– Я так і знав! Все! – закричав з порога Олег. – Ніякого свята не буде!
– Що ти галасуєш? Налякав мене. Що там у тебе сталося, що ти кричиш на весь всесвіт? – здивувалася Лариса, вийшовши назустріч чоловікові з кухні, де в цей час готувала вечерю.
– Все, Ларо! Це крах, капець, фіаско! Новий рік ми зустріти не зможемо! – при цих словах чоловік сів на пуф і закрив голову руками.
Ларисі навіть здалося, що він заплакав, настільки був засмучений.
Жінка вже звикла до того, що чоловік їй дістався дуже вразливий. Будь-який факт, що вибивав його зі звичних умов існування, призводив до бурхливої реакції.
Добре, що дружина вміла відрізняти серйозне від дрібниць і вчасно забезпечувала чоловікові необхідну душевну підтримку.
– Ну, розповідай, що у тебе знову сталося?
– Керівник заявив нам, що ніякої премії в кінці року не буде. Щоб ми не чекали і не сподівалися. Тому що дуже погано працювали.
Багато помилок допустили і винагороди не заробили, – сумбурно видав чоловік, переходячи на фальцет від нахлинулих емоцій. – Як же так, Лара?
– О, Боже! І це все? Навіщо ж голосити у все горло? Вперше, чи що? – не поділяючи емоцій Олега, вимовила дружина. – Минулого року теж премії не було. Та й позаминулого, наскільки я пам’ятаю. І нічого, живі досі. І від свят не відмовлялися.
– Так ми сподівалися, розумієш? Всі, весь колектив. Я ж дочці ноутбук обіцяв купити, а тобі новий пуховик. А тепер як бути? Навіть на продукти для святкового столу доведеться шукати гроші. Зарплата на кредити піде, треба вчасно все оплатити.
– Нічого страшного, Олеже. Купиш пуховик наступного разу. А Віці ми пояснимо, що в родині фінансові труднощі. Вона у нас вже доросла, все зрозуміє. Тож заспокойся, любий, і ходімо вечеряти.
– Та мені соромно, як ти не розумієш! Перед вами соромно. Що я за батько і чоловік, якщо навіть на новорічні подарунки своїй родині не зміг заробити?
– Ну, я не думаю, що все так страшно, як ти малюєш. Вже на святковий стіл ми знайдемо кошти, – спробувала заспокоїти чоловіка Лариса.
– Ні, моя дорога, ти ще не все знаєш! – Олег знову закрився руками від емоцій, що нахлинули на нього.
– Що ще? Чого я не знаю? Ну, розповідай давай, не ховайся.
– Ларо, вибач мене, але я тобі не сказав… Я влетів на великі гроші.
– Що? – тепер вже серйозно здивувалася дружина. – Які гроші? У тебе з головою все гаразд?
– Ні, з головою у мене все нормально. Розумієш, Ларисонька… Ні, я не можу!
– Ану говори, що накоїв! Давай! – дружина була невблаганна.
– Мене обдурили телефонні шахраї. Я не хотів, але чомусь переказав їм весь свій аванс! Потім позичив гроші в Івановича, щоб ти мене не лаяла.
Думав, що новорічною премією все покрию. Але з’ясувалося, що і премії теж не буде! – Олег боявся дивитися на дружину, говорив скоромовкою, як на автоматі.
– І мені нічого не сказав після всього, що накоїв? – здивувалася дружина. – Ти що, дитина? Хіба так можна, Олег?
– Так вийшло… Але я не винен.
– А ось зараз дійсно час засмучуватися і навіть панікувати, тому що ми з тобою в повній… ну ти зрозумів! Днями я віддала велику суму моїм батькам. У борг.
Тому що була впевнена, що якийсь час ми протримаємося за рахунок твоєї зарплати. Але тепер розумію, що грошей нам чекати нізвідки, – втомлено промовила Лариса.
– А-а-а! – вигукнув Олег і прикусив кулак, щоб приховати істерику, яка виривалася назовню. – Як же так? Нас чекає голод? Ларо, навіщо ти віддала гроші? А наша дочка? Ти про неї подумала?
– Припини істерити! Ті самі питання я можу задати тобі. Але мої гроші, на відміну від твоїх, повернуться в сім’ю, нехай і не відразу!
Який сенс дорікати один одному? Зараз будемо вирішувати, що робити. Хоча… від тебе сенсу нуль. Тільки розбазарювати гроші можеш.
Лариса зречено махнула рукою, хоча найбільше в цей момент хотіла тільки одного – як слід дати прочухана своєму чоловікові.
До Нового року залишалося кілька днів, а на картках подружжя, як і раніше, було порожньо. Грошей чекати було нізвідки.
І якщо дорослі ще могли якось пережити відсутність святкового столу, то десятирічній доньці пояснити цей факт важко.
Потрібно терміново вирішувати, яким чином цього року зустрічати Новий рік.
– Ларо, ти знаєш, мене раптово осяяла чудова думка, – здивував її зранку Олег.
– Та годі? Сьогодні що, особливий день? Або Венера зрівнялася з Марсом? Звідки в твоїй голові взятися нормальним думкам? – із сарказмом запитала дружина.
– Ну, не треба, не дратуй мене. Просто послухай, – вимовив чоловік, який був у захваті від своєї затії.
– Давай, коханий, здивуй. Останнім часом ти тільки цим і займаєшся.
– Ти пам’ятаєш мою тітку Уляну, що живе за містом? Ми ще до них раніше в гості їздили, коли Віка маленька була.
– Ну, пам’ятаю. Далі що? – з нерозумінням дивилася Лариса.
– Ну ось, ми можемо до них поїхати на Новий рік. Скажемо, що давно не бачилися, скучили за рідними. Згадай, які тітка Уля завжди столи накривала, – продовжував Олег із запалом.
– А нас туди кликали? – Лариса намагалася повернути чоловіка на землю.
– Ні, не кликали. Ну ми ж рідні! Маємо право! – наполягав Олег. – Завалимося туди і Новий рік зустрінемо з ними, з тіткою і дядьком. І ситно, і весело!
– Олеже, поясню тобі популярно. Раніше ми до них їздили, тому що твоя тітка і її чоловік кликали нас до себе в гості. Тоді були живі твої батьки, і Віка була маленька, потішна, і всі любили її обіймати.
І ночували ми при цьому у твоїх, пам’ятаєш? А до тітки приходили лише в гості. На пару годин. Різницю вловлюєш? Але тепер все змінилося. З чого ти взяв, що нам як і раніше будуть раді?
– Ларо, ну ти ж сама просила мене щось придумати, я і придумав. Давай розглянемо мою пропозицію. Нічого страшного, що нас не кликали.
Так заведено, що на Новий рік всі один до одного в гості ходять. А ми з тобою і Вікою приїдемо!
– Ну, не знаю, Олег. Може, в нашій ситуації це і є вихід. Мої батьки поїхали в санаторій, гроші я позичила саме на путівки. До них ми не зможемо піти.
Друзі нас в гості не запрошували. Доведеться вибирати твій варіант. Їхати до рідні. Головне, щоб нас там зустріли гідно, а не прогнали геть.
***
Тридцять першого грудня в будинку Уляни було спекотно вже з ранку. У великій каструлі доварювався холодець, біля теплої печі піднімалося тісто на пироги.
Сама господиня різала овочі на салати і маринувала гуску, щоб пізніше пригостити всіх, хто прийде до неї сьогодні на святкування Нового року.
Оскільки син і дочка разом із сім’ями вже давно жили у великому місті, далеко від батьків, і до них приїжджали рідко, то і цього разу Уляна їх не чекала.
Тому сьогодні ввечері вона покликала всіх своїх подруг – односельчанок, з якими вони разом співали в сільському хорі.
– Приходьте до нас. Мій Толя буде радий, – запропонувала вона подругам. – А чого вам вдома по одній Новий рік зустрічати? До вас теж діти не приїдуть, це і так зрозуміло. Їм тепер нудно з нами, старими, святкувати.
– Прийдемо, Уляна, обов’язково прийдемо! Дякуємо тобі, що вирішила нас усіх разом зібрати!
Після дев’ятої вечора почали підтягуватися гості. У селі не прийнято приходити в дім з порожніми руками.
Тому на столі, крім приготованих господинею страв, з’явилося солоне сало з прошарками м’яса, домашня ковбаска, мариновані гриби з часником і кропом, квашена капуста з журавлиною і навіть солоні кавуни. Святковий стіл ломився від страв.
Але не встигли задоволені гості і господарі як слід розташуватися за столом, як раптово відчинилися двері, і в будинок разом з клубами морозного повітря увійшов ще хтось.
– Здрастуйте, тітонько Уля і дядько Толя! – голосно вимовив невідомий чоловік у кошлатій хутряній шапці.
– Хто ж це до нас завітав? Щось не впізнаю, – господиня підсліпувато мружилася, підходячи до нових гостей.
– А це ми, тітонько, Олег і Лариса. І донька наша з нами, Вікторія. Ось приїхали… – почав чоловік невпевнено, гублячись і опускаючи очі.
– Ох ти! Оце радість! Та як же ви надумали? – здивувалася тітка Уляна. – Толя, іди сюди, дивись, хто до нас приїхав! Зустрічай дорогих гостей. Олежка, Ларочка, Вікуля!
Господарі почали обіймати гостей і радісно примовляти.
– Ось молодці! Яка радість! Ось і жобре, що приїхали!
– А ми подумали – чому б і не завітати сюрпризом, не відвідати рідню, – розслабившись, відповіла Лариса.
– Правильно зробили, що приїхали! Навіть дивно, що згадали про старих! Проходьте, знайомтеся, тут всі мої подруги, – сказала Уляна.
Гості, роздягнувшись і трохи відійшовши від першої незручності, пройшли до багато накритого столу.
Олег мав рацію, коли говорив дружині, що у тітки столи завжди ломляться від їжі.
Зараз це було дуже доречно, тому що вони вже добряче зголодніли. Більше двох годин добиралися на своїй машині по засніженій дорозі.
– Ви нас вибачте. Тут така справа, – зам’ялася Лариса. – Ми так поспішали, що в метушні забули новорічні подарунки. Готувалися, вибирали і забули.
– Ой, та це нічого! Нам і без подарунків радісно, – хитро посміхаючись, відповідала тітка. – Швиденько сідайте за стіл, зараз старий рік проведемо.
Нарешті всі змогли приступити до святкової трапези.
– Ну ось, Уляна, а ти все скаржишся, що діти тебе забули, ніхто до вас не приїжджає. А тут он сам племінник з родиною завітав. Гріх тобі скаржитися, а? – раділи подруги за гостинну господиню.
Коли всі були вже ситі і добряче захмелілі, господиня підсіла до Лариси.
– А скажи мені чесно, Ларочка, – хитро примружившись, тихо запитала вона у дружини племінника. – Що змусило вас у саме свято в таку глушину приїхати?
– Скучили. Давно не були у вас, ось і вирішили навідатися, – ховаючи очі, промовила Лариса. Але потім, подумавши, додала. – Та ні, звичайно! Все не так, тітонько. Просто ми з Олегом на мелі.
Так вийшло, що під Новий рік залишилися зовсім без грошей. Та ще й у боргах. Ось ми і згадали, що у вас завжди столи наготовлені. Ви дуже гостинна, тітонько Уля! І привітна. Як і всі, напевно, тут у вас.
– Ну і добре, що приїхали! Яка різниця, що вас змусило приїхати. Нам з чоловіком все одно приємно! – обійняла Ларису господиня.
– А ми наступного разу вас до себе покличемо. Але, знаєте, у вас тут так класно, запевняю – такого веселого Нового року у мене ще ніколи не було!
А ваші подруги – просто вогонь, незважаючи на вік. Такі запальні! І співають, і танцюють!
– Так, вони у мене такі – артистки!
Гості поїхали тільки через два дні. Першого січня господарі їх додому не відпустили. Ще багато було заплановано веселих справ.
На санях покататися з крутого берега річки прямо на лід, на велику сільську ялинку сходити. Вона росла в самому центрі, і всі жителі збиралися там вечорами і веселилися від душі.
Олег і Лариса їхали додому відпочившими і щасливими.
– Ви наступного разу не чекайте, коли на мілині опинитеся, приїжджайте просто так, – посміхаючись, напутствували їх господарі.
– Приїдемо обов’язково! І ви теж до нас приїжджайте! – вже з машини, відкривши вікна, кричали гості.
Із собою в місто вони везли кілька величезних сумок із сільськими продуктами та частуваннями. Хороші люди – рідня чоловіка!
