Перероблений батьком і мачухою будинок дуже сподобався дочці, але вона сказала, що з приводу спадщини претензій пред’являти не буде. Нехай все залишиться мачусі:
— Щоб ви знали, Маргарита Петрівна, ви будете єдиною спадкоємицею — я вам дуже вдячна за тата!
Рита з цього приводу навіть розплакалася: так, у її цивільного чоловіка виросла абсолютно гідна дочка!
Минав час, і у стосунках Іллі та Маргарити нічого не змінювалося…
… — Тільки через мій труп! — звично бушувала мама, відмовляючись відпустити дочку до нового щастя.
Ці вигуки повторювалися регулярно — як тільки у дочки з’являвся новий обранець.
Ця відома всім фраза була в лексиконі мами ключовою: жити з її чоловіком дочка не хотіла, і відпускати Риту від себе мати теж не збиралася. Тому, ніякого заміжжя!
Коли це сталося вперше, Рита відреагувала дуже гостро з усім юнацьким максималізмом.
У них — кохання до неба, а мама просто вигнала нареченого! Тому влаштувала істерику.
Але їй швидко пояснили, чиї в лісі шишки. І вона змушена була погодитися:
— Добре, мамо.
А кавалер, який прийшов свататися, наступного дня поїхав із селища, і дівчина залишилася наодинці зі своїм коханням і образою:
— Чому ж так? Він же навіть не став за мене боротися!
Вдруге Рита була впевнена, що мама не відмовить: в їхньому «ведмежому кутку» хтось покликав її заміж!
Але ніколи не можна бути в чомусь впевненим. І знову все повторилося.
І стало ясно, що все буде відбуватися, як у відомому анекдоті про чукчу: тенденція, однак.
Хтось скаже: «Як жорстоко! Хіба можна так не любити дочку?»
А чому б і ні? У даному випадку справа була в тому, що Анна Максимівна любила дочку.
Але себе вона любила більше. І любов до себе переважувала всі інші почуття та емоції.
Іноді в селах про таке ставлення людини до себе кажуть «він себе розуміє». І жінка розуміла себе дуже добре.
А дочку не розуміла зовсім.
І хоча Маргарита вже з кимось спробувала щось більше за поцілунки і, тому, не могла претендувати на роль тієї, кого називають в народі Христовою нареченою, за нею в селищі міцно закріпилося образливе прізвисько дівки-віковічної: було ясно, що ловити тут їй було нічого.
Тому що всі прекрасно знали один одного і тісно спілкувалися в «місцях загального користування»: фельдшерському пункті, магазині і клубі.
Тому всі чоловіки були в курсі, що до злющої Максимівни в зяті краще не суватися, бо зі світу зживе.
Хоча сама Ритка була досить симпатичною дівчиною з поступливим характером.
І, до того ж, працювала в місцевій лікарні медичною сестрою. Тобто, могла надати допомогу в екстреній ситуації, якщо потрібно. А в ситуації, що склалася, це було дорогоцінним.
Але навіть це не спонукало місцевих кавалерів пов’язати свою долю з «заневіреною» Риткою.
Саме завдяки хорошому характеру, дівчина досі не послала улюблену матусю за відомою адресою.
А, може, поки що нікого сильно не кохала – теж варіант.
Час йшов.
І Риті, на хвилиночку, вже виповнилося сорок років. Всі подруги були давно заміжні. І у них були зовсім інші інтереси.
До того ж самотню симпатичну «товарку» ніхто в гості запрошувати не прагнув: забере чоловіка, як пити дати!
А це вам не місто з його сайтами знайомств: потім нікого не знайдеш. Тому, вибач, Риточка…
А мама потихеньку заспокоїлася. Вже стало ясно, що вона досягла своєї мети – донька навіки залишиться з нею.
І тут сталося дещо, як у пісні, що має наступний сенц: чому в нашому селищі серед дівчат переполох…
Так, з’явився «свіжий кавалер». Звучить, як назва картини доби Романтизму.
І всі вільні дами будь-якого віку підібралися. А все тому, що чоловік, дійсно, виявився непоганим варіантом.
До того ж, він приїхав один. Хоча, можливо, дружина з’явиться пізніше – після того, як глава сім’ї облаштує сімейне гніздечко, яке виявилося старою похиленою халупою: на інше, мабуть, грошей не вистачило.
На вигляд приїжджому було близько п’ятдесяти. Зовні він виглядав дуже пристойно і зовсім не був схожий на місцевих чоловіків, які мають певну залежність від шкідливих звичок.
Ні з ким не вступав у контакти, на вулицях з перехожими не розмовляв, у зв’язках, що ганьблять його, помічений не був.
А потім дуже симпатичний дядько несподівано потрапив до місцевої лікарні, де працювала Маргарита Петрівна, з підозрою на флегмону жовчного міхура. Лікарня була досить непоганою і там було все необхідне. До речі, і дуже непогане хірургічне відділення.
Тому Іллі швидко поставили діагноз і в той же день прооперували за сучасною методикою, за допомогою лапароскопії: витягли набитий каменями жовчний міхур через пару дірок в животі.
Це сталося під час чергування Рити. Вона ставила йому крапельницю для профілактики післяопераційної інфекції.
Прийшовши до тями після наркозу, хворий звернув увагу на симпатичну небагатослівну медсестру, яка так вигідно відрізнялася від сучасних жінок відсутністю на обличчі і тілі всього зайвого.
Вони розговорилися.
Ілля Юхимович виявився молодим пенсіонером (він все життя працював пожежником) та вдівцем. У місті у нього жила доросла дочка, яка мала свою сім’ю. Особливо стосунки з батьком вона не підтримувала.
Чоловік розповів, що після виходу на пенсію його раптово потягнуло на природу. Набрид шум великого міста – банально захотілося тиші.
На четвертий день Іллю виписали з лікарні, а потім він прийшов на контрольний огляд, підібравши візит до чергування симпатичної Рити.
І вони домовилися сходити в кіно, де він у темряві взяв її за руку. А вона свою руку не відняла. Саме з цього моментунемолода пара почала зустрічатися.
А потім жінка відчула, що починає закохуватися. І це почуття виявилося для неї абсолютно новим: до цього все було якось несерйозно.
І настав момент, коли обранець прийшов знайомитися з мамою: можливо, хотів зробити пропозицію.
Але мама, якій на той час перевалило за шістдесят, була вірна своїм звичкам і здаватися без бою не збиралася:
— Тільки через мій труп!
Але їй цього разу швидко пояснили, що такий варіант буде найближчим часом розглянуто. І зробив ці роз’яснення кавалер дочки.
Після чого він віддав короткий наказ добре вишколеним командним голосом:
— Збирайся — ти переїжджаєш до мене!
І Рита пішла збирати свої нехитрі пожитки з величезним почуттям морального задоволення.
Нарешті знайшовся нормальний мужик, який по-справжньому стане їй підтримкою та опорою.
Пониклій мамі на прощання обіцяла заходити: в селищі багато чого було в кроковій доступності.
І вони стали жити як чоловік з дружиною: це називається не дуже приємним словом співжиття.
Рита не заперечувала б проти дитини, але омріяний стан не наставав. Тому, на це плюнули і стали жити для себе, що теж було непогано.
У побуті коханий Рити виявився невибагливим і задовольнявся малим. Він не дріб’язкував і міг сам попратм свою білизну. Допомагав на кухні і міг полагодити практично все, що ламалося.
Вони поступово привели в порядок будинок, замінивши дах і підлогу, і розбили город, де у вільний час поралася Рита, яку всі стали вважати дружиною приїжджого красеня.
Та вона, власне, і була дружиною. А те, що вони так і не дійшли до РАГСу, вже не мало ніякого значення.
Саме вона зателефонувала дочці Іллі і наполягла на відновленні стосунків з татом.
Лариса навіть приїжджала до них в гості з онуком. Після чого до міста потекли численні банки з закрутками, якими мачуха забезпечувала падчерку, яка з’явилася в її житті.
Такі ж банки отримувала і постаріла мама Рити, якій вже було важко все консервувати самостійно.
Перероблений будинок дуже сподобався дочці, але вона сказала, що з приводу спадщини претензій пред’являти не буде. Нехай все належатиме мачусі:
— Щоб ви знали, Маргарита Петрівна, ви будете єдиною спадкоємицею — я вам дуже вдячна за тата!
Рита з цього приводу навіть розплакалася: так, у її цивільного чоловіка виросла абсолютно гідна дочка!
Минав час, а у стосунках пари нічого не змінювалося: у родині панували любов і злагода. А де лад, там і щастя.
Потихеньку прибудували до будинку терасу, а у дворі розбили альтанку. Там ній влітку готували шашлики.
Минуло більше десяти років.
Риті пощастило вийти на пенсію: вона вже не могла чергувати цілодобово, як раніше. Але жінка продовжувала ходити по домівках і робити уколи – не всі ще оволоділи цією премудрістю. Так, за невелику плату, а іноді давали продуктами: і це теж було непогано.
Ілля та Рита готувалися відзначити двадцять років спільного життя, коли неспадівано Ілюша пішов з життя…
Це завжди трапляється раптово, навіть коли очікується. І постаріла за мить Рита загубилася.
Вона втратила дорогу людину, і як тепер жити, зовсім собі не уявляла.
На допомогу прийшли добрі сусіди, з якими вони подружилися, і допомогли з організацією проводів: до цього з цими нюансами не стикалася, тільки на роботі. І ці випадки, як би, її не дуже стосувалася.
А тут мерзенна тітка доторкнулася своїми холодними кістлявими пальцями прямо до самого серця, і взявши за руку коханого, відвела його туди, звідки ще ніхто не повернувся.
Як у тумані минуло дев’ять і сорок днів. І тут Лариса, яка приїхала на «сороковини» з онуком, що виріс і перетворився на молодого чоловіка, завела розмову про будинок.
Мовляв, ситуація змінилася, терміново потрібні гроші. Тому будинок вони вирішили продати, а її просять переїхати.
Поки Лариса викладала вимоги, повний лисий молодий чоловік (онук Іллі) безпристрасно дивився світлими очима, і на його обличчі нічого не відбувалося.
Та й що можна відчувати по відношенню до якоїсь чужої тітки, яка співмешкала з дідом? Покористувалася пенсією і досить!
А Рита Петрівна зрозуміла, що нічого не відчуває. Ні, було відчуття величезної втрати. І все.
А те, що її нахабно випирають, як то кажуть, на мороз, залишило жінку без уваги.
І вона пішла без нічого. Так само, як тоді, двадцять років тому, йшла з коханим з батьківського дому в нове життя.
Пішла без жалю і без образ, не проронивши ні слова. Хоча, мабуть, дочка з онуком приготувалися до оборони.
Просто цей відрізок життя був завершений і потрібно було починати життя з нуля.
Зовсім старенька, але розумна Анна Максимівна зустріла дочку без емоцій. Їй вже сказали про те, що зять пішов з життя. І поява дочки була передбачуваною: не залишатися ж їй в тому домі одній!
До того ж, тепер Рита цілком належатиме їй, як і раніше.
А про цей дурний двадцятирічний епізод з дурним коханням потрібно просто забути.
— Я зварила пшоняну кашу, — сказала мама. — Будеш?
Рита ненавиділа пшоняну кашу. Але ж не можна засмучувати стареньку матір! Тому вона посміхнулася і відповіла, як раніше:
— Звичайно, мамочко.
А інакше й бути не могло.
