— Як справи, донечко? Всі гроші заробила чи як? — поцікавилася мати Тетяни, Ніна, неприємно хихикаючи в трубку.
— Всіх грошей не заробиш. Але я працюю не тільки для цього.
— Так? А для чого ще?
— Для задоволення. Я люблю свою роботу, мамо.
— Ой, мені не зрозуміти. Ось у нашої Улянки правильні мрії: вийти заміж за багатія і не працювати. А ти? До старості будеш дівкою! Обростеш своїми звітами і так і підеш на той світ… Сама.
— Мамо! — Тетяна ненавиділа ці розмови.
— Що? Хіба я не права? У нас в суботу буде сімейна вечеря, Уляна приведе свого нареченого. А ти знову одна прийдеш?
Соромно вже перед ріднею, всі мене питають, ну коли вже онуки? Загалом, не вперше. Ти все одно приходь. Є розмова.
Тетяна хотіла покласти слухавку, але потім їй в голову прийшла ідея.
— Так, так. Мамо, а що там, є місце для мого нареченого? Я прийду плюс 1.
— Плюс 1? Що це означає?
— З хлопцем прийду. Ну тобто з чоловіком. Наречений зі мною прийде.
— Чому ти мені не сказала, що зустрічаєшся з кимось?! — злякалася мати. Вона дуже сподівалася, що стосунки дочки ніяк не позначаться на допомозі родині.
— А ти весь час про Уляну говориш, мені навіть слова не даєш вставити.
— Так? Ну ти права, що про це й казати. Прийдеш до нас і все розповісиш сама.
Мати швидко попрощалася і скинула дзвінок, а Таня залишилася за столом дивитися в монітор.
Рядки перед очима розбігалися. Навіщо вона взагалі сказала матері, що приїде?.. Та й розмова, яку анонсувала мати, була цілком передбачуваною.
Навчання Уляни вимагало вкладень. Скоро новий семестр, а значить, пора стрясти зі старшої дочки кругленьку суму.
Тетяна подивилася на своє відображення. Втомлена, не по віку доросла жінка з пучком на голові дивилася сама на себе з осудом.
«Адже я зовсім не стара діва. Мені всього тридцять років. І я цілком нічого…»
Вона розстібнула кілька ґудзиків на блузці, звільняючи комір, який немов тиснув, різко висмикнула з волосся шпильку і струснула волоссям. Струснула якраз тоді, коли до приймальні увійшов він.
— Тетяна? Вибачте, я, мабуть, не вчасно…
— Заходьте, якщо вже вирішили прийти! — вона почервоніла, швидко прибираючи волосся назад у пучок…
…Через кілька днів, у батьків Тетяни вона була не одна.
— Ну… Представ нас своєму нареченому, — мати Тані з цікавістю дивилася на молодого чоловіка, який стояв на порозі квартири, поруч з її дочкою.
— Мене звати Петро. А ви, мабуть, Ніна? — він посміхнувся білосніжною посмішкою, від якої в Уляни пропав дар мови.
Її ж наречений був не такий гарний. І костюмчик у нього був не настільки добрий!
— А я Уляна! — вона висмикнула руку з хватки свого нареченого і простягнула гостю.
— Приємно познайомитися.
— Проходьте за стіл, там і поговоримо! — схаменулася господиня.
— Отже, чим займаєтеся? — відразу перейшла до справи потенційна теща.
— Мамо, ти б спочатку нагодувала, а вже потім розпитувала… — Тетяні було соромно за поведінку матері.
— Ти давай, сама нареченого обслужи, а ми поговоримо поки. Отже, я хочу знати про вас все.
Петро поглянув на Тетяну, і та відповіла за нього.
— Мамо, настав час сказати: весь цей час я приховувала від вас правду. Петя — директор і мій бос. Це на його гроші я так добре живу, — випалила Тетяна.
Уляна, почувши це, випустила ложку з рук і втупилася в Петра, а потім перевела погляд на сестру.
— Це що, правда?
Петро кілька секунд дивився на Тетяну, а потім кивнув.
— Так. Тетянка у мене дуже цінний співробітник. Ось я її і балую.
— Такий молодий, а у вас вже так багато грошей?!
— Ну не сказати, що багато, але на дрібні радощі вистачає.
— Коли ви сказали, буде весілля? — поспішила дізнатися потенційна теща.
— Як тільки вирішимо, ти дізнаєшся першою, мамо. — запевнила Таня.
Вона перевела тему на сестру. Її новий наречений у порівнянні з Петром виглядав жалюгідно.
— А ви чим займаєтеся?
— Я? — навіть злякався той.
— Ну так. Ви…
— Та я це… Бармен.
— О… Як цікаво, — Тетяна поблажливо подивилася на сестру, яка мріяла не менше, ніж про олігарха. У цей момент у Петі в кишені завибрував телефон.
— Вибачте, треба відповісти на дзвінок, — Петро посміхнувся і вийшов з-за столу. Цим і скористалася Ніна.
— Таня, наречений у тебе, звичайно, молодий, але якщо гроші є — треба брати. І сподіваюся, що підтримка сім’ї буде відповідною до його багатства.
Загалом, я хотіла з тобою поговорити. Ми порадилися і вирішили, що ти свою машину Уляні повинна передати.
— У якому сенсі?
— У прямому. Дитинка у нас права отримала, їй тепер їздити на метро до вузу некомфортно.
— Так! Я днями, поки до зупинки йшла, ледь не застудилася! — кивнула Уляна. — А тобі машина не потрібна. До роботи два кроки.
— А крім роботи тобі ходити нікуди, — продовжила мати.
Тетяна навіть завмерла від такої нахабності.
— Машина мені потрібна не тільки для роботи. Це по-перше. По-друге, машина, як і квартира, в якій я живу — все належить Петі!
— Петі? Ой, та годі. Наплетеш йому, що машина в ремонті, а потім він і забуде про неї. Нову тобі купить, і всі будуть задоволені.
— Забуде? Про машину? Це ж не хустинка якась… — Таня відвернулася. Їй вже набридло дивуватися зростаючим запитам сім’ї.
З тих пір, як Таня почала добре заробляти, на неї буквально насіли! Батьки були впевнені, що Тетяна — великий начальник, що у неї на рахунку величезні гроші.
А тому вона просто зобов’язана ділитися з усіма членами родини. Але тепер все обернулося в інший бік…
— І взагалі, чому ти повинна перед ним звітувати? Машину він тобі подарував, от і віддай її нам.
— Кажу ж, машина не моя! Він мені нічого не дарував.
— Зараз не твоя, а завтра твоя! Бери його за руку і веди до нотаріуса! Нехай все на тебе перепише!
Ви ж з ним майже сім’я, — підказала мама. — А як тільки ви одружитеся, ти до нього переїдеш, а в твою квартирку ми Уляну поселимо!
— Точно! Мені там і до вузу буде ближче! Менше витрат на бензин, — кивнула Уля.
— Так, це все, звичайно, чудово. Ось тільки вся власність оформлена на його бабусю, — швидко збрехала Таня.
— Та ну?! Вона ж напевно однією ногою в могилі?
— Зовсім ні. Бабуся чудово зберіглася. Більше того, вона досі керує компанією. Жінка — кремінь.
— Та ти брешеш! Просто не хочеш нам допомагати, — не повірила мати.
— А ти подзвони і запитай у неї завтра. Ну все, нам з Петром час. Йому якраз, напевно, бабуся дзвонить. Нам ще до неї сьогодні їхати. Дякую за теплий прийом.
— Зачекай, Таня! Ти про гроші на навчання забула.
— Так, щодо грошей… Я вже переказала потрібну суму в бухгалтерію вузу. Але це востаннє.
Я і так вже більше двох років за тебе плачу, хоча домовленість була, що дам у борг на перший курс. Ти вже на третьому. З наступного семестру оплачуй навчання сама.
— Де ж мені стільки грошей взяти?! — ахнула Уляна.
— А ти вчися краще і на бюджет переводись. Або хлопця попроси. Він у тебе теж працює. — сказавши це, Таня взяла сумку і, помахавши рукою, вийшла з кімнати.
— Йдемо, — сказала вона Петру, який посилено робив вигляд, що розмовляє по телефону.
Проводити їх ніхто не вийшов. Сім’я бурхливо обговорювала те, як зажерлися багатії, і що рідній дочці шкода виділити трохи грошей на допомогу близьким.
— Вважайте, що переддипломну практику ви здали, — заводячи машину, сказала Тетяна Петру. Він відмінно зіграв роль нареченого в обмін на печатку і її підпис.
— Ну що, тепер до моїх? — пожартував Петро.
— Ні вже! Дякую вам, але я утримаюся. Куди вас відвезти?
— Ось на цю вулицю, будь ласка, — тон між Петром і його начальницею знову став офіційним.
Таня, звичайно, переживала, що пішла на таке, буквально ошелешивши проханням молоденького стажера, який невчасно прийшов за печаткою про проходження практики в компанії Тані.
Поки інші працювали, Петро старанно прогулював практику. А тому довелося попрацювати артистом за розпорядженням начальниці.
Проте вона не шкодувала. Вона знала, що молодий стажист забуде про цю кумедну авантюру.
Зате з неї більше не вимагатимуть нездійсненних завдань і постійної допомоги для молодшої сестри.
І якщо треба, вона ще не один раз нагадає своїм про бабусю Петра і демонстративно виверне «порожні» кишені.
На що тільки не підеш, аби рідня злізла з твоєї шиї!
— Дякую. Було весело, — сказав хлопець, коли машина Тетяни припаркувалася біля старого будинку.
— За печаткою в понеділок приходьте, — сказала вона, дивлячись на свій манікюр.
— Добре.
У понеділок Петро прийшов з квітами.
— Що це? Хабар? — вона нахмурилася.
— Ні. Це вам. Просто від душі.
— Так? А це вам. Теж від душі, — вона потужно поставила печатку на документ і розписалася. — Успіхів вам, Петро.
У бізнесі важлива не тільки чесність: іноді щастить тим, хто ризикує і добре грає свою роль.
Молодий чоловік взяв папери і, трохи повагавшись, набрався сміливості і запитав:
— Таня, а ви сьогодні після роботи, що будете робити?
— Пра… — почала вона, але раптом передумала.
Петя виявився цілком приємним і зовсім не дурним хлопцем. І хоча він був молодший за неї на шість років, чому б не сходити з ним на чашечку кави?
— Після роботи я сьогодні абсолютно вільна. Почекайте трохи.
Петя посміхнувся і згодом допоміг начальниці одягти пальто. Вони обоє не будували планів, але того вечора їм просто було добре разом.
