Спочатку Ліда раділа тому, як її зустріли батьки чоловіка. До весілля вона бачилася з ними всього двічі.
На першому знайомстві в ресторані, коли Саша представив її як свою наречену, і за три дні до весілля, коли мама Саші привезла Ліді родинну прикрасу – кольє з рубінами.
Воно зовсім не пасувало до весільного вбрання, але відмовлятися було незручно, і Ліда його взяла.
– Як ти ставишся до того, щоб переїхати до батьків у Черкаси? – запитав Саша приблизно через рік після весілля.
На той час з роботою у нього було зовсім погано, відкладені гроші зникли через невдалу інвестицію, і Саша сильно нервував.
Ліду гроші не особливо хвилювали, вона готова була задовольнятися і малим, але заради душевного спокою чоловіка погодилася на переїзд.
Будинок був великий, трохи занедбаний, але в цілому симпатичний. Свекруха влаштувала Ліді екскурсію, детально все показала і розповіла, вибачилася за хронічний безлад і веліла почуватися як вдома.
– Ти і є вдома, – сказала вона. – Ми так раді, що ви вирішили з нами жити. І вам простіше, і мені якась допомога буде.
Адже я на роботі цілими днями, тому і часу на наведення порядку немає. А удвох ми швидко з усім розберемося, адже так?
Ліді це було приємно, вона обожнювала пересувати меблі, наводити порядок, робити ремонт і взагалі все, пов’язане з облаштуванням житлових приміщень.
А ще було приємно, що її відразу прийняли, як рідну, не те, що батьки її першого нареченого Васі, які не сподобалися Ліді з першого погляду.
Батько Саші, Анатолій Валерійович, працював вдома. Як працював: писав книжку, щось пов’язане з історією.
До цього він книг не писав, і взагалі його робота була пов’язана з холодильним обладнанням, але тут він раптово відкрив у собі потребу в письменництві.
Зачинявся на весь день у кабінеті і виходив тільки до вечері. Правда, через кілька днів після приїзду молодих вирішив змінити графік.
– Що ти будеш нудьгувати тут одна, дитинко, – сказав він Ліді. – Давай кави, чи що, вип’ємо.
Свекруха поїхала до школи, де була директором, чоловік перший день вийшов на роботу – в рідному місті відразу знайшов, куди влаштуватися.
А Ліда зайнялася прибиранням, як і обіцяла свекрусі. На каву із задоволенням перервалася, а наступного дня свекор і на обід вийшов.
– Давай я тобі допоможу готувати, – запропонував він.
Уже того дня він почав поводитися дивно: раз у раз зачіпав то руку, то ногу Ліди, плескав по спині, стояв занадто близько…
«Просто доброзичливий», – вирішила Ліда.
Але незабаром списувати це на звичайну доброзичливість стало складно…
Тільки Саша і свекруха за поріг, як Анатолій Валерійович тут як тут, на крок від Ліди не відходить і все норовить доторкнутися.
Ліда вже не знала, куди від нього ховатися, і відчувала себе страшенно ніяково.
Що з цим робити, вона не знала: від природи Ліда була дівчиною скромною і дати відсіч подібним домаганням не вміла.
Не чоловікові ж скаржитися. Він і так весь завантажений через нову роботу, навіщо його засмучувати?
І Ліда вирішила сама піти працювати, щоб поменше наодинці з тестем залишатися.
Правда, йти за професією зовсім не хотілося: мама наполягла на тому, щоб Ліда відучилася на економіста, і після вузу Ліда навіть спробувала влаштуватися на роботу за фахом, але протрималася на ній тільки три місяці.
І нудно їй було, і не розуміла вона в цьому нічого: сенс було стільки часу на навчання витрачати!
У студентстві Ліда підробляла офіціанткою, і ця професія теж їй не особливо подобалася, але все ж менше, ніж економістом.
Офіціанткою її взяли відразу – і досвід є, і пам’ять у Ліди була відмінна, меню швидко вивчила. Саша, правда, не був у захваті від цієї ідеї.
– Ми з мамою думали, що ти будеш займатися будинком, – бурчав він. – І взагалі, я б волів, щоб дружина зустрічала мене вдома, коли я втомлений з роботи приходжу. З вечерею і посмішкою.
– Я все встигну! – обіцяла Ліда. – Зміни денні візьму, готуватиму напередодні. Кредитки зможемо закрити до зими, добре ж?
Батькам Саші ідея з роботою теж не сподобалася: свекруха нарікала, що нікому тепер будинком займатися, свекор дивився на Ліду так, ніби вона йому особисту образу завдала.
Але перед ними Ліда точно не збиралася звітувати.
Зовсім позбутися приставань свекра не вийшло: він шукав кожну нагоду, щоб заглянути до молодих у спальню, мовляв, окуляри не міг знайти або книгу, а сам сідав на край ліжка і починав базікати.
Саша батькові зауважень не робив, хоча Ліда була в одній нічній сорочці, а коли вона стала спати в піжамі з довгим рукавом і штанами, ще й претензію висловив.
– Ну, раз твій батько без стуку до нас заходить, я буду так спати.
– Тобі не соромно? – обурився Саша. – Це ж його будинок, що стукати? Ти ж не гола, справді.
Ліду ця безпосередність дивувала. У них вдома так не було прийнято, та й взагалі…
Мимоволі згадалися батьки першого нареченого, з якими у Ліди не склалося, і весілля в результаті зірвалося.
Ті завжди стукали в кімнату, коли Ліда у них гостювала, а ввечері нікому в голову не спадало навіть підходити до дверей.
З Васею Ліда познайомилася в університеті, він навчався на курс старше. Красенем його не назвеш, звичайний хлопець, але зате добрий і веселий – він завжди вмів її розсмішити.
Ліда швидко в нього закохалася і сильно здивувалася, коли дізналася, з якої Вася сім’ї: батьки його дружили з губернатором і користувалися столовим сріблом, Ліда таке раніше бачила тільки в фільмах.
І відразу стало зрозуміло, що вона не припала до душі: її детально розпитали про освіту і плани на життя, здивувалися, що вона насилу закриває сесії і не планує ні аспірантуру, ні продовження навчання потім, і навіть на роботу не дуже хоче влаштовуватися.
– А чого ти хочеш? – запитав батько Васі. – Дітей народжувати?
Ліда тоді зніяковіла, образилася – натяк його зрозуміла. А зараз ось задумалася: і правда, чого вона хоче?
Все життя офіціанткою точно не хоче, а дітей… Про дітей вона раніше думала, а тепер вже не була впевнена, хоча вік натякав на те, що пора б і поквапитися.
Але з Сашею все було якось не по-справжньому: вона не відчувала особливої любові, вже й забула навіть, чому вирішила вийти за нього заміж.
Це Саша хотів одружитися: сказав, що в їхній родині так прийнято, ніяких цивільних шлюбів. А Ліді, чесно кажучи, було просто зручно і хотілося покрасуватися в білій сукні.
– Ти б прибрала в кабінеті у тата, – сказала їй якось свекруха. – Він там такий свинарник розвів, жах! Зроби добру справу.
Ліду аж пересмикнуло: вона, як уявила, що буде в цьому кабінеті наодинці з ним…
Так і вийшло: варто було їй прийти прибирати, Анатолій Валерійович зачинив двері і почав кружляти навколо Ліди, намагаючись їй допомогти, стояти за спиною, торкатися за плечі…
Коли він схопив Ліду і посадив до себе на коліна, вона не витримала і поскаржилася чоловікові:
– Я не буду прибирати в кабінеті у твого тата.
– Чому?
– Він дивно поводиться.
– Що значить дивно?
– Торкається мене постійно.
– Торкається?
Ліду чекала, що чоловік розсердиться. Заступиться за неї. А він розсміявся.
– Ну ти й вигадниця! Аби нічого не робити, сидіти в своєму телефоні! Ось я так і знав, що вийдеш на роботу, і почнеться.
– Та при чому тут це? Я і на роботу вийшла тому, що він лапає мене при будь-якій зручній нагоді!
– Думай, що говориш! Мій батько на таке не здатний. Ти просто неправильно зрозуміла, він з усіма такий – добра людина, без будь-яких брудних думок, як у тебе.
Ліда мало не плакала: зовсім не такої реакції вона очікувала від чоловіка. І що тепер робити, не уявляла.
Весь наступний день очі були на мокрому місці. На роботі ж слід було посміхатися, і вона посміхалася, а на душі кішки шкребли.
Тому, коли вона підійшла до столика і побачила батьків Васі, майже не здивувалася: кажуть же, що прийшла біда – відчиняй ворота.
Вони відразу впізнали Ліду.
– О, які люди! – посміхнувся батько Васі. – Я бачу, ти досягла успіху в житті.
Але мати, Катерина Андріївна, стримала чоловіка і сказала:
– Ліда, дуже рада тебе бачити! Добре виглядаєш. Як ти опинилася тут?
– Переїхала, – буркнула Ліда і пошкодувала, що зняла обручку – останнім часом вона сильно схудла, і обручка спадала з пальця.
Нехай бачать, що вона вийшла заміж. Якщо сказати – вирішать, що хвалиться, краще б самі зрозуміли. Може, запитають? Але не запитали.
– А ми у відпустку приїхали. До друзів. Та ти їх пам’ятаєш – Мельникови. Погода прекрасна, так? Я після дощів просто насолоджуюся!
Слухай, а не хочеш до нас приїхати якось? Мельникови всі намагаються компанію на мафію зібрати, а людей не вистачає. Як щодо суботи?
Ліда розгубилася. Звідки така люб’язність, вона не могла зрозуміти. Сказала, що подумає, прийняла замовлення і втекла – відчувала, що аж щоки палають.
Коли вона принесла страви, батько Васі вже був більш люб’язним. Мабуть, вирішили пожаліти її, подумала Ліда.
Ну, ще б пак – Вася напевно вже отримав ступінь науковий, а Ліда он офіціанткою працює.
Телефон матері Васі вона записала і пообіцяла зателефонувати, але, звичайно, не зателефонувала.
А через три дні в ресторан прийшов сам Вася. Погладшав, а в іншому все такий самий: його посмішкою Антарктиду можна було розтопити.
– Привіт! А мені мама сказала, що ти тут працюєш.
– Привіт.
– Радий тебе бачити. Правда, радий. Ти як взагалі?
– Так нормально.
– До котрої працюєш?
– До п’ятої.
– Прогуляємося потім?
– Давай…
Ліда і сама не знала, чому погодилася. Ну а з іншого боку – чому ні? Все ж, не чужа людина…
Васі вона відразу розповіла і про шлюб, і про причини переїзду, і, чомусь, навіть про свекра.
– Я не зрозумів. Так твій чоловік в курсі чи як?
– В курсі. Я сказала йому. Але він мені не повірив. Вирішив, що я перебільшую.
– А ти?
– Що я?
– Продовжуєш і далі це терпіти?
Ліда знизала плечима. Вася зупинився, взяв її за плечі, повернув до себе.
– Я не зрозумів. Ти свого чоловіка любиш?
Під уважним поглядом Васі брехати було складно.
– Я не знаю.
– А хто знає?
– Вась… Ну до чого ці питання?
– А до того. Я, між іншим, так і не одружився. Не зміг забути тебе. З батьками через це посварився.
Мама вже сто разів пошкодувала, що втрутилася тоді. І зараз сказала, що ти хороша дівчинка, і що тебе потрібно рятувати.
Ліда зніяковіла. І образилася. Що значить, рятувати?
– Ти ж не для того в університеті вчилася, щоб офіціанткою працювати, правда? Ну, не хочеш економістом – добре. Але кимось же ти хочеш?
Ліда багато про це думала останнім часом. І зізналася.
– Мені завжди подобався дизайн. Але туди конкурс високий був, я б не пройшла. А так мені цікаво. Знаєш, квартири обставляти, всяке таке.
Я ось у свекрів вже багато чого в будинку зробила. І начебто всім подобається. Але це ж я так, картинок в інтернеті надивилася.
А на ділі вчитися треба. А де мені зараз вчитися? Саша ще про дітей весь час говорить…
– Ти його кохаєш? – повторив своє питання Вася.
– Не знаю. Правда, не знаю.
Вони обмінялися номерами. Ліда відчувала себе дивно: ця зустріч схвилювала її, нагадала про важливе, про що вона вже давно забула.
Вдома її зустріли з невдоволенням.
– Ти де ходиш? – накинувся чоловік. – Хто буде нам вечерю подавати?
– І в залі безлад, – втрутилася свекруха. – Треба підлогу помити, речі по місцях розкласти. І в пральні теж, ти ж обіцяла!
– І в моєму кабінеті, – підморгнула Анатолій Валерійович.
Всю решту вечора Ліда мила, прибирала і готувала. З кабінетом свекра тягнула до останнього. Він же явно чекав її: обійняв за талію, повів показувати, де павутину потрібно дістати.
– Ось драбина, ти на неї стань, а я тебе притримаю, – сказав він.
Ліда, як уявила це «притримаю»…
– Я Сашу покличу.
– Та навіщо нам Саша! Що ти, павутину віником не зможеш змісти! Давай, не ламайся, лізь нагору!
Він знову обійняв Ліду, але вона вирвалася і вийшла з кабінету. Зайшла до чоловіка в спальню і сказала:
– Так, або ти негайно поговориш з батьком і поясниш йому, що мене не потрібно чіпати, або…
– Знову ти за своє? Я сказав: тато просто жартує! Обійняв її – подумаєш! Від тебе ж нічого не відломилось.
– Ти зараз серйозно?
– Так було б з чого трагедію влаштовувати!
Хотілося плакати. Але замість цього Ліда раптово розсміялася.
– Що смішного я сказав?
– Нічого. Ти знаєш, тут дійсно нічого смішного. І я ось подумала: мабуть, я поспішила. Зі шлюбом, з переїздом. Вибач, але, здається, ми з тобою розлучаємося.
– Не зрозумів?
– А що незрозумілого? Я від тебе йду. Подаю на розлучення і повертаюся в рідне місто. Так зрозуміло?
– Та що ти починаєш…
Ліда схопила сумку, кинула туди якісь речі. Головою не могла збагнути, що потрібно брати. І куди вона піде зараз, не уявляла. Хоча…
Ліда взяла телефон і набрала Васі повідомлення: «Ти зможеш забрати мене зараз? І допомогти влаштуватися в готель? Здається, я йду від чоловіка…».
Ліда розуміла, як це виглядає в очах Васі, і як пізніше розцінить це чоловік. Але їй було все одно.
Сама вона точно не впорається, у неї зараз немає на це ресурсів. А Вася – не чужа людина, він допоможе.
«Пиши адресу», – відповів Вася.
І Ліда написала…
