— Євочка, позич мені, будь ласка, свого чоловіка ненадовго! — раптом попросила Маргарита, коли прийшла в гості на чай.
— Марго, ти в своєму розумі? Про що ти взагалі мене просиш? — обурилася подруга.
— Ти мене неправильно зрозуміла. Я ж права нещодавно отримала, хочу машинку купити. На перший час щось простіше шукаю.
Грошей у мене хіба що на вісімку або на дев’ятку вистачить. Але я як не подивлюся в оголошеннях, пишуть красиво, а як перевірити? Я ж не розбираюся в цьому зовсім.
А твій Женька вже більше десяти років за кермом. Причому сам ремонтує свою конячку. Впевнена, він би погодився. Але я спочатку хотіла у тебе запитати. То що, позичиш?
Єва підозріло подивилася на подругу. Вони були знайомі вже давно. Ще до того, як вона вийшла заміж. Задовго до цього.
І тільки ставши заміжньою жінкою, Єва часом по-іншому дивилася на свою подругу дитинства, яку раніше обожнювала.
Мама їй часто капала на мізки, мовляв, пора позбуватися незаміжніх подруг, щоб без чоловіка не залишитися, але Єва пропускала це повз вуха.
І все одно, іноді помічаючи, як мило спілкується Маргарита з її чоловіком, у неї смоктало під ложечкою. А раптом? Адже ніхто не застрахований.
Зараз Єва начебто розуміла, що немає нічого такого в її проханні, але все одно не була впевнена, що це хороша ідея.
Помітивши її збентеження, Марго запропонувала:
— Якщо хочеш, покатайся з нами. Буде навіть веселіше. Я на ці вихідні хотіла з вами домовитися!
— На вихідних я ніяк не зможу. У мене косметолог у суботу, і нігті на неділю. Може, на наступних?
— А на наступних у тебе буде перукар і масажист. У тебе ж зазвичай всі вихідні розписані.
Може, ти зможеш відкласти на інший день? Раптом всі нормальні машинки розкуплять, і я залишусь ні з чим? — просила Маргарита.
— Тобі що, горить в одному місці? — поцікавилася Єва, бачачи палаючі очі подруги.
— Не те слово горить! Аж пече, ніби червоним перцем там все намазали! — пожартувала Маргарита. — Права вже тиждень у кишені, а за кермо так і не сіла.
Вже ночами сниться, як я на своїй машинці їжджу! Будь ласка, подаруй мені ці вихідні!
Єва зрозуміла, що подрузі все-таки потрібен не її чоловік, а машина, тому вирішила, що в цьому немає нічого страшного.
— Гаразд, чоловіка я тобі позичу, але домовляйся з ним сама. Я його не проситиму. Якщо відмовить, то так і буде!
— Ура! Дякую! — весело сказала Марго і полізла до неї обійматися.
Єва трохи пом’якшала. Насправді вона теж її любила. І вже давно. І намагалася вірити, що Маргарита ніколи її не зрадить.
Просто ці вічні докори і застереження матері не виходили у неї з голови, змушуючи забувати про свої власні почуття.
Звичайно ж, Женька погодився допомогти. Причому так легко. Ніби по-хлопчачому.
Виявилося, що у них (у чоловіків) так прийнято – допомагати один одному вибирати машини, катаючись разом.
Мовляв, одна голова добре, а дві краще. Правда, у випадку з Марго, голова так і залишалася одна, тому він запропонував взяти з собою свого двоюрідного брата Арсенія, щоб врівноважити баланс.
У суботу вранці вони втрьох обдзвонили кілька оголошень, домовилися про зустріч з господарями авто і поїхали дивитися тачки.
— Ти впевнена, що хочеш вісімку або дев’ятку? — не вгамовувався Арсеній. — Це ж мотлох!
— Та мені все одно. Їздитиме і добре. Головне, щоб не часто ламалася. Я ще не так добре їжджу, щоб дорогу машину купувати. А на повчитися мені щось простіше підійде!
— Тобі потрібно вийти заміж, Марго! Щоб чоловік тобі нормальну машину купив! — переконливо сказав він.
— Нема у мене музи, ось така в житті біда! — весело сказала Маргарита, згадавши цю фразу з телевізора, і хлопці весело засміялися.
Всі вони були знайомі вже роки три. Точніше з Женькою — на пів року довше. А з Сенєю вона познайомилася у них на весіллі.
З того часу іноді відпочивали разом. Коли теплішало, їздили на шашлики.
Всі були з однієї великої компанії. Майже всі сімейні. Тільки Маргариті не щастило з чоловіками.
Всі траплялися то з поганими звичками, то невдахи. А вона в чоловіках розбиралася ще гірше, ніж в машинах.
Приїхавши за першою адресою, вони відразу забракували машину, а Маргариті вона сподобалася.
Червона вісімка, свіжопофарбована, з прикольними бамперами. І салон чистий, доглянутий. У неї навіть очі загорілися.
Варто було її експертам залізти під капот, як її очі згасли. Двигун троїть, їсть масло, та ще й чорний дим валить з вихлопної труби, коли заводиться.
Марго, звичайно, мало розуміла, але знала, що це погані ознаки. На додачу ще виявилося, що дно гниле.
Коли вони повернулись у машину, вона виглядала такою пригніченою.
— Не засмучуйся, це тільки перша спроба! — сказав Женька, намагаючись її заспокоїти.
— Вона була такою гарненькою! — сумно сказала молода жінка.
Маргариті було всього 25 років. Вона була вродливою, але занадто довірливою.
Саму її точно не можна було відпускати на таку авантюру, як покупка машини.
— Звичайно, гарненькою. Губи нафарбували. Трохи підробили, салон почистили. Ось і готово! — обурився Арсеній.
— Добре, що я вас із собою взяла. Я б цю першу купила, якби сама поїхала.
— Вперше вибираю машину з такими недозрілими! — додав Женя, підморгуючи братові.
— О так, з хлопцями їздити набагато простіше. Ну, нічого, цю неприємність ми переживемо, правда? — звернувся він до Маргарити.
За п’ятнадцять хвилин вони зустрілися з іншим господарем. Теж вісімка, але тут відразу було зрозуміло, що це не варіант.
В оголошенні написали мало про машину. До того ж деяка інформація не збігалася.
— Якого року? — діловито запитав Женя, бачачи поїдений іржею кузов.
– 87-го! – невдоволено відповів мужик.
– А чого спочатку сказали, що 2002-го? Чи, на вашу думку, 15 років різниці – це ні про що? І за це корито ви стільки просите?
– На кожну машину знайдеться свій покупець! – ображено сказав продавець.
— Ага, шукайте далі!
Вони знову сіли в машину, але тепер злилися всі разом.
Хлопці на господаря вісімки за те, що довелося витрачати свій час і бензин на помилковий виїзд.
Маргарита ж злилася через те, в який сарай той мужик перетворив свою машину.
Обшарпані крісла. Калюжі в салоні. Жахливий запах. У неї навіть сісти було страшно.
Це явно була не та машинка, в яку можна покласти рожеві хутряні накидки і на кермо причепити чохол зі стразиками. Точно не та.
Наступні дві поїздки теж не увінчалися успіхом. Синя дев’ятка була вся вкрита іржею, а дно могло випасти при сильному ударі.
У бежевої вісімки тарахтів двигун. І пробіг був божевільним. Ніби вона і Крим, і Рим проїхала.
З кожним разом Маргарита засмучувалася все більше. На неї навіть дивитися було прикро. Хлопців це трохи дратувало.
— Марго, давай так! Ти налаштовуйся, що, можливо, сьогодні ми машину не купимо. Це не так швидко робиться.
Тим більше ми живемо в невеликому місті. Тут не так багато пропозицій! — спокійно сказав Женя.
— Та годі? Он, куди не глянь, тільки й бачу ці вісімки-дев’ятки на дорозі. Так і хочеться підійти до водіїв і запитати — раптом продадуть?
— Так, ти хочеш, щоб машина їздила чи під вікном у тебе стояла? Будеш виходити на балкон і милуватися нею? Або все-таки хочеш використовувати за призначенням? – обурився Арсеній.
– Ні, кататися хочу! – ображено сказала Марго.
– Тоді терпи. У нас ще мінімум п’ять адрес. Якщо не вийде цього разу, завтра в сусідньому місті подивимося.
— Ага, я і так ледве випросила у Єви, щоб вона Женьку зі мною сьогодні відпустила!
— У сенсі випросила? Я взагалі-то не її власність. І якщо що, це нормально в твоєму випадку вибирати машини за допомогою друзів. Всі так роблять. Чоловіки, до речі, теж.
Дівчина трохи заспокоїлася. Вони були такими переконливими. Залишалося тільки їм довіритися.
Через три години пошуків і огляду, вони нарешті знайшли машинку, яка була гідна їхньої уваги. Звичайна вісімка, малинова.
Кузов цілий, дно перероблено нещодавно. Двигун після капремонту, причому все налаштовано і збалансовано.
Звук той, що треба. Дим з вихлопної, як біла пара. До того ж інжекторна і 2003 року.
Салон, щоправда, трохи зношений, але не критично. Нові чохли на сидіння і килимки цілком могли все виправити.
До того ж чоловік віддавав комплект майже нової зимової гуми на додачу. Та й літня ще була з двотисячним пробігом.
— Точно не хочеш щось краще купити? Ланоса там чи щось схоже? — востаннє запитав Женька.
— Ні, я ж на сімці взагалі вчилася. Мені поки що на схожих гараритах простіше. На такій, як твоя, я б поки що не змогла. Занадто жвава кобилка для мене. А вісімка саме те, що треба для новачка.
— Гаразд, тоді цю можна брати! — підсумував Арсеній.
Маргарита радісно підстрибнула і навіть в долоні заплескала. Вона вже й не вірила, що вони знайдуть хоч щось варте своїх грошей.
Через деякий час вона вже їхала, сидячи за кермом своєї першої машини.
Арсеній зголосився поїхати з нею, щоб підказати, якщо буде тупити. Так би мовити, про всяк випадок.
Коли Женя і Марго прийшли додому, Єва вже повернулася. Подруга виглядала схвильованою.
Вона кілька разів дзвонила чоловікові, але він не брав трубку. Раз у раз скидав і не передзвонював. У голові у неї оселився цілий рій тривожних думок.
Правда, Женька відправив дружині пару повідомлень. Мовляв, машини вибираємо, відволікаєш. Передзвоню пізніше, кохана. І все тут. Їй цього здалося недостатньо.
Вдома вона вже була години дві. Стільки всього встигла передумати.
Вони виглядали такими задоволеними і щасливими. Це розлютило Єву ще більше.
— Теж мені подруга! Тобі палець дай понюхати, так ти пів руки відхопиш? Де ви були стільки часу? — сердилася Єва.
— Ти чого? Ми ж машинку мені купували! — образилася Марго, не такої зустрічі вона чекала.
— А чого так довго? — звернулася вона до чоловіка. — І що передзвонити не можна було?
— Ну, вибач! Ти ж знала, що я не на гуляння поїхав, а у справах. Ми машини перевіряємо, а ти дзвониш і дзвониш… Сама ж могла зрозуміти, що заважаєш!
— Я заважаю? Я взагалі-то твоя дружина! — обурилася Єва.
— Ну, ти ж мене позичила! — їдко зауважив її чоловік. — Значить, могла б і потерпіти!
Маргарита розуміла, що зараз вони ще чогось доброго посваряться через неї, тому вирішила втрутитися.
Якраз у цей момент увійшов Арсеній. Він бігав до магазину за пляшкою ігристого, щоб обмити покупку. Правда, тільки для себе і брата. Марго відмовилася.
Тільки зараз Єва помітила в руках у подруги пакет з її улюбленого суші-бару.
— Так ви що, втрьох їздили? — невпевнено запитала вона.
— Ну так, втрьох! — сказав Женька і знизав плечима.
— Тоді добре. Ходімо святкувати! — запропонувала Єва і пішла до вітальні накривати на стіл.
Коли всі наїлися і сіли дивитися телевізор, Маргарита і Єва пішли разом мити посуд. Марго досі була стурбована реакцією своєї подруги.
Тільки зараз вона зрозуміла, що весь цей час Єва переживала, що вона може відібрати у неї чоловіка.
— Єво, ти що, Женьку до мене ревнувала?
Єва скоса на неї подивилася, але відповіла не відразу.
— А якщо й так, то що?
— Знаєш, ти будеш не першою подругою, яка вийшла заміж і перестала зі мною спілкуватися.
Тому я вже, напевно, і не ображуся, якщо це станеться з нами. Та твій Женька мені як старший брат.
На очах у Маргарити виступили непрохані сльози. Насправді вона б дуже засмутилася. Єву вона любила як сестру, причому дуже давно. Вони дружили ще зі школи.
Звичайно ж, Марго не раз чула історії про чоловіків з кращими подругами своїх дружин, але вона була точно впевнена, що ця історія не про них з Євою.
Вона б з нею так ніколи не вчинила. Тільки не з нею. Та й взагалі з жодною заміжньою жінкою.
Маргарита прикусила губу, щоб не розплакатися. Єва продовжувала мити посуд, ніби нічого не сталося.
Коли вона повернулася, щоб взяти чергову тарілку на столі, то краєм ока помітила вираз обличчя подруги. Вона була така засмучена.
Єві навіть стало соромно за те, що цілих дві години уявляла собі всілякі дурниці про неї і свого чоловіка.
Ох, ці мамині застереження.
— Гаразд, вибач, я була не права! — сказала Єва, повернувшись. — Просто ти така красуня. Я б сама в тебе закохалася, якби була чоловіком.
— Ну, ти свій шанс прогавила! Ти ж пам’ятаєш, я тобі пропонувала одружитися, коли тебе в одинадцятому класі кинув Валік.
Обіцяла тобі бути вірною і турботливою дружиною. А ти відмовилася! — пожартувала Маргарита.
Насправді колись давно і справді була така розмова. Обидві дівчини тоді розлучилися зі своїми хлопцями.
Були ображені на них, тому Марго і придумала, що їм потрібно одружитися, щоб їх більше ніхто не ображав. Вони тоді від душі посміялися над власною дурістю.
— О так, треба буде розповісти цю історію Женьці! — весело сказала Єва.
— Краще не треба! А то ще фантазувати почне! — парирувала Марго.
— Ти права, краще не треба! То що, мир?
— Звичайно, мир! — сказала Маргарита і обійняла подругу.
— І що, коли я побачу твою кульгаву конячку? — нарешті запитала Єва, а Марго ніби тільки цього і чекала.
— Та хоч зараз! Ходімо я тебе прокачу! — весело сказала вона і застрибала на одному місці, ніби нетерпляча дитина, яка хоче в туалет.
— Ну, ходімо, моя запасна дружина! — знову пожартувала Єва, і вони розсміялися.
