— Я ж вчора до мами їздив, — доїдаючи борщ, промовив Кирило, — і брат мій теж приїжджав.
І знаєш, нам в голову прийшла чудова думка: а що, якщо ми продамо нашу квартиру, квартиру брата і мами, і на всіх купимо великий будинок? Ну, круто ж, правда?
Катя уважно подивилася на чоловіка, щоб зрозуміти, жартує він чи ні. Але, схоже, ні.
— Ти це серйозно? — про всяк випадок уточнила вона.
— Звичайно. Пам’ятаєш, ми мріяли про свій великий будинок! А з такими цінами зараз це здається нереальним, але якщо ми втрьох скинемося…
— В тому то й справа, Кирило, про свій. А це буде не наш будинок, а спільний. Тобто, не тільки ми в ньому будемо господарями.
— І що? — посміхнувся чоловік. — Зате буде весело! Будемо жити однією великою, дружною родиною! Виховувати разом дітей.
— У нас цих дітей поки що немає. Зате є у твого брата. І щодня ми будемо слухати їхні крики. Я дуже люблю твоїх племінників, але жити з ними постійно не дуже хочу. Втім, як і з усіма іншими.
– Та чому? Ми ж всі чудово ладнаємо.
– А знаєш, чому ми чудово ладнаємо? – вкрадливо запитала Катя. І, не чекаючи відповіді, сама сказала, – Та тому що живемо окремо! І бачимося не так вже й часто! Ось тому ми добре ладнаємо!
— Та годі тобі, — простягнув він. — Ти даремно нагнітаєш. Це буде дуже класно! Жити однією великою родиною!
— Ні, — відрізала Катя.
— Катя, ну ти хоча б подумай…
— Подумала. Ні.
— Подумай краще, — не відставав чоловік.
У підсумку він так дістав Катю, що та й справді пообіцяла подумати над цим.
Увечері вона зателефонувала дружині брата Кирила.
— Привіт. Тобі твій чоловік розповів, що вони придумали?
— Розповів, — зітхнула Ксюша.
— І що ти про це думаєш?
— Думаю, хто з нас перший розлучиться.
Катя розсміялася.
— Або хто перший когось приб’є. І, головне ж, уперлися рогом! Бачте, це крута ідея.
— Та я вже й не знаю, як відрадити! — підтакнула Ксюша. — І, головне, Надія Василівна теж молодець, треба було їй таке запропонувати!
— А їй що, — посміхнулася Катя. — Їй, напевно, хочеться бути поруч із синами. Ну а ми вже в комплекті додаємося. Та й справи на нас всі можна буде скинути. Хоча, ні, на тебе.
– Чого це на мене? – нахмурилася Ксюша.
– Та тому що ти в декреті! А я на роботу ходитиму!
– Ой, ти наступна!
Жінки посміялися, але незабаром знову стали серйозними.
— Ні, з цим треба щось робити! — впевнено заявила Катерина. — Жарти жартами, але вони з нас не злізуть. Виснажуватимуть нас потроху.
— І що пропонуєш?
— Треба подумати…
Насправді Катя і справді думала над тим, як довести чоловікові та його братові, що їхня ідея жахлива.
І що вони не зможуть всі ужитися під одним дахом. Так, окремо – всі чудові люди, але коли зберуться разом…
Катя зачепилася за останню свою думку: «зберуться разом». А що, якщо наочно показати, як це все, власне, буде.
Вона посвятила Ксюшу в свій план, і той їй дуже сподобався.
— Давай, Катя, я в тебе вірю, — сказала вона. — На тебе вся надія. Рятуй сім’ю і наші нервові клітини.
Увечері Катя підійшла до чоловіка, таємниче посміхаючись.
— Знаєш, ми тут з Ксюшею говорили…
— Про будинок? — перебив він її. — Ну і що вона думає?
Захотілося дати чоловікові по голові, але Катя стрималася.
— Ну і про це теж. Але в цілому ми говорили про інше. Про те, що хочемо відпочити, вирватися кудись на тиждень.
— Ти ж знаєш, — нахмурився Кирило, — зараз з грошима не дуже, щоб на море поїхати…
— Та ми не про море. Можна зняти один великий будинок, і на тиждень сім’єю туди поїхати. Як думаєш? На дві сім’ї вийде недорого, а вже з мами твоєї грошей брати не будемо.
— А що твої батьки? Якось незручно, що мою маму кличемо, а твоїх ні.
— Ой, вони не можуть, працюють, — відмахнулася Катя.
Її мама там не була потрібна. Вона вічний миротворець. А потрібно, щоб всі, навпаки, якраз-таки жили не дружно.
— Ну, давайте. А тобі відпустку дадуть?
— Домовлюся. Головне, ти домовся, ну і брат твій теж нехай щось придумає.
Увечері Ксюша відписалася, що і з її чоловіком трюк спрацював.
Через пару тижнів два брати з дружинами, дітьми та мамою вирушили за місто.
— Як тут чудово, — промовила Ксюша, — краса!
— Ось! — сказав її чоловік Антон. — А ми теж можемо жити в такій красі.
На цих словах Катя і Ксюша переглянулися і посміхнулися одна одній.
— Ми така дружна сім’я, всі люблять і поважають один одного, — підхопила Надія Василівна, — погоджуйтеся, дівчата.
— Давайте після відпочинку про це поговоримо, — посміхнулася Катя.
Спочатку все було добре. Власне, так воно і буває. Тому жінки наполягли, що їхати треба на тиждень, а не тільки на вихідні. За пару днів ця сімейка не відчує, як чудово всім разом жити.
І дійсно, вже через два дні пролунали перші дзвіночки.
– Антоха, ти навіщо мої вудки взяв? – обурювався Кирило.
— Та син захотів порибалити, тобі шкода, чи що?
— Справді, Кириле, що ти бурмочеш? — підтримала Катя. — Ми ж можемо ділитись, одна ж сім’я.
Потім Надія Василівна зголосилася приготувати на всіх обід, мабуть, щоб показати, що вона і в будинку буде господарювати.
Катя і Ксюша знову переглянулися, подякували свекрусі, а самі пішли засмагати на шезлонгах.
У підсумку повернулися тільки до обіду, нічим не допомогли Надії Василівні. І було видно, як вона втомилася готувати на таку юрбу, і що їй не подобається, що невістки не запропонували свою допомогу.
Потім Антон наїхав на свого брата. Що вони не поділили, дружини не знали, але були раді, що так виходить.
— Мала зовсім погано спить на новому місці, я не висипаюся, — поскаржилася Ксюша Каті, коли вони залишилися наодинці.
— Ксюша, ти забула? Ми одна велика і дружна сім’я, не забувай цим користуватися, — мило промовила її подруга.
Ксюша посміхнулася, і наступної ночі вже ніхто не спав. Тому що вона ходила по коридору, заколисуючи кричачу дитину, а потім увійшла в кімнату до Каті і Кирила.
— Слухайте, підмініть нас, хоч пару годин поспимо. Ви ж наша підтримка.
Катя бачила, що Кирило на межі, тому промовила:
— Звичайно, Ксюша, ми посидимо з Полінкою. Не питання, ми завжди раді допомогти.
Ксюша віддала малу дитину, а сама втекла в спальню.
— Навіщо ти погодилася? — буркнув Кирило.
— Як, навіщо? Ти сам мені казав, коли ми будемо жити разом, будемо разом виховувати дітей. Можна потім твою маму розбудити, нехай після нас з онукою теж посидить.
Ще якось раз Катя і Ксюша розіграли сварку між собою, щоб їхні чоловіки трохи напружилися. Щоб, так би мовити, добити.
Всі чекали закінчення цього відпочинку. Ну, крім Каті з Ксюшею, їм подобалося, як все проходить.
— Слухай, я навіть звикаю вже жити з вами, — посміхнулася Ксенія. — Може, і справді з’їдемося. Буду до вас Полінку підкидати.
— Ні, дякую, — хмикнула Катя.
Додому всі поверталися похмурими. І задумливими. Що було жінкам на руку. Коли дісталися додому, розібрали речі, Катя запитала у свого чоловіка.
— Ну, як тобі відпочинок?
— Та який там відпочинок! Я так втомився! Голова крутиться! Я так радий опинитися в тиші.
— Та все, начебто, було непогано. Але ти в будь-якому випадку, звикай до такого.
— З чого раптом? — запитав Кирило.
— Не хотіла тебе радувати завчасно, але я згодна. Давай, продамо квартиру і будемо жити однією великою, дружною родиною. Разом виховувати дітей, разом вести господарство, навіть речі всі будуть спільні…
— Ні, я передумав, — відрізав чоловік.
— А що так?
— Ну, ти була права. Важко, коли так багато народу.
— Ех, шкода, а я вже про наш будинок мріяла… — простягнула Катя, але потім вирішила, що не варто перегравати. А то, раптом, передумає. — Ну, ні, так ні.
Увечері Катя зателефонувала Ксюші. І Ксенія розповіла, що Антон теж несподівано передумав.
Та й, як виявилося, тепер і свекруха не горіла бажанням. З огляду на те, що її невістки не такі господарські, як вона думала.
– Молодці ми, – промовила Катя. – Пощастило нашим чоловікам!
– І не кажи. А якщо ще раз заведуть таку розмову, повеземо їх на два тижні.
– Точно! Адже так чудово жити однією великою, дружною родиною!
