— Тільки час на тебе змарнував!
— Ах так?! — обурилася Аліна.
— Права була моя мати!!!
Аліна не стала сперечатися. Вона знала, якої думки про неї мати Олега. Ну й добре. Яке це тепер мало значення?
…Аліна розлучилася зі своїм чоловіком Анатолієм три роки тому. Майже весь цей час вона й думати не могла про нові стосунки, поки не зустріла Олега.
Вони познайомилися в метро. Аліна спіткнулася об чийсь візок, впала, а Олег проходив повз. Він зупинився й допоміг їй піднятися. Аліна сперлася на його руку й обережно пішла до ескалатора.
Залишалося тільки вийти назовні й пройти кілька метрів. Аліна жила недалеко від метро.
Вийшовши з підземки, Олег побачив кафе й одразу ж запросив Аліну на чашку кави з тістечком.
— Може, це вас втішить? Нога, я бачу, болить не сильно, але ви дуже засмучені, — сказав Олег.
— Так. Я переживаю, чи зможу завтра піти на важливий захід. У кросівках я ніби наступаю на цю ногу, а от на шпильках навряд чи зможу…
— Я знаю одну чудо-мазь, яка вам повинна допомогти. Намастите нею ногу пару разів і будете як новенька!
Зараз ми зайдемо в цю аптеку (вони якраз проходили повз) і я куплю її вам, — сказав Олег.
Зайшли. Купили.
Потім зайшли в кафе й довго там сиділи, було дуже добре. Вони розмовляли на різні теми, й іти не хотілося.
Мазь Аліні й справді дуже допомогла, тому на весілля подруги вона вирушила абсолютно спокійно у своїх туфлях-човниках на величезних підборах.
Аліна усміхалася, згадуючи Олега, і те, про що вони розмовляли в кафе.
Він цілком серйозно заявив, що Аліна могла б одягти ці чудові зручні кросівки з вечірньою сукнею, щоб уже точно не було боляче наступати на пошкоджену ногу.
Аліна розсміялася:
— Довга сукня?! З відкритою спиною?! І в розношених кросівках?
— Ви, жінки, занадто заморочуєтеся. Потрібно носити те, що зручно, і ні на кого не звертати уваги, — важливо заявив Олег, відламуючи ложечкою шматочок торта.
– До речі, по-моєму, чудове кафе! Зазвичай медовик занадто масляний, а тут в самий раз!
— Так. Тут добре, — погодилася Аліна.
Стали зустрічатися.
Через три місяці після знайомства Олег запропонував Аліні переїхати до нього. Вона погодилася.
На той час вони вже познайомилися з батьками одне одного, і всі думали, що справа йде до весілля.
Щоправда, самі Аліна й Олег про це поки що не думали.
Тільки от мама Олега висловила своє невдоволення прямо одразу ж. Не таку вона собі уявляла невістку.
Аліна була трохи старша за Олега, плюс розлучена.
— Життя побачила… Пропалена вже, — примружившись, пробурмотіла вона синові, ледь за Аліною зачинилися двері.
Їй зателефонували по роботі, і вона з-за столу в кімнаті, де вони пили чай, вийшла з телефоном у руці на кухню, щоб поговорити.
— Мамо! Ти про що? Яка пропалена?! Звичайна мила дівчина.
— Ага, де ти там дівчину побачив, га? Вже тридцятник стукнув.
— Мені теж скоро стукне, ну і що?
— А те! Застара вже. Краще б ти пошукав наречену без минулого.
— Нікого я шукати не буду. Я вже знайшов Аліну. Ми разом живемо.
— Ти й до бабусиної квартири її привів?! — обурилася мати.
— Мамо, не заводься. Це моя тепер квартира. Кого хочу, того й приводжу. Не зрозумію, чим вона тобі так не сподобалася?
У цей момент до кімнати увійшла Аліна, і мама Олега натягнуто посміхнулася.
Все ж вона була ввічлива.
— Пригощайся, мила. Наливай чаю, бери цукерки. Ти такі пробувала коли-небудь? Це мій знайомий привіз мені з Туреччини.
А чайний сервіз, з чашок якого ми зараз п’ємо чай, теж непростий. Він з Німеччини. У мене там брат живе. Коли він приїжджав до нас…
— Мамо. Ми підемо, напевно, — перебив Олег матір. — Пізно вже. А завтра на роботу, нам ще доїхати треба.
— Терпіти не можу її ці спогади. Брат, сват, дядько… кінця їм немає, — невдоволено пробурмотів Олег, ледь вони вийшли з квартири.
— А по-моєму дуже цікаво, — ввічливо сказала Аліна. — У мене, наприклад, немає родичів за кордоном.
— Ну й добре, — буркнув Олег.
— Я їй не сподобалася, так? — прямо запитала Аліна.
— Не важливо. Адже я тебе люблю. І мені з тобою жити, а не їй. А ти мене любиш?
— Мабуть, мені потрібно більше часу… Я хочу бути з тобою чесна: я не знаю, люблю я тебе чи ні. Ти мені подобаєшся, дуже. Ти симпатичний, розумний, милий, романтичний, але…
— Я готовий чекати тебе, люба! Тільки пообіцяй мені, що поки ти в мене закохуватимешся, ми будемо жити разом? Так мені буде легше тебе закохувати, — жартівливо сказав Олег.
Аліна засміялася й поцілувала його в щоку.
— Добре, — усміхнулася вона.
Олег і справді був дуже романтичний.
Він дарував Аліні квіти, купував десерти й милі презенти. Іноді досить маленькі, іноді великі, але завжди вибрані з великим смаком.
Аліні навіть ставало незручно. Адже йому вона нічого толком не могла подарувати. Олег був дуже прискіпливий.
Йому завжди подобалося щось особливе, і в нього на все були свої погляди. Аліна боялася не вгадати з подарунком, що, власне, все одно, пару разів траплялося.
Так минуло півроку. Аліна все ще сумнівалася у своїх почуттях, і її це дуже мучило.
Вона бачила, що Олег її любить, і відчувала якесь дивне почуття: їй ніби було перед ним незручно. Наче він чекає від неї того, що вона не може йому дати.
Усі сумніви розвіялися в одну мить, коли Аліна зустріла на вулиці свого колишнього чоловіка Анатолія.
Ось тут вона й відчула сильне хвилювання, майже забуте за ці роки. Адже вони розійшлися не тому, що хтось когось зрадив, їм здалося, що між ними нічого немає. Ніщо їх не пов’язує.
Вони були занадто молоді й не розібралися у своїх почуттях. Вирішили, що поспішили й прийняли за любов швидкоплинну пристрасть, яка швидко минула, не залишивши від себе нічого, крім гіркого розчарування.
І тоді молоді люди вирішили вчинити одне з одним чесно — розійтися.
— Зайдемо? — запитав Анатолій, вказавши на те саме кафе, в якому вони колись сиділи з Олегом. Аліна кивнула. Вона все ще перебувала в замішанні.
— А в мене так нікого й не було за ці роки… — сумно сказав Толя. — А ти як живеш?
Аліна розповіла йому про своє життя з Олегом. Все чесно, як на духу, навіть про те, як вони познайомилися.
— Ти його любиш? — напружено запитав Толя.
— Ннн… ні… не знаю. Точніше, знаю, що ні. І це мене мучить.
— Навіщо мучитися й мучити одне одного, коли (розповідь спеціально для сайту – цей день) можна просто розійтися, — сказав Толя й, усміхнувшись, додав: — Колись ми з тобою спритно вирішили таку ж проблему.
— Не все так просто, — знизала плечима Аліна.
Вона подивилася колишньому чоловікові в очі, й у душі її пронеслася ціла буря почуттів одразу.
Вона буквально захлеснула жінку.
— Знаєш. Мені здається, ми поспішили тоді розійтися, — тихо сказав Анатолій.
– Я багато думав на цю тему, а тепер, побачивши тебе, я остаточно впевнився в тому, що люблю тебе.
Анатолій нахилився й поцілував Аліну.
Це було так хвилююче. Вона майже забула, як це буває.
Може, вони й справді тоді поспішили?
***
— Нам потрібно розійтися, — рішуче сказала Аліна Олегові того ж вечора.
— Що?.. З чого? Чому? Навіщо? — закидав він її питаннями.
— Я завжди казала, що хочу бути з тобою чесна. Так от. Я зустріла свого колишнього чоловіка й зрозуміла, що все ще люблю його. Ми вирішили почати все з початку.
— А я? Про мене ти подумала? Я ж люблю тебе.
— Але… я…
— Ах ну так, ну так! Я забув! — раптом сказав Олег, і в очах його майнув недобрий вогник. — Ти так і не змогла полюбити мене! Що ж я такий поганий? А він такий хороший?
— Справа не в цьому, Олеже! Я ніколи не казала тобі, що люблю тебе, і…
— Я зрозумів. Я даремно змарнував на тебе час. Права була моя мати, ох як права! Не варто було зв’язуватися з дівчиною «з минулим». Ось це минуле й з’явилося в самий невідповідний момент! А я, між іншим, витратив на тебе не тільки купу часу, але й купу грошей!!!
Аліна не впізнавала його. Він став кричати про те, що (розповідь спеціально для сайту – цей день) дарував їй дорогі подарунки й купував багато всього, а міг би вже зустрічатися з іншою й не витрачати на Аліну час і гроші.
— Та я поверну тобі твої подарунки! Можеш передарувати їй, цій іншій! — вигукнула Аліна.
Вона була вражена й розчарована.
— Звичайно, повернеш! Ти навіть не уявляєш, скільки ти повернеш! У мене все записано!
Олег узяв до рук свій смартфон, відкрив якийсь додаток і показав Аліні.
Виявилося, що туди він вносив буквально все, що витрачав на неї. Все до дрібниць за ці півроку. Навіть та мазь для лікування травми ноги була там.
Точніше, сума, витрачена на неї. І кава, і тістечка, і квіти.
Все-все!
Всі ті милі радості, які виявилися зовсім не милими, а ретельно спланованими й внесеними до списку. На всякий випадок. І ось тепер він настав!
— Ти мені все повернеш! Все до копійки! — кричав Олег.
«Божевільний», — подумала Аліна, дивлячись на нього зі сумішшю жалю й злості.
Такої великої суми в неї не було, але вона пообіцяла переказувати йому частинами протягом найближчих місяців.
Однак Анатолій, дізнавшись про те, що сталося, переказав Олегові всю суму одразу.
— З божевільними краще не сперечатися, — пробурмотів він. — Ну що ж? Я тебе викупив! У жадібного злого пана, як у казці.
Анатолій усміхнувся й поцілував Аліну.
Однак їй було сумно й водночас соромно, що вона зв’язалася з такою людиною й не помічала цього.
— Ні про що не шкодуй, — сказав Анатолій і усміхнувся. — Я ще зароблю. А він… Він хай живе з цим. Бідолаха.
Аліна й Анатолій знову одружилися.
Цю подію вони відзначали в кафе. Тому самому.
І навіть їли ті самі тістечка, які колись купував Аліні Олег.
І ретельно записував у свій смартфон. Вона усміхнулася, згадавши про це.
«Чого тільки не буває в житті. Яких тільки дивних людей не зустрінеш!» — подумала вона.
Анатолій дивився на неї з любов’ю в очах, Аліна відчувала в душі взаємне почуття й думала про те, що не дарма в житті все відбувається.
Значить, їм потрібно було через це пройти.
