— Сергію! Твоя сестра дзвонить! — крикнула Яна чоловікові, помітивши, що на журнальному столику у вітальні завібрував, «затанцював» під заливисту мелодію новенький телефон. — Сергію!
Яна виглянула з кімнати, але чоловіка не було. «Дивно, тільки що на кухні картоплю чистив…» — подумала дружина і відповіла на дзвінок.
— Привіт, Янчик! Рада тебе чути, з наступаючим Новим роком! — радісно заверещала зовиця.
– Дякую, я теж рада, що ти подзвонила, Наталка, – відповіла дівчина. – Тільки ти знаєш, Сергій кудись вийшов…
– Ну, нічого страшного, – перебила її зовиця. – Я можу це питання з тобою обговорити!
– Яке ще питання, – насторожилася Яна.
– Розумієш, ми на Новий рік хочемо приїхати до Києва. Діти жодного разу не були в столиці.
А в нашій глушині щороку – одне й те саме, нічого цікавого не відбувається!
Яна напружилася. Їй зовсім не хотілося святкувати найкраще свято в році в компанії родини сестри чоловіка.
— Наталка, вибач, ми не зможемо вас прийняти у себе, — ввічливо спробувала пояснити їй Яна. — Ми з друзями зняли заміський котедж на кілька днів.
— Та не переживай! Думаєш, я не знаю, що вам не до нас! Ви ж кияни! Круті і все таке!
Я все продумала, ми вам не завадимо! Гуляйте ви там за містом зі своїми друзями скільки захочете!
Яна була в розгубленості, не розуміючи, що таке придумала сестра чоловіка, але в цей момент в квартиру увійшов Сергій. У руках у чоловіка було сміттєве відро. Яна поспішила до нього.
— Твоя сестра дзвонить! Вибач, я відповіла, — дівчина простягнула трубку, з динаміка якої доносився голос Наталки. — Давай, я відро на місце поставлю.
Яна залишила чоловіка розмовляти із сестрою, а сама пішла на кухню. На столі у великій мисці лежала начищена картопля. Дівчина переклала її в каструлю, долила води і поставила на плиту.
Вони із Сергієм жили душа в душу, разом вели господарство, а готували вечерю разом.
Ось і сьогодні він зайнявся приготуванням картоплі, а у Яни в духовці вже запікалося м’ясо.
Займаючись своїми справами на кухні, дівчина чула відгомони розмови чоловіка із сестрою, але вірила, що Сергій переконає Наталку не приїжджати на свята.
Вони жили разом вже десять років і за весь цей час жодного разу не посварилися.
Завжди вміли домовлятися і поступатися один одному, якщо це було потрібно. Яна дуже пишалася їхнім союзом.
Ставши чоловіком і дружиною, вони відразу вирішили, що спочатку повинні заробити достатню кількість грошей, а вже потім заводити дітей.
І займатися їх вихованням, маючи фінансову подушку на випадок непередбачених життєвих обставин.
Тому Сергій продав свою квартиру в Чернівцях, яка дісталася йому від бабусі, і купив «студію» в столиці.
У Яни на той час вже була своя однокімнатна квартира, подарована батьками на закінчення університету. У ній молоді й оселилися, а «студію» стали здавати подобово.
Виявилося, що це досить прибутковий бізнес, тому дуже скоро вони оформили свою невелику справу, як належить, і платили податки з прибутку.
«Студія» користувалася попитом і у відряджених, і у туристів. Особливо добре в руки подружжю пливли гроші під час свят – на травневі та на Новий рік.
А потім батьки Яни виїхали на постійне місце проживання в Америку і залишили дочці двокімнатну квартиру.
Сергій і Яна відразу переїхали в неї, а Янину «однокімнатку» теж почали здавати гостям столиці на добу. Дві квартири приносили дуже хороший дохід.
Накривши на стіл, Яна сиділа в очікуванні, коли Сергій наговориться з сестрою по телефону.
Розмовляли вони дуже довго, навіть картопля вже встигла зваритися і остигала в каструльці на плиті.
— Ну, нарешті! – сказала дівчина, побачивши, що чоловік сідає за стіл. – Вечеря остигає…
Яна поставила перед чоловіком тарілку і підсунула миску із салатом зі свіжих овочів.
— Яна з родиною до Києва на канікули зібралася, — повідомив Сергій.
— Я вже в курсі… Сподіваюся, ти сказав, що у нас свої плани і ми їдемо за місто? — запитала Яна, поглянувши на чоловіка.
— Та ми їм в принципі не потрібні тут… — якось невизначено відповів чоловік.
— У сенсі — ми тут не потрібні? — здивувалася дружина.
— Вони хочуть подивитися місто, погуляти, сходити на ярмарки. Повеселитися, загалом, — почав здалеку Сергій.
— І оселитися у нас всією своєю зграєю, — допомогла йому закінчити думку Яна. — Так?
— Ні, — похитав головою чоловік. — Вони хочуть оселитися в одній з наших квартир, які ми здаємо подобово…
Сергій зітхнув, розуміючи і знаючи все те, що зараз скаже Яна.
— Ні, ні і ні! — твердо заявила дружина. — Ти сам знаєш, це — наш бізнес! У новорічні свята ми здаємо ці квартири за подвійним тарифом.
А ти хочеш пустити туди, просто так жити свою сестру з родиною?
— Ти не зрозуміла, не просто так. Вони заплатять, тільки не за святковим тарифом, а як у звичайний час.
— Але ми втратимо гроші, Сергію! — заперечила Яна.
— Вона — моя рідна сестра. Але я розумію, що квартира твоя і все одно новорічний тариф брати з рідними не по-людськи.
І за десять років, що ми з тобою одружені, вона до нас приїжджала всього один раз.
І то, коли я лежав у лікарні! — палко переконував дружину Сергій. – Наталка ніколи не намагалася сісти нам на шию.
Не намагалася якось скористатися тим, що ми влаштувалися в столиці, а вона залишилася в рідних Чернівцях!
А зараз, коли вона по-родинному попросила мене і при цьому згодна відшкодувати нам частину наших збитків, я повинен їй відмовити?! Ти цього хочеш?
Яна опустила очі, колупаючи виделкою в тарілці. Їй було ніяково перед чоловіком, але й прибуток втрачати не хотілося.
З іншого боку, Сергій правий, адже сама Яна не змогла б відмовити своїм родичам. Правда, у неї не було ні брата, ні сестри.
– Гаразд, на скільки днів вони збираються приїхати?
— З тридцять першого по п’яте число, — відповів чоловік.
— Просто у мене бронь на «студію» на всі свята і на «однокімнатку» є попит, — замислилася Яна.
— Скасуй всіх клієнтів на однокімнатну, будь ласка. Дай Наталці з чоловіком порадувати моїх племінників, — попросив Сергій. — Вони не збираються нас турбувати, самі впораються.
— Добре, — погодилася, зціпивши зуби, дружина.
Новий рік Сергій і Яна зустріли чудово. З компанією друзів вони відпочивали за містом, а додому повернулися тільки другого числа.
Наталка і її сім’я і справді, жодного разу не потурбували столичну пару, тільки один раз подзвонили і сказали, що вони вже приїхали на вокзал сідають в таксі.
Повернувшись додому, Яна навіть спіймала себе на думці, що родичі чоловіка не дзвонять, як би з ними нічого не сталося!
Київ – місто велике, а вони, все-таки, з провінції. Але Наталя сама зателефонувала братові.
— Сергію! Ви вже повернулися? Ми зараз до вас в гості приїдемо! – голосно протараторила в трубку сестра, не давши сказати братові ні слова.
А через пару годин рідна сестра з чоловіком і дітьмивже стояли на порозі.
— З Новим роком! — прокричали родичі хором.
Роздягнувшись у передпокої, вони всією сім’єю розташувалися на дивані.
— А ми з ковзанки! Такі голодні! — сказала Наталка. — Ви нас пригощати збираєтеся?
— Пригощати? — розгубився Сергій. — Ну, звичайно, Яночка, постав чайник, чаю вип’ємо…
— Ну придумали, так? — Наталка поглянула на чоловіка, і той слухняно кивнув головою. — Сто років сестру не бачив і чаєм збирається пригощати!
– Так, ми ось тут прихопили, – Павло дістав з пакета півлітрову пляшку білої. – За Новий рік і за зустріч, так би мовити!
– Ну, добре, ми зараз зберемо щось перекусити, – подивившись на вже незадоволену Яну, сказав Сергій. – Наріж, будь ласка, сир, ковбаску, здається, рибка ще була в холодильнику…
– Ні, я бачу, столиця швидко людей змінює! – плеснула себе по коліну Наталка. – Який сир? Яка ковбаса! Давайте все по-дорослому організуємо! Так, де тут у вас кухня?
Через пів години Наталка поставила на стіл велику пательню зі смаженою картоплею.
Ще зварила дві пачки сосисок, які завалялися в холодильнику у брата з його дружиною ще зі старого року, і витягла зі своєї сумки банку солоних грибів.
— Маслюків цьогоріч була, купа! Тільки ледачий не збирав! Ось приїдете, ми вам і гриби, і ягоди, і огірки з дачі! — радісно розповідала розчервоніла сестра.
— Не думаю, що ми найближчим часом зберемося до вас, — пробурмотіла Яна.
— Наталка, а у вас завтра о котрій потяг? — поцікавився Сергій. — Я міг би вас відвезти і провести, правда, Яночка?
Дружина Сергія лише байдуже знизала плечима.
— Ой, Сергію, ми якраз хотіли з вами про це поговорити! — сплеснула руками сестра і витерла рот серветкою. — Ми вирішили затриматися на пару днів.
І вже купили квитки на потяг на восьме число. Їдемо вранці. Пашці дев’ятого на роботу, дітям до школи…
Загалом, з’їдемо ми восьмого вранці! А що? Ми ще хочемо в парки сходити, діти так хотіли потрапити в лабораторію Діда Мороза!
— Ага, а ще на фабрику ялинкових іграшок! Уявляєте, вони не вірять нам, що раніше іграшки були зі скла, а ще раніше — з картону і вати!
Яна від несподіванки впустила виделку.
— Сергію, можна тебе на хвилинку? — запитала вона у чоловіка і вийшла з кухні.
А коли вони залишилися наодинці, Яна з докором подивилася на Сергія.
— Ми так не домовлялися, — сказала дівчина чоловікові. — У мене на п’яте число після обіду вже інші гості, я їм пообіцяла!
Вони бронювали ще в середині грудня! Поясни, будь ласка, це своїм родичам!
— Яна, всього два дні! Невже ти не бачиш, які щасливі діти і Наталка з чоловіком!
Ну, що вони в своєму місті бачать? А тут зовсім інше! До того ж вони ж не безкоштовно у нас живуть!
— Цього ще не вистачало! — буркнула Яна, зрозумівши, що переконувати чоловіка відправити сестру із сім’єю додому вже завтра немає ніякого сенсу.
Решту вечора Яна провела в спальні. Поки чоловік спілкувався з родичами, вона вела переговори з туристами.
З тими, які бронювали їхню квартиру на п’яте січня і хотіли пожити в ній до кінця святкових канікул.
Їй було дуже неприємно вибачатися і пояснюватися, але і сваритися з чоловіком вона дуже не хотіла. Починати рік з розбрату – це було нестерпно.
Яна вмовляла себе потерпіти, але поклялася сама собі, що більше ні за що не погодиться на щось подібне!
Сергій із сестрою і її чоловіком випивали і закушували на кухні, діти дивилися телевізор. А зібралися гості, коли вже було дуже пізно.
Двері зачинилися і Яна зітхнула з полегшенням. Так шумно у них в квартирі давно не було.
А в день від’їзду подружжя приїхало в квартиру, яку надали на час канікул сестрі Сергія і її родині. Валізи вже стояли в передпокої.
— Ну, як то кажуть, спасибі вам, поїдемо ми дододу! — розвела руками Наталка. — Дуже вам дякуємо, ми чудово відпочили!
Тепер нашим хлопчикам буде що розповісти одноліткам. У самій столиці провели новорічні канікули! Чого тільки не побачили!
— Ми раді, що вам сподобалося, — сказала Яна, боячись з ввічливості сказати: «Приїжджайте ще!». – Наталка, ти казала, що Паші потрібні чеки за проживання. Ось, я все підготувала.
Яна простягнула сестрі чоловіка кілька аркушів паперу з роздруківками за надання послуг.
Наталка побіжно пробігла очима, а потім незадоволено скривилася.
– Яна, а чому ціна за добу така маленька? – запитала вона.
– На яку ми з вами домовилися, таку я і написала, – знизала плечима жінка. – А що не так? Ви ж мені цю суму заплатили?
– Розумієш, Яночко! У вас тут, у столиці, все дуже дорого, ми сильно витратилися.
Я тебе прошу, напиши вартість квартири за добу в два, ні, в три рази більше!
— Навіщо… — не зрозуміла Яна.
— Дорогенька, я тобі все поясню. Розумієш, у Паші вийде здати ці чеки в бухгалтерію і йому виплатять гроші.
Він же ніби у відрядженні… — вирішив вступити в розмову Сергій. — Ми ж можемо вказати в платіжках більшу вартість, тоді Паша отримає більше грошей.
— У відрядженні, кажеш! — посміхнулася ошелешена такою новиною Яна і поглянула на годинник. — Ви запізнитеся на вокзал.
— Але документи… — Наталка простягнула Яні папери.
— Я нічого не буду переробляти і тим більше підробляти. Досить вже того, що ви нас обдурили.
Ми вас як родичів пустили пожити дешевше, а ви хочете за це ще й гроші отримати! — холодним голосом вимовила Яна.
– Так тобі ж це нічого не коштує? – здивовано вигукнула зовиця.
— Вам час! Щасливої дороги, – тільки й сказала Яна, відчинивши двері і запрошуючи родичів на вихід.
