— Єдиний син усе-таки, напевно, треба допомогти, — приречено зітхнула Зоя Іванівна й з надією подивилася на чоловіка.
— Ага, зараз! Не будь розмазнею, Зою! — Василь вискочив з-за столу. — Не дам якійсь шмаркачці нами командувати!
Жінка у відповідь потупила очі й втупилася в підлогу. Вона не знала, що відповісти чоловікові.
— Довели до такого зі своїм сином, а мені тепер розхльобувати?! — бачачи, що дружина мовчить, Василь розлючено стукнув кулаком по столу.
– І не треба робити таке обличчя, ніби хтось кінець світу! Залишаємо все, як є!
Проблему для літнього подружжя створив єдиний син Артем, а точніше його дружина Світлана.
Двадцятитрьохрічний хлопець з’явився в родині Семенюків, коли їм було вже за сорок.
Хлопчик був бажаним, тому батьки робили для нього все, щоб він не почувався ущербним чи обділеним.
Родина не знала біди доти, доки Артем не одружився зі Світланою, яка спочатку припала до душі літній парі.
Вигадувати чудернацькі речі тендітна невістка почала через два роки після того, як увійшла в родину Семенюків.
На черговій сімейній вечері вона, дивлячись на чоловіка, раптом на весь голос сказала:
— Ми з Артемом вирішили, що нам треба розширюватися. В однокімнатній скоро стане зовсім тісно!
— Ти чекаєш малятко? — змінилася в обличчі Зоя Іванівна.
— Ні, ви що?! Боже борони! Нам поки що рано, — скривила обличчя Світлана. — Однак думати про майбутнє варто вже зараз.
— Раз рано, то поки що й живіть в однокімнатній, — Василь Андрійович одним із перших зрозумів натяк невістки.
— Потім буде пізно, — дівчина спідлоба глянула на свекра.
До речі, молода сім’я жила в однокімнатній квартирі Артема, яку батьки подарували хлопцю на повноліття.
Донедавна Світлану все влаштовувало, але через два роки вона раптом вирішила, що квартира замала.
— У тебе є якісь інші пропозиції? — нахмурився свекор, чудово знаючи, що зараз мова піде про їхню трикімнатну квартиру.
— Так, — Світлана нервово засмикалася на місці. — Пропоную продати нашу однокімнатну й ту двокімнатну, яку ви здаєте!
Після цих слів приголомшені погляди свекрів і чоловіка звернулися в бік незворушної дівчини.
Артем, здавалося, теж не очікував, що Світлана може підкинути подібну пропозицію.
Незручну тишу порушила Зоя Іванівна, яка вирішила поцікавитися в невістки, чому треба продавати квартири.
— Ми можемо пустити вас у нашу трикімнатну, а самі переїдемо у вашу, а та нехай, як і раніше, йде під здачу…
— Ні, я не згодна на такі умови! — стиснула зуби Світлана. — Я не почуватимуся в ній господинею. Я хочу, щоб ми з Артемом були власниками квартири! Так би мовити, хочу мати підстраховку.
— Яку підстраховку? Ти чого це там собі надумала, дівчинко? — Василь Андрійович нервово застукав пальцями по кришці столу.
– Навіть не мрій, що за наш рахунок отримаєш квартиру! Не встигла вийти заміж за мого сина, вже думаєш про розлучення.
— Ми можемо взяти іпотеку, будемо допомагати з виплатами, благо, що пенсія нам це дозволяє, — втрутилася в розмову Зоя Іванівна.
— Ага, і квартира, відповідно, буде оформлена на вас, — презирливо усміхнулася Світлана.
— Звичайно, а ти як думала? — обличчя свекра спотворила задоволена усмішка.
— Ні, на такі умови я не згодна! — заперечливо похитала головою невістка.
– Не збираюся у двадцять два роки залишитися без даху над головою. Не дай Боже ще й з дитиною на руках! Як я можу на вас сподіватися? Мало що у вас може клацнути?
Що я потім робитиму? Вештатися з дітьми по найманих квартирах? Ну вже ні!
— Чудово! Тоді інший варіант: ви можете продати квартиру, в якій живете, а решту суми взяти у твоїх батьків!
Василь Андрійович скосив око на Світлану, бажаючи прочитати реакцію на її обличчі.
Однак і ця пропозиція не припала до душі невістці.
Вона схопилася з місця й, жестикулюючи в повітрі руками, закричала:
— Чудово придумали! У моїх батьків немає таких грошей! Ви готові зробити все, щоб у разі чого залишити мене та моїх дітей на вулиці! Ні, такого ставлення до себе я не потерплю!
— Тоді в мене є ще одне рішення: ви самі вирішуєте свої квартирні питання! — чоловік повільно підвівся зі свого місця й потер спітнілі долоні.
У відповідь Світлана сіпнулася й побігла до передпокою.
За кілька секунд грюкнули вхідні двері.
За столом запала тиша. Зоя Іванівна глянула на сина й помітила, як він під її поглядом почервонів.
— Я не знав, що Світлана таке (розповідь спеціально для сайту – цей день) придумала, — винувато промовив чоловік. — Вона натякала, що нам треба розширюватися, але що це буде таким чином, я не знав.
— Кілька років вона жила й не замислювалася, а тут раптом… Хоче, нехай розширюється, ось тільки не за наш рахунок! — Василь Андрійович докірливо похитав головою.
Однак він не здогадувався, що за пару місяців дізнається від дружини, що та вирішила піти на поступки невістці.
Правда розкрилася зовсім випадково.
Того дня Зоя Іванівна з самого ранку поводилася нервово.
Вона то сиділа перед телевізором із задумливим обличчям, не вникаючи в те, що відбувається на екрані, то стояла біля плити над сковорідкою, не помічаючи, що картопля почала горіти.
— Зою, в чому справа?! — Василь Андрійович узяв дружину за плечі. — Розказуй сама, все одно ж я дізнаюся!
— Світлана чекає дитину. Зателефонувала мені вранці й сказала, що перерве, якщо за тиждень я не вирішу їхню проблему з житлоплощею, — невпевнено відповіла жінка.
– Напевно, я візьму для них кредит. Артем продасть однокімнатну, а я додам. Нову квартиру запишу на двох…
— Що? Ну вже ні! — злобно процідив чоловік. — Синок наш, як я розумію, твою затію схвалив?
У відповідь пролунала тиша, і Василь Андрійович зрозумів, що Артем теж піддався шантажу невістки.
— Сподіваюся, ти не встигла взяти для них гроші на квартиру? — недовірливо примружився чоловік.
— Ні, але збираюся, — тихо промовила Зоя Іванівна. — А що ти мені накажеш робити?
— Не дозволяти цій шмаркачці маніпулювати собою! — суворо заявив Василь Андрійович.
— Тоді можна попрощатися з онуком! — з досадою схлипнула жінка.
— Якщо їй хоча б раз шантаж зійде з рук, то наступного разу вона вимагатиме щось значніше, — своїми словами чоловік бажав показати, що він не збирається поступатися Світлані й іти на поводу. — Телефонуй! – додав він і простягнув дружині телефон.
— Ой, не буду, — замахала руками Зоя Іванівна. — Мені навіть страшно уявити, що після цього буде…
— Тоді я сам! — чоловік із рішучим виглядом набрав номер невістки, і щойно Світлана відповіла, він суворо промовив.
– Ніякої квартири ти не отримаєш. Свої (розповідь спеціально для сайту – цей день) проблеми з житлом вирішуйте самі, й не думай маніпулювати моєю дружиною та сином. Якщо щось не подобається, ти завжди можеш розлучитися!
— Тоді ніякого онука вам не бачити, як своїх вух! — з досадою проскреготіла невістка.
— Нічого страшного не станеться, ми нікуди не поспішаємо, — усміхнувся Василь Андрійович.
Після цієї розмови він зателефонував синові й рішуче запитав:
— Ти впевнений, що твоя дружина вийшла заміж за тебе, а не за твою квартиру?
— Я вже й сам не знаю, — зітхнув Артем, який останнім часом став замислюватися про це все частіше. — Є побоювання, що й щодо її стану вона бреше.
Як і думав чоловік, за тиждень дружина повідомила йому, що через нервування щодо квартири вона втратила дитину.
Не отримавши бажану трикімнатну квартиру, Світлана через пів року подала на розлучення.
На жаль такі випадки теж бувають…
