“Невже здалося? Або вона обмовилася? Це ж просто не може бути правдою!”
Але, найімовірніше, це — правда: адже те, що відбувалося, вказувало саме на це…
…Яна з’явилася в їхній родині незабаром після весілля.
— Моя племінниця! — оголосив Антон, легенько підштовхуючи збентежену дівчинку перед собою.
— Ну, заходь, племінниця! — запросила усміхнена Ірина, якій, чомусь, захотілося сподобатися дівчинці.
Нехай потім розповість рідним, яка в дядька Антона хороша дружина.
Адже після весілля багато молодих дружин намагаються це зробити. І Іра не була винятком.
Вони одружилися, коли обом уже перевалило за тридцять. Тобто шлюб був цілком усвідомленим.
Кохання, звичайно ж, було. Але обоє чітко усвідомлювали, що кращих партнерів для шлюбу не знайти.
Обоє були, на той час, розлучені, без дітей та самодостатні.
До того ж, «пробна куля» у спільному житті виявилася вдало запущеною: пара до реєстрації пів року прожила разом.
І їх усе влаштувало: і характер одне одного, і звички, і хобі, і душа, і думки.
Разом їм було легко і комфортно. А якщо все добре, то навіщо щось ще шукати. Тому, вони й одружились.
Вони розписалися і змінили місце проживання — одну орендовану квартиру на іншу, а в планах була іпотека.
І тут у їхньому житті з нізвідки з’явилася семирічна Янка. Чому з нізвідки? Та тому що до цього моменту її не було ні видно, ні чутно.
— А чому твоя сестра не була присутня на нашому весіллі? — поцікавилася Іра того ж вечора після того, як дівчинка пішла. — Адже це — не далека родичка: сестру ж запрошують у першу чергу!
Так, ні зовиця, ні Яни на їхньому весіллі не було. Хоча, цьому могли існувати розумні пояснення і причини: не змогли, захворіли – та хіба мало! Все ж – живі люди!
Але їх не було і серед запрошених, ось у чому справа! Тобто, Антон спочатку знав, що їх не буде. Або, що їх не повинно бути…
Але тоді Іра, засліплена щастям, не звернула на цю невідповідність жодної уваги!
— Та нічого не сталося! — безтурботно відповів Антон, підставивши тарілку для добавки за вечерею.
— Гарна дівчинка! — Ірі хотілося зробити чоловікові приємне.
Тим більше, що Янка, справді, виявилася непогано вихованою і скромною.
Але чоловік не захотів розвивати далі цю тему і перевів розмову на інше.
Незабаром племінниця з’явилася знову: вона захотіла в туалет.
Ну, що ж — буденна справа. Ірка впустила Яну. Господиня після ВНЗ шукала собі місце і поки не працювала.
І в неї знову нічого не спало на думку, чому в туалет треба проситися до дядька, якщо ти живеш поруч, за п’ятсот метрів від їхнього будинку?
Так, завдяки щасливому збігу обставин чоловік зняв квартиру поруч із сестрою!
— Уявляєш, люба, який збіг!
«Як чудово! — подумала дівчина. — Будемо дружити будинками!»
— А як звати твою сестру? А вона заміжня? — засипала питаннями ввечері чоловіка Іра: цікаво ж!
Чоловік відповідав небагатослівно. Він взагалі був дуже стриманим, її Антоша.
Сестру звали Марина, і вона була незаміжня.
— А давай її запросимо до нас! — метушилася Іра. — Познайомимося! Може, їй щось потрібно? Все-таки одна виховує дитину!
— Якось запросимо! — погодився чоловік і похвалив її рибні котлети: — Ну, ти й майстриня! А запечи завтра курку, кохана!
А племінниця почала з’являтися в квартирі дядька регулярно: її школа знаходилася поруч. То повз проходила, то дайте попити, то ой: треба в туалет!
І це вже трохи дратувало. Тим більше, що дівчинка не дотягувалася до дзвінка і, тому, сильно стукала.
А коли їй довго не відчиняли, поводилася, як усі діти: поверталася до дверей спиною і била в них ногами…
З цього приводу Ірка провела з дівчинкою виховну бесіду: у тебе ж є телефон. Тому, захочеш прийти – дзвони: я заздалегідь відчиню двері.
Яна дивилася вбік і мовчала: у цьому вбачалася схожість з Антоном – на більшість звичайних питань дівчинка просто не відповідала.
Ну, що ж, вони ж були родичами!
Але всі ці розмови були простим розвіюванням повітря: віз був і нині там.
А потім Іра опинилась при надії, і їй стало не до Яни. До речі, дівчина вирішила поки що не виходити на роботу.
Тобто племінниця, як і раніше, приходила. Але Іра ставилася до всіх цих візитів поблажливо, бо у неї вже з’явився інший пріоритет.
Все ускладнилося з появою у них первістка Василька. Хлопчик спав чутливо, і стукіт у двері став його будити.
Попросити, щоб Янка трохи стримала свій запал і рідше з’являлася, дівчина просто не могла. Адже чоловік дуже любив свою племінницю. А Ірка любила свого чоловіка.
Тому вона почала вкладати малюка під «білий шум».
Одного дня Василько заснув. І Ірка задрімала разом з ним прямо біля ліжечка: давалися взнаки напруга та безсонні ночі.
Задрімала так міцно, що не почула, як прийшла, вкотре, Янка. І стукала, як завжди, ногами: так, їй знову треба було в туалет!
— Вона ж щойно вийшла зі школи! — ввечері включила конструктивне мислення Ірка, яка втратила терпіння. — Чому ж потрібно щоразу пхатися до нас, щоб задовольнити свої фізіологічні потреби?
— Як ти не розумієш? — роздратовано відповів чоловік. — Це ж — дитина! Їй не дотерпіти!
— Ну то й не терпіла б, а йшла до себе додому! Він же — поруч: наші будинки — на однаковій відстані від школи!
Або — не судилося, і треба обов’язково все це робити у нас: і пити, і в туалет ходити, і все інше?
Ти розумієш, що це вже — не смішно! Ну, давай, якщо ти не хочеш цього робити, я поговорю з твоєю сестрою.
Що ж вона так запустила дитину, що дівчинка весь час мотається по родичам? У неї що – дома немає?
Або хочеш – я подзвоню свекрусі? Нехай вона вживає з онукою якісь заходи! Але далі так просто не можна жити!
І тут Антон на неї закричав: вперше за весь час їхнього шлюбу. І Іра дізналася, що вона – абсолютно бездушна тітка, яка думає тільки про себе.
І навіть через таку дрібницю – запропонувати милій крихітці склянку чаю з булочкою і дозволити скористатися туалетом! – дратується.
Ірка остовпіла… Вона ніколи не бачила чоловіка таким! І їй захотілося відповісти Антону відомими словами: та твоя мила крихітка весь будинок обжерла!
Адже все вже йшло за принципом: дайте попити, а то так їсти хочеться, що й прилягти ніде! Причому, якось мовчки…
І пару разів Яна вже залишалася у них ночувати!
Але вона стрималася: раптом, буде гірше?
— Що — від тебе спаде? — обурювався чоловік. — Дівчинка пів години стояла під дверима!
— А чого ж вона пів години стояла, а не пішла до себе додому? Будинок всього за десять хвилин ходьби!
Значить, може терпіти? — не витримала несправедливо звинувачена Ірка, якій уже все до біса набридло.
І тут чоловік замовк: а, справді, чому? І після невеликої паузи вимовив:
— Гаразд: раз це у тебе викликає таке невдоволення, я зроблю їй ключі! І нехай дівчинка приходить, коли їй потрібно!
Іра знову завмерла:
— Які ключі? Не вистачало ще, щоб Янка приходила, як до себе додому! Тому, ніяких ключів! Ні в якому разі!
Антон зрозумів, що перегнув палицю, і спробував помиритися:
— Та годі — я пожартував із ключами! І, взагалі, сьогодні був важкий день на роботі, кохана. Тому й зірвався!
І вона, звісно ж, пробачила чоловіка — і за тітку теж! — бо кохала і хотіла пробачити. Ну, що — нехай буде Янка!
Це ж, все-таки, племінниця. А не дочка від першого шлюбу, як у деяких! Ось це — справді, катастрофа…
А потім вона випадково почула, як Янка назвала її Антона татом…
— Що? Тато? Який тато? — застигла Ірка.
Невже, причулося? Або малятко обмовилося? Це ж просто не може бути правдою!
— Антон, ти що — тато? Ти ж сказав, що в шлюбі у тебе дітей не було! — почала допитуватися Іра.
Будь-яка дружина на її місці вчинила б так само.
— У шлюбі не було, — неохоче зізнався чоловік.
— А де було? — почало доходити до Ірки. — У чорта на рогах?
Виявилося, що вона вгадала майже правильно! Янка виявилася позашлюбною дочкою Антона.
Якій він, разом зі своєю колишньою коханою, допоміг переїхати до їхнього міста й купити квартиру.
А потім і сам переїхав до них ближче: щоб усі діти були в кроковії доступності, як то кажуть.
«І жінки, напевно, теж, — недобре подумала Ірка».
Виходило, що її чоловік обдурив її. І не просто обдурив, а обманював протягом тривалого часу. І робив би це й надалі, якби не випадкова обмовка дівчинки.
І, зрештою, як вправно вони обоє шифрувалися — жодного підозрілого слова!
Ну, він – гаразд: доросла людина повинна контролювати потік свідомості й думати, що говорить.
Але як дитина могла лише один раз за весь цей час назвати його татом, незрозуміло. Мабуть, дівчинка була вундеркіндом!
Усе постало в такому непривабливому світлі, що Іра відразу вирішила подавати на розлучення. Чекати далі тут не було чого.
Адже вони з сином так і залишаться на другому місці, судячи з поведінки Антона. А то й подалі.
Емоцій з цього приводу було безліч: досада, образа, розчарування, злість і навіть ненависть. Так, ненависть: дівчина почала ненавидіти не тільки чоловіка, але й Янку.
Хоча її за що? Дочка хотіла спілкуватися з татом і все! Логічний ланцюжок був побудований правильно, але ненависть не проходила.
Ось чому б чоловікові відразу не зізнатися, що у нього є дочка? Адже тоді все могло бути зовсім інакше!
І не довелося б плести цю моторошну павутину брехні, яка повністю підірвала довіру в родині та знищила три роки спільного життя.
Зауважте, що й усі родичі поводилися в унісон. Всі мовчали, наче води в рот набрали. Хіба це не підло стосовно неї та Васі?
Так, підло й огидно. І Іра з сином переїхала до її батьків і подала на розлучення.
Чоловік почав виплачувати аліменти. Але зустрічатися з сином особливо не прагнув — мабуть, йому вистачало Янки. І напевно, на той час вона вже отримала ключі.
Або, як варіант, він отримав ключі від їхньої квартири. Хоча, судячи з усього, вони вже давно були у нього…
Тому, дорогі пані, спробуйте з’ясувати все «на березі»: «шлюбні» діти, позашлюбні — все одно. З’являться — сюрприз буде!
