що не помічає суперечку. Даша подивилася на чоловіка, потім на свекруху.
— Та святкуйте свій ювілей самі! Без мене!
— Злякалася критики? — Тамара Миколаївна тріумфально посміхнулася. — Гришо, ось бачиш, яка вона? Тільки-но щось — одразу в кущі!
Даша зняла фартух:
— Ні, просто не хочу витрачати час на людей, які мене не поважають! — знімаючи фартух, відповіла Даша.
— Дашо, ну куди ти? — Гриша нарешті встав. — Завтра свято…
— Ось і готуйтеся! Удвох! А я додому!
— Додому? — свекруха примружилася. — У свою орендовану конуру? Яку до весілля знімала?
Даша мовчки взяла сумку і вийшла. Вона знала — завтра буде ще гірше. Але відступати вже не було куди.
Святковий стіл ломився від частувань. Гості — друзі та родичі Тамари Миколаївни — розсідалися навколо, вітаючи іменинницю.
Даша стояла осторонь, спостерігаючи за тим, що відбувається.
— А ось і моя невістка! — голосно оголосила Тамара Миколаївна, помітивши Дашу. — Стоїть, як чужа! Навіть допомогти не запропонує!
— Я накривала стіл дві години тому! — тихо відповіла Даша.
— І як накрила! — свекруха повернулася до гостей. — Уявляєте, серветки розклала як у їдальні! Як для якоїсь черні! Добре, що я помітила і переробила!
Гості ніяково переглянулися. Григорій зробив вигляд, що захоплений розмовою з дядьком.
— Тамара Миколаївна, давайте не будемо… — почала Даша.
— Що не будемо? Правду говорити? — свекруха підвищила голос. — А ти думала, я промовчу? Ні, люба, нехай усі знають, яка ти господиня!
До столу підійшла сусідка іменинниці.
— Томочка, може, тост виголосимо?
— Виголосимо, обов’язково виголосимо! — Тамара Миколаївна встала. — За мене вип’ємо, за мого сина… А ось за невістку — не знаю! Вона поки що не заслужила!
— Мамо… — озвався Гриша.
— Що, мамо? Правду кажу! Ось скажіть… — вона оглянула гостей. — Хіба може нормальна жінка не вміти нормально готувати? А вона не вміє! Та в неї все горить!
— Зате я вмію заробляти! — не витримала Даша.
— Ой, хвалькувато! — свекруха сплеснула руками. — Думаєш, я не знаю, як ти жила до знайомства з Гришею? У орендованій квартирі, у боргах…
— Я вчилася в магістратурі!
— Вчи-и-илася вона! — простягнула Тамара Миколаївна. — А тепер на шиї у сина сидить! Квартира його, машина його…
— Я все купую на свої гроші! У тому числі й кварт…
— Які твої гроші? — свекруха повернулася до гостей. — Ось уявіть, приходить на роботу, нафарбована, на підборах! Сидить в офісі, каву п’є! А потім каже: я працюю!
Даша відчула, як червоніє від злості.
— Припиніть мене принижувати!
— Принижувати? — Тамара Миколаївна розсміялася. — Я правду кажу! Ось раніше жінки були інші! Готувати вміли, дітей народжували…
— А ви тільки одного й народили! — вирвалося у Даші.
У кімнаті запала тиша. Тамара Миколаївна почервоніла.
— Ах ти… Та як ти смієш! Ви чуєте, що вона каже?
— Дашо, вибачся перед мамою! — сказав Григорій дружині, встаючи з-за столу.
— Вибачитися? — Даша подивилася на чоловіка. — Після всього, що вона сказала?
— Так. Це моя мати!
— А я твоя дружина! Але тобі байдуже, як вона мене принижує!
Тамара Миколаївна тріумфально посміхнулася.
— Ось бачите, яка вона? Жодної поваги до старших!
І тут Дар’я вибухнула:
— Отримай, зміюка! Будеш знати, як принижувати мене перед усіма гостями!
Даша схопила букет квітів зі столу і з розмаху ляснула ним свекруху по обличчю.
Пелюстки розлетілися по кімнаті, а шипи від троянд залишили подряпини на обличчі Тамари Миколаївни.
Гості завмерли. Тамара Миколаївна схопилася за обличчя, а по щоці потекла тоненька цівка крові від подряпини шипами.
— Геть!!! — закричав Григорій, підхоплюючись з-за столу. — Геть звідси!!!
— Із задоволенням! — Даша схопила свою сумку. — Не забудь зібрати речі до вечора!
— Які речі? — не зрозумів Григорій.
— Свої! З моєї квартири!
Тамара Миколаївна прибрала руки від обличчя.
— Чув, синку? Твоя благовірна вже командує! А ти казав — вона хороша, вона добра…
— Замовкни! — раптово крикнула Даша. — Досить! Три роки я терпіла твої глузування! Три роки мовчала, коли ти лізла в наше життя!
— Даша, припини! — Гриша зробив крок до дружини.
— Ні, це ти припини! — вона повернулася до чоловіка. — Припини бути ганчіркою! Дорослий чоловік, а досі за матусену спідницю тримаєшся!
— Не смій! — Тамара Миколаївна встала. — Не смій так говорити про мого сина!
— Про вашого сина? — Даша розсміялася. — Та він давно вже не ваш! Він мій чоловік! Був ним, у всякому разі…
Гості почали потихеньку розходитися. Хтось бурмотів вибачення, хтось просто мовчки вислизав за двері.
— Ось і показала своє справжнє обличчя! — Тамара Миколаївна тріумфально подивилася на сина. — А я тобі казала — не та вона жінка! Не пара тобі!
— Мамо, годі тобі, мамо! — втомлено промовив Григорій.
— Що?! — свекруха охнула. — Ти ще її захищаєш? Після того, що вона зробила?
— А що я зробила? — Даша повернулася до гостей. — Захистила себе! Вперше за три роки! А ви знаєте, як вона знущалася наді мною? Як критикувала кожен крок?
— Я вчила тебе бути хорошою дружиною!
— Ні! Ви намагалися зробити з мене слухняну ляльку! Як вашого сина!
Григорій схопив Дашу за руку.
— Досить! Йди негайно!
— Забирайся!!! — підхопила Тамара Миколаївна. — І не повертайся!!!
— І не збираюся! — Даша вирвала руку. — Але майте на увазі: квартира моя! Я її купила на свої гроші! Ті самі, які нібито не заробляю!
— Брешеш! — свекруха почервоніла. — Гришині гроші привласнила!
— Подивіться документи! — посміхнулася Даша. — Там усе написано! І іпотеку я одна сплачувала! Тож, Гриша, до вечора, до дев’ятої! Ключі кинеш у поштову скриньку!
Вона розвернулася й пішла до виходу. За спиною лунав крик Тамари Миколаївни:
— Невдячна! Безсовісна! Гришо, не відпускай її!
Але Даша вже не слухала. Вона спускалася сходами, відчуваючи дивне полегшення. Ніби величезний камінь звалився з душі.
Три роки принижень закінчилися. І нехай ціною цього став шлюб — воно того варте.
Даша сиділа в кріслі, дивлячись на годинник. До дев’ятої залишалося пів години.
Дзвінок у двері пролунав раніше. На порозі стояв Григорій з невеликою спортивною сумкою.
— Можна увійти? Це все-таки ще й моя квартира…
— Вже ні! — Даша простягнула йому документи. — Тут усе чітко прописано: квартиру куплено на мої гроші до шлюбу! Що б там не вигадала твоя мати!
Григорій пробіг очима по паперах.
— І давно ти це підготувала?
— Сьогодні! Відразу після… Інциденту!
— Інциденту? — він посміхнувся. — Ти мою матір букетом по обличчю ляснула! А тепер кажеш — інцидент?
— А як інакше назвати те, що сталося? — Даша схрестила руки на грудях. — Твоя мати публічно принижувала мене стільки часу! Сьогодні просто переповнилася чаша мого терпіння!
— Вона старша за тебе! Ти повинна поважати…
— Що? Вік? — перебила Даша. — А вона повинна поважати мене як твою дружину? Чи це правило працює тільки в один бік?
Григорій зайшов у кімнату, кинув сумку на диван.
— Давай поговоримо спокійно! Без емоцій!
— Пізно, Гришо! Все вже сказано!
— Ти ж розумієш, що мама просто…
— Ні! — Даша підхопилася. — Навіть не починай її виправдовувати! Я втомилася від цього!
«Мама хвилюється», «мама піклується», «мама хоче як краще»…
Мене ця заїжджена платівка вже дістала! А те, що хочу я, тебе ніколи не цікавило!
— Неправда!
— Правда! Коли вона приходила без попередження і влаштовувала огляд квартири, ти мовчав!
Коли критикувала мою роботу, ти мовчав! Коли натякала, що я за тебе через гроші вийшла, ти теж мовчав!
Григорій сів у крісло.
— І що тепер? Розлучення?
— Так! Я втомилася бути між молотом і ковадлом! Втомилася вдавати, що все добре! Бо нічого не добре!
— А як же наші плани? Діти?
— Які діти, Гришо? — Даша гірко посміхнулася. — З твоєю мамою, яка буде вчити мене їх виховувати? Яка буде говорити їм, яка я погана мати?
— Ти перебільшуєш…
— Ні! Я нарешті бачу все ясно! Ми не пара! Ти ніколи не станеш на мій бік! Ніколи не захистиш від своєї матері!
— А вона ж була права! Ти дійсно думаєш тільки про себе! На всіх інших тобі начхати! — встаючи, сказав він.
— Ось і чудово! — Даша натягнуто посміхнулася. — Іди пожалій свою матір.
— І ти ось так просто перекреслиш три роки?
— Ні, не просто! Я довго до цього йшла! Просто сьогодні нарешті зважилася!
— Сподіваюся, ти пошкодуєш про це! — злобно сказав він, йдучи в коридор.
— Не пошкодую! А тепер йди! І ключі відразу залиш мені! Хоча все одно замки зміню на всяк випадок, хто знає, може, у твоєї матусі дублікат завалявся!
Він злобно подивився на майже колишню дружину, поклав зв’язку на столик і сказав:
— Подавись!
— Прощавай, Гришо! — замість чергової грубості відповіла йому Даша. — І передай своїй мамі — нехай більше не приходить теж!
Минув місяць. Даша сиділа в улюбленому кафе, коли побачила Тамару Миколаївну. Та цілеспрямовано йшла до її столика.
— Треба поговорити! — без привітання заявила колишня свекруха.
— Нам нема про що розмовляти! — Даша зробила ковток кави. — Усе вже вирішено!
— Вирішено? — Тамара Миколаївна сіла навпроти дівчини. — А ти знаєш, що мій син страждає? Схуд, змарнів…
— Це його життя і його проблеми! Він доросла людина!
— Доросла людина? — свекруха розвела руками. — Він же зовсім один! Без дружини, без…
— Без дружини? — перебила Даша. — А як же ви? Хіба не цього ви домагалися?
— Я хотіла для нього кращого!
— Ні! Ви хотіли контролювати! І його, і мене!
До столика підійшла офіціантка. Даша замовила ще кави, Тамара Миколаївна відмовилася.
— Послухай! — свекруха знизила голос. — Давай забудемо минуле! Почнемо спочатку!
— Навіщо? Щоб усе повторилося?
— Я змінилася! Правда! Ці тижні багато чого мене навчили…
— Вас? Навчили? Якась нісенітниця! Не вірю! — розсміялася Дар’я.
— Я зрозуміла, що перегнула палицю! Що занадто тиснула…
— Ви не просто тиснули! Ви намагалися зруйнувати нашу сім’ю! І у вас вийшло!
Офіціантка принесла каву. Даша розмішала цукор, спостерігаючи, як Тамара Миколаївна нервово смикає серветку.
— Гриша дуже змінився… — знову почала свекруха. — Навіть не заходить до мене! Каже, що я в усьому винна!
— А хіба ні?
— Може й так… — несподівано погодилася Тамара Миколаївна. — Але ж я мати! Я хотіла…
— Як вам завгодно! — завершила Даша. — Знаєте, у чому ваша проблема? Ви не бачите у синові дорослої людини! Для вас він досі дитина, яку треба опікувати!
— Але ж він…
— Ні! Він чоловік! Був ним, у всякому разі! Доки ви не перетворили його знову на хлопчика, що біжить до матусі по пораду!
Тамара Миколаївна дістала хустинку, витерла очі.
— Я можу змінитися! Правда! Тільки повернися!
— Пізно! Я більше не кохаю його!
— Як не кохаєш?
— А ось так! Кохання зникло, коли я зрозуміла, що він ніколи не стане на мій бік! Ніколи не захистить!
— Але…
— Знаєте… — Даша допила каву. — Я вдячна вам! Саме ви відкрили мені очі! Показали, який він насправді!
— Що ти таке говориш?
— Правду! Тепер я вільна! І щаслива!
Тамара Миколаївна встала.
— Ти ще пошкодуєш! Такого сина втратила!
— Ну, не сина, звичайно… — Даша посміхнулася. — Це ви його втратили! Спочатку чоловіка, потім і сина втратите! Бо він все-таки подорослішає і зрозуміє, хто винен у розвалі його сім’ї!
— Та як ти…
— Бувайте, Тамара Миколаївна! І більше не приходьте! Ні до мене, ні в моє життя!
Даша поклала гроші за каву і вийшла з кафе. На душі було легко. Остання сторінка її минулого життя була перегорнута.
