Ользі було вже шістдесят років, і вона досі працювала прокурором. Її посада, звичайно, давно сформувала її світогляд.
І тепер всіх людей на цій планеті вона ділила строго на дві категорії – ті, які скоїли злочин, і ті, які ще не встигли його скоїти, але обов’язково скоять його в майбутньому.
Якщо, звичайно, вчасно не схопити їх за руку. Тому і на свою єдину дочку вона дивилася точно з такої ж позиції.
– Так, Марино, ще трохи, і ти скотишся з рівної доріжки на узбіччя, – бурчала вона, коли дочка приходила з роботи пізніше за неї. – З ким знову ти до ночі моталася? З початківцями-злочинцями?
– Мамо! – нервово огризалася красуня-дочка. – Мої друзі – порядні люди!
– Ну-ну… – втомлено посміхалася Ольга і позіхала, бо страшенно хотіла спати. – Ти мені покажи особисті справи цих твоїх дружків, і я кожного зможу посадити років на п’ять.
– Господи!.. – стогнала дочка і грюкала в кухні дверцятами від холодильника. – Ну, чому я – дочка прокурора? З такою мамою я, точно, ніколи не вийду заміж!
– І правильно зробиш, – похмуро відповідала Ольга, починаючи вкладатися в ліжко. – Краще жити одній, ніж з якимось злочинцем. Я ж тебе виховала одна, і нічого. У мене все вийшло.
– Але ж у мене є тато! І він не злочинець!
– Йому просто пощастило, що його колишня дружина – прокурор. Йому доводиться бути обережним. Моя тобі порада – народи для себе дитину і живи спокійно.
– Ага! Щоб ти батька моєї дитини посадила років на п’ятнадцять? – знову огризалася на кухні дочка.
– Дійсно… – бурмотіла Ольга, вже засинаючи. – Це стаття кримінального кодексу… Як такого не посадити?..
На цьому бурмотіння припинялося, і Ольга занурювалася в глибокий сон.
А дочка, все ще нервово зітхала на кухні, жадібно наминаючи холодну вечерю.
Але одного разу, в рідкісний день, коли Ольга відпочивала вдома на дивані, дочка з’явилася після роботи не одна, а з молодим чоловіком.
– Мамо, привітайся, будь ласка, – трохи злякано промовила Марина. – Це Денис, мій друг. Він дуже хоче з тобою познайомитися.
– Що? – Ольга відразу ж з підозрою подивилася на усміхненого молодого чоловіка. – Дуже хоче познайомитися? Зі мною? Цікаво…
Значить, у вашій родині, молодий чоловіче, – звернулася вона до гостя, – хтось уже під слідством? Так, чи не так?
– Чому? – ще сильніше посміхнувся хлопець.
– Тому що з чинним прокурором просто так не хочуть познайомитися. Хіба що з корисливими цілями.
Ну, зізнавайтеся, кому з ваших родичів загрожує ув’язнення? Батькові, братові, дядькові, племіннику, або, може, вашому найкращому другові?
Денис від такого натиску раптом зареготав, потім схаменувся і закашлявся в кулак.
– Ось… – кивнула похмуро Ольга. – Всі докази на обличчя…
– Які докази, мамо? – злякалася Марина. – Про що ти говориш?
– Як про що? А цей нервовий сміх? Чому цей юнак так дивно засміявся?
– Я сміюся від радості, – знову хмикнув, ледь стримуючи сміх, хлопець. – Від радості.
– Від якої ще радості?
– Від радості, що я не помилився. Я саме такою вас і уявляв.
– Що значить – такою? Якою ще такою?
– Ну, ось такою! Впевненою у своїй правоті, і в тому, що всі люди навколо вас – злочинці. Значить, я на правильному шляху…
– Так, юначе, не треба робити вигляд, що ви розумніші за мене! – різко обірвала хлопця прокурорка. – Я й не таких хитрунів виводила на чисту воду. Кажіть, де ви працюєте?
– Мамо, заспокойся! Денис працює в театрі! – поспішила відповісти дочка. – Він – людина культури.
– Помовчи! – одразу ж відповіла її мама. – Я впевнена, що цьому твоєму другові адвокат не допоможе. Що, вже накралися? – впритул запитала вона у гостя.
– Ще не встиг… – відповів Денис, заворожено спостерігаючи за мамою своєї подруги. – І я, дійсно, працюю в театрі, режисером.
Але відразу зазначу, що в жодних корупційних схемах я не беру участі, ніде ніколи не притягувався, на обліку не перебуваю, і…
Що вам ще потрібно сказати, щоб ви викреслили мене зі списку підозрюваних?
– Дивись, ти… Підготувався… – невдоволено зауважила Ольга. – Вашою особистою справою ми ще займемося, але…
Мені цікаво дізнатися, яка мета вашого сьогоднішнього візиту до цієї квартири?
– Ну, мамо! – невдоволено вигукнула дочка.
Денис швидше схопив Марину за руку.
– Моя мета – краще пізнати вас, – швидко відповів він на поставлене запитання. – І, головне, зрозуміти хід ваших думок.
– Що? Що значить – пізнати мене? – знову спалахнула прокурор. – І до чого тут мої думки?
– Ну, як? Я ж прийшов знайомитися з мамою дівчини, яка мені дуже подобається.
Марина мені так багато про вас розповідала, так лякала мене, що ви мені навіть стали снитися ночами.
– Снитися?
– Так. А сьогодні вночі уві сні ви, взагалі, посадили мене до в’язниці. За якоюсь статтею під номером сто двадцять шість, здається.
– Що? – Ольга спочатку зблідла, потім почервоніла. – Це було, точно, уві сні? – запитала вона, нервово стиснувши зуби.
– Ну, так, уві сні…
– Так, Марино… – Ольга перевела важкий погляд на дочку. – Я не розумію, це що – натяк? Ви вже – насправді…
– Мамо, це ж тільки сон! – злякалася Марина. – Сон, і нічого більше! До того ж, нам з Денисом потрібно бігти.
У нього через півгодини репетиція! Ми зайшли тільки на хвилинку… Тільки познайомитися…
– Так, – знову посміхнувся Денис. – Мені необхідно було побачити вас, Ольго Миколаївно.
І ще, я хочу запросити вас на прем’єру вистави, яку я зараз ставлю в театрі. Як режисер. Мені дуже важливо, щоб ви її побачили, тому що ця вистава, якраз, про жінку прокурора.
Мені дуже хочеться почути вашу критику. Адже ви ж на своєму прокурорському терені собаку з’їли. Правильно?
– Так… – трохи подумавши, відповіла Ольга. – Я там не тільки собаку з’їла… І… Я обов’язково прийду подивитися, що ви там нафантазували про нашу професію…
– Я буду щасливий почути від вас будь-яку критику! – сказав Денис з таким запалом, що Ольга навіть йому повірила. І тут же злякалася своєї довірливості.
Але молоді вже зникли за дверима.
Більше Марина цього Дениса додому не приводила, а на всі розпитування матері про їхні стосунки, тільки відмалчувалася.
Але одного разу, десь через місяць, вона вручила мамі квиток у театр.
– Мамочко, післязавтра у Дениса прем’єра вистави. Ти обіцяла йому, що обов’язково будеш на ній присутня, а потім висловиш йому всі претензії.
– Добре, я буду, – коротко відповіла Ольга.
Вона не обдурила. Прокурор з’явилася в театрі за хвилину до початку вистави, сіла в партері на своє місце в шостому ряду, і світло відразу згасло.
Відкрилася завіса, і раптом… Ольга побачила на сцені себе.
Ні, обличчя у головної героїні було, звичайно ж, зовсім інше, але характер і манера говорити… І думки, і судження героїні…
За п’ятнадцять хвилин прокурорка на сцені почала дратувати жінку, яка сиділа в глядацькій залі.
– Ось, уперта ідіотка… – бурмотіла про себе Ольга. Хоча, її вуха вловлювали вібрації залу, якому героїня, здається, чимось навіть подобалася.
– Правильно! – шепотів хтось комусь поруч. – Так і треба робити… Нема чого з ними церемонитися… Таких прокурорів нам якраз зараз не вистачає…
До кінця вистави Ольга не дотерпіла. Втекла додому за десять хвилин до фіналу.
Тому що, не вистачило у неї душевних сил стільки часу спостерігати за цією холодною, зацикленою на своїй роботі жінкою, на прокурорській посаді.
Вона прийшла додому, лягла на диван, роздягаючись, і почала згадувати своє нелегке життя, свої найскладніші справи, які вона вела, і тільки тепер раптом зізналася собі, що наламала чимало дров.
Дочка прийшла, як завжди, ближче до півночі.
– Як тобі вистава? – побачивши, що мама не спить, схвильовано запитала Марина.
– А де Денис? – похмуро запитала Ольга.
– Як де? – здивувалася дочка. – Звичайно, у себе вдома. Він сьогодні так перехвилювався.
І засмутився, що ти не додивилася виставу до кінця. Що ти скажеш про його виставу?
– Що я скажу… – зітхнула Ольга. – Ти, ось що, Марино… Ти, якщо хочеш, виходь за нього заміж. Він, здається, правильна людина.
– Що? – дочка завмерла.
– Так-так, ти не помилилася, – кивнула мати. – А якщо не любиш його, то, хоча б, народи від нього дитину. І не бійся, я саджати нікого не збираюся. І взагалі…
Я зараз вирішила, що найближчими днями напишу рапорт про звільнення. Хочу на пенсію піти… Все… Досить з мене… Досить…
– Мамочко! – дочка, в сльозах, кинулася до мами в обійми.
Ольга раптом згадала, що востаннє вони обіймалися з Мариною, коли дочка закінчила школу. Це було рівно десять років тому…
