Останній рік виявився для Ніни найскладнішим за весь час навчання в школі.
Якщо раніше хтось ще замислювався про навчання, то в випускному класі всі, здавалося, забули, навіщо вони тут.
Навколо вже зав’язувалися романи, обговорювалися плани на майбутнє, гроші, одяг. Ніна залишалася ніби осторонь, її майбутнє не здавалося райдужним.
Незважаючи на те, що вона вчилася досить добре, в їхній родині не було грошей. А одяг вона доношувала, причому завжди.
Ніна якось замислилася. Чи було у неї хоч раз нове плаття? З трудом згадала, що в перший клас їй купували все нове. Як давно це було, тоді тато ще не був таким, і мама…
Ніна і раніше не особливо спілкувалася з однокласниками, точніше, вони з нею. А цього року вона відчувала себе справжнім ізгоєм.
Здається, що вже дорослі люди, але насмішки в її бік лунали все частіше. А сьогодні все вийшло за межі.
День почався як завжди. Всі розсілися, перший урок. Ніна не любила бути на загальному огляді, тому запитала:
— Галина Андріївна, можна я тут відповім?
Тут же почулося:
— Новікова боїться, що біля дошки всі побачать, скільки латок у неї на сукні.
— Та ні, вона боїться, що сукня не витримає такого навантаження і просто розвалиться.
Фрази кидали і дівчата, і хлопці. Клас сміявся, і Галині Андріївні ніяк не вдавалося заспокоїти їх.
— Новікова, а як ти на випускний підеш? У нас начебто немає магазинів, де продають підзаборним.
Ніна схопила сумку і кулею вискочила з класу. Вона чула, як Галина Андріївна кричала:
— Свєтлова, замовкни! Новікова, повернися!
Але хто її буде слухати, якщо всі вже вважають себе дорослими і розумними?
Вдома все було як завжди. Батько вже спав, мабуть, добре випив. Валявся поперек дивана, навіть ноги не зміг закинути, та ще й смердів перегаром.
На кухні гора брудного посуду, в основному з загашереними недопалками, кілька порожніх пляшок, стіл залитий чимось липким.
Ніна відчинила вікно, з вулиці повіяв свіжий вітерець. Квітень цього року видався досить теплим, але все-таки це була рання весна.
Майже годину Ніна мила, шкребла, прибирала залишки бенкету батька і все думала, що ж могло б бути інакше, якби мама була жива.
Ніна знала, що тато дуже сильно кохав маму. Напевно, тому і не зміг впоратися з втратою.
Ось уже 10 років перебивався випадковими підробітками і більшу частину грошей пропивав.
Спочатку це було не так помітно. Він ходив на роботу, а пив тільки тоді, коли Ніна вже спала. Потім почав робити це вечорами, але вже тоді, коли бачила і Ніна.
А потім йому все складніше було викроїти час для роботи. Він любив повторювати:
— Нічого, Ніночко, ось тато в останній раз і все. Будемо ми з тобою добре жити.
Але це «добре» так і не настало. Ніна плакала, просила батька зупинитися, чекала, коли ж нарешті він насититься і йому набридне, але нічого не змінювалося, все ставало тільки гірше.
Ніна почула шурхіт і різко обернулася. У дверях кухні стояв батько. Серце защеміло. У свої 45 він виглядав на 60, а то й на 70 років.
— Донечко, а ти що сьогодні так рано?
І тут її охопив відчай. Вона почала говорити тихо, а потім перейшла на крик.
— Рано?! Мені в школі зі звичайними людьми робити нічого, розумієш?
Ніна кинула куртку на стілець і пронеслася повз приголомшеного батька. У передпокої пролунав гучний удар дверей. Він важко опустився на стілець і пробурмотів:
— Ну, тепер тобі легше стало?
***
— Щось сталося? — поруч з Ніною стояла жінка, яка багато років працювала в аптеці, що знаходилася прямо в їхньому будинку. Всі знали Інну Романівну.
— Ні, з татом все гаразд, — відповіла Ніна, — якщо можна, я просто посиджу тут тихенько.
— Жодна проблема не вирішувалася в цьому житті мовчанням.
Ніна, затинаючись і шморгаючи носом, розповіла все, що сталося сьогодні.
— Треба піти до директора. Що це таке? Хто їм дав право? — запропонувала Інна Романівна.
Ніна негативно похитала головою:
— Це не допоможе. Скажіть, Інна Романівна, може, ви знаєте, де я можу підробити, щоб навчання не кидати і батька якомога рідше бачити?
— На підробіток? Тобі ще замало років. Хоча, якщо неофіційно… Ось що, приходь до мене завтра після обіду, я постараюся допомогти.
Ніна витерла сльози і посміхнулася:
— Дуже вам дякую, я обов’язково прийду.
Так Ніна влаштувалася в лікарню, де була гостра нестача нічних санітарок.
Вона не збиралася нікому розповідати, де працює, але в журналі поставила підпис, що на випускний прийде.
Звичайно, тут же почалися насмішки, але Ніна намагалася не звертати уваги. Всім, хто над нею сміявся, наряди куплять батьки. А їй купити нікому, тому вона купить сама.
Ніна хотіла всіх заткнути, сама не знала чому, але точно знала, що вона не гірша за всіх, а деяких навіть краща.
Так, грошей у неї немає, але заробити на один вечір вона зможе.
— Новікова, кажуть, бомжі на звалищі добре порилися і знайшли тобі вбрання. Правду кажуть чи ні? — Свєтлова ніяк не могла заспокоїтися.
Поруч з нею завжди були ті, хто заглядав їй в рота. Свєтлову давно вже називали королевою класу, і ніхто не сумнівався, що ця репутація залишиться з нею назавжди.
Ніна мовчки дивилася в підручник. Головне — не відповідати, і тоді, можливо, Свєтловій стане нецікаво, і вона відстане. Але не тут-то було.
— Ніна, а ти, може, і з кавалером прийдеш? Є там на звалищі хтосб відповідного віку?
Ніна не витримала:
— Відповідного тобі?
Навколо почулися смішки. Свєтлова почервоніла від злості:
— Ну точно, сукню викопала в помиях, впевненіше себе почувати стала. А що, Новікова, слабо стати королевою балу?
Ніна встала, посміхнулася:
— Ти звикла грати не за правилами. А так можна було б поборотися.
Ніна вийшла, а Свєтлова залишилася стояти з відкритим ротом.
— Ні, ну ви бачили?
***
Приблизно за тиждень до випускного в лікарні почався ажіотаж.
До лікарні привезли п’ятирічного хлопчика, який впав із самоката і отримав травму голови.
З ним була його няня, яка тільки нагнітала обстановку, постійно комусь дзвонила і вибачалася. Ніч була звичайною, і на зміні залишався лише черговий лікар.
— Ніно, вгамуй цю істеричку! — лікар продовжував кричати в трубку. — Зрозумійте, я не можу його залишити у себе, у мене доросле відділення… Ні, це не небезпечно, але краще, щоб його оглянув дитячий хірург.
Він розгублено поклав трубку:
— Будь ласка, зроби щось, щоб ця жінка нарешті заспокоїлася.
Ніна з посмішкою кивнула і відвела няню в хол, де запропонувала їй чай, і жінка змогла спокійно пояснити:
— Розумієте, Ігор, батько хлопчика — чудова людина, хоч і молодий. Він успішний бізнесмен. Так вийшло, що у нього з’явилася дитина, коли йому було всього 19.
Дівчині малюк був не потрібен, а Ігор сам виховує сина. Коли Ігорю виповнилося 20, мати дитини почала намагатися відібрати сина. Їй не потрібна дитина, їй потрібні гроші Ігоря.
Вона стежить за кожним його кроком, вже написала кілька заяв, що Ігор не приділяє дитині час, що це небезпечно і неправильно. А якщо вона дізнається про це…
— Ви не повідомили батькові? — здивовано запитала Ніна.
— Я боюся. Ігор може бути дуже суворим, — відповіла няня.
Ніна рішуче простягнула руку:
— Давайте я спробую йому все пояснити.
Розмова була непростою. Ігор, як тільки зрозумів, що сталося, відразу почав кричати, що всіх посадить. Довелося навіть підвищити голос:
— Ви можете заспокоїтися і послухати мене? Нічого жахливого не сталося. Всі діти падають.
Просто ваш син дуже злякався, і в цьому винні ви, а не няня, яка в паніці, бо боїться вас. Ви поводитеся як тиран!
На тому кінці дроту настала тиша, потім Ігор спокійно сказав:
— Можу я попросити вас забрати їх кудись до себе, щоб вони не були в лікарні і не з’являлися вдома з бинтами на голові? Я добре заплачу. Буду до обіду, адресу надішліть в СМС.
Ніна хотіла сказати, що до неї не можна, але Ігор вже відключився. Вона переказала розмову няні, і та кивнула:
— Так, в цій ситуації було б найкраще піти звідси.
— Але у мене… У мене тато може бути хмільний, — сказала Ніна.
Няня нахмурилася:
— У готель йти небезпечно, нас може побачити хтось із знайомих…
***
Через пів години вона відкривала двері в квартиру і не розуміла, навіщо їй все це. Пережити ще одну ганьбу?
Батько не спав. Ніна здивовано глянула на вичищену до блиску квартиру, а ще в квартирі пахло їжею.
— Ніночко, ти з гостями? Чудово! А то я приготував, нам з тобою за тиждень стільки не з’їсти.
Вечір був якимось неправильним, незвичним. Ніна дуже давно не відчувала себе так дивно, коли хочеться вірити і боїшся…
— Ніночко. — Батько покликав Ніну на кухню. — Я повинен попросити у тебе вибачення. Мені так соромно. Навіть не знаю, що й сказати. Ось, візьми, купи собі що-небудь на випускний.
Я сходив на стару роботу, домовився і там розповів все без приховування. Завтра виходжу на зміну, а це чоловіки скинулися тобі на солодощі.
Ні, вона не могла описати, як раділа. Ще більше раділа, коли Поліна, няня Вані, відправила її в салон, допомогла вибрати сукню і навчила танцювати вальс.
Ігор… Ніна намагалася не думати про нього, адже це викликало напругу. Він виявився зовсім не чудовиськом, а людиною з жорстким характером, владним, але в той же час справедливим. Вона намагалася викинути його з голови.
***
Таксист здивовано подивився в дзеркало:
— Що за чортівня? Дівчино, це вас супроводжують?
Ніна обернулася, і по тілу пробіг жар. За ними їхала машина Ігоря, а за нею — його охорона. Він найняв охоронців відразу після початку судового розгляду.
***
Вчителька суворо дивилася на Свєтлову, схожу на модель з глянцевого журналу.
— А ми скоро Новікову дочекаємося? — пролунало єхидно.
Галина Андріївна похитала головою:
— Ніколи не думала, що скажу це, але дуже сподіваюся, Свєтлова, що знайдеться той, хто тебе нарешті осадить. — Галина Андріївна примружилася, а потім її обличчя осяяла посмішка. — Ну, корона твоя точно впаде. Навіть раніше, ніж я очікувала.
Свєтлова мовчала, спостерігаючи, як сам Ігор Лебедєв, мрія всіх дівчат у місті, допомагав Новіковій вийти з машини.
На ній була приголомшлива сукня, можливо, не така дорога, як у Свєтлової, але виглядала вона явно краще. Та й зачіска, і макіяж…
Суперниця помітила, що всі товпилися навколо Нінки, і ніхто не стояв поруч з нею.
Вона зірвала із себе стрічку випускниці і побігла до воріт — на такому випускному вона точно не хотіла бути.
***
Ігор веселився разом з усіма. У розпал вечора вони вийшли на вулицю, щоб трохи охолонути. Поправляючи на голові Ніни корону королеви балу, він сказав:
— Ніно, я немов повернувся в шкільні роки. Виявляється, це так приємно.
Вона посміхнулася:
— Так, навіть не хочеться, щоб все це закінчувалося.
Він м’яко запитав:
— Чому? Адже попереду стільки цікавого.
Ніна похитала головою:
— Не думаю, що це про мене.
— Даремно, королево.
***
Минуло три роки. Ніна метушилася по весільному салону, вибираючи сукню. Вони домовилися, що вона відучиться в інституті мінімум 3 курси, щоб не виникло бажання кинути.
Ігор так і сказав їй. Її улюблені чоловіки розмістилися на диванчику в якості експертів: Ваня, тато і майбутній чоловік.
— Скажіть, який фасон вас цікавить? — до неї підійшла консультантка.
Ніна підняла очі. Свєтлова… Стільки думок промайнуло і в однієї, і в іншої в голові. Ніна, посміхнувшись, запитала:
— Сукні зі смітника немає? Ну, якщо немає, тоді ми в інший салон.
