– Женя, ну навіщо нам дитина? – говорила дружина, – адже нам і вдвох добре! Коханий, з дітьми стільки складнощів.
Вони ночами не дають виспатися, за ними потрібен цілодобовий догляд. У мене фігура зіпсується, я стану товстою…
Ну воно нам з тобою хіба потрібно? Давай народження дитини ще років на шість відкладемо?…
…Женя і Юля прожили в шлюбі п’ять років, і спочатку все було як у казці. А потім Євген почав плавно підводити дружину до думки про материнство.
Юля, як могла, відтягувала цей момент, а потім несподівано заявила, що про дітей і чути не хоче.
Стосунки зіпсувалися, пара почала сваритися. Женя опустився до ганебного шантажу, але дружина останні місяці тільки й повторювала:
– Женя, ну навіщо нам цей клубок слини і сопель? Безсонні ночі, пелюшки-сорочечки, фігура, як у корови після отелення, і вічний недосип.
І це я ще найневинніше перерахувала! Не хочу я, Жень, заради цього молодість гробити. Давай почекаємо!
Для Жені слова дружини прозвучали як грім серед ясного неба. До весілля Юля мріяла про велику сім’ю і запевняла його в цьому.
– Звичайно, коханий, у нас буде багато дітей! Як мінімум, троє! Але не відразу, добре? Трохи поживемо для себе, облаштуємося, а потім народимо.
І ось, минуло п’ять років після весілля, а Юля раптом заявляє, що вона «поки» не готова до дітей.
Женя, який завжди мріяв про спадкоємця, намагався переконати дружину, що час давно настав:
– Юля, ми разом вісім років, з них п’ять одружені. На мою думку, пора подумати про продовження роду!
Ми ж всього досягли: квартира є, машина є, на декрет і все необхідне для малюка гроші давно відкладені. Чого ми чекаємо?
– З чого ти взяв, що зараз саме час? – буркнула Юля, – я вважаю, нам потрібно ще пожити для себе. У мене стільки планів, стільки всього хочеться встигнути!
А дитина в ці плани поки не вписується. Женя, ну хіба нам погано удвох? У нас же все є! Навіщо нам хтось третій?
– Що означає «хтось третій»? Ти про дитину, як про сторонню людину говориш?
Юль, та коли ж ти дозрієш? – обурився Женя, – я вважаю, що в нормальній родині повинні бути діти. Я хочу бути батьком, і крапка!
Не розумію, чому ти так різко змінила свою думку. До весілля ти говорила зовсім інше!
– Та тому, що, любий, тобі легко говорити! – вибухнула Юля, – Не тобі дев’ять місяців з животом ходити, не тобі мучитися від токсикозу.
І не тобі потім із зайвою вагою боротися! Я в спортзалі пахала п’ять років! І що, тепер все нанівець?
Не хочу я втрачати форму, і від звичного способу життя теж відмовлятися не збираюся!
Після народження дитини я років на п’ять забуду про друзів, розваги і взагалі про нормальне життя! Навіщо мені це потрібно?
– Юля, та всі так живуть! – намагався напоумити її Женя, – Нічого страшного, дитина підросте, і ти повернешся до своїх розваг. А я обіцяю допомагати в усьому!
– Жень, давай повернемося до цієї розмови через п’ять-шість років. Добре? Зараз я не готова! Я не хочу з тобою сваритися, просто зрозумій і прийми мою точку зору.
Зрештою, це моє тіло, і я сама маю право вирішувати, що з ним робити. Псувати його я точно не хочу!
Спочатку Женя намагався переконати дружину різними методами.
Вони разом дивилися фільми, в яких розповідалися історії про щасливе «дитяче» життя, багато гуляли в парках і поруч з дитячими майданчиками.
Женя навіть намагався залучити дружину до догляду за новонародженим – у його далекої родички щойно народилася четверта дитина, і він постійно возив Юлю до них у гості.
Але Юля не виявляла жодного захоплення, і Женя бачив, що їй навіть неприємно торкатися малюка. Материнський інстинкт у неї нібито був відсутній…
…Перепробувавши всі способи, Женя вирішив піти на крайні заходи і поставив питання прямо:
– Юля, якщо ти не хочеш від мене дітей, нам не по дорозі! Давай розлучимося. Кожен з нас піде своєю дорогою.
Ти знайдеш того, хто буде поділяти твої погляди, а я… Я не залишуся один.
Юля злякалася, адже про розлучення вона й не думала.
Вона працювала з дому, і Женя їй допомагав. Після розставання доведеться шукати нову роботу і квартиру.
– Женя, зачекай! – благала Юля, – чому ти так говориш? Яке розлучення? Невже ти готовий втратити мене через таку дурницю?
– Юля, це не дурниця! – відповів Женя, – я виріс у повній родині, у мене є брати і сестри. Я вважаю, що шлюб без дітей приречений.
Ми втрачаємо час. Якщо ти не хочеш дітей, то навіщо нам бути разом? Я не розумію, чому ти так довго мене обманювала.
Я питав тебе про дітей ще до весілля, і ти завжди говорила, що хочеш! А тепер раптом з’ясовується, що це не так. І все через страх погладшати. Це просто смішно!
– Женя, але чому не можна просто жити в своє задоволення? Дитина – це величезні витрати. Нам доведеться у всьому собі відмовляти.
Тобі – нічого, а мені доведеться повністю змінити свій спосіб життя! З дитиною нікуди не поїдеш, з дому не вийдеш!
Цілодобово потрібно бути поруч. Безсонні ночі, вічна втома. Я до цього не готова. Невже це так важко зрозуміти?
– Та я тобі няню найму! І домробітницю! Батьки допоможуть! Яка проблема? – вигукнув Женя,– проблема в твоєму ставленні до дитини!
У тебе в очах немає ні краплі ніжності! Юля, розкажи, чого ти хочеш насправді? Яким ти бачиш наше майбутнє?
Юля не наважилася зізнатися, що дітей у її планах немає і не буде. Вона хотіла жити в своє задоволення, витрачати гроші на подорожі та дорогі речі, а для цього їй був потрібен чоловік, який би все це оплачував.
І хоча Юля відчувала до Жені теплі почуття, фінансове питання для неї було далеко не на останньому місці. Підтримки вона ні в кого не знайшла. Тітка прямо заявила:
– Юля, ти поводишся огидно! Зовсім сором втратила! Забула, що заміжня! Тиняєшся по кафе, поки чоловік працює! Припини ганьбити нашу сім’ю!
– Тітко, та що я такого роблю? Женя знає, куди я ходжу. І не кожен же день! Почнуться вихідні – і все, я вдома безвилазно! Не лайте мене, краще пораду дайте.
Ми з Женею постійно сваримося через дітей. Він хоче, а я не хочу. Навіщо мені це зараз? Може, ви з ним поговорите? Він вас поважає, може, послухає?
– Не буду я з ним говорити! – відрізала тітка, – я вважаю, він правий. Тобі давно пора народити дитину! Ось тоді у тебе й мізки на місце і стануть!
Юля не збиралася відступати від своїх принципів. Зрештою, це її тіло, і вона ним розпоряджається.
Щоб відволікти чоловіка, вона вирішила прикинутися, що на його умови згодна.
Одного разу вона демонстративно викинула пачку пігулок, які систематично приймала, і заявила:
– Гаразд, Женя, я згодна! І я готова народити тобі дитину! Але з однією умовою: виховувати його буде няня! А я займатимуся своїми справами!
І Женя повірив. Але Юля продовжувала таємно приймати таблетки, а щоб приспати пильність Жені, вона кілька разів водила його до знайомого лікаря.
Той розводив руками і радив їм набратися терпіння:
– Я не бачу ніяких проблем. Просто розслабтеся! Забудьте про дитину на якийсь час!
Знаю безліч випадків, коли після довгих років безпліддя пари відпускають ситуацію – і все виходить природним шляхом!…
…А через пів року Юлю наздогнала та сама несподіванка, якої вона так боялася: захист дав збій, і тест показав дві смужки!
Юля розгубилася: і що тепер робити? Народжувати, чи що? Гробити своє життя, яке стільки років вибудовувала?
Чоловік несподівано заглянув у ванну. Юля спробувала сховати тест за спину, але було пізно.
– Що це у тебе? – запитав Женя, підходячи ближче.
Юля мовчала, опустивши голову. Женя вихопив тест з її рук.
– Юленька! Невже?! Вийшло?! Боже мій, я стану батьком! – він підхопив її на руки і закружляв по ванній, – Дякую тобі, кохана! Це найщасливіший день у моєму житті!
Юля вичавила із себе посмішку. Що ж тепер робити? Як тепер викручуватися?
Відзначали цю подію в ресторані. На пальці Юлі виблискувала новенька каблучка.
Женя сидів навпроти в строгому костюмі, щасливо посміхався і раз у раз повторював:
– Ми будемо найкращими батьками на світі! Я обіцяю, ти ні в чому не будеш мати потреби! Дякую тобі, кохана!
Тієї ночі Юля довго не могла заснути. Перед очима весь час стояло щасливе обличчя Жені. В голову лізли погані думки:
“А може, і справді дитина зробить наше життя кращим? – подумала вона, – може, я просто боюся змін?
Адже я можу схуднути, займатися собою… жінки ж якось справляються. І потім… Це ж дитина від коханої людини…”
Вперше за стільки років серце Юлі затремтіло. У ній прокинулося якесь нове, незнайоме почуття. Можливо, вона все правильно зробила?…
Дев’ять місяців пролетіли швидко. Женя носив Юлю на руках, виконував усі її забаганки. Він сам вибирав пологовий будинок, разом вони ходили на курси для майбутніх батьків.
Юля намагалася у всьому його підтримувати, але страх перед пологами і майбутнім материнством її не покидав.
У призначений термін Юля народила здорового хлопчика. Коли їй поклали його на живіт, вона вперше побачила його личко.
Маленька зморшкувата грудочка, дивно схожа на Женю, смішно кректала. У цей момент всі її страхи і сумніви зникли остаточно.
– Мій… – прошепотіла Юля, і сльози потекли по її щоках.
Вони назвали сина Сашею. З перших днів життя сина Юля повністю розчинилася в материнстві.
Вона годувала малюка, співала колискові, гуляла з ним у парку. Вона навіть до чоловіка ревнувала, коли він брав Сашу на руки.
І щовечора, сидячи біля ліжечка сина, Юля сама собі задавала одне і те ж питання: ну як можна бути настільки дурною?
Якби вона знала раніше, скільки щастя принесе їй материнство…
