Здавалося, Кирило все прорахував: фіктивне банкрутство, розлучення, таємні рахунки.
Але він забув, що Аня — не просто «скромна домогосподарка».
За борщами і дитячими пелюшками ховалася жінка, здатна перетворити його брехню на фінансовий крах.
Коли звалилися останні ілюзії, залишилося лише питання: що страшніше — втратити бізнес або дізнатися, що твоя дружина давно вела свою гру? …
… — Не бути тобі генеральним директором великої корпорації, точно кажу, — глузливо вимовив Кирило, дивлячись на дружину з видом досвідченого психолога, розчарованого в підопічному. — Ти нічогісінько не розумієш у бізнесі.
— Звідки мені розуміти, — відповідала Аня, навіть не обертаючись від плити, де вона помішувала борщ — улюблену страву чоловіка. — Я ж не надлюдина з планети Крутих Бізнесменів. Так, скромна мати-домогосподарка, на якій лише будинок, дитина і твої шкарпетки, розкидані по всій квартирі.
Ця розмова, що стала звичною за останні роки, лунала в їхній кухні так часто, що навіть однорічна Машенька, яка сиділа в дитячому стільчику, на автоматі морщила носик, коли тато починав чергову лекцію про те, як складно керувати власною фірмою. Особливо, коли дружина абсолютно не підтримує.
Кирило, спадковий підприємець (за його словами), а в реальності — просто щасливчик, який виграв тендер на поставку будівельних матеріалів для головного управління в період, коли всі його конкуренти прогоріли, обожнював підкреслювати свою винятковість.
Часом Ані здавалося, що він носить невидиму корону з написом «Я — бізнес-геній» і чекає від усіх відповідних уклонів.
— Ось дивись, — продовжив Кирило, закидаючи ноги на сусідній стілець, навіть не запитавши, чи не потрібна допомога. — Якщо раптом компанія почне банкрутувати, потрібно діяти швидко і рішуче. Відсікати все зайве, мінімізувати ризики, зберігати активи… Ти б розгубилася.
Аня мовчки помішувала борщ, думаючи, що хоч до її кулінарної майстерності чоловік ніколи не висував претензій.
А ось до фінансової хватки — постійно, хоча саме її квартира, що дісталася у спадок від бабусі, стала їхнім сімейним гніздом.
І саме її зарплата викладача фортепіано була єдиним стабільним доходом, коли Кирило «запускав бізнес».
— Добре, що у тебе ніколи не буде таких проблем, — вона подала йому тарілку з паруючим борщем. — Ти ж геній підприємництва.
Він навіть не помітив іронії — просто задоволено хмикнув і взявся за ложку.
Розмова про банкрутство виявилася пророчою…
Через тиждень Кирило повернувся додому блідий як полотно, з червоними очима і запахом дешевого напою.
Він кинув портфель у кут передпокою і впав у крісло, навіть не знявши черевиків.
— Ми розорені, — оголосив він драматичним голосом, гідним номінації на «Оскар». — Повністю і безповоротно.
Аня, яка заколисувала Машеньку, завмерла.
— Що сталося?
— Все сталося! — він ударив кулаком по підлокітнику. — Великий клієнт відмовився від контракту, податкова нарахувала якісь божевільні штрафи, банк вимагає достроково погасити кредит… Ми в повному прольоті, розумієш?
Вона розуміла. І перш за все розуміла, що Кирило, незважаючи на всі свої розмови про «відсікання зайвого», зараз впав у паніку.
— Заспокойся, — Аня поклала дитину в ліжечко і підійшла до чоловіка. — Давай розберемося. Які саме борги у компанії?
— Мільйони! — він змахнув руками. — На нас подали до суду постачальники, працівникам немає чим платити зарплату, податкова погрожує арештом рахунків… Аня, нам кінець.
Вона уважно подивилася на чоловіка. За п’ять років спільного життя вона навчилася розрізняти його настрої.
Коли він дійсно переживав, його ліве око ледь помітно сіпалося. Зараз око було спокійним.
— І що ти пропонуєш? — запитала вона обережно.
— Єдиний вихід — повна ліквідація зобов’язань. — Кирило несподівано заспокоївся і став говорити діловим тоном. — Доведеться продати все майно, яке у нас є. Квартиру в першу чергу.
— Цю квартиру? — уточнила Аня. — Мою? Квартиру, яка дісталась мені від бабусі і яка взагалі ніякого відношення до твого бізнесу не має?
— Не твою, а нашу, — виправив він роздратовано. — Якщо ми не продамо її зараз добровільно, то потім прийдуть пристави і виставлять нас на вулицю. Ти цього хочеш?
Аня присіла на підлокітник сусіднього крісла.
— А що з грошима від продажу? Їх всі заберуть кредитори?
Кирило прикусив губу, його погляд метнувся вбік.
— Не зовсім… — він запнувся. — Є один варіант. Якщо ми оформимо розлучення до початку судових процесів, то частина майна залишиться тобі як така, що не має відношення до бізнесу. Це стандартна юридична практика.
— Розлучення? — Аня підняла брови. — Ти пропонуєш розлучитися, щоб врятувати гроші?
— Це фіктивне розлучення, дурненька, — він посміхнувся і взяв її за руку. — Просто юридична процедура. Ми продаємо квартиру, частину грошей віддаємо кредиторам, а частину ховаємо на твій рахунок. Потім, коли все вщухне, знову одружимося.
Аня дивилася на його руку, що стискала її пальці. Занадто міцно, занадто впевнено для людини, чий бізнес нібито руйнується.
— Добре, — сказала вона нарешті. — Завтра поговоримо з юристом. Я хочу зрозуміти всі деталі.
— Які ще деталі? — він нахмурився. — Немає часу на юристів. Потрібно діяти швидко.
— Я не буду діяти швидко, коли мова йде про дах над головою нашої дочки, — відрізала Аня, вивільняючи руку. — Або ми все робимо законно і з консультацією фахівця, або ніяк.
Кирило скривився, але сперечатися не став. Він знав, що в деяких питаннях його тиха, слухняна дружина ставала впертішою за віслюка.
Юрист, немолода жінка, уважно вислухала історію Кирила про розорення компанії.
— Дивно, — сказала вона, переглядаючи виписки, які приніс Кирило. — За документами у вас цілком стабільне становище. Борги є, але вони не критичні для бізнесу вашого масштабу.
— Це застарілі дані, — перебив Кирило. — Зараз все набагато гірше. Ви краще розкажіть про процедуру розлучення.
Юрист перевела погляд на Аню.
— Ви впевнені, що хочете розлучатися? Особливо з маленькою дитиною?
— Ні, — чесно відповіла вона. — Але якщо це єдиний спосіб захистити дочку від наслідків банкрутства…
— Захистити можна різними способами, — юрист постукала ручкою по столу. — Наприклад, ваша квартира, як дошлюбне майно, не підлягає стягненню за боргами чоловіка. Якщо, звичайно, ви не виступали поручителем за кредитами.
Аня похитала головою:
— Ні, я нічого такого не підписувала.
— Тоді навіщо продавати квартиру? — юрист запитально подивилася на Кирила.
— Тому що за законом кредитори можуть претендувати на половину спільного майна подружжя, — швидко відповів він. — А розлучення дозволить захистити хоча б частину.
— Правильно, але це тільки для майна, нажитого в шлюбі. Дошлюбне майно захищене і так. — Юрист повернулася до Ані. — Якщо квартира ваша, отримана до шлюбу, то вона повністю ваша. Її не заберуть.
Кирило занепокоївся на стільці.
— Це теоретично. А практично наші суди роблять що хочуть. Краще перестрахуватися.
Юрист потерла підборіддя:
— Вирішувати вам. Але я не бачу підстав для термінового продажу квартири.
Коли вони вийшли з офісу, Кирило був похмуріший за хмару.
— Ця дурепа нічого не розуміє в реальному бізнесі, — процідив він. — Послухай, давай просто зробимо, як я кажу. Я все продумав.
Аня не відповіла. У її голові крутилося занадто багато питань.
Якщо квартира захищена законом, навіщо її продавати? Якщо компанія не в критичному стані, звідки така паніка?
І чому Кирило так наполягає на якнайшвидшому розлученні?
— Мені потрібно подумати, — сказала вона нарешті. — І поговорити з мамою.
— При чому тут твоя мати? — вибухнув Кирило. — Це наші сімейні справи!
— Вона фінансист з тридцятирічним стажем, — нагадала Аня. — І вона любить тебе як сина. Може, вона щось підкаже.
Це була брехня. Її мати, Олена Вікторівна, терпіти не могла Кирила, вважаючи його надутим індиком без реальних здібностей.
Але Аня знала, що чоловів намагатиметься не переходити їй дорогу.
— Гаразд, — неохоче погодився він. — Тільки не затягуй. Час працює проти нас.
Олена Вікторівна, вислухавши дочку, навіть не стала приховувати свого скептицизму.
— Банкрутство? — пирхнула вона. — А ти бачила якісь документи, що підтверджують це? Повідомлення від податкової? Судові позови? Або тільки його драматичні розповіді?
Аня замислилася. Дійсно, ніяких доказів краху компанії вона не бачила. Тільки слова Кирила.
— І навіщо продавати твою квартиру, якщо вона за законом не підлягає стягненню? — продовжувала мати. — Навіть якщо його бізнес дійсно розоряється, твоя нерухомість залишиться твоєю.
— Кирило каже, що на практиці суди можуть прийняти інше рішення…
— Нісенітниця повна! — відрізала Олена Вікторівна. — Я багато років працюю з банкрутствами. Дошлюбне майно — це святе. Жоден суд не чіпатиме твою квартиру.
Вона помовчала, потім додала м’якше:
— Аню, подумай сама: якщо людина дійсно піклується про сім’ю, чи буде вона наполягати на продажу єдиного житла, де живе її дружина та маленька дитина?
Аня згадала, як Кирило нервував в офісі юриста. Як наполягав на якнайшвидшому розлученні. Як уникав конкретних відповідей.
— Що ти пропонуєш? — тихо запитала вона.
— Перевірити його, — просто відповіла мати. — Скажи, що згодна на розлучення, але продавати квартиру будеш сама. І гроші залишаться на твоєму рахунку до повного з’ясування ситуації.
— А якщо він не погодиться?
— Тоді ти отримаєш відповідь на всі свої питання, — Олена Вікторівна погладила дочку по волоссю. — І пам’ятай: у будь-який час ти можеш повернутися з Машенькою до мене. Моя квартира достатньо велика для всіх нас.
— Я згодна на розлучення, — оголосила Аня ввечері, коли Кирило повернувся додому. — Але у мене є умови.
Він застиг:
— Які завгодно, рідненька! Я знав, що ти зрозумієш!
— Квартиру продаватиму я сама, — вона говорила твердо, дивлячись йому прямо в очі. — Через агентство, яке порадить мама. І гроші лежатимуть на моєму рахунку до офіційного розлучення, а після вирішимо, коли перекажу їх тобі.
Кирило помітно напружився, його самовпевнена посмішка згасла.
— Але нам потрібно діяти швидко. Якщо ми будемо чекати твоїх повільних агентств…
— Або так, або ніяк, — відрізала Аня. — Це моя квартира, і я не дозволю поспішати з її продажем.
Того вечора Кирило був надзвичайно турботливим — сам вклав Машеньку, помив посуд і навіть запропонував разом подивитися фільм.
Аня погодилася, але думками була далеко. Вона вже почала підозрювати, що історія з банкрутством — не зовсім те, що розказує Кирило.
Підозри переросли в упевненість через тиждень.
Машенька захворіла, і Аня вирішила пошукати градусник в письмовому столі чоловіка.
Замість градусника вона виявила банківські виписки — кілька переказів на досить великі суми з позначкою «Мамі».
«Навіщо він таємно переказує гроші свекрусі, якщо компанія на межі краху?»
Наступного дня Аня, скориставшись моментом, коли Кирило був у душі, перевірила його телефон.
Листування з матір’ю підтвердило її побоювання: ніякого банкрутства не було. Компанія працювала стабільно, а Кирило методично переказував гроші на рахунок матері — «на збереження», як він писав.
«Ось звідки ця історія з фіктивним розлученням і продажем квартири», — подумала Аня. Кирило явно готував шлях до відступу, забезпечуючи собі «запасний аеродром».
Їй знадобилося все самовладання, щоб продовжувати грати роль слухняної дружини.
У душі розпалювався гнів — не тільки через зраду, але і через те, як легко Кирило вирішив позбавити даху над головою власної доньки.
Через місяць після «заяви про банкрутство» свекруха несподівано з’явилася в їхній квартирі з претензіями.
— Кирюша більше мені не допомагає, — заявила Ніна Петрівна, не знімаючи пальто в передпокої. — І я знаю, через кого.
Аня, яка заколисувала Машеньку, здивовано підняла брови:
— Про що ви?
— Не прикидайся! — пирхнула свекруха. — Якби ти допомагала синові в бізнесі, а не сиділа вдома з дитиною, його компанія не розвалилася б!
Аня ледь стримала сміх:
— Ніно Петрівно, ви серйозно? Кирило сам наполягав, щоб я залишила роботу і займалася тільки домом і дитиною.
— Усі так кажуть! Але нормальна дружина повинна розуміти, що чоловік потребує допомоги. Натомість ти дозволила його бізнесу прогоріти! А тепер він навіть матері не може допомогти!
Аня обережно поклала Машеньку в ліжечко і випросталася:
— Давайте підемо на кухню, не будемо дитину будити.
Коли вони сіли за стіл, Аня запитала прямо:
— Ніно Петрівно, ви в курсі, що ніякого банкрутства немає? Фірма Кирила працює як зазвичай.
Свекруха моргнула, явно збита з пантелику:
— Що за дурниці? Кирило сказав…
— Кирило багато чого говорить, — м’яко перебила Аня. — Але документи говорять інше. І регулярні перекази вам від сина теж говорять інше.
Свекруха почервоніла і втупилася в чашку. Було очевидно, що вона проговорилася.
— Я не розумію, про що ти, — пробурмотіла вона. — Кирило допомагає мені, як будь-який хороший син. Це не означає, що у нього немає проблем.
— Ніна Петрівна, — Аня нахилилася вперед, — Кирило планує розлучитися зі мною, продати мою квартиру і зникнути з грошима. Ви в цьому берете участь?
— Який жах! Як ти можеш так говорити про мого сина? — вона явно була здивована таким питанням.
Але в її очах промайнуло щось, що нагадувало провину. Вона знала. Можливо, не всі деталі, але загальний план — точно.
Рішення прийшло несподівано просто. Аня погодилася на прискорену процедуру розлучення, якої так прагнув Кирило.
Він навіть не став вимагати поділу майна, побоюючись, що справа затягнеться.
— Я продам квартиру відразу після розлучення, — пообіцяла вона. — І машину теж.
Машина — дорогий весільний подарунок від її батька — коштувала майже як однокімнатна квартира. Кирило не міг стримати задоволеної посмішки.
Розлучення оформили швидко, майже без скандалів. Чоловік здавався надзвичайно поступливим і навіть погодився на чималі аліменти, які, втім, і не збирався платити після запланованого зникнення.
Через тиждень після отримання свідоцтва про розлучення Аня запросила колишню свекруху на чай. І Кирила теж.
— Я хочу обговорити продаж квартири і розподіл грошей, — пояснила вона. — Вам же теж цікаво, Ніно Петрівно?
Свекруха погодилася приїхати, хоча і виглядала настороженою.
Аня знала, що Кирило не встоїть — він звик вважати її слабкою і слухняною, нездатною на серйозні кроки без його керівництва.
Коли всі троє зібралися за столом, Аня дістала папку з документами:
— Я підготувала всі папери для продажу. Але перед цим хочу дещо прояснити.
Вона виклала на стіл роздруківки повідомлень, банківські виписки та фотографії.
— Кирило, я знаю, що ніякого банкрутства немає. Я знаю, що ти переказував гроші на рахунок матері. І я знаю про Софію, з якою ти плануєш поїхати звідси.
На останніх словах Ніна Петрівна здригнулася:
— Яку ще Софію?
— Мою помічницю, мамо, — втомлено відмахнувся Кирило. — Аня збожеволіла від ревнощів.
— Помічницю, з якою ти знімаєш квартиру. — Аня виклала ще кілька фотографій. — З якою вибираєш меблі для нового будинку.
Ніна Петрівна зблідла:
— Кирюша, це правда?
— Брехня! — він підхопився. — Аня, що за цирк ти влаштувала?
— Не цирк, а правда, — спокійно відповіла вона. — Ти хотів розлучення — ти його отримав. Ти хотів моєї квартири — але її ти не отримаєш. Я нікуди не збираюся переїжджати з Машенькою.
— А як же наші домовленості? — прошипів Кирило.
— Які домовленості, синку? — втрутилася Ніна Петрівна. — Ти обіцяв продати квартиру своєї дружини?
Кирило запнувся, розуміючи, що загнав себе в кут.
— Це був тимчасовий захід, мамо. Щоб захистити активи від кредиторів…
— Яких кредиторів? — свекруха підвищила голос. — Ти ж казав, що компанія працює нормально, просто ти хотів убезпечити капітал! А тепер з’ясовується зовсім інше.
Аня мовчки спостерігала, як руйнується картковий будиночок, збудований Кирилом. Все пішло навіть краще, ніж вона розраховувала.
За наступні два тижні життя Кирила остаточно розвалилося. Свекруха, яка обожнювала онуку, вигнала його зі своєї квартири, де він тимчасово оселився після розлучення.
— Не хочу бачити людину, яка готова позбавити даху над головою власну дитину, — заявила вона, не впускаючи його на поріг. — І гроші я тобі поверну до копійки. Соромно, що мій син виявився таким…
Слово, яким вона закінчила фразу, Аня не стала повторювати навіть подумки.
А потім на підприємстві Кирила почалася справжня криза — один за одним зірвалися великі контракти, кращі співробітники почали звільнятися.
Аня не стала грати в благородство. Після розлучення вона домоглася через суд поділу бізнес-активів чоловіка, довівши його спробу приховати майно перед розлученням.
Отриману частку відразу продала основним конкурентам Кирила — тим самим, які тепер витісняли його з ринку.
Софія, втілення «справжньої жінки, здатної підтримати», зникла з життя Кирила, коли його банківський рахунок спорожнів.
У орендованій квартирі вона залишила записку: «Невдахам не щастить навіть у коханні».
Через півроку Ніна Петрівна стояла на порозі квартири колишньої невістки з пакетом продуктів та іграшкою для онуки.
— Можна увійти? — запитала вона невпевнено.
Аня мовчки відступила, пропускаючи її. Вони не спілкувалися кілька місяців після того, як Кирило остаточно розорився.
— Я знаю, ти маєш право мене ненавидіти, — почала свекруха. — Те, що зробив Кирило… що ми обоє зробили…
— Він ваш син, — знизала плечима Аня. — Ви хотіли йому допомогти.
— Я не знала всієї правди, — похитала головою Ніна Петрівна. — Не знала про коханку, про плани відібрати у вас квартиру. Кирило говорив, що просто хоче убезпечити гроші від податкової.
Аня поставила чайник:
— Ви не повинні виправдовуватися.
— Повинна, — твердо сказала свекруха. — Тому що я неправильно виховала сина. Я завжди потурала його егоїзму, його відчуттю, що йому все винні. І ось результат — він втратив все, що мав.
Вони помовчали. З дитячої доносилося сопіння сплячої Машеньки.
— Знаєш, — продовжила свекруха, — коли дізналася, що син готовий позбавити даху над головою власну дочку, я зрозуміла, що не можу його пробачити. Зрада сім’ї — це межа, яку не можна перетинати.
Вона ніяково простягнула Ані невелику коробочку:
— Це сережки, бабусині. Хочу, щоб вони дісталися Маші. Щоб хоч щось… хоч якась частина нашої родини залишилася з нею.
Аня обережно взяла коробочку. Всередині дійсно лежали старовинні срібні сережки з гранатами — вона бачила їх на фотографіях прабабусі Кирила.
— Дякую, — тихо сказала вона. — Машенька буде рада вас бачити. Вона сумує.
— Правда? — в очах Ніни Петрівни блиснули сльози. — Можна мене… можна відвідувати її іноді?
— Звичайно, — кивнула Аня. — Зрештою, вона ваша онука.
Колишня свекруха вдячно кивнула, розуміючи, що отримала більше, ніж заслуговувала — другий шанс бути частиною життя онуки.
