— Як вона посміла? — Лідія кричала так голосно, що, напевно, чули навіть сусіди. — Зателефонуй їй і скажи, щоб виправила!
— Лідочко, — Павло подивився на дружину з-під окулярів. — Олена педагог і ставить таку оцінку, яку заслужили.
У неї стаж більше десяти років, багато нагород, дипломів. Минулого року вона отримала звання кращого вчителя року…
— Де вона його отримала? Від директора в кабінеті за зачиненими дверима? — не заспокоювалася Ліда. — Дзвони їй негайно.
— Лідочко, я не буду дзвонити сестрі і просити її виправити оцінку нашій дочці. Якщо вона поставила їй двійку, то Аліска заслужила її. Я впевнений.
— Тобто ти мені зараз кажеш, що впевнений, що наша дочка нічого не знає? Що вона пустоголова?
— Одна двійка не визначає рівень знань дитини. Швидше за все, невивчене домашнє завдання.
Ти, замість того, щоб вимагати зателефонувати і виправити оцінку, краще б з дочкою займалася.
— Це твоє останнє слово?
— Так, я все вирішив. Не треба зараз стояти наді мною і так гнівно на мене дивитися. Я втомився, можу відпочити після роботи?
Ліда, голосно тупаючи, вийшла з кімнати. До дочки.
— Аліска, чому двійка?
— Мамо, Олена Костянтинівна з глузду з’їхала. Кажуть, її чоловік кинув, і вона тепер на всіх зривається.
— Що за розмови? — Ліда швидко перебила дочку. — Вона твій вчитель, і я впевнена, особисте з роботою не заважає їй.
І тим більше, не зривається на учнях, на племінниці. Краще підтягни тему, щоб на наступному уроці перекрила двійку високою оцінкою.
Аліса не відповіла. У неї стосунки з вчителькою математики Оленою Костянтинівною не склалися ще з п’ятого класу.
Вчителька, хоч і була рідною тіткою дівчинки, ніколи їй не робила поблажок. Навіть навпаки, намагалася завжди її завалити.
Викликала до дошки, робила посміховиськом для всього класу.
Але до двійки раніше не доходило, обходилося словами типу, “вчитися треба, а не на хлопчиків задивлятися”.
Або вона часто говорила:
— Ох, Аліско… Тобі до дев’ятого класу ще два роки, а двійка вже маячить…
Аліса часто прибігала додому в сльозах і просила маму перевести її в іншу школу.
І, якщо мама була не проти, то батько завжди говорив:
— Олену знаю все життя, вона найдобріша людина. Ти вигадуєш спеціально, щоб вона нам про тебе не розповідала.
Напевно на перервах вибігаєш в провулок подиміти, з хлопцями спілкуєшся і не вчишся.
Ліда прислухалася до чоловіка і не могла піти проти його волі. До того ж, на спільних сімейних святах Олена завжди непогано відгукувалася про Алісу.
— Дівчинка у вас розумна, повинна бути в нас. Тільки їй не вистачає впевненості. Не переживайте так, я її підтягну.
— Чому вона тоді додому в сльозах прибігає? — Ліда не дуже любила сестру чоловіка.
— Спеціально! — робила нахабне обличчя Олена. — Я стільки з дітьми вже працюю, що не здивуюся навіть, якщо скажуть, що я їх б’ю.
Ліда не вірила Олені. Не вірила і все, але свекруха відразу починала захищати свою донечку:
— Ти, Ліда, замість того, щоб Олені претензії висувати, донькою займися! Розпестили її: дорогі гаджети, комп’ютер, поїздки на море. Нормальні діти вчаться, а вона звикла, що їй все можна.
— Це не так, — Ліду дратували слова, вона чекала підтримки від чоловіка, але той робив вигляд, що нічого не відбувається. — Аліса дуже багато займається, вона зовсім не розпещена!
Скандал, як правило, довго не тривав. Але завжди залишав осад.
Ліда не любила ходити в гості до свекрухи, не любила зустрічатися з Оленою і прекрасно розуміла почуття Аліси.
Перша двійка з математики не пройшла безслідно. Паші зателефонувала сестра, і він накричав на дочку, що та ганьбить його перед сестрою і бабусею.
А Ліда намагалася захистити єдину дитину. Скандалу було не уникнути. Батько поставив ультиматум дочці:
— Телефон отримаєш, коли двійку виправиш, — і вийшов з кімнати, додавши наостанок. — Соромно має бути!
Я навчався в школі в математичному класі, бабуся кандидат наук, тітка викладач з великої літери, а дочка наче бракована!
Аліса плакала, Ліда її втішала.
За першою двійкою пішла друга, а потім ще й ще. За чверть Алісі ледве як натягнули трійку.
Олена Костянтинівна спеціально прийшла до брата в гості.
— Слухай, Пашко, я добре до тебе ставлюся, але вище трійки, вибач, поставити не можу. Вона ж у тебе нічого не розуміє! Мабуть, у маму пішла, у твою Лідку. Не міг когось розумнішого знайти?
Павло в таких питаннях завжди був суворий.
— Якщо на більше не тягне, значить нехай буде трійка і нехай їй буде соромно!
Ліда все чула, але в кімнату не заходила. Не було сенсу, навіть Алісі не дала, хоч та і рвалася розповісти правду.
Але мама розуміла, батько її не почує. Він більше вірить сестрі, а не дочці.
Олена пішла, і тоді Ліда підійшла до чоловіка.
— Паша, давай знайдемо Алісі репетитора з математики. Поки канікули, вона підтягне теми.
— Ще чого! Олена запропонувала з нею позайматися! Ось нехай до тітки і ходить або до бабусі.
— Вона не хоче до них ходити.
— Хоче, перехоче! Я сказав, вона буде ходити до неї.
— Я навіть не буду з нею розмовляти на цю тему, — підсумувала Ліда, їй було прикро за дочку.
— Я сам поговорю! — Павло встав, зайшов до кімнати дочки. — Аліска, завтра підеш займатися математикою з бабусею!
— Тату, я не хочу з бабусею…
— Я твоєї думки не питав! Підеш, і це моє остаточне рішення. Досить розривати нашу сім’ю!
Аліса весь вечір проплакала. Наступного дня заняття з бабусею не віщували нічого хорошого.
Хоч Алісі було не так багато років, але вона прекрасно бачила ставлення татової мами до неї.
Павло сам привів дочку до матері. Ліда піти не змогла, чому навіть раділа. У неї була робота. Зате Аліса відчувала себе невпевнено.
— Що витріщилася? Думаєш, у мене цілий день є, щоб з тобою сидіти і займатися? Скажи спасибі, що пару годин можу виділити, — бурчала бабуся.
Аліса тихо дякувала і сідала за стіл.
Дві години для дівчинки здалися вічністю. Бабуся давала їй потиличника за кожну неправильну відповідь.
Змушувала вирішувати по-своєму, не за шкільними правилами, як вчили. Ще й ображати вдавалося.
Батько сидів перед телевізором і не дуже звертав увагу. Він вважав, що його мама точно знає, як треба. Адже вона його виховала!
Вдома Аліса поскаржилася матері.
— Мамо, я більше до бабусі не піду. Будь ласка, поговори з татом. Я віддам телефон, комп’ютер, тільки, будь ласка.
— Настільки все погано?
Дочка кивнула. Ліда прекрасно знала власну дитину і розуміла, що просто так скаржитися і просити вона не буде.
— Паша, що сьогодні було у твоєї мами?
— Нічого такого.
— Чому тоді Аліска плаче і просить більше не ходити до неї?
— Вчитися тому що не хоче. Вона буде ходити і це не обговорюється.
— Тоді я завтра йду з нею.
Наступного дня Ліда й Аліса вирушили вдвох.
Свекруха була не рада такій компанії, але раз обіцяла синові позайматися, промовчала.
Заняття проходили так само, як і вчора: з потиличниками, криками й образами. Ліда відразу припинила таку поведінку.
— Вона ж ваша онука!
— Не моя, — схрестила руки на грудях свекруха. — Так і знала, нагуляла ти її. І її оцінки доводять це! А я завжди знала, завжди… Тільки Пашка не вірив, тепер вже замислиться.
Ліда схопила Алісу за руку і повела додому, голосно грюкнувши дверима.
— Ми туди більше ні ногою! — попередила вона чоловіка. — І твої погрози ніяк не подіятимуть!
— Тебе не питатиму, коли мені водити дочку.
— А чи дочка вона тобі? — Ліда була настільки зла, що була готова тут же подати на розлучення, навіть без розмов.
— Це ти мені повинна сказати, а не в мене питати!
— То ти так само вважаєш, як і твоя мама? І мовчиш… І скільки років ти так вважаєш? Може, з самого народження?
— Ні, з того часу, як тільки у неї з математикою проблеми почалися.
— А чому ти не побіг і не зробив тест? Зараз все можна перевірити. Мені навіть говорити про це соромно, а ти стільки часу думав над цим серйознт? Про рідну дочку так думав?
— Я сумніваюся, що вона мені рідна. І мене підтримують мама і сестра.
— Ну звичайно, куди без них! Вони завжди були проти мене, навіть на весілля не з’явилися. Обидві! Самі сидять без сімей і мріяли, щоб ти був поруч.
— Як ти смієш такі гидоти говорити про моїх рідних?
— Ти про свою єдину дочку таке говориш!
— У мене є ще син, — випалив Павло. — Через тебе мені довелося відмовитися від рідної дитини, щоб виховувати чужу! Нагуляла і до мене приповзла.
— Який син? Кого нагуляла? Як змусила… — у Ліди все переплуталося.
Вона думала, що сходить з розуму. Чоловік відмовляється від рідної дочки, говорить про якогось сина…
— Гаразд, мама їм все життя допомагала, я іноді підкидав грошей! Там талановитий хлопчик росте, шанобливо ставиться до бабусі і тітки. Ось що значить виховання!
— Ти їм допомагав… Твоя мама… За моєю спиною?
Ліда не стала далі розмовляти. Заглянула в кімнату до Аліси, яка все чула.
— Збирайся. Візьми мінімум речей.
— Мамо, ми куди?
— До бабусі та дідуся поїдемо.
Ліда з дочкою поїхала до своїх батьків. Павло їх навіть не зупиняв.
Кілька днів жінка намагалася прийти до тями. У голові весь час крутилися думки про те, що чоловік всі ці роки її зраджував.
Платив якісь гроші незрозумілому хлопчикові. Або дійсно синові?
Тепер навіть почала складатися картинка. Вони відкладали тоді на дачу, зібралася тоді вже велика сума. Залишалося зовсім небагато.
Але гроші зникли. Павло спокійно пояснив, що винні шахраї.
— Треба йти писати заяву! — обурювалася Ліда.
— Марна справа, я ганьбитися не піду.
Тоді це забулося, тепер спливло. І не тільки це.
Павло отримував хорошу зарплату, але Ліда ніколи не бачила його грошей. Він розпоряджався ними сам.
А якщо не вистачало, просив у дружини. Ліда й не думала, що чоловік може кудись витрачати гроші поза сім’єю. Ніколи не замислювалася.
Поки Ліда приходила до тями, Павло написав заяву до суду, щоб визнали, що він не батько “цієї дівчинки”. Це був кінець їхньої сім’ї.
Судове засідання тривало довго і нудно. Здали тест ДНК, Ліда написала зустрічну заяву про поділ майна та аліменти.
Якщо говорити чесно, то вона ніколи й не замислювалася про поділ квартири.
Пам’ятала, що гроші на нерухомість давала свекруха. Але раз вони переступили через усі норми, то й вона закриє на це очі.
У батьків жилося спокійніше. Аліса стала колишньою веселою дівчинкою, її перевели відразу ж в іншу школу.
І дівчинка пішла малювати, їй це дуже сподобалося. І виходило відмінно. З математики стояла тверда четвірка, на п’ять вона не дотягувала.
Остаточний суд відбувся тільки через рік. Позов про оскарження батьківства відхилили, оскільки тест ДНК довів спорідненість.
А ось нерухомість поділили навпіл і зобов’язали батька виплачувати аліменти.
Квартиру продавали зі скандалами. Павло до останнього сподівався, що колишня дружина не наважиться відібрати половину.
Але він був не правий. Ліда була ображеною жінкою, а такі, як правило, йдуть до кінця. Квартиру продали і гроші поділили порівну.
Минуло ще два роки. Аліса брала участь у міському художньому конкурсі і перемогла.
Її картини повісили на виставці, навіть показували в місцевих новинах. Сама дівчинка буквально розквітла.
— Аліска, привіт, — Павло прийшов на ту саму виставку. Дочка не зраділа батькові. — Злишся? Правильно, є за що.
Він розглядав картини і посміхався, а потім додав.
— Ти знаєш, я теж колись малював, тільки мама не дала мені розвивати цей талант. А талант у мене був, мені так казав вчитель в школі.
Аліса розвернулася і пішла в іншу частину залу. Образа ще не минула.
Вона не пробачила батька, як і Ліда не пробачила колишнього чоловіка. Павло залишився сам.
Виявилося, що хлопчик, якому він і його мама допомагали матеріально, не його син. А те, що у нього легко дається математика, спорідненість не доводить.
