Ресторан був дорогим, кухарі були чудовими. Слава про нього була давня, тому там завжди була черга. І місця замовляли заздалегідь, за тиждень.
Зарплата у неї була невелика. Вона «стояла на салатах». Так кажуть про тих, кому довіряють поки що тільки одне — робити салати.
Тому вона підробляла ще й на прибиранні. Після роботи, коли всі йшли, вона залишалася і виносила сміття та недоїдки, підмітала і мила підлоги. Доплачували небагато, та в сумі виходило непогано.
Ось так вона і познайомилася з компанією котів і собак, які весь день терпляче чекали, коли вона з’явиться вночі з недоїдками.
Годувати їх категорично заборонялося. Керівництво пояснювало це тим, що таким чином розводяться щури і миші.
Але спробуй пояснити це голодним очам, які дивляться на тебе з благанням і надією…
Ось вона і робила так, щоб не образити котів і собак і не попастися, а саме — відкладала їм їжу окремо і сиділа чекала, поки вони поїдять.
Потім прибирала залишки у великі зелені баки з кришками.
Тут вона і побачила її — велику брудну вівчарку. Вона не розбиралася в породах, тому могла і помилитися. Але це мало хвилювало, зацікавило її інше.
Собака вибирала шматки, але ніколи нічого не їла. Вона збирала їх, брала зубами і тікала кудись…
Через кілька тижнів цікавість взяла верх, і вона вирішила простежити за собакою, тим більше, що часу було більш ніж достатньо.
Поки інші коти і собаки, переругуючись, їли, вона пішла за вівчаркою, яка попрямувала у віддалений кут парку…
Парк знаходився зовсім поруч з рестораном. Там була центральна алея, завжди щедро освітлена в нічний час.
Під ліхтарями були розставлені лавки і навіть подекуди невеликі столики з металевими сидіннями.
Ось біля одного такого столика і зупинилася собака.
За столом сидів чоловік, явно бездомний. Розпатлана шевелюра і борода, стара подерта куртка — все це добре було видно під світлом ліхтарів.
Вівчарка встала на задні лапи і поклала на стіл свою здобич.
— Риба моя, — сказав зраділий бездомний. — Риба моя, що я робив би без тебе? Ти моя годувальниця!
Бездомний обійняв собаку і поцілував її в ніс. Риба облизала обличчя людини і радісно заскиглила.
— Сідай навпроти, Риба, — продовжив чоловік. — Перекусимо.
Собака залізла на протилежне сидіння, і чоловік почав ділити принесене нею частування. Поївши, вони пішли далі.
Жінка була абсолютно не в силах відмовитися від того, щоб піти за ними. Парк був порожній. І їй доводилося ховатися за деревами, що росли вздовж центральної алеї.
Зайшовши в найдальший кут парку, чоловік з собакою зупинилися. Тут були зарості кущів.
— У нас з тобою час до п’ятої ранку, — сказав бездомний Рибі. — Потім прийдуть прибиральники і бігуни, і нам треба прибратися до їхнього приходу.
Він витягнув з кущів кілька картонних коробок. Поклавши їх на землю, дістав звідти старий, порваний спальний мішок і два пледи.
Сам він ліг у спальний мішок, розташувавши його на коробках. Тут же він розстелив один з пледів, на який Риба і вляглася. Другим він вкрив свою годувальницю.
Вони вляглися обличчям до обличчя, і Риба почала облизувати обличчя своєї людини. Жінці навіть здалося, що вона співає йому якусь свою собачу колискову — вона тихо, ласкаво скиглила.
І це нагадало жінці її дитинство і те, як мама наспівувала їй на ніч…
Бездомний обійняв свою супутницю, і вони заснули, а жінка йшла назад по безлюдному парку і не бачила ліхтарів. Очі застилали сльози.
Вона не знала, що з ним сталося і чому він опинився на вулиці. І не їй було судити, та вона й не бралася. Перед нею стояла картина, як Риба годувала свою людину.
Сама не їла, несла йому і чекала, коли він поділить. А потім наспівувала йому колискову…
Тепер ночами вона годувала Рибу окремо. Давала їй великі шматки м’яса, що залишилися після закриття, і булки. Все це вона складала в пакет і казала:
— На, Рибонько. Віднеси своїй людині.
Риба радісно вищала і облизувала їй руки.
Через два тижні, коли вона винесла після закриття ресторану відходи і сміття, бездомний чекав її разом з Рибою:
— Я просто хотів подякувати вам, — сказав він і, обережно наблизившись до неї, взяв її праву руку своїми двома і, низько нахилившись, поцілував її пальці.
Вона зніяковіла і вирвала руку.
— Що ви! — сказала вона. — Не треба. Адже мені це нічого не коштує. Приходьте і беріть самі. Я дам вам, і для вашої Риби зберу…
Бездомний кланявся і дякував.
Так воно і пішло. Вона збирала їм хороші шматочки із залишків, кашу і хліб. Але одного разу…
Одного разу він не прийшов. І через кілька днів вона почала хвилюватися. Риба теж не приходила, а потім прийшла, але не брала їжу. Вона стояла біля жінки і жалібно скиглила.
Щось сталося, вирішила жінка і пішла за собакою в дальній кут парку. Бездомний лежав у спальному мішку, і його бив озноб…
Швидка забрала чоловіка. А вона повела додому Рибу, яка жалібно скиглила і все намагалася кинутися за машиною, яка відвезла її господаря.
Якось зумівши пояснити собаці, що її господаря вилікують і повернуть, жінці вдалося відвезти її до себе, але одна думка не давала їй спокою.
Куди піти бездомному, коли його випишуть? Сама вона знімала крихітну кімнатку з одним ліжком. І тут не було місця для ще однієї людини.
І тоді вона сіла за стіл, увімкнула лампу, причесалася і розповіла всю цю історію на камеру телефону.
Ні на що не сподіваючись, вона виклала це в інтернет. Після чого лягла спати…
Вночі їй довелося вставати кілька разів — Риба підскакувала в темряві і тривожно вила.
Вона шукала свою людину. А жінка заспокоювала собаку і обіцяла їй, що все буде добре.
Вранці, зовсім не виспавшись, вона домовилася з Рибою, що та почекає її вдома, а ввечері вони разом підуть провідати її людину.
Весь день вона, як і завжди, пропрацювала, не покладаючи рук. Тільки пару раз вдалося передихнути і з’їсти бутерброд.
Перед самим закриттям метрдотель увійшов на кухню і з подивом у голосі назвав її ім’я.
— Це дуже дивно, — сказав він. — Але там стоять люди, прямо посеред залу, і вони вимагають вас…
— Мене?! — здивувалася жінка, витираючи руки і пригладжуючи волосся.
Вона пішла до зали, намагаючись згадати, що такого вона могла зробити, щоб її розшукували.
Посеред зали стояло з десяток людей. Побачивши її, вони чомусь раптом пожвавішали і зааплодували. Вся зала завмерла і повернулася в їхній бік.
Почервонівши і зніяковіло, вона поцікавилася, що сталося.
І тоді кожен із тих, хто стояв, дістав телефон, і вона з подивом побачила свій маленький ролик з проханням про допомогу.
Відвідувачі ресторану, що сиділи в залі, негайно дістали свої телефони і почали шукати це відео.
Їй довелося переодягнутися і поїхати з людьми, які чекали на неї, до лікарні.
Серед них були просто бажаючі допомогти, представники соціальної служби і одна відома блогерка, яка просто знімала все, що відбувалося, на маленьку відеокамеру.
Бездомний, якому стало трохи краще, дуже здивувався такому візиту. Він не звик до людської уваги і дуже ніяковів…
Повернувшись до ресторану, жінка дізналася, що її просять зайти до власника, який з невідомої причини приїхав цього вечора.
Сильно засмутившись і припускаючи, що зараз її звільнять, вона приготувалася до найгіршого, але…
Власник широко посміхався і тиснув їй руку:
— Дякую! Дякую вам велике! — говорив він, чим викликав у неї здивування. — Як, ви не знаєте? — здивувався господар. — Ми стали знамениті завдяки вам. Ми допомагаємо бездомним тваринам і людям!
Потім він сів на стілець і подивився на неї вже серйозно:
— Я не можу звільнити вас, як би мені цього не хотілося. Крім того, ви більше не працюєте на кухні. Ви тепер змінний метрдотель, з додатковим обов’язком, чорт вас забирай…
Будемо організовувати кухню для годування бездомних тварин і людей. І спробуйте мені тільки провалити цю справу!
У нас розпис відвідувачів ресторану на пів року вперед, і всі залишають гроші з проханням нагодувати бездомних.
Людям, бачите, чомусь простіше залишити гроші іншим, ніж робити це самостійно, але… Що поробиш. Підходить?
Вона тільки зуміла кивнути…
Бездомного з собакою поселили в соціальне житло. Вона ходить і регулярно відвідує їх.
Чоловік поголився, постригся, переодягнувся і влаштувався на роботу.
Риба з нетерпінням завжди чекає жінку і завжди радіє її приходу.
Роботи в ресторані і їдальні для бездомних дуже багато. Вирватися звідти — це ціла проблема.
Господар їй посміхається, але вона не може зрозуміти, радий він чи ні. Зарплата у неї тепер більш ніж пристойна.
Іноді, у вихідні, вони з Олександром і його Рибою гуляють у парку і розмірковують про життя.
Саша запевняє її, що вона — його світлий Ангел. І що все сталося тільки завдяки її доброму серцю.
А вона запевняє його, що його світлий Ангел — це собака з дивною кличкою Риба. І без неї нічого цього не сталося б.
А вівчарці Рибі байдуже на всі їхні міркування. Вона йде поруч і радіє життю.
То що ж має статися, щоб люди захотіли допомогти? Відео в інтернеті? А без цього ніяк? Де ми звернули не туди? Де?
