Софія обережно сіла на ліжку, взяла зі спинки халат, накинула на плечі. Останній тиждень вона погано спала — заважав великий живіт і ниючий біль.
Тренувальні перейми ставали все частішими і тривалішими, дитина мала з’явитися через два тижні.
Молода жінка простягнула руку, взяла телефон і набрала номер чоловіка. «Абонент знаходиться поза зоною досяжності…».
Цю фразу телефон повторював з учорашнього вечора.
Софія відкинула телефон, важко підвелася, одягла халат і пішла готувати сніданок. Боліла голова, тягнуло низ живота, хотілося їсти.
Дзвінок у двері змусив здригнутися. «Хто б це міг бути так рано?».
Софія автоматично поглянула на настінний годинник. Час наближався до полудня. «Ого, як заспалася!».
Жінка підійшла до дверей і подивилася у вічко.
На сходовому майданчику нетерпляче переминалася з ноги на ногу Даша.
Дівчата дружили зі школи. Дар’я була двоюрідною сестрою Сергія, чоловіка Софії.
— Привіт, подруго, — ураганом увірвалася в квартиру Дашка. — Ти що, ще спиш? А чому така сумна? Сергій коли з вахти прилітає?
— Привіт, Даша. У середу, через два дні.
— А що такий сумний тон? Ти не впевнена, що він прилетить? — не замовкаючи, базікала вона.
— Сергіїв номер не відповідає з учорашнього дня.
— Що?! І ти мовчиш, — дівчина вихопила телефон і набрала номер брата.
Софія з надією дивилася на родичку.
— Не відповідає…
***
Днем раніше Сергій сидів біля вікна маленького літачка, який бадьоро вирулював на злітну смугу.
Скоро він обійме свою Софу, і вже дуже скоро на світ з’явиться їхній первісток.
Молоді люди вирішили не дізнаватися заздалегідь стать дитини, хотіли, щоб це був сюрприз.
Сергій подивився на заставку телефону і згадав, як він познайомився з дружиною…
Того вечора він зайшов до родичів, щоб привітати з днем народження двоюрідну сестричку, а там сидить це диво — кирпатий ніс, широкорозплющені карі очі, волосся зібране у хвостик.
Посидів з дівчатками, поговорили, попили чаю. Сергій, жартома, запитав, чи буде Соня на нього чекати?
Дівчинка серйозно подивилася і сказала, що буде чекати стільки, скільки знадобиться.
Потім Сергій поїхав вчитися в обласний центр, зв’язок із сестрою підтримував тільки по телефону.
Приїхав після закінчення інституту, через 5 років. Зайшов до сестри, а у неї в гостях шкільна подруга.
Спочатку Сергій не впізнав у стрункій кароокій красуні свою давню знайому.
— Ти що, не пам’ятаєш Соню? — сестра єхидно подивилася на нього. — А вона чекала на тебе всі ці роки.
Дівчина почервоніла і мовчки вискочила з кімнати.
— Ого! Боатику, наздоганяй. Кращої дівчини ти не знайдеш.
***
Подруги сиділи на кухні. Софія автоматично помішувала ложечкою в чашці, Дар’я намагалася додзвонитися до Сергія.
— Сонечка, не панікуй завчасно, вір, що все буде добре. Дитинці нашкодиш, — Даша намагалася приховати від подруги свою тривогу. — А пам’ятаєш, якось Сергій дзвонив з номера свого друга? У нього тоді телефон зламався.
— Ну так, було щось таке…
— Давай йому подзвонимо, запитаємо.
— Незручно якось, — Соня розгублено подивилася на подругу.
— Все зручно, коли людина зникла.
Дівчата переглянули список вхідних дзвінків і знайшли той номер, з якого дзвонив Сергій.
На дзвінок довго не відповідали, потім пролунав сонний чоловічий голос:
— Алло!
— Добрий день. Ми не знайомі, мене звати Даша.
— Яка Даша? У мене немає знайомих з таким ім’ям.
— Ні-ні! Не кладіть слухавку, — заговорила дівчина. — Я сестра Сергія Савицького. Ви ж з ним разом працюєте? Як вас звати?
— Максим. Так, працюю, — чоловік зрозумів, що настирлива дівчина не відстане.
— Ви коли летите додому?
— Завтра.
— А де Сергій? Він не відповідає на телефон.
— Він вчора ще вилетів, місцевими авіалініями. Так хоч і з пересадкою, але швидше виходить. Хотів дружині сюрприз зробити.
— Як вчора вилетів? — перепитала Даша і тут же прикусила язика.
За спиною пролунав важкий подих і відразу ж відчайдушний пронизливий крик:
— Ні!!!!
— Максим, вибачте, — Даша скинула дзвінок і, не вагаючись, набрала номер швидкої допомоги. — Алло, жінка 23 роки, перше виношування 38 тижнів…
***
Політ проходив спокійно, Сергій вже почав дрімати. Ще три години польоту, і він вдома.
Несподівано машина здригнулася, клюнула носом і почала клонитися на один бік.
У вікно він побачив, що з двигуна пішов чорний дим. У салоні пролунали крики, гуркіт, тріск.
Земля стрімко наближалася. Сергій вчепився в підлокітники і закрив очі.
Удар об землю, гуркіт, крики людей, дзвін розбитого скла, скрип заліза і тріск пластику, що ламається.
Літак ще деякий час ковзав на череві, потім, смикнувшись востаннє, зупинився. Темрява поглинула Сергія…
***
Даша сиділа в коридорі лікарні. Софію вже забрали в палату, відразу зробили кілька уколів, встановили крапельницю.
Телефонний дзвінок вивів дівчину із задумливості. Даша з подивом подивилася на апарат — це ж Сонін.
— Алло!
— Даша, ще раз вітаю. Це Максим, ви мені дзвонили, — чоловічий голос здавався стривоженим.
— Так, я дізналася.
— Є новини про Сергія?
— Ні.
— Я завтра прилітаю. Давайте зустрінемося, поговоримо. У мене місяць відпустки, я можу допомогти з пошуками.
— Добре. Прилетите — телефонуйте на цей номер. Допомога мені зараз дуже знадобиться.
***
Максим з Дашою зустрілися в кафе. На перший погляд чоловікові було близько тридцяти, середнього зросту, міцної статури, з ранньою сивиною на скронях.
— Ми з Сергієм всю вахту в одному вагончику прожили, подружилися. Він такий спокійний, надійний.
Я б з ним, як то кажуть, пішов у розвідку, — Максим ковтнув кави. — Про дружину і дитину розповідав.
— А у вас сім’я є? — Даша з цікавістю розглядала нового знайомого.
— Ні, в розлученні. Одружився в молодості з великого кохання, але не змогли ужитися. Якісь образи, претензії… Зараз думаю, який дурний був.
— Гаразд, давайте подумаємо, що ми зараз можемо зробити для пошуку Сергія.
— Вже є офіційна інформація про катастрофу літака. На борту було десять осіб.
— Пошуки почалися? — Даша з надією подивилася на чоловіка.
— Так. Імовірно, вони впали десь у лісах, через дерева пошуки ускладнені. Будемо вірити в краще.
Даша нервово смикала рукав светру. Треба було якось розповісти про катастрофу Софії.
***
Максим зголосився піти до лікарні разом з Дашею. Спочатку молоді люди зайшли до ординаторської.
— Ставимо крапельниці, робимо заспокійливе. До пологів ще днів десять, — лікар суворо подивився поверх окулярів. — У даній ситуації чим довше дитина не народиться, тим краще.
— Її можна відвідати?
— Так, але ніяких поганих новин!
Дар’я з Максимом увійшли в палату. Софія, бліда, з запалими очима, лежала на дальньому ліжку. Вона, не відриваючись, дивилася у вікно.
— Сонечко, як ти себе почуваєш? — бадьоро запитала Дар’я подругу.
— Є звістки про Сергія?
— Літак місцевих авіаліній через дві години після зльоту зник з радарів, пошукова група вислана, — Максим опустив очі.
— Соня, все буде добре, ти тільки вір у це, — Даша ледве стримувала сльози.
— Я вірю, я дуже-дуже вірю, — Софія підняла сухі очі на подругу.
— Все-все, — медсестра замахала на них руками. — Ідіть, не хвилюйте матусю.
***
Свідомість повільно поверталася разом з навколишніми звуками і болем у всьому тілі.
Сергій відстебнув ремінь безпеки, поворушив ногами, руками, головою. Все було ціле, порізи, подряпини, садна невеликі.
Поступово в різних частинах салону почався рух. Хтось лаявся, хтось плакав, хтось явно був у шоці.
Люди кликали один одного, оглядали, обмацували, вишукуючи травми.
Десь через годину стало зрозуміло, що, незважаючи на жорстку посадку, всі вижили, навіть не було важких травм.
У кількох людей, мабуть, були переломи рук, ніг, але все могло закінчитися набагато гірше.
— Всі, хто може рухатися, виходьте, — Сергій окинув поглядом пошкоджений салон. — Треба розпалити сигнальне багаття. Думаю, що нас уже шукають. Є у кого-небудь робочий телефон?
У пасажирів знайшлося два зовні цілих телефони, але зв’язку не було. Рація пілота теж не працювала.
Поранених винесли з салону і розмістили на знайдених пледах, вцілілі люди зібрали гілки і склали в дві великі купи.
Не відразу, але вдалося розпалити два великі багаття.
У насуваючихся сутінках вогонь було помітно здалеку. Тепер залишалося тільки вірити в краще і чекати допомоги.
***
— Крихітко моя, не бійся нічого. Тато обов’язково знайдеться, я в це вірю, — Софія ніжно погладжувала живіт.
Сьогодні малюк майже не рухався, а біль часом ставав нестерпним.
Кілька разів приходив лікар, хитав головою, віддавав якісь розпорядження медсестрі.
Він явно був незадоволений розвитком ситуації.
— Терміново готуйте зал!
Софія здригнулася і інстинктивно прикрила живіт руками:
— Щось не так, докторе?
— Все буде добре. І дитина, і ви дуже втомилися. Ми просто трохи допоможемо.
***
До ранку багаття майже догоріли. Ранковий холод настирливо забирався під легкий одяг.
Знесилені люди спали на ялиновому лапнику, притулившись до літака, під деревами…
Настирливе цокання розбудило Сергія. Відкривати очі зовсім не хотілося. «Що так скрипить? Треба сказати Петровичу, щоб двигун перевірив».
Шум не припинявся, довелося відкрити очі.
— Вертоліт!
— Знайшли!
— Ми тут! — прокинулися люди, кричали, стрибали, обіймалися, плакали.
Сергій судорожно перевів подих, витер очі:
— Будемо жити!
***
Максим першим дізнався, що пошуки закінчились успіхом і розбитий літак знайдено.
— Даша, у мене чудова новина! Їх знайшли і вже доставили до лікарні.
— Господи, яке щастя! Всі живі?
— Так. Є травми, переохолодження, у двох переломи, але всі живі, — з голосу Максима було зрозуміло, що він радий за друга. — А як Софія?
— Виникли якісь проблеми з серцем. Дитина важить більше чотирьох кілограмів, а пологова діяльність слабка. Її забрали в операційну дві години тому.
— Будемо вірити, що все буде добре і з мамою, і з малюком.
***
— Мамочко, мамочко, приходь до тями!
Софія відчула легкі ляпаси по щоках і спробувала відкрити очі.
Відразу все згадала:
— Що з дитиною?
— Ану, дивись, хто у нас тут?
— Це дівчинка… Моя дочка?! З нею все добре? — на очах молодої жінки мимоволі виступили сльози.
— Міцна красива крихітка. З нею все добре.
У палаті Софія набрала номер Даші.
— Даша, у нас дівчинка. Вона така красива і схожа на Сергія.
— Соня, як я рада! Це — чудова новина. Дзвонив Максим, літак знайшли, з Сергієм все добре. Соня! Соня!
Але жінка не могла говорити від сліз радості, полегшення, надії…
***
Через тиждень Софію з пологового будинку зустрічали вже втрьох — Максим, Даша і Сергій.
Молодий батько обережно взяв на руку дорогоцінний згорток і відвернув краєчок ковдри.
Максим заглянув через плече друга:
— Дивно, як вона на тебе схожа. Ну що, батьки, як доньку назвете?
Софія і Сергій переглянулися.
— Ми назвемо її Вірою.
