— Єлизавета Борисівна, зайдіть! — голос начальника не віщував нічого доброго.
Приготувавшись до «наганяйки», я підвелася зі свого місця і поплелася до нього в кабінет під прицілом сповнених зловтіхи поглядів колег.
— Так, Микола Вікторович, — втомлено промовила я, зачинивши за собою скляні двері.
Шеф, несхвально стиснувши губи, уважно вивчав мій звіт з продажу за перший квартал.
— Скажіть мені, шановна, як так вийшло, що за звітом за січень продано 4 машини, за лютий 7, у березні 3, а всього за квартал 19?
Я скривилася від досади і пролепетала:
— Напевно, формула в таблиці збилася, дайте мені хвилину, я все виправлю.
Микола Вікторович пильно подивився на мене і похитав головою:
— Не думаю, що за хвилину тут можна щось зробити. У звіті взагалі нічого не збігається, бо значиться, що страховок ви продали взагалі 23.
Про кількість комплектів літньої гуми навіть говорити не буду, там повна нісенітниця. Мені ось цікаво, ви цифри зі стелі ставили чи настільки погано з математикою?
— Вибачте, я все виправлю, — опустила я очі і подумки попрощалася з квартальною премією і відпусткою влітку.
— Даю вам термін до кінця цього тижня, все перевірити і зробити нормально. Якщо знайду хоч одну неточність, звільню, і не за власним бажанням, повірте!
Мені категорично набридли ваші ляпи, останнім часом ви абсолютно не справляєтеся зі своїми обов’язками. Будь-якого іншого співробітника я б вигнав уже давно, вас тримаю за колишні заслуги.
Якщо у вас якісь проблеми в особистому житті або зі здоров’ям, раджу їх якомога швидше вирішити.
Я вийшла з кабінету начальника червона як рак, стискаючи побілілими пальцями папку з цим нещасливим звітом. Було соромно і прикро.
Цей звіт підготувала не я, а моя колега Світланка, з якою я дружила з того моменту, як прийшла працювати в цей дилерський центр і яцій я повністю довіряла.
Вона сама запропонувала мені допомогу з рутиною по роботі, коли дізналася про мої сімейні негаразди, запевнивши, що їй не складно.
Як виявилося, даремно я на неї поклалася. Так відверто мене підставити! Це було несподівано і від цього ще більш неприємно.
Адже тепер навіть і не пред’явиш, я реально повинна була все сама перевірити, перш ніж здавати, але не подумала, поклавшись на Свєту.
Я сіла за стіл і, подивившись на стос накладних, які треба було вбити в базу. Зрозуміла, що мені доведеться, як мінімум, найближчі кілька днів сидіти на роботі до ночі, інакше не встигнути ніяк.
Звіт, вважай, треба робити з нуля, я жодній Світлининій цифрі не вірила.
Важко зітхнувши і зусиллям волі, ігноруючи єхидне перешіптування колег за моєю спиною, я зателефонувала Олегу.
Після вчорашньої сварки спілкуватися не було ніякого бажання, але попередити, що затримаюся, все ж було необхідно.
— Так, — сухо відповів на дзвінок чоловік.
— Олег, я буду пізно, не чекай, лягай спати. У мене на роботі неприємності, треба дещо переробити.
— Як знаєш, я вчора все сказав. Твоя робота мене дістала, не розумію, з якою метою ти виходила заміж, якщо тебе ніколи немає вдома.
Так, це було так. Вчора дійсно від Олега я почула чимало «приємних» слів.
З’ясувалося, що я погана господиня, він зі мною не живе, а мучиться, і роботі я приділяю неприпустимо багато часу.
Закінчили ми тим, що або я звільняюся і стаю нормальною жінкою, або ми розлучаємося.
Найжахливіше, що в такій атмосфері ми жили останні пів року і конфлікти на тему, що я погана дружина, відбувалися приблизно раз на тиждень, а то й частіше.
Це питання чоловік почав піднімати з подачі своєї сестри і матері, які почали часто навідуватися до нас в гості з тих пір, як Аліна, племінниця Олега, вступила на навчання і переїхала до нашого міста.
Саме вони і накрутили мого чоловіка і зробили наше сімейне життя нестерпним. Я намагалася балансувати між роботою і домом, але у мене виходило погано.
Як підсумок, я зіпсувала свою репутацію в очах начальства, втратила подругу і нічого толком не поліпшила вдома.
— Ми обов’язково це обговоримо пізніше, — стиснувши від безсилої злості кулаки, процідила я і повісила трубку.
Коли я закінчила виправляти звіт, годинник показував за чверті першу. Я кілька разів перевірила всі цифри і навіть зробила якісну аналітику.
Тепер цей документ не соромно буде покласти на стіл Миколі Вікторовичу, не те що попередній кошмар, який готувала Свєта. Втомлено потягнувшись, я викликала таксі і поїхала додому.
У квартиру я зайшла, намагаючись не шуміти, бо думала, що Олег давно спить, але з-під зачинених дверей на кухню пробивалася смужка світла і долинали приглушені голоси.
— Та геть її гнати, брате! — голос зовиці я впізнала відразу, — Вона як жінка нічого не варта. Подивись, як ви живете, бруд, їжі немає, уваги тобі не приділяє. Де тільки ти відкопав цю кар’єристку!
— Так, Олеже, — підключилася свекруха, — Тут тільки розлучення, знайдемо тобі хорошу дівчину, яка знає своє місце в родині і оточить тебе турботою, а ця нехай і далі заробляє гроші, зовсім вже на них схибилась!
— Ой, мамо, та я вже й сам все це зрозумів! Он, у мого приятеля, дружина сама хліб пече, постійні смаколики робить, все встигає, а тут їжею з кулінарії давитися доводиться.
Оце так! Я мало не сіла, де стояла. Значить, як допомогти оплатити Аліні репетитора і навчання в універі, так мої гроші їм поганими не здавалися, а тепер ось як заговорили!
І не спиться ж цим двом зміюкам, он, примчали Олега налаштовувати проти мене. А цей теж молодець…
Коли ми купували квартиру без будь-якої іпотеки, його моє кар’єрне завзяття влаштовувало, і щось розмова на тему звільнення не піднімав, а зараз що ж?
Я відчинила двері на кухню і сміливо зробила крок вперед.
— Доброї ночі, — крізь зуби промовила я, — Сподіваюся, не завадила?
— Лізонька! — розпливлася в посмішці свекруха, — Нарешті ти, дівчинко, прийшла! Зовсім себе не бережеш, всіх грошей не заробиш.
Марина єхидно на мене подивилася і з посмішкою запитала:
— А ти точно на роботі була, може вже проміняла мого невдаху-братика на когось кращого?
Я проігнорувала обидва випади на мою адресу і, звертаючись виключно до Олега, запитала:
— А у нас гості не засиділися, любий? Може, їм вже час?
— Мама і Марина у нас ночують, — поставив він мене перед фактом. — Твоєї думки ніхто не питає, це мої родичі і я їм радий.
— Мене дістали твої родичі! — гримнула я на чоловіка, — Тут не готель три зірки, не влаштовує щось, можеш теж забиратися і йти.
Від втоми і накопиченого стресу у мене вже не було сил тримати себе в руках і намагатися бути ввічливою.
— Ось ти і показала своє справжнє обличчя, люба! — прошипіла Ганна Петрівна, шумно встаючи і відсуваючи стілець, — Тільки ти не вгадала. Ця квартира належить моєму синові, а, значить, якщо хтось і піде на всі чотири сторони, то це ти!
Я розсміялася і просвітила всіх щодо реального стану справ. Схоже, що Олег сильно перебільшував свої фінансові можливості і відверто пускав пил в очі підприємливим родичкам.
У будь-якому випадку, вони точно не здогадувалися, хто купив цю квартиру, і хто платить за навчання Аліни.
Навіть приємно було спостерігати, як витягуються їхні обличчя і похмурніє Олег, який усвідомив, що накоїв.
— Квартира належить Олегу тільки наполовину, оскільки була куплена в шлюбі, а про шлюбний договір я не подбала. Як ми її поділимо, вирішуватиме суд.
У будь-якому випадку гостей він може приймати до 23 години, а вже далеко за першу, тому, милі пані, прошу за двері! — закінчила я свої пояснення.
Свекруха і зовиця миттю зникли. Їх явно тепер більше турбувало, хто буде оплачувати навчання Аліни, адже ще попереду 6 семестрів, а лавочка з моєю щедрістю прикрилася.
Олег сидів, похиливши голову. Коли його мати і сестра пішли, він тихо запитав:
— Значить, ти вибрала розлучення?
— Так, — кивнула я, ставлячи кухоль у раковину, — Тільки що і вибрала, почувши, якої ти про мене думку. Та й ще, усвідомила сьогодні, що не хочу мати ніяких справ із зрадниками, а ти мене зрадив! У мене ледь все життя під укіс не пішло через твою примху. Так не піде, Олег.
Він подивився на мене з дивним виразом обличчя, на якому читалася ціла буря емоцій: якась суміш презирства зі страхом.
Ось тільки ні любові, ні жалю я в глибині ще нещодавно рідних очей не помітила.
Вибачення я теж так і не дочекалася, хоча щиро сподівалася, що він попросить його пробачити і ми зможемо помиритися.
На жаль, Олег був упевнений, що в усьому правий, і ми в результаті розлучилися. Квартиру довелося продати, гроші поділили навпіл і припинили спілкування. На щастя, на роботі у мене все налагодилося, і життя пішло більш спокійно.
Через рік після описаних подій я зіткнулася в місті з Аліною. Дівчина була рада мене бачити, вона на подив виявилася найадекватнішою в цій родині, а може просто почуття вдячності виявилося їй не чужим.
Від неї я дізналася, що та змушена була перевестися на заочне відділення і влаштуватися на роботу. Без моїх грошей платити за її освіту ніхто не став.
Олег жив на знятій квартирі, він не так давно одружився, але шлюб щасливим назвати було не можна. Його молода дружина, яку нав’язали сестра і мама, була чудовою господинею і жодного дня в своєму житті не працювала.
Ось тільки дівчина хотіла красивого життя, а не рахувати копійки до зарплати і вибирати між осінніми чобітьми і продуктами на місяць.
Молодята часто сварилися і все вказувало на те, що їхній шлюб довго не протримається.
Я відчула щось схоже на зловтіху, побажала Аліні удачі і пішла геть до свого спокійного і вільного життя з чудовими перспективами і фінансовим благополуччям.
