– Забирайте! – заплакана невістка сунула ошелешеній Наталії Миколаївні онука. – Ви ж його так хотіли, ось і виховайте, а мене залиште в спокої!
Ненавиджу! Ненавиджу всю вашу брехливу сімейку!…
… З сином Наталя Миколаївна намучилася. Андрій, що називається, спочатку був важким підлітком, а потім уже проблемним молодим чоловіком.
У нього не ладилося ні з навчанням, ні з роботою, а Наталя Миколаївна спочатку вмовляла сина:
– Андрійку, потрібно вступати до інституту. Ти ж прекрасно знаєш, сьогодні без вищої освіти в житті нічого не можна досягти, ми з батьком відкладали гроші на твоє навчання, тому вибирай навчальні заклади і подавай документи.
– Ні, мамо, не хочу, — відмахувався Андрій, — працювати на чужого дядька за копійки я не буду, ось власний бізнес — це інша справа!
– Андрію, — терпляче продовжувала Наталя Миколаївна, — щоб розкрутити власний бізнес, потрібні знання, а отримати їх ти можеш тільки в інституті або університеті, це два взаємопов’язані фактори.
Розумієш, без належного багажу ти швидко прогориш, адже потрібно знати всі тонкощі.
Ти спочатку вчишся, а потім ми вже будемо думати і про, як ти кажеш, бізнес.
Умовити сина Наталії Миколаївні не вдалося.
Андрій пішов вчитися з-під палки, коли батько втомився кожен божий день споглядати нащадка, що валявся на ліжку без діла.
– Ми, значить, не хочемо вчитися? – запитав у сина Аркадій Анатолійович, – Добре, підемо іншим шляхом – ти, синочку, підеш в армію. Ось там з тебе точно всю цю дурню виб’ють!
– Нікуди я не піду, – як завжди, відмахнувся Андрій, – що хорошого, тату, в твоїй цій армії? Абсолютно нічого, безпорядок один…
– Ще як підеш, – посміхнувся Аркадій Анатолійович, – ти не забувай, що мій рідний брат все своє свідоме життя віддав службі Батьківщині, у нього є зв’язки. І відправлю я тебе в таке місце, де сидіти ти точно не будеш. Скільки там років служити? Треба Борьці зателефонувати і дізнатися.
Андрію з двох зол довелося вибирати менше, тому під тиском батьків він все ж вступив до інституту.
Сина Наталія Миколаївна тягнула всі 5 років. Тільки завдяки матері Андрій вищий навчальний заклад і закінчив.
Батько потурбувався і допоміг з працевлаштуванням, вчорашнього студента взяли помічником помічника адвоката, бо Андрій навчався на юридичному.
Наталії Миколаївні дуже хотілося, щоб її єдиний син у цьому житті зайняв своє місце під сонцем, зупинився, викинув з голови гулянки, став серйознішим, навчився заробляти.
Окремим пунктом для Наталії Миколаївни була сім’я, дуже вже жінці хотілося няньчити онуків.
Дівчата в Андрія були, але вони всі поголовно Наталію Миколаївну не влаштовували.
– Андрій, – суворо виговорювала жінка, – синку, я тебе сьогодні бачила з якоюсь розмальованою дівчиною! Хто це? Тільки не кажи, що ви зустрічаєтеся, я цього не переживу!
– Мамо, не треба лізти в моє життя, – злився Андрій, – яка тобі різниця, з ким я зустрічаюся? Мені 25 років. Я в змозі і сам вирішувати, з ким мені краще бути.
– Синку, але вона тобі не підходить! Що у неї на голові? Що це за стрижка – на потилиці зовсім волосся немає! Ні, вона його збрила?
Синочку, не треба тобі з нею зближуватися, вона не вселяє жодної довіри. Давай, я краще познайомлю тебе з дочкою своєї колеги. Вірочка – прекрасна дівчинка, розумниця, красуня, з вищою освітою.
Все, вирішено! Завтра запрошу її до нас в гості, не запізнюйся, будь ласка, з роботи.
Андрій не збирався йти на жодні оглядини. На вечір наступного дня у молодого чоловіка були свої плани.
Катя, та сама аморальна дівчина, яка не сподобалася матері, запропонувала Андрію сходити на рок-концерт.
– Всі наші там будуть. Що, зганяємо?
– Звичайно, зганяємо, – підморгнув Катерині Андрій, якраз у мене сьогодні ввечері така нудна компанія вдома збирається, не хотілося б там бути.
Андрій заглянув додому на хвилинку, щоб переодягнутися і… на концерт не потрапив.
Наталія Миколаївна грудьми загородила синові вихід з квартири:
— Нікуди я тебе не відпущу! Ти навіщо мене, Андрію, ганьбиш? Вірочку я вже в гості запросила, вона з хвилини на хвилину разом зі своєю мамою прийде.
Зрештою, пора б вже думати і про майбутнє! А ми з батьком не вічні, хочемо встигнути побачити онуків.
Давай, розвертайся і марш у свою кімнату!
Андрійку, зніми з себе цей балахон, пристойні молоді люди в такому вигляді не ходять.
Наталії Миколаївні довелося докласти багато зусиль, щоб звести сина і дочку своєї знайомої.
Андрій спочатку навідріз відмовлявся водити Віру на побачення.
Матері пояснював це так:
– Вона мені не подобається, мамо. Навіщо ти мені постійно її нав’язуєш, ми різні. Невже ти не розумієш, вона любить театр, а я – мотоцикли, вона від напоїв носа воротить, а я їх люблю, мамо.
– Ти на ній одружишся, – вимагала Наталія Миколаївна, – інакше про власний бізнес забудь! Батько готовий дати тобі гроші на його розвиток тільки тоді, коли ти станеш сімейною серйозною людиною.
Вірі я довіряю, вона зробить з тебе людину. Досить скакати по гаражах в компанії якихось хуліганів, ти доросла людина!
Андрію дійсно дуже хотілося отримати незалежність, власна справа була межею мрій молодого чоловіка.
І заради свого майбутнього Андрію довелося погодитися на умови батьків.
На Вірі він одружився, тільки шлюб ні йому, ні їй щастя так і не приніс…
Віра в Андрія була давно закохана, ще зі школи.
Її мати з Наталією Миколаївною працювала, 15 років жінки дружили, тому Віра і Андрій були знайомі з юності.
Наталія Миколаївна для сина і невістки постаралася. Андрію відразу ж після весілля віддали однокімнатну квартиру, яка раніше здавалася батьками.
– Коли народиться онук або онука, я цю квартиру тобі відпишу, – обіцяла синові Наталія Миколаївна.
– Мамо, ми як домовлялися? Ти обіцяла дати мені гроші на розвиток бізнесу, я виконав твої умови.
– Звичайно, синочку, все буде обов’язково! Ти поки як слід все продумай. Визначся з напрямком, ми з татом готові тобі допомогти.
Андрій вирішив відкрити кав’ярню.
До справи підійшов відповідально – сам шукав приміщення, наймав робітників, повністю контролював ремонт, підбирав персонал, придумував, як можна заманити народ.
Миколаївна нарешті видихнула – син влаштований, одружений і, нарешті, щасливий.
Але…
Коханка у Андрія з’явилася практично відразу після весілля.
Між ним і однією з офіціанток спалахнули почуття.
Суперниця прекрасно знала, що її обранець одружений, але докорів сумління з цього приводу не відчувала.
Юля справедливо вважала, що боротися за своє щастя потрібно всіма способами, не обов’язково чесними.
Хіба погано, якщо вона забере Андрія з сім’ї, вийде за нього заміж і заживе, ні в чому собі не відмовляючи, з чоловіком-
бізнесменом?
Коли Віра була при надії, Андрій віддалився від неї, придумавши слушний привід:
– Віра, ти носиш мою дитину, тобі треба берегти себе! Я, напевно, поки що буду спати на дивані, ну, щоб зайвий раз тебе не турбувати.
Віра відчувала відстороненість чоловіка і шукала причину в собі.
Поскаржитися матері або свекрусі на чоловіка жінка не могла – їй було соромно.
Андрій тим часом все частіше став затримуватися на роботі, міг не прийти ночувати без попередження…
Пологи були складними – Віра ледве впоралася. Малюк був копією батька.
Але Андрій чомусь любові чи інших емоцій до єдиного спадкоємця не демонстрував.
Брав його на руки і сидів з ним, якщо Віра його про це просила, але ініціативи сам ніколи не виявляв.
У Віри часто виникало стійке відчуття, що вона і дитина Андрію не потрібні зовсім.
Вона не підозрювала про справжній плин подій.
І думки не припускала, що Андрій зробив їй пропозицію на вимогу матері.
«Залиш його вже в спокої!» – прочитала Віра повідомлення, яке кілька хвилин тому прийшло їй в месенджер, – «Невже ти зовсім не розумієш, що він з тобою нещасливий?
Андрій кохає мене, ти його дитиною до себе прив’язала, не займай чуже місце, йди по-доброму!
Все одно я заберу твого чоловіка з родини, і нічого ти з цим не зробиш».
Віра проплакала кілька годин.
Андрія вдома не було, вона багато разів намагалася до нього додзвонитися, але чоловік чомусь не брав трубку і не передзвонював.
Рішення прийшло якось спонтанно – Віра схопила дитину, викликала таксі і поїхала до свекрухи.
– Я більше не хочу вас бачити! – кричала дівчина в істериці. – Ви мені життя зламали!
Ваш син фактично живе з іншою жінкою, після народження дитини він ночував вдома разів десять. Хочете почитати, що мені пише його коханка?
Наталя Миколаївна однією рукою тримала онука, а другою телефон невістки, водячи очима по тексту, жінка спробувала заспокоїти Віру:
– Донечко, звідки ти взагалі знаєш, що це коханка? Може, це якийсь невдалий жарт…
Ну, хто знає, може, у Андрія є недоброзичливі знайомі, тут ні фотографії, ні імені, нічого немає – повідомлення міг написати хто завгодно.
– Я відчуваю, що це правда, відчуваю! Забирайте дитину, я її виховувати не буду, син мені чоловіка-зрадника нагадує.
Я завтра ж подам на розлучення і на поділ майна, я змушу вашого синочка розщедритися.
На коханку у нього, значить, гроші є, а на мене, на дружину – ні.
Половину бізнесу віддасть, я без штанів вашого Андрія залишу, все життя мене пам’ятатимете!
Віра втекла.
Наталя Миколаївна відразу ж кинулася дзвонити синові. Андрій приїхав пізно, через дві години після розмови з матір’ю.
– Набридла мені твоя Вірка, – сказав він матері, – ні краси, ні фігури, амбіцій більше ніж у фотомоделі якоїсь! На розлучення згоден, я її не люблю.
А дитина…
Якщо хочеш, собі її залиш, у мене все одно не буде ні можливості, ні часу, ні бажання її виховувати.
Ти ж хотіла онуків – ось твій онук, будь ласка!
Віра одумалася і наступного дня сина забрала, та на розлучення подала, як і обіцяла.
Андрій з усім, крім поділу кав’ярні, був згоден.
Наталія Миколаївна найбільше переживає, що невістка не дозволить їй бачитися з онуком.
Віра зі свекрухою спілкуватися надалі не бажала.
А Наталія Миколаївна в тому, що сталося, своєї провини не бачить, адже вона хотіла, як краще…
