— Їй же три роки, так? — напружено поцікавився Матвій, дивлячись на сплячу дитину.
— Так, нещодавно виповнилося, — Марина ласкаво погладила дівчинку по голові і сумно зітхнула. — У такому юному віці втратити батьків… Що може бути страшніше, я навіть собі уявити не можу.
— Ось тут я з тобою згоден, — чоловік поводився досить дивно.
Він начебто був згоден з рішенням дружини і не висловлювався особливо проти, але при цьому на нещасну дитину він дивився без особливого співчуття, навіть з нотками презирства.
– Ну, з іншого боку, в такому віці їй буде набагато легше пристосуватися до нових умов життя. Тим більше, що вона тебе дуже добре знає.
— Знає, – погодилася Марина. – Але хіба я можу замінити їй матір? Я всього лише тітка, яка відвідувала її раз на пару місяців. І Єві буде дуже важко!
Я на сто відсотків впевнена, що перші кілька днів, а то й тижнів, вона тільки й буде, що плакати і кликати маму. Адже не поясниш такій крихітці, що мами більше немає…
– Нічого, звикне, – тон Матвія був досить байдужим.
Він відразу попередив дружину, що не відчуває захоплення від необхідності усиновлення абсолютно чужої йому дитини. Але погодився не ставити палиці в колеса.
— Іншим варіантом для неї став би дитячий будинок, і їй там сподобалося б набагато менше, ніж у родині. Адже, як виявилося, вона більше нікому з родичів не потрібна.
— Не говори дурниць! — Марина розлютилася. Прямо зараз чоловік натякав, що всі її родичі байдужі й черстві люди. – Мама з великим задоволенням забрала б дівчинку до себе!
Ну ти ж розумієш, що з її захворюваннями і доходом в одну пенсію дитину їй ніхто не віддав би! Матвій, я не розумію, невже ти так проти мого рішення? Тоді чому мовчав раніше?
– Ну, не те, щоб я був проти. Просто для мене це чужа дитина, – чесно відповів чоловік. – Я не впевнений, що зможу полюбити її, як свою дочку, ось і все.
– А тебе ніхто і не змушує, – з полегшенням видихнула Марина. Вона вже встигла злякатися, що чоловік відступить. — Просто будь з нею ласкавий.
Малятко пережило дуже багато за такий короткий термін. Більшого від тебе ніхто не просить! Я не прошу тебе стати для неї батьком.
Можливо, через якийсь час ти сам до цього прийдеш, але змушувати тебе я не буду.
— Побачимо…
Матвій щиро намагався прийняти дитину. Він розумів, що малятко ні в чому не винне. Біляве блакитнооке янголятко викликало найсвітліші почуття.
Якби ця дівчинка була його рідною донькою, він був би від неї без тями і виконував усі її забаганки, навіть найменші.
Але, дивлячись на Єву, він бачив зовсім іншу людину. Її матір, Дашу…
…Даша була його першим і єдиним коханням. Матвій мало не збожеволів від бажання назвати цю дівчину своєю дружиною, але, на жаль… Вона його почуттів не поділяла.
Він був лише черговим залицяльником. Симпатичним, ввічливим, але при цьому абсолютно не перспективним.
Що у нього було за душею? Та нічого, загалом. У нього не було власної квартири, машини, хорошої роботи зі стабільним доходом.
У нього навіть не було батька-бізнесмена! Даша його як кандидата в чоловіки не розглядала взагалі. Про що і не посоромилася сказати прилюдно.
Матвій був злий. Ні, не так. Матвій був у люті! Даша його просто зганьбила!
Ну що заважало їй відмовити якось м’якше?
Та над ним потім всі знайомі сміялися, мовляв, дивись на кого замахнувся! На першу красуню інституту.
І ось саме тоді йому на шляху зустрілася Марина. Молодша сестра Даші.
Мила дівчина дивилася на нього закоханими очима і була готова заради нього на все.
І Матвій не збирався відмовлятися від такого подарунка долі!
Адже таким чином він завжди буде поруч з Дашею і все життя мститиме їй за відмову через улюблену сестричку…
…З тих пір минуло вже вісім років. Шлюб з Мариною виявився досить рівним, спокійним і благополучним.
Єдине, що затьмарювало їхнє життя, – це відсутність дітей.
На жаль, у дівчини були великі проблеми в цій частині, позначалася аварія, в яку Марина потрапила в підлітковому віці.
В принципі, Матвій дітей не особливо й хотів, насолоджуючись спокійним життям. Просто йому подобалося змушувати дружину відчувати себе неповноцінною.
Адже він прекрасно розумів, що скаржитися і плакатися вона побіжить до Даші!
А та почне переживати за сестру і обов’язково йому подзвонить, щоб висловити все своє обурення.
Ці розмови надзвичайно подобалися чоловікові. Адже Даша просила його бути поблажливішим до сестри.
Та вона практично благала перестати тиснути на дівчину з приводу дітей! І це було просто чудово. Даша його благає…
Самолюбство чоловіка кипіло від задоволення.
А потім ці дзвінки стали рідшими. Даша вийшла заміж і поїхала за багато кілометрів від рідного міста.
Там вона народила дитину, чарівну дівчинку на ім’я Єва, яка була просто копією матері. У майбутньому вона обіцяла вирости такою ж красунею.
І хоч Даша продовжувала турбуватися про сестру, своя сім’я стала для неї набагато важливішою.
Тож тепер нотації Матвію читала мати дівчат, а це йому не особливо подобалося, тому розмови про спадкоємців він вирішив відкласти до кращих часів.
А тут як сніг на голову новина! Даша з чоловіком загинули, а їхня дитина залишилася на світі зовсім одна!
Марина, ледь почувши цю страшну новину, твердо заявила чоловікові, що збирається удочерити дівчинку.
Напевно, вперше в житті вона висловила свою думку і навіть не стала слухати виправдання чоловіка.
— Вибач, але якщо ти не згоден з моїм рішенням, ми можемо розлучитися. Єва буде жити зі мною!
Дівчинкс не заслужило дитячого будинку, вона і так дуже багато пережила у своєму житті.
Матвій лише знизав плечима. Розлучатися він не збирався, його занадто влаштовувало їхнє сімейне життя, де він був господарем становища.
Всі його побажання негайно виконувалися, в будинку була чистота, їжа радувала своєю різноманітністю. А найголовніше – дружина була покірна і мила. Навіщо з такою розлучатися?
Ця нещасна дівчинка була єдиним капризом дружини, і то після його згоди забрати дитину, Марина знову стала ідеальною дружиною, яка проти слова чоловіка і кроку не ступить…
…— Давай залишимо Єву з твоєю матір’ю, а самі поїдемо, відпочинемо.
Матвію страшенно набридло бачити, що маленька дитина перетягує на себе всю увагу його дружини.
Так, дитина пережила страшну подію, але це ж не означає, що весь світ повинен крутитися навколо неї, чи не так?
— Не думаю, що це хороший варіант. Єва тільки-но перестала плакати ночами. Навіть кілька днів у чужому домі будуть для неї сильним стресом.
— Ну то нехай твоя мама поживе в нашій квартирі, — наполягав чоловік. — Мій друг запрошує нас на дачу.
Кілька днів у хорошій компанії, де немає дітей, де не порушуються ніякі серйозні теми. Поїхали, відпочинемо! Тільки ми з тобою.
— Не зараз. Можливо, через кілька місяців, — Марина була налаштована рішуче.
Відпочити вони ще встигнуть, зараз головне допомогти дитині.
– Ну як знаєш! – роздратовано вигукнув чоловік. – У такому випадку я поїду один.
Дівчина ображено стиснула губи, але кивнула на знак згоди.
Матвій має право відпочити. Він має право провести час з друзями. Та й вона обіцяла, що з появою малечі їхнє життя сильно не зміниться.
Додому чоловік повернувся ввечері в неділю. Він був задоволений, відпочив, навіть до маленької Єви поставився досить прихильно — приділив їй цілу годину свого дорогоцінного часу, прочитавши кілька казок.
Марина з боязкою надією дивилася на все це. Невже Матвій прийняв Єву? Он як добре вони разом виглядають!
Надії дівчини не виправдалися. Вже наступного ранку Матвій дивився на дівчинку як на порожнє місце.
Він став часто дратуватися і затримуватися на роботі.
Минав час. Чоловік з кожним днем ставав все холоднішим, подружжя почало часто сваритися. Доходило до того, що Марина збирала речі і тікала до матері на кілька днів.
— Боюся, що Єва стане причиною вашого розлучення, — хитала головою мати Марини. — Твоєму чоловікові явно не до вподоби наявність у вашому домі маленької дитини.
— Але ж він сам цього хотів! Протягом останніх п’яти років він постійно говорив про дітей! — дівчина була розгублена. — Так, я розумію, Єва не рідна, але все ж…
— Боюся, проблема в іншому. Єва схожа на матір. Той самий погляд, ті самі кучері… а Матвій Дашу за відмову так і не пробачив. Можливо, він просто на підсвідомому рівні відштовхує дівчинку.
— І що робити? Від Єви я не відмовлюся! — гаряче вигукнула Марина. — Вона не заслужила такої зради, вона тільки до мене звикла!
— Може, я все-таки заберу Єву до себе? — обережно вимовила Людмила. — А ти будеш приходити до нас у гості? Можливо, тоді Матвій заспокоїться? А то дивись, ти дійсно чоловіка втратиш!
– Ні! Єва залишиться зі мною, це навіть не обговорюється! – сказала, як відрізала Марина. – Ти ж знаєш, що я навряд чи коли-небудь зможу сама народити! До Євочки я щиро прив’язалася, і вважаю її своєю дочкою.
– Але Матвій…
— Матвій доросла людина, він сам вирішить, що для нього важливіше. Якщо він вирішить розлучитися — що ж, така наша доля.
У будь-якому випадку, мені прекрасно відомо, чому він вибрав саме мене! Тільки тому, що Даша йому відмовила!
Мене він ніколи не любив так сильно, як її… Швидше, він просто дозволяв мені себе любити.
Людмилі не було чим втішити дочку. Матвій і справді не відчував сильних почуттів до дружини, і це було видно всім.
Шлюб зберігався лише тому, що Марині вистачало тих крихт симпатії, що діставалися їй від чоловіка.
Що ж, можливо так буде навіть краще. Можливо, звільнившись від чоловіка, вона нарешті знайде собі людину, яка буде щиро любити її і маленьку Єву, яка так потребує душевного тепла…
…— Мені набридло! Ти весь час проводиш з Євою, ніби мене тут не існує!
Матвія вистачило всього на пів року. Тепер він перестав бути головною особою в їхній родині, а увага дружини змістилася на маленьку дівчинку.
Чоловіка це категорично не влаштовувало! Він хотів, щоб все крутилося навколо нього! А тут такий удар…
— Що тебе не влаштовує? — цілком спокійно поцікавилася Марина, наливаючи доньці какао.
— Все! Мене все не влаштовує! Нехай твоя мати забере цю дівчинку, сил моїх більше немає!
— Ну а чого ти хотів, коли просив у мене дитину? І це при тому, що Єва вже досить велика дівчинка і не вимагає моєї постійної уваги. А уяви, якби це було немовля.
— Мені взагалі діти не потрібні!
— Ну, я так і зрозуміла з твоєї поведінки за останні пів року. Але змінювати я нічого не збираюся. Якщо тобі щось не подобається… Що ж, ти можеш подати на розлучення.
— Та із задоволенням! — Матвій остаточно вийшов із себе.
Його звичне життя руйнувалося, і все через кого? Через маленьку дівчинку, через дитину Даші!
— Думаєш, я іншу не знайду? Та без проблем, варто тільки свиснути, натовп набіжить! А ось ти… Ти, з чужою дитиною на руках, кому ти будеш потрібна?
— Та вже знайдеться гідний чоловік, який не вважає маленьку дитину перешкодою, не переживай.
Марина зовсім не хвилювалася. Для себе вона все вже вирішила.
– А якщо і не знайдеться… Не біда. Я прекрасно проживу одна. Зате у мене буде дочка. Зараз саме вона центр мого життя.
Матвій з такою зневагою змиритися не зміг, а тому зібрав речі і пішов. Квартира належала Марині, на неї він претендувати не міг, а спільного майна у них не було.
***
Матвій так більше і не одружився. У нього були романи, але довго вони не тривали, дівчатам не подобалася його поведінка і вимога вважати себе центром всесвіту.
А ось у Марини з Євою все склалося якнайкраще. Дівчина вийшла заміж за прекрасного чоловіка.
У нього було двоє своїх чарівних малюків, хлопчиків. Єву він обожнював, називав принцесою і нещадно балував.
