Станіслав увійшов до підсобки без стуку. Ольга витирала підлогу, і коли випросталася, він уже стояв перед нею — дорогий костюм, парфуми, впевнений погляд, яким дивляться на щось незначне.
— Завтра ввечері у мене ділова зустріч. Потрібна жінка поруч, для солідності. Будете сидіти, мовчати, кивати, якщо попрошу. Дві години максимум. Заплачу стільки, скільки ви тут за три зміни отримуєте.
Ольга поклала ганчірку на відро, повільно зняла гумові рукавички.
Він чекав відповіді, але не як людина, яка запитує, а як той, хто вже знає, що скажуть «так». Тому що в неї кредит. Тому що вона мати. Тому що просто вибору немає.
— Що одягнути? — запитала вона.
— Що-небудь темне і скромне. Головне — мовчіть. Зовсім. Ви розумієте?
Вона кивнула. Він розвернувся і вийшов, навіть не прикривши за собою двері.
Ресторан був з тих, де меню без цін. Ольга йшла за Станіславом, відчуваючи, як чужа сукня тисне в плечах, а каблуки незручні, бо взяті у сусідки.
За столом уже сиділи двоє: кремезний чоловік з важкими повіками і юрист з папкою.
Станіслав представив її недбало:
— Ольга, далека родичка, іноді допомагає з паперами.
Партнер ковзнув по ній поглядом і повернувся до меню. Юрист взагалі не підняв голови.
Вона сіла, склала руки на колінах і стала невидимою. Так, як вміла.
Вони говорили про терміни, логістику, цифри. Станіслав знав свою справу — був впевнений, швидкий, говорив без запинок.
Партнер слухав, кивав, але в очах читалася настороженість. Їжу Ольга не чіпала. Сиділа прямо, дивилася у вікно, слухала навпіл.
Коли принесли десерт, юрист дістав контракт і поклав перед Станіславом. Той пробіг очима, кивнув:
— Все гаразд.
Партнер подивився на Ольгу і посміхнувся:
— Станіслав Вікторович, ви кажете, ваша родичка працює з документами?
Станіслав напружився.
— Архівна робота, нічого складного.
— Тоді нехай прочитає цей пункт вголос, — юрист простягнув їй аркуш і тицьнув пальцем у рядок. — Якщо вже вона розбирається.
У його тоні було стільки отрути, що Ольга відчула, як щось всередині стиснулося. Не від страху. Від злості.
Дванадцять років вона стояла перед класом, пояснювала, розбирала тексти, які юристи читають зі словником. А зараз сидить тут, як німа лялька, і її перевіряють, чи вміє вона читати.
Вона взяла аркуш. Прочитала абзац чітко, без жодної затримки. Голос не тремтів — звичка.
Потім поклала папери на стіл і подивилася на юриста:
— У мене питання. Чому в пункті про терміни поставки не вказано тип днів — календарні чи робочі?
Юрист нахмурився:
— Яка різниця?
— Велика. За законом, якщо не уточнено, вважаються календарні. Але в наступному абзаці ви пишете про робочі.
Виходить, поставку можна відкласти майже на три місяці, і формально ніхто не порушить договір.
Станіслав завмер. Партнер випростався. Юрист схопив контракт, пробіг очима, і його обличчя стало сірим.
— І ще, — тихо додала Ольга, — у пункті про митницю вказано посилання на регламент, який скасували рік тому. Якщо прийде перевірка, оштрафують обидві сторони за недійсні підстави.
Тиша була такою густою, що було чутно, як офіціант біля барної стійки переставляє натерті келихи. Партнер повільно відкинувся на спинку крісла і подивився на юриста:
— Андрій, поясни мені, як так вийшло.
Юрист відкрив рот, але нічого не сказав.
Партнер підвівся, застібнув піджак і повернувся до Станіслава:
— Зв’яжемося з вами, коли у вас буде нормальний юрист. А поки що угоду доведеться відкласти.
Він пішов. Юрист зібрав папери і вибіг слідом, навіть не попрощавшись.
Станіслав сидів нерухомо, дивлячись у порожню тарілку. Ольга мовчала.
Потім він підвів голову і подивився на неї так, ніби бачив вперше:
— Звідки ви це знаєте?
— Я не один рік викладала історію та право. Працювала з архівами, юридичними актами, документами, де одна кома могла змінити зміст.
Коли скоротили, пішла працювати прибиральницею, бо гроші були потрібні відразу. Але читати та аналізувати я не розучилася.
Він мовчав. Потім дістав телефон, набрав номер:
— Михайло? Терміново передзвони партнерам. Скажи, що наш новий аналітик знайшов критичні помилки в контракті. Ми готуємо правки. Так, саме так. Ми врятували їх від збитків, а не навпаки.
Він поклав телефон на стіл і подивився на Ольгу:
— Завтра о дев’ятій приходьте в офіс. Четвертий поверх, кабінет сорок два. Будете перевіряти договори. Випробувальний термін три місяці.
— Я прибиральниця.
— Були. Тепер — аналітик. Питання є?
Ольга мовчала, бо слів не було. Тільки дивне відчуття, що підлога під ногами раптом стала твердою.
Вранці Дмитро Олегович з відділу кадрів зайшов до Станіслава без стуку і прикрив двері:
— Ви серйозно? Прибиральницю на посаду аналітика? Колектив не зрозуміє, це порушення всіх процедур, це…
— Вона врятувала угоду, яку ваші юристи мало не поховали, — перервав Станіслав. — Оформіть її сьогодні. Все.
— Але у неї немає профільної освіти!
— Зате у неї є мізки і уважність. Чого, мабуть, не вистачає тим, хто цю освіту має. Ви вільні, Дмитро Олегович.
Той вийшов, недбало прикривши за собою двері.
Ольга сиділа в маленькому кабінеті на четвертому поверсі і дивилася на стос договорів.
Руки тремтіли — не від страху, від незвичності. Вона звикла до швабри, ганчірки, а тепер тримала документи, від яких залежали великі гроші.
Через дві години до неї зайшла Вероніка — головний юрист, завжди ідеально зачесана, завжди дивилася з висоти власної величі.
Сіла на край столу і посміхнулася поблажливо:
— Ольго Федорівно, давайте чесно. Вам просто пощастило один раз. Юридична робота вимагає кваліфікації, а не випадкового везіння. Станіслав Вікторович скоро це зрозуміє, і ви повернетеся… ну, туди, де вам місце.
Ольга підняла очі і дивилася на неї довго, мовчки. Потім простягнула аркуш:
— Ось три ваших договори. У кожному — помилка. В одному з них компанія могла втратити велику суму через те, що ви переплутали кількість днів для роботи. Хочете, я покажу Станіславу Вікторовичу?
Обличчя Вероніки стало кам’яним. Вона встала, розвернулася і вийшла, навіть не закривши двері.
Через місяць Станіслав викликав Ольгу до кабінету. Вона увійшла з папкою звітів, сіла навпроти. Він гортав її записи, мовчав. Потім відклав і подивився в очі:
— Ви знайшли помилки в дев’яти контрактах. Два з них вже були на підписі. Ми встигли внести правки.
Одне ваше запитання перевернуло не тільки угоду — воно перевернуло мою кар’єру.
Партнери тепер просять, щоб ви перевіряли всі документи перед підписанням. Випробувальний термін закінчено. Ви залишаєтеся. Постійно.
Ольга не відразу знайшла слова:
— Дякую.
— Це я повинен дякувати. Ви повернули мені не тільки контракт. Ви нагадали, що компетентність не залежить від назви посади.
Вероніка написала заяву на звільнення через два місяці після того, як Станіслав на загальних зборах публічно подякував Ользі за внесок у розвиток компанії.
Кажуть, вона знайшла місце в іншій фірмі, але без рекомендації звідси. Юрист Андрій теж зник — тихо, без оголошень. Станіслав просто сказав, що компанія більше не потребує його послуг.
Через пів року Ольга йшла коридором з папкою під пахвою, і ніхто більше не дивився на неї як на невидимку.
Вона носила строгі костюми, говорила мало, але по справі, і Станіслав запрошував її на всі великі переговори — не для вигляду, а тому що довіряв.
Одного разу вона спускалася в хол і побачила біля стійки нову дівчину в формі прибиральниці. Та розгублено дивилася на список приміщень.
Ольга підійшла:
— Почніть з третього поверху, там спокійніше. І не бійтеся задавати питання.
Дівчина підняла очі і вдячно кивнула. Ольга розвернулася і пішла до ліфта. У неї була нарада через десять хвилин.
Вона більше не мовчала, коли бачила помилку. Не вибачалася за те, що існує.
Десь між тією підсобкою з відром і цим кабінетом з вікнами на центр вона згадала, ким була до того, як життя змусило її стати невидимою.
А Станіслав, до речі, отримав підвищення. Тепер він очолював весь філіал. На корпоративі на честь свого підвищення він підняв келих і сказав коротко:
— За тих, хто ставить правильні питання.
Ольга підняла свій келих і посміхнулася. Вона знала, що одне питання, поставлене вчасно, може змінити все.
Не тільки угоду. Не тільки кар’єру. Все життя.
