– Збирай свої речі. Квартиру ти маєш. Діти у нас вже давно дорослі. Можеш узяти все, що хочеш.
Мене не буде три дні, сподіваюсь ти звільниш квартиру за цей час. Ключі залишиш у коридорі.
– Романе, ти чого?! Як це так?! А як же ж діти, онуки? Як ти їм все це поясниш?…
… Почав сивіти Роман в сорок чотири роки. Він був високий шатен, а сивина ще тільки почала з’являтися.
Спочатку чоловік прискіпливо оглядав свою шевелюру, висмикуючи кожну білу волосинку, що з’являлася.
Це одного разу помітила його дружина Галина:
– Що ти робиш? Сивина прикрашає чоловіка.
– Що тут красивого? – Роман себе дуже любив. – Що? Стирчить біле, жорстке волосся. Ні, це негарно. Скоро я схожий на старого стану.
– Ти згадай скільки тобі років. Ми не молодшаємо, Рома. У нас онук уже є й другий на підході.
– Це донька винна, рано вона мене в діди записала. Ні! Так не годиться!
Роман швидко зібрався і вийшов. На першому поверсі їхнього будинку була перукарня, куди він і попрямував.
Прийшов він уже без сивини і нічого висмикувати не довелося. Сивина то зафарбувалася, а ось біс у ребро…
У перукарні він зустрів своє перше кохання, Тетянку. Ще у випускному класі він закохався у неї.
Таня погуляла з ним тоді, і поїхала вчитися в місто, і навіть не згадала жодного разу.
І ось тут така зустріч, скільки ж років минуло? Роман намагався загадати, порахувати, але так і не зміг.
– Ромко! Невже це ти? Яку стрижку робитимемо?
Таня вся сяяла і крутилась, намагаючись догодити клієнтові.
– Таку як у мене, але трохи коротше. І сивину прибрати. Колір хочу мій, але без цього білого блиску.
Таня спритно взялася до роботи. Де треба підрівняла, охайно пофарбувала. Вийшло просто чудово.
– Ну тепер хоч одружуйся, – пожартувала вона і розпливлася в посмішці.
– А що? Я ось на тобі б і одружився. Розбіглися ми тоді незрозуміло як, стільки часу минуло.
А я тебе так і не забув. Може зустрінемося після роботи, поговоримо? О котрій ти звільнишся?
– О п’ятій буде останній клієнт. Значить о пів на шосту буду вільна. Зайдеш?
Увечері Роман пішов, сказавши дружині, що йде з друзями в кафе трохи посиділи.
Майже одразу після цього вечора Галина помітила зміни у його поведінці, і зрозуміла, що чоловік скоріш за все завів коханку.
А через два тижні він сам заявив, що хоче розлучення.
– Збирай свої речі. Квартиру ти маєш. Діти у нас дорослі. Можеш узяти все, що хочеш.
Мене не буде три дні, сподіваюсь ти звільниш квартиру за цей час. Ключі залишиш у коридорі.
– Романе, ти чого?! Як це так?! А як же ж діти, онуки? Як ти їм все це поясниш? – Галина дивилася на чоловіка і не розуміла, що відбувається.
– Самі зрозуміють, дорослі вже. Подивися хто ти і хто вона!
– А хто я? Ти мені ще таке говоритимеш?! Як же ти низько опустився, Романе. Ти ще пошкодуєш.
– Я чоловік, який реалізувався. Обійдуся без твоїх порад. Я шкодую лише про роки, які витратив на тебе. Мені пора.
Двері зачинилися. Тільки зараз Галя заплакала. Свою слабкість вона не любила показувати нікому, навіть власному чоловікові.
Але тепер, коли залишилась сама, вона дала волю сльозам.
Три дні, тільки три дні… Квартира належала Романові, велика трикімнатна. Звільнити…
Розмірковуючи, що взяти, Галя поступово заспокоїлася.
– Про таких навіть шкодувати не треба, – вирішила вона.
Жінкс зібрала свої речі, абсолютно всі, щоб нічого не нагадувало йому про її присутність.
Усі квіти в горщиках стояли в коридорі. Роман дуже любив квіти, але доглядала за ними Галя.
Їй пощастило, що мешканці її квартири з’їхали, а нових ще не знайшлося.
Меблі їй не були потрібні, та й не такі вони нові щоб їх ділити. Ще розваляться по дорозі.
А ось великий телевізор та кухонну техніку вона запакувала.
Загальних рахунків вони не мали. Галя заробляла добре, майже стільки ж отримував і Роман.
Ось вона й переїхала, забувши про сльози. Довелося робити ремонт у квартирі, але це дрібниця.
Галя все вміла сама, та й працювала вона у фірмі з ремонту. Можна попросити будь-кого, допоможуть.
Ремонт вже залишився позаду, меблі куплені нові. І ось воно розлучення. Завтра засідання суду.
А тут і чоловік згадав про неї і вирішив подзвонити.
– Якщо ти про суд хотів нагадати, то я знаю. Звичайно буду. Чекаю з нетерпінням. І ні, мені не потрібна твоя квартира.
– Я з іншого питання. Ми з тобою кредит платили на машину навпіл. Завтра саме платіж, надішли мені на картку.
– Що надіслати?
– Гроші.
– А де тоді моя половина машини?
– Давай по-доброму, по-людськи.
– Ти їздиш, ти й платиш. Машина твоя мені не потрібна.
– Але ж ми брали її в розрахунку на дві зарплати. Мені жити не буде на що. А ще квитанції прийшли, що мені робити з ними?
– Ти ж чоловік, який реалізувався. Розберешся. Успіхів.
Галя завжди все планувала й оплачувала сама. Роман не знав, де, що і як робиться. Навіть не задумувався про це ніколи.
У суді Роман подав на поділ майна. Чомусь йому здавалося, що кредит на машину треба поділити. Він їздитиме, а кредит навпіл із колишньою дружиною.
От тільки суд вирішив інакше. Машина його, кредит теж його.
Від решти Галя відмовилася. Ділити вилки та ложки це було занадто низько.
Про розлучення, звичайно, дізналися діти, але батько був упевнений у правильності свого вчинку, і їх не слухав…
…Тетяна переїхала до Романа, і почалося їхнє нове щасливе життя. Вони ремонтували квартиру. Звичайно, за рахунок Романа.
Після цього у нього почалися проблеми з кредитом. Він просто не платив його. Все зайшло так далеко, що Роман врешті-решт втратив машину.
А згодом він раптом вирішив продати свою квартиру. Ні дружина, ні діти там не були прописані.
– Навіщо своя квартира – можна винайняти, – переконала його Тетяна.
Переконала, а гроші вони витратили на подорожі, відпочинок. Звичайно Тетяна приховала трохи для себе коханої і зникла.
Зникла, напевно, вже назавжди. Шукати її, заяву писати?
А на кого, вони навіть не одружені! Та й прізвище її він тільки дівоче знав, а вона ж заміжня вже була.
Скінчилося його прекрасне закохане життя, сивина полізла з більшою швидкістю. І чомусь зафарбовувати її вже не хотілося…
Народився вже другий онук, якого дід ще й не бачив. До дітей йти було соромно. Він же ж гордий. Гордий і ображений життям.
Він часто згадував Галю, навіть почав вітати її зі святами. А вона мовчала.
Навіщо йому давати шанс? Він же ж чоловік, що реалізувався, впорається.
Вона ж з усім впоралася.
