– Ох, Оленько, вперше бачу, щоб гостей на залишки їжі запрошували, – свекруха скорчила незадоволену міну.
– Дійсно! Хоч би посоромилася таку ганьбу гостям пропонувати! – свекор явно був злий.
– Донечко, що ж це… Соромно-то як… – шепотіла мати…
Ольга, ні жива, ні мертва, дивилася на святковий стіл.
Від запеченої качки відірвані дві ніжки і крильце. Обгризені кістки з шматочками м’яса лежали прямо на рум’яній скоринці – точніше, на тому, що від неї залишилося.
Поруч – два наполовину з’їдених печених яблука.
У кожному салаті хтось уже поколупався і залишив у них облизані ложки.
На столі – кілька надкушених шматочків хліба, розлитий компот.
На підлозі – кришка від коробки торта, а сам торт хтось їв прямо руками, а потім витер їх об штору.
– Я не знаю, що сталося, – заїкаючись сказала Ольга.
– Та все з нею зрозуміло! – замахала руками свекруха. – Якщо чесно, здивована, як Гліб терпить таке… Ну явно ж все це влаштувала нетвереза людина.
– Ні, що ви! Оленька ніколи б… – спробувала заперечити мати Ольги.
– Ну так, так.
– О! Гості! А я думав, що вже ніхто не прийде! – зі спальні вийшов Гліб у заляпаній жиром від качки футболці. Він подивився на груди і побачив кубик моркви з салату. – Ой, як ніяково!
Гліб скорчив збентежену міну, демонстративно взяв морквину двома пальчиками, уважно розглянув її і швидко засунув до рота.
– Прошу до столу!
Але гості ніяково метушилися біля входу: нікому не хотілося бенкетувати залишками. Але й псувати свято Ользі теж не хотілося.
– Оленько, – несподівано ласкаво заговорила свекруха. – А ти любиш суші?
– Так, – знову розгубилася Ольга.
– Давайте-но в ресторан сходимо, я все оплачу!…
Перше, що вразило Ольгу 12 років тому, коли вона познайомилася з Глібом, було те, як він їсть.
Кожен шматочок, кожну ложечку він смакував, і блаженство буквально розтікалося посмішкою по його обличчю.
– Глібе, ти просто неймовірний чоловік! Кожен раз, коли я бачу, з яким задоволенням ти їси, хочеться приготувати щось смачне!
– Ти серйозно?
– Звичайно!
–Знаєш, я вже був одружений. Але дружина їжу від мене ховала.
– Як це? – здивувалася Ольга.
– Та ось так. Вона готувала рідко, годувала завжди потроху, в тарілку накладала стільки, щоб тільки дно прикривало. Загалом, я завжди залишався голодним.
– Невже їй шкода було продукти?
– Не знаю. Бувало, купить печиво або сирокопчену ковбаску, а потім каже мені: «Глібе, не їж, це я собі купила, а тобі – ось». І простягає дешеву несмачну ковбасу і булку хліба.
– Зачекай, я щось не зрозуміла. Вона що, продукти для себе і для тебе різні купувала?
– Я ж тобі про це і кажу! Віддавав всю зарплату, а потім сидів голодний.
Ольга так співчувала Глібу, що вирішила запросити його до себе і здивувати кулінарною майстерністю.
Наготувала всього потроху: оселедець під шубою, роли з солоною сьомгою, салат з крабовим м’ясом, котлетки рублені і картопляне пюре.
Якби Ольга їла це одна, їй би на тиждень вистачило б точно. А може і на півтора.
– Як цікаво ти готуєш оселедець під шубою! Ніколи такого не їв! – Гліб за раз з’їв половину салату.
– Тобі подобається? – про всяк випадок запитала Ольга.
– Ти ще питаєш! Вперше таку смакоту їм!
– А ось ще крабовий спробуй, і роли…
– Роли – це щось! Тільки не смій розповідати рецепт: це вб’є чарівність… – Гліб заплющив очі від задоволення і поклав у рот ще один рол.
– Я не знаю, що ти більше любиш: картоплю чи рис, – почала Ольга.
– Те, що ти приготуєш! – улесливо муркотів Гліб.
А Ольга і рада: поведінка Гліба цілком вписувалася в картинку ідеальної сім’ї. Її батько цінував те, як готувала мати. Не було випадку, щоб він встав з-за столу, не подякувавши дружині.
Мати готувала щодня свіже, і все у неї виходило дуже швидко і легко.
Ольга теж так вміла: півтори години на кухні – і обід з трьох страв плюс вечеря готові.
Талант! Тим більше, якщо поруч є такий поціновувач її кулінарних здібностей.
– Олечко, вибач мене, будь ласка, але твій Гліб не цінує тебе, – одного разу їй заявила подруга Соня.
– Заздри мовчки, – розсміялася тоді Ольга: вони з Глібом тільки-но подали заяву в РАГС.
– Він же у тебе якийсь ненажера. Змітає все, що на столі. Будеш весь вільний час на приготування витрачати і працювати, вибач, на унітаз.
– Фу-у, Соню, як грубо! – розсміялася Ольга, а потім заявила, що не бачить нічого страшного в тому, щоб готувати коханій людині.
***
Перший тривожний дзвіночок продзвенів, коли Ольга носила під серцем доньку.
Вона різко реагувала на запахи – особливо на запахи їжі.
Гліб постійно тиснув на жінку і вимагав не ухилятися від обов’язків.
– Олечко, це ж не хвороба, всі жінки через це пройшли. І всі своїх чоловіків годували. За що ж ти мене голодом мориш?
– Глібушко, мені погано від запахів їжі, я просто фізично не можу готувати!
– І що, мені голодувати ще півроку? А хто буде заробляти? Ні, рідна, так справа не піде. Раз тобі дозволено не працювати, значить, готуй чоловікові сніданки, обіди і вечері. Я все зрозуміло сказав?
– Коханий, я не проти, але зрозумій і ти, я погано себе почуваю. Переношу тільки запах свіжих овочів і вареного м’яса.
– Значить, їх і готуй, – відрізав Гліб.
Легко сказати! Щоб Гліб наситився, за раз потрібно з’їсти половину курки і по півкілограма огірків, томатів і пекінської капусти. Бажано, щоб все це було зі спеціями. Або хоча б майонезом.
Ольга пристосувалася: ділила готове на три частини і розкладала по контейнерах.
Одного вечора Ольга не встигла розкласти по лоточкам порції – заснула. А коли прокинулася, Гліб уже прийшов з роботи, повечеряв і тепер колупався в зубах перед телевізором.
– Глібушко, я тут готувала котлети з індички, рис з овочами. Не можу знайти, куди ти прибрав, – запитала Ольга чоловіка.
– У найнадійніше місце! – голоском мультяшного кошеняти Гава пропищав Гліб і погладив свій живіт, який ріс швидше, ніж у дружини.
– У сенсі? Ти все з’їв? – здивувалася Ольга.
– Ну так, а що там було їсти! Так, черв’ячка заморив.
Ольга промовчала. Що ж, немає вечері і сніданку.
Доведеться попити чаю з бубликами. Але і бубликів не виявилося.
– Я не зрозумів, ти що, рахуєш, скільки і чого я з’їв? – розлютився Гліб.
– Так там більше кіло бубликів було!
– І що? Я що, не маю права у власному домі їсти те, що хочу? Те, на що заробив?!
– Маєш, звичайно. Але ти не залишив нічого ні мені на вечерю, ні нам з тобою на сніданок.
– Ну добре, кицю, не сердься, – спробував згладити конфлікт Гліб. – Наступного разу я буду уважнішим.
І справді: до самого народження дочки Гліб цікавився в Ольги, що вона приготувала і чи поїла вона сама.
Так тривало доти, доки Ольга випадково не почула його розмову з матір’ю…
– Так, мамо, уявляєш, вона бублики перераховує, щоб я не з’їв зайвого. І котлети у неї всі на рахунок… Та я тобі серйозно кажу!.. Ну так, економить. Краще б на собі економила, а то її з кожним днем все сильніше розносить.
Ольга від образи беззвучно розплакалася.
Їй доводилося мало не силою забирати у Гліба їжу: він міг непомітно для себе з’їсти пару кілограмів мандаринок, присмачити це кілограмовим відерцем морозива і парою бананів.
Обід, в якому менше трьох котлет, Гліб
не визнавав, а борщ волів такий, щоб ложка в ньому стояла і рот радів великому шматку м’яса.
– Соню, я немов у якійсь мишоловці, – скаржилася Ольга подрузі. – Раніше мені здавалося, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок. Але у Гліба якась бездонна яма. Цілими днями готую. А коли з’явиться донька, коли це робити?
– Ех, подруго, запізно ти схопилась. Я ж попереджала, що станеш кухонною рабинею, а ти не вірила.
– Мені здавалося, що він просто вміє насолоджуватись їжею.
– Ні, він вміє красиво жерти, – засміялася Софія. – Загалом, подруго, дивись, може, тобі переїхати до батьків?
– Ні, він же моя сім’я…
***
Настя з’явилася мініатюрною і дуже спокійною. Ольга за порадою мами дотримувалася дієти, щоб її дочка отримувала всі необхідні вітаміни.
І все частіше вранці вона виявляла, що приготований заздалегідь сніданок був з’їдений чоловіком ще вночі.
– Глібе, ось тут у холодильнику були лоточки з картоплею зі свининою і з рисом з рибою. Ти їх кудись переставив?
– І знову ти права! – голосом бадьорого і задоволеного чоловіка вимовив Гліб.
– Куди? Поки Настюша спить, я хочу швидко перекусити.
– На жаль, рідненька, швидко не вийде. Бо я все сховав у животик! І хто б міг подумати: свининка подружилася з рибкою, а картопелька – з рисом! – і Гліб, прихрюкуючи, розсміявся з власного жарту.
– Глібе, – з досадою сказала Ольга. – Мені зараз доведеться витратити цілу годину, щоб приготувати сніданок. Невже тобі мене зовсім не шкода?
– Шкода? Чому мені має бути тебе шкода? Ти весь день вдома, нічим особливо не зайнята. Так що нічого страшного, ще приготуєш. І, до речі, май на увазі: сьогодні в гості прийдуть мої батьки. Тому з тебе вечеря.
Гліб бадьорою ходою підійшов до дружини, поцілував її в чоло і побіг на роботу.
Ольга зварила кашу – благо, дочка ще спала, перемила посуд, прибрала на кухні.
Потім, як завжди, погралася з донькою, яка прокинулася, зробила їй масаж, гімнастику, погодувала, одягла і пішла з нею в басейн.
На зворотному шляху зайшла разом з донькою в магазин, купила продукти.
Вдома погодувала доньку, яка прокинулася, погралася з нею і, розстеливши килимок і вручивши малятку брязкальце, приступила до готування.
– Яка невістка, яка господиня! – хвалив тесть Ольгу. – Ось, матір, вчися у дівчинки готувати.
– Можна подумати, я не вмію, – образилася свекруха.
– Та ти б такий стіл тиждень готувала! – продовжував підстьобувати свекор.
– Та твоя улюблена Олечка тільки пил в очі пускає. Насправді вона для себе готує, а Глібушку впроголодь тримає.
– Так-так, я бачу, як він від голоду пухне, – розвеселився свекор, вказуючи на все сильніше округлілий живіт сина.
– Так він до нас майже кожен день після роботи забігає, – знизала плечима свекруха, а потім звернулася до Ольги. – Ти б все ж приділяла більше уваги чоловікові, годувала його, а не ховала від нього найкращі шматки.
– Гаразд, – машинально відповіла Ольга і навіть не змогла пригадати, коли це вона ховала від чоловіка їжу.
***
Настуні було півтора року, коли сталася історія з печивом.
Ольга купувала спеціальне, дитяче печиво, і завжди точно знала, скільки штук лежить в упаковці.
Того ранку вона планувала пригостити доньку ним, але упаковка була порожня.
– Глібе, ти випадково не переплутав своє печиво з Настіним? – зателефонувала вона чоловікові.
– Ні, не переплутав, – впевнено відповів той. – Я його спеціально з’їв. Воно таке смачне! Купуй частіше.
– Що?! Спеціально?!
– Ну так, кажу ж – смачне!
– А чим я повинна годувати дитину? Нам до поліклініки, я вже не встигну нічого вигадати!
– Раніше треба було думати – це раз. Два – збігай до магазину і купи. Він же в сусідньому будинку!
– Глібе, щоб піти до магазину, потрібно одягати Настю і брати її з собою. Зараз зима, одягу багато.
– Теж мені знайшла проблему!
Подібні історії траплялися щотижня, і Ольга вже серйозно почала думати про роздільне з чоловіком харчування. Той на подив швидко погодився.
– Гаразд, давай харчуватися окремо. Я буду купувати продукти, ти – готувати. Обіцяю, що буду їсти тільки те, що спеціально для мене зроблено!
Ольга, нарешті, розслабилася і стала залишати дитяче харчування просто на поличці в шафці, не ховаючи подалі.
Але одного разу вона помітила, що баночки і пакетики почали зникати.
Спочатку списала це на неуважність, але потім зрозуміла: це Гліб потихеньку їсть те, що куплено для Насті. І куди йому тільки вміщається?
***
Рік, два, п’ять, сім… Насті ось-ось мало виповнитися 10 років. Дочка виявилася з «малоїжек»: їй, як Дюймовочці, вистачало «макового зернятка і росинки» на обід. А ось Глібу – ні.
Апетит чоловіка постійно зростав. Він постійно щось жував.
Ольга намагалася поскаржитися свекрусі, але та впевнено заявила: мовляв, апетит хороший – радій!
– Мамо, – Настя задумливо підійшла до Ольги і обійняла її за шию. – Я загубила подарунок для подруги.
– Як це?
– Пам’ятаєш, ми з тобою купили їй пакет солодощів і світильник на день народження?
– Звичайно! – посміхнулася Ольга.
– Я залишила два пакети на столі. Але не впевнена, що все так і було. Пакет зі світильником стоїть, а з солодощами зник, – продовжувала задумлива Настя.
– Не може бути! – здивувалася Ольга.
– Може, ми його в магазині залишили?
– Ні, що ти! Ми точно його принесли додому і залишили у тебе на столі.
У кімнату зайшов Гліб, щось наспівуючи під ніс.
– Тату, ти не бачив пакет із солодощами? – запитала Настя.
– Жовтенький такий, з квіточками?
– Так! – радісно вигукнула Настя.
– Звичайно, бачив. Дуже смачно, дякую!
– Дякую? – голос Насті тремтів. – Тату, що ти наробив! Це був подарунок!
– Та нічого страшного, ти ж їй там ще якусь лампу даруєш. Невже батькові рідному шкода цукерок?
– Але тату, я ж для неї це спеціально вибирала…
– Ось що, донько, я в цьому домі заробляю, тому буду їсти те, що хочу.
Ольга того вечора дуже багато думала. Дочка все частіше стала ховати їжу, сама вона теж намагалася не готувати про запас. Все одно потім потрібно буде знову стояти біля плити, та ще й за продуктами до цього йти.
Гліб відмовлявся її слухати, вважав, що має право навіть не з’їдати, а зжерти найкращі шматки. Як же вона втомилася від цього!
Потрібно буде серйозно поговорити і з Глібом, і зі свекрухою. Головне, щоб хоча б цього разу її почули.
– Оля, досить, мені вже добряче набридли твої вигадки, що мій син краде їжу. Ви ж – сім’я!
– Розумієте, у Настуні дієта через алергію. Я їй окремо готую. Так Гліб з’їдає і те, що для нього приготовано, і те, що для Насті. І дочка часто залишається без вечері, якщо я затримуюся на роботі…
– Так а ти не затримуйся – і все буде чудово.
Ольга зрозуміла: розмова зі свекрухою знову не матиме результату. Вкотре Ольга прокручувала в голові стару розповідь чоловіка про першу дружину, яка ховала від нього їжу…
Лише тепер Оля почала розуміти, чому вона так вчиняла. Вона не була жадібною. Просто прогодувати прірву неможливо.
***
35 років – нехай і невеликий, але все ж ювілей! З ранку Ольга із подругою Софією метушилися на кухні. Намітили вдома влаштувати святковий обід!
Настя із задоволенням допомагала, і всі троє були впевнені: гості будуть вражені частуванням.
Вони не помилилися. Абсолютно всі страви були скуштовані, відкушені, розсипані. Немов на квартиру напало плем’я первісних людей.
І добре б таке вчинили діти. Так ні ж – Гліб! Ще й має нахабство стояти і посміхатися!
– Та вже, Оленька, вперше бачу, щоб гостей на недоїдки запрошували, – саркастично зауважила незадоволена свекруха.
– Дійсно! Хоч би посоромилася таку ганьбу гостям пропонувати! – не відставав свекор.
– Донечко, що ж це… Соромно-то як… – шепотіла мати.
– Я не знаю, що сталося, – заїкаючись сказала Ольга.
– Та все з нею зрозуміло! – замахала руками свекруха. – Якщо чесно, здивована, як Гліб терпить таке… Тепер мені зрозуміло, чому він куховарить вдома, чому до мене щодня на вечерю заходить. Ольго, я мала про тебе кращу думку.
Гліб смачно відригнув. Свекруха, почувши знайомий звук, радісно посміхнулася.
– Ти… ти!!! Як ти міг! Ти знову мене ганьбиш, – маленькі кулачки Ольги дрібним градом били широкі груди Гліба.
– Та годі тобі, заспокойся, – Гліб посміхнувся і, зробивши широкий жест, заявив. – Гості, всі до столу!
– Ні вже, вибачте, – несподівано заявив свекор. – Мати, а я ж не вірив Олі, що Гліб їх об’їдає. А тут дивлюся – права невістка. Син жере як не в себе… Виростили, називається, споживача.
– Зрозуміло. Одружився на жадібній, так вона ще й батька на свій бік підтягнула! – посміхнувся Гліб.
– Жадібна? Я – жадібна? Іди, доїдай все, що на столі! Я так більше не можу!
Гості продовжували ніяково м’ятися біля входу: нікому не хотілося бенкетувати залишками. Але й псувати свято Ользі теж не хотілося.
– Оленько, – несподівано ласкаво заговорила свекруха. – А ти любиш суші?
– Так, – знову розгубилася Ольга.
– Давайте-но в ресторан сходимо, я все оплачу!
– Ні, – знову рішуче заявила Ольга. – Ідіть самі.
Жінка вийшла з кімнати, а коли повернулася, в її руках була валіза.
– Ми з Настею їдемо. Я не хочу більше бути кухаркою. Ці п’ятилітрові каструлі супу на день, казани плову, гори м’яса… Ні, дорогий, я звільняюся з посади дружини. Не можу більше. Прощавай.
***
Гліб намагався повернути Ольгу: він дуже здивувався, коли дізнався, що вона подала на розлучення.
Вона незабаром знайшла своє щастя в особі доброго, щедрого і люблячого її, а не їжу, чоловіка.
Через рік Гліб почав зустрічатися з жінкою. Та з розповідей Гліба дізналася, що Ольга перераховувала печиво, дочка Настя ховала між підручниками шоколадки і взагалі…
– Яка жадібна жінка! – заявила нова кохана.
– Добре, що ти не така, – поцілував її Гліб у чоло і занурив ложку в густий борщ, щедро заправлений сметаною і присипаний нарізаним часничком.
