Якби Ніна знала, до чого призведе її сюрприз, який вона вирішила піднести своєму хлопцю на день всіх закоханих…
…Напередодні вона зателефонувала йому і запитала, які у нього плани. Він поскаржився на терміновий проект і пояснив, що весь день буде працювати вдома – у нього кілька телефонних розмов з головним офісом.
«Бідненький, – подумала Ніна, – потрібно влаштувати йому ввечері сюрприз».
Після роботи вона вирушила до торгового центру – купити хлопцеві подарунок. Вона вже цілий місяць думала, що це може бути, щоб одночасно і романтичне, і при цьому без певного натяку на серйозність відносин.
Вони зустрічалися всього пів року, і Ніна боялася, що він може подумати, ніби вона нав’язується.
Після довгих роздумів вона прийшла до висновку, що бездротові навушники будуть ідеальним подарунком.
Ніна заздалегідь вибрала модель, але не стала бронювати на сайті – вони були в наявності, а час підтискав.
Не встигла вона підійти до менеджера, як підбігла розпатлана захекана жінка в червоній куртці і благала:
– Дівчино, люба, пропусти вперед, будь ласка, мене таксі чекає, гроші капають.
Ніна зітхнула. Вона не вміла говорити «ні», і це було її головною проблемою.
— Проходьте, — відступила вона назад.
— Молодий чоловіче, мені ось ці навушники, чорні, — вона сунула йому листочок з роздруківкою.
«Треба ж, який збіг, такі самі, як у мене, — зауважила Ніна».
Менеджер приніс потрібні навушники, жінка в червоній куртці кілька разів йому подякувала, потім повернулася до Ніни і сказала:
— Дякую, мила, щастя тобі і хорошого чоловіка!
«На мені що, написано, що я не заміжня, — засмутилася Ніна.
— Мені такі самі навушники, будь ласка, — звернулася вона до менеджера.
Через деякий час той повернувся і простягнув їй навушники:
— Тільки червоні залишилися, будете брати?
Червоні? Ніна із сумнівом подивилася на упаковку. Навряд чи її хлопцеві сподобаються червоні. І якийсь натяк в цьому проглядається…
— А інших немає? Чорних?
— З цієї цінової категорії немає. Але можемо замовити зі складу, протягом трьох днів доставлять.
Ніна подивилася на годинник — часу зовсім не було на приготування.
— Гаразд, давайте червоні, — зітхнула вона.
В якості святкової вечері Ніна вирішила приготувати стейки з мармурової яловичини — її хлопець їх дуже любив.
Заїхала на ринок, купила овочів для салату і пішла до прилавка з м’ясом.
— Мені, будь ласка, отой шматочок яловичини, — сказала вона грузину в сірому фартуху, що стояв за прилавком. М’ясо вона вміла вибирати.
— Красуне, навіщо тобі ця вирізка, бери баранину на плов — це те, що треба!
«Так, — вирішила Ніна, — мені точно потрібно вчитися говорити ні».
— Дякую, але мені тільки вирізку, — твердим голосом сказала вона.
Продавець подивився на неї, цокнув язиком, зважив шматок м’яса, і поки Ніна діставала гроші, поклав шматок баранини в пакет і простягнув їй обидва.
— Це в подарунок, — підморгнув їй він. — Смачний плов вийде.
Ніна в замішанні взяла пакети. Що за день сьогодні?
Вона вийшла на вулицю і тільки зібралася до своєї машини, як дорогу їй перегородила сухорлява зігнута старенька з візком.
— Донечко, — промовила вона, — доведи мене до під’їзду, а то так слизько, боюся впасти.
Ніна глянула на час — вже чверть за сьому. Зітхнула і пішла супроводжувати стареньку. Це був не той випадок, коли потрібно було тренувати навик говорити «ні».
Коли вона повернулася до машини, було вже п’ять хвилин на восьму. «Нічого, — подумала Ніна, — ще не дуже пізно».
Не встигла вона зачинити двері, як до неї підбіг хлопець, і в перший момент Ніна злякалася, що той зараз вирве у неї з рук телефон або сумку.
— Дівчино, рятуйте! — звернувся він. — У мене розрядився телефон, можна з вашого в таксі зателефонувати?
«Вчитися говорити ні, — як мантру промовила Ніна».
— Давайте, — зітхнула вона і відкрила додаток. — Куди вам?
Він назвав адресу — той самий будинок, куди їхала вона.
«Ну і день! — здивувалася Ніна».
– Сідайте, – сказала вона, – я якраз туди прямую.
– О, величезне спасибі! І не страшно? Така красива дівчина садить в машину незнайомця…
Ніна пирхнула і промовчала.
– Мене Рома звати, – представився він. – А вас?
– Ніна.
Далі вони їхали мовчки, але молодий чоловік, мабуть, хотів підтримати розмову, і він раз у раз намагався поставити то одне запитання, то інше.
— Ви там живете? Чи в гостях?
— В гостях.
— А я до друга. Сьогодні ж свято, а я один. І він один. Тож відсвяткуємо наше холостяцьке життя.
Ніна кивнула.
— А ви — до подруги? Чи до хлопця?
— До хлопця, — коротко відповіла Ніна. І чого він пристає?
Коли вони під’їхали до будинку і почали паркуватися, під’їзд, де жив її хлопець, відчинився.
З подивом Ніна побачила і його самого — він йшов під руку з якоюсь фіфочкою в короткій шубці.
Вони разом пройшли в сріблясту ауди — дівчина була за кермом. Хлопець, якого Ніна підвезла, вискочив з машини, але вона навіть не звернула на це уваги.
На телефон прийшло повідомлення «Втомився. Ліг спати раніше, завтра складний день. Зі святом, зателефонуємо на тижні. Цілую».
Запрацювався…
Двері відчинилися, і хлопець плюхнувся назад на сидіння. Тільки зараз Ніна звернула на нього увагу.
— Оце поворот, — вимовив він.
— У чому справа?
— Бачили дівчину з хлопцем? Це мій друг.
— Так? — здивувалася Ніна.
— Ага. Казав мені, що у нього нікого немає.
— Так і казав? — серце Ніни пронизав запізнілий біль.
— Так, саме так. А насправді з моєю колишньою дівчиною, виходить крититт.
— Це ваша колишня? — уточнила Ніна.
— Ага.
Помовчали.
— Блін, я ще поки їх наздоганяти намагався, навушник упустив, він у решітку провалився, — хлопець дістав з вуха другий.
Ніна вже нічому не дивувалася — це були такі самі навушники, які сьогодні купила вона. І найголовніше — червоні.
Вона зітхнула, дістала упаковку з пакета і простягнула Ромі.
— Тримайте, мені вони все одно більше не потрібні.
— Чому? — здивувався він.
— Це був мій хлопець.
— Вадик?
Ніна кивнула.
— Він мені про вас нічого не говорив, — немов вибачаючись, сказав Рома.
Ніна промовчала. Що тут ще сказати?
— Вас кудись підвезти? — запитала вона.
— До гіпермаркету хіба що, — сказав Рома. — Я, взагалі-то, на ринок приїхав. Хотів купити баранину для плову, а він закрився. На п’ять хвилин запізнився.
І тут Ніна голосно розсміялася.
— Ви що, перенервували? — злякано запитав хлопець.
— Навіщо вам плов? — суворо запитала Ніна.
— Я цілий місяць вчився його готувати. Це була улюблена страва моєї колишньої. Хотів її здивувати. А сьогодні думаю — що я, даремно вчився, чи що?
Почистив цибулю, моркву… А баранини немає. Я її в магазині, напевно, забув. Ось і поїхав на ринок, — пояснив він.
— Давайте так, — запропонувала Ніна. — Ми зараз поїдемо до вас і приготуємо плов. У вас цибуля і морква, а у мене баранина.
Не хочеться зараз їхати додому і оплакувати своє кохання, яке не склалося. Ми поїмо плов, обговоримо наших колишніх і подивимося сумний фільм про кохання. А потім я поїду додому. Підходить?
— Підходить! — зрадів Рома.
— Тільки без дурниць! – попередила Ніна.
— Обіцяю, – урочисто вимовив він.
Все було без дурниць. І, на диво, без смутку. Плов був смачний, але Ніна більше любила морепродукти.
Тож зараз Рома ходить на курси приготування паельї.
