За тиждень до Нового року чоловік заявив Людмилі, що йде від неї.
Сиділи, вечеряли, все, як завжди. І раптом Юрій каже:
— М’ясо жорстке, як завжди. І взагалі, я йду. У мене інша жінка. І давно. Не хочу більше обманювати.
Я не кохаю тебе, розумієш. І, напевно, не кохав ніколи. Сам не знаю, навіщо ми одружилися…
Людмила перестала жувати і виплюнула дійсно жорсткий шматок м’яса. Вона так і не навчилася його готувати.
— А як же я, Юра? Що мені робити? — тихо запитала вона.
— Жити далі. Як всі живуть. Але без мене. Зустрінеш ще свого чоловіка. Дітей у нас немає. Сім років шлюбу не принесли щастя, не варто і продовжувати.
Олена, до якої я піду, дуже хороша. Правда. Старша за мене на три роки, виховує дочку, до якої я дуже прив’язався, і вона мене називає татом…
Ось такі справи. Давно треба було сказати, все не наважувався. І м’ясо, до речі, вона божественно готує…
Квартира тобі залишається, не такий вже я мерзотник. Машину заберу, в кредит я її купував, мені і платити далі.
Ніхто не винен в тому, що сталося.
Просто ми різні. Так буває. Я зараз зберу речі і піду. Повір, так буде краще для всіх…
Люда з тугою спостерігала, як її Юра збирає у валізу, з якою вони їздили на відпочинок, свої речі.
— На розлучення подам найближчим часом. Своїм батькам я сказав, вони засмутилися, звичайно, але прийняли мій вибір.
Сподіваюся, і твої все зрозуміють. Ну чого ти мовчиш? Скажи все, що думаєш.
А у Люди не було слів. Вони застрягли десь там, всередині. Було дуже боляче і прикро. Здавалося, що це сон. Зараз вона відкриє очі і зрозуміє, що це все неправда.
— Ну, начебто все… Гроші в тумбочці залиш собі. Робота у тебе є, з голоду не помреш. Квартира теж є. Ти це… Не сумуй, добре?
І, до речі, з прийдешнім тебе! Нехай у новому році ти знайдеш своє справжнє щастя! Бувай!
Юрій пішов, а у повітрі залишився шлейф від його туалетної води, яку вона так любила.
Олена, значить… Хороша, смачно готує, виховує дочку, яка називає його татом… Як же так вийшло?!…
… Люда згадала, як вони познайомилися з Юрою. В гостях у друзів. Він їй відразу сподобався. Середнього зросту, густе темне волосся, блакитні очі. Красень… Навряд чи зверне увагу на неї, «сіру мишку»…
Весь вечір він фліртував з Юлею, блондинкою-реготункою зі стрункою фігурою. Але та в підсумку пішла з гостей з брутальним Едіком. Ось тут він і помітив тиху Людочку.
Вона попросила провести її додому, він погодився. Виявилося, що чоловік жив не так далеко від неї.
Запросив до себе, вона пішла… Він був її першим чоловіком, чому щиро здивувався, коли дізнався.
— Знаєш, такі, як ти, рідкість у наш час. Скромна, проста, ще й така невинна…
Через кілька місяців вони одружилися. Юрини батьки були в захваті від невістки. Її батькам теж подобався зять.
Сімейне життя було тихим, спокійним, дім, робота, зустрічі з друзями. Людмилу все влаштовувало.
Останні два роки вони віддалилися одне від одного. Юра багато часу проводив за комп’ютером, Люда дивилася серіали.
З дитиною нічого не виходило, хоча обоє були здорові. Люда переживала, але Юра її заспокоював, кажучи, що на все свій час.
Що ж пішло не так у їхньому шлюбі? Як звикнути до того, що вона тепер одна.
Погляд впав на футболку, яка недбало лежала на кріслі. Забув, напевно…
Люда взяла її і притиснула до обличчя, вдихаючи аромат парфумів, якими вона пахла. І тут сльози полилися градом.
Поплакавши від душі, вона видихнула і футболка відправилася в сміттєве відро. Все, посумувала й досить.
Треба жити далі.
На робочий корпоратив на честь Нового року не пішла, бо не було настрою. Вона бачила, що всі її жаліли.
Звісно, новина про те, що її кинув чоловік, швидко розлетілася в колективі. Хоча вона сказала по секрету тільки бухгалтеру Ніночці, з якою була в дружніх стосунках.
Їй не хотілося чути слів співчуття, а то зовсім вже ставало сумно від цього.
Мама прийняла новину із жалем.
— Люсь, ну може ще повернеться… Пробачиш? Усе буває в житті, донько.
— Ой, мамо, він не повернеться. Та й чи потрібно. Силоміць не будеш милим. Він мене не кохав. А я… А я і не знаю.
— Приїжджай до нас на Новий рік, ми з батьком будемо дуже раді.
— Дякую, не хочу нікуди. Буду вдома. Треба звикати бути самотньою…
Тридцять першого грудня приготувала кілька салатів, купила мандарини, яблука, Пепсі, пляшку ігристого червоного, баночку червоної ікри. Цього цілком вистачить для святкової вечері на одну особу.
Розвісила на вікнах гірлянду з вогниками, як зазвичай, це робила щороку. Ну а що, відзначить сама.
Ближче до півночі згадала, що в дитинстві любила писати бажання на папірці і спалювати його, а потім попіл кидала в газовану воду і випивала. І бажання завжди збувалися!
Чому б не спробувати знову?
Відкрила пляшку, налила в красивий фужер із синього скла. Потім дістала маленький блокнот, вирвала листок, взяла ручку і написала: “Хочу зустріти рідну душу і бути щасливою!”
Під бій курантів спалила записку, кинула попіл у фужер і випила, морщачись від газів напою.
— Ух, все, справа зроблена! З Новим роком мене!
Настрій різко покращився. Налила ще келих, потім ще…
Вийшла на балкон і голосно сказала:
— Ну чекаю на тебе, рідна душа! Сподіваюся, ти десь поруч! І ти не будеш пиляти мене за згоріле м’ясо та сидіти за компом всі вечори.
Слухати шансон, який я ненавиджу, і не підеш до якоїсь там Оленки, яка божественно готує і взагалі найкраща на світі!
— А ти Скорпіонс любиш? — раптом пролунав звідкись приємний чоловічий голос.
— Що, вибачте? Групу Скорпіонс? Люблю… Звідки ви знаєте? Особливо ось це — стіл ловінг юююю… А ви де? А ви хто? — розгублено запитала Люда.
— Я Костя. Той, що живе на даху. Жартую. Я тут, поверхом нижче…
Люда нахилилася через балкон і побачила його. А він дивився на неї. Блондин. І дуже симпатичний.
— Вибачте, я стояв на балконі і ненавмисно підслухав ваш монолог. Я теж шансон не люблю. І за комп’ютером не сиджу. І у мене немає Оленки. Я один, розлучився з дружиною…
— Костя, значить… А я Люда. Приємно познайомитися! А знаєте що, Костя, заходьте до мене в 157 квартиру. Скорпіонс послухаємо!
— Зараз, тільки візьму улюблений салат і пляшку новорічного напою…
І Костя прийшов. Вони їли олів’є, мандарини, пили ігристе. І розмовляли, всю ніч безперервно. Танцювали повільний танець під улюблені балади групи. Їм було весело і цікаво.
Люда раптом подумала, що це був найкращий Новий рік у її житті!
Костя розповів, що розлучений, живе сам, працює менеджером з продажу в меблевому магазині. Люда розповідала про себе.
Під ранок Костя пішов. Людмила зрозуміла, що він їй дуже сподобався.
Наступного дня вони пішли на ковзанку. А потім в кафе. І ніяк не могли наговоритися…
Бажання, загадане в новорічну ніч, збулося відразу ж! Людмила зрозуміла, що Костя і є її споріднена душа. Їм було дуже добре разом.
На розлучення вона прийшла з посмішкою. Юра був дуже здивований.
— Люда, чудово виглядаєш, сяєш вся… Невже так рада нашому розлученню?
— Ой, не повіриш, але я справді рада. Мені здається, це правильно! І кожен повинен жити своїм щасливим життям!
— Згоден. Сподіваюся, у тебе все складеться, і ти знайдеш свою людину.
— Мені здається, що я вже знайшла, — загадково посміхнулася Людмила і помахала рукою, прощаючись з колишнім тепер уже чоловіком і минулим життям…
