— Забери Дашу із садочка сьогодні! А то я не встигаю! – зателефонувала чоловікові і попросила Віка.
— Але ж у тебе сьогодні вихідний! – здивувався він. – Чому ти не встигаєш?
— Тому що, якщо я поїду за нею, вечері сьогодні не буде! – пояснила вона.
– А! Ось у чому справа? – хмикнув Андрій. – Тоді, звичайно, заберу доньку!
– Ось-ось! – засміялася Віка. – Тобі б тільки поїсти!
– Воно все так… Але я й заслужив! Я ж працюю! Нашу улюблену донечку заберу! Тож давай готуй!
А всім іншим займуся я сам! Я ж чоловік у нашій родині! – задоволено сказав Андрій.
Віка розсміялася ще більше від таких хвастощів чоловіка.
– Добре! Все, тоді! Я готуватиму, а ти займися всім іншим! Кохаю тебе! — посміявшись, сказала Вікторія чоловікові.
— І я тебе! — відповів Андрій і скинув дзвінок.
Поки Віка шурхотіла по кухні, дістаючи всі продукти, що їй знадобляться для готування, вона почула, що в коридорі щось відбувається.
Спочатку подумала, що це, напевно, сусіди знову роблять ремонт або носять меблі туди-сюди.
Але потім звуки і голоси стали більш виразними, і вона вирішила піти подивитися, що ж там відбувається, виглянути в вічко.
Але ось тільки до вічка вона дійти не встигла…
Роззувшись і знявши верхній одяг, перед нею стояла Тамара Василівна, її свекруха, яку ненавиділи і вона, і її чоловік, хоча він і був сином цієї жінки.
— ВИ?! — несподівано різко запитала Віка свекруху. — Що ви тут робите?! Що ви тут забули?! Як ви взагалі потрапили в мою квартиру?!
— Так, Віка! Це я! І взагалі, при зустрічі, особливо, коли так довго не бачилися, прийнято вітатися! — сказала їй жінка.
— Мені з вами?! Вітатися?!
— Саме так, дорогенька!
— Як ви потрапили в мою квартиру, ще раз питаю! Звідки у вас ключі?!
— А це тебе взагалі не повинно стосуватися! Це будинок мого сина, тому я маю повне право приїжджати сюди, коли захочу!
— Та невже?! Яке ще право?! Після всього того, що ви нам зробили?! Після того, як Дашу, свою ж онуку, мало на той світ не відправили?!
— Та це випадковість була, Віка! Давно вже час забути про це! І взагалі, як ти зі старшими розмовляєш!
Ротик прикрий свій і йди далі шурхоти на кухні! Це єдине, на що ти здібна! Ось чому Андрійко мій поправився, як на забій сина відгодовуєш!
— Та це вас треба на забій! Причому голодною! Щоб…
— Я сказала, йди на свою кухню і знай своє місце!!! — гримнула свекруха у відповідь Вікторії.
— Я тобі зараз піду!!! — закричала Віка. — Ти у мене зараз з балкона вилетиш, стара карга!
Перше бажання Віки, коли вона побачила свекруху у себе в квартирі зараз, і було таким, щоб її викинути з балкона.
Але вона розуміла, що, навіть якщо впорається зі свекрухою, то хто знає, що потім може статися.
А якщо вона собі шию скрутить, а якщо ще щось. Але висловити ці бажання хоча б вголос, вона просто була зобов’язана.
І після цього Віка вирішила взяти телефон, щоб зателефонувати чоловікові і в поліцію.
Та ось тільки після розмови з Андрієм вона залишила мобільний пристрій на кухні, тому потрібно було за ним повернутися, а залишати Тамару Василівну одну, без нагляду, теж не хотілося.
Тільки вибір у неї був в такому випадку або самій розібратися з нею, або ж залишити одну, без нагляду. Все. Інших варіантів не було.
А Віка не хотіла спочатку бруднити руки об свекруху. Вона найбільше зараз хотіла, щоб та сама пішла, добровільно. Тільки цього, видно, не хотіла сама свекруха.
Вона давно не була в цьому будинку, з тих пір, як її онучці виповнилося три роки. Зараз же Даші було вже шість.
А в той самий нещасливий день, коли Тамара Василівна була вигнана з кінцями з цього дому, вона налила онучці попити оцту замість звичайної води.
Хоч жінка і намагалася тоді пояснити всім, що це було випадково, що вона цього не хотіла, просто переплутала пляшки, але це насправді було зовсім не так.
Бабуся свідомо дала Даші склянку з оцтом, ще й вмовляла її, щоб вона випила його, незважаючи на запах.
У той момент Даша розплакалася, і Андрій, її батько, прийшов на кухню, щоб дізнатися, що відбувається, чому плаче його дочка.
А вона всього лише відштовхувала від себе склянку зі смердючою рідиною і плакала, тому що бабуся вже починала змушувати її це пити.
Він тоді сам і вигнав матір зі своєї квартири, щоб вона більше ніколи не з’являлася на їхньому порозі.
А коли потім розповів про все Віці, щоб дружина була в курсі того, що сталося, і ні в якому разі не підпускала його матір до їхньої дочки, Віка тоді мало не розлучилася з ним, бо це ж була ЙОГО мати. Але вся ця ситуація з часом зійшла нанівець.
Більше вони ніколи не згадували про все це, але зараз, коли ця страшна жінка з’явилася до них додому, перед Вікою спливли всі спогади.
І про те, як вона ненавиділа чоловіка в той час, і про те, що вони могли втратити свою дочку. Страх і ненависть злилися в ній в єдиний емоційний потік.
І саме тому вона не хотіла залишати свекруху без нагляду зараз, бо хто знає, що та ще могла накоїти…
Але Тамара Василівна спростила їй вибір. Вона рушила в бік кухні, якраз туди, де зараз стояла Віка.
І в цей самий момент жінки кинулася на кухню за телефоном, одночасно не випускаючи з виду непрохану гостю.
— Андрій!!! — мало не закричала Віка в трубку, набравши номер чоловіка. — Швидко їдь додому і подзвони в поліцію! Тут твоя мама заявилася!
— ЩО?! — не повірив своїм вухам Андрій. — Зараз буду!!! — додав він і відключився.
Віка дуже і дуже сподівалася, що він приїде якомога швидше. Бо, як би сильно вона не ненавиділа свою свекруху, все ж трохи її побоювалася. І тому не хотіла довго з нею залишатися наодинці.
А їхати Андрію було, навіть якщо виключити всі затори і світлофори, як мінімум хвилин сорок, так що, поки треба було всю цю ситуацію тримати під своїм контролем.
— Що? Поскаржилася? — посміхнулася Тамара Василівна. — Сама мене боїшся! І правильно! Я додому повернулася!
Тепер ви всі будете на колінах переді мною повзати за те, як зі мною обійшлися! Ти за те, що сина налаштувала проти мене! Твоя підростаюча копія за те, що…
— А не пішли би ви назад до себе додому, поки я вас не викинула сама. Вас тут все одно ніхто не чекав, Тамара Василівна, ні я, ні ваш син!
— Та мені наплювати, хто і де мене чекав чи не чекав! Зрозуміла? Наплювати! Я ще тоді хотіла вашу недосімейку розбити, але ця малолітня байстрючка розревілася!
А так би все добре вийшло! І Андрійко б від тебе назад додому повернувся! Тому що я йому завжди говорила, що він не буде з тобою щасливий! А потім…
— Та у вас взагалі дах поїхав, чи що?! Ви рідну онучку зжити хотіли! Дочку свого сина! А до того ж ви завжди були бажаним гостем у нас тут! Всі були щасливі! Чого вам не вистачало?! Що вам заважало?!
— Ти!!! Ти мені заважала!!! Ти мені відразу не сподобалася, як тільки Андрій тебе додому вперше привів зі мною знайомитися! Я пам’ятаю, як він на тебе тоді дивився! Приворожила мого хлопчика!
— Чв ви реально зовсім здуріли?! — зойкнула Віка в шоці.
— Це я здуріла?! — закричала Тамара Василівна і рушила на Віку загрозливо.
Віка схопила перше, що потрапило їй під руку, і це виявилася скляна пляшка з оливковою олією, яку Віка дістала для готування.
Вона кинула її в свекруху, сподіваючись влучити в голову, щоб та знепритомніла. Але промахнулася, бо пляшка була дещо слизька.
А ось Тамара Василівна не розгубилася і схопила ніж, тому що ножі якраз стояли з її боку столу.
— Я тебе зараз випатраю тут, як курку! А потім ще й з тебе супчик своєму хлопчикові приготую! — маніакально дивлячись на невістку, сказала вона тихо і загрозливо.
І в той самий момент, коли Тамара Василівна кинулася на Віку з ножем у руках, вона послизнулася на оливковій олії, калюжка якої розтеклася їй під ноги.
Впавши, жінка впустила ніж, а Віка не розгубилася і схопила його та сковороду напереваги.
— Ну, зараз ти за все відповіси, мерзотниця! І за мою дочку! І за нашу сім’ю! За все! — насуваючись на свекруху, погрожувала Вікторія.
— Віка, Вікочка! Люба! Вибач… — одразу ж почала голосити свекруха. — Я ж… Я просто сумую за своїм сином…
Просто хотіла, щоб у нас було все, як раніше… — вона одразу ж розридалася, але все одно намагалася підвестися з підлоги.
Тільки ось масло її ніяк не відпускало. Трохи піднявшись, Тамара Василівна знову падала, і з кожним зусиллям вона все більше і більше вибивалася із сил.
Останній її ривок був прямо біля столу, за який вона якраз і спробувала вхопитися для рівноваги. Тільки це зіграло з нею злий жарт…
Коли вона вхопилася за стіл і спробувала підвестися, ноги її не втрималися, і вона, знову полетіла на підлогу в калюжу масла.
Жінка впала під неприродним кутом і зламала собі щиколотку.
— АААА!!! — закричала свекруха від болю.
— Ось! Так вам і треба! Це карма! — зловтішно сказала Віка, побачивши це старе безпорадне тіло на підлозі своєї кухні.
— Допоможи мені!!! Виклич швидку!!! — напівричала, напівкричала Тамара Василівна. — Ти що, не бачиш, до чого ти мене довела?! Це все ти!!! Це тільки твоя вина!!! Якби ти не з’явилася в нашому житті…
— Моєї провини немає в тому, що у вас незрозуміло що коїться в голові! Що ви свого сина почали вважати своїм чоловіком!
Це тільки ваша провина і більше нічия! Ні моя! Ні Андрія! І вже точно не нашої з ним дочки! — опускаючи ніж і сковорідку, відповіла Віка. — Вам просто треба лікуватися!
— Та це ти хвора, а не я! Ти знищила моє життя!!!
— Та як хочете, думайте! — сказала Віка і взяла телефон, щоб викликати швидку.
Але в цей момент на телефоні висвітилася фотографія Андрія.
— Так! — взяла вона трубку.
— Я вже майже приїхав! Поліцію теж викликав! Ти там як? Вона ще не пішла? — в голосі чоловіка чулася паніка.
— Та вона тепер сама нікуди і не піде… Тільки виповзти зможе… — посміхнулася, подивившись на свекруху, і відповіла Вікторія чоловікові.
— Як це? Ти її побила там, чи що?!
— Майже! Тут все просто стало на свої місця! Та й наше кухонне начиння допомогло непогано! Не дарма ж кажуть, що посуд б’ється «на щастя»!
— Так! Зрозумів… Напевно… Додому зараз приїду і розповіси! А ма… Цю…
Андрій намагався підібрати слово, щоб охарактеризувати свою матір, але слово «мама» або навіть «мати» більше не сходило з його язика.
— Коротше, не випускай її навіть повзком з дому! Зараз її треба тільки під охорону поміщати, інакше вона нам і далі жити не дасть!
— Зрозуміла! І ще я тут намагалася у неї дізнатися, як вона потрапила в нашу квартиру, а вона мені нічого не відповідає на це питання!!!
Віка стала говорити втричі голосніше, ніж зазвичай, тому що, не в змозі встати з підлоги, Тамара Василівна кричала на неї і лаялася.
— Ти не хочеш мені цього пояснити? Ти ж нібито забрав у неї тоді ключі від нашого будинку!
— Забрав, звичайно! Я ж тобі їх і віддав, коли ти свої на роботі забула! — відповів Андрій дружині.
– А! Так! Згадала! Але все ж…
Віка не встигла договорити, як пролунав дзвінок у двері.
– Андрій, давай швидше додому приїжджай, тут хтось прийшов! – сказала вона.
– Це, напевно, поліція!
Віка відключилася від розмови, підійшла до дверей. Коли проходила повз свекруху, та спробувала схопити її за ногу і повалити на підлогу поруч із собою.
Але Віка була до цього готова і тільки відштовхнула її руку, а слідом ще й штовхнула від злості.
Відразу після поліції додому приїхав Андрій, вони з дружиною пояснили співробітникам, що сталося, написали заяву.
Вже потім за рішенням суду було оголошено про неосудність Тамари Василівни, що у неї якийсь сильний психологічний розлад і їй потрібне примусове лікування.
Поки тривало слідство, Віка з Андрієм дізналися, що його мати зробила собі більше двадцяти дублікатів ключів від їхньої квартири і виявилося, що вона часто навідувалася в гості в їхній будинок, коли нікого не було.
Вона непомітно шкодила їм, але нічого кримінального не робила чомусь. Мабуть, хвороба тоді ще не так сильно взяла над нею верх.
Але як би там не було, Андрій остаточно викреслив свою матір зі свого життя, а ще родина вирішила переїхати.
Вони продали свою квартиру і купили нову в іншому районі, щоб підстрахуватися на всяк випадок.
І тепер у них з’явився сімейний злий жарт, коли Андрій питав дружину, що буде на вечерю, Віка йому відповідала:
— Психована бабуся…
