— Жінко, ви куди? Тут корпоратив, написано великими літерами.
— Я бачила. У мене там чоловік, Миколаїв. Я з ним.
— Миколаїв тут, але… Зараз зачекайте хвилинку.
Жінка, яка стояла на вході до зали, зникла. Повернулася через кілька хвилин…
…— Сьогодні ти вдома, — байдуже каже Андрій, одягаючи найкращий костюм. — Не хочу з тобою ганьбитися на корпоративі.
Люда мовчки збирає чоловіка, киває.
— Таксі я викликала, — вона з цуценячою відданістю дивиться на чоловіка біля порога. — Назад сам викличеш, добре? Ключі із замка дістанемо, тож не переживай, нас не потурбуєш.
Андрій подивився на дружину зверху вниз, помахав рукою дітям і вийшов.
— Людка, ти в своєму розумі? Ти куди чоловіка одного відпустила? — сестра приїхала погостювати на тиждень і така поведінка зятя їй не сподобалася відразу ж.
— На корпоратив, а що? — Люда не розуміла, в чому проблема.
— Ти не знаєш, що роблять на корпоративах?
— Та нічого такого. Він того року теж один ходив.
— Зрозуміло, — простягнула Лера. — І часто він один у тебе кудись ходить?
— Постійно. У нас діти, хтось же повинен з ними залишатися. Він працював весь рік, має право відпочити з колегами.
— А ти на що маєш право? Сидіти вдома перед телевізором і о десятій лягати спати?
— Ну не о десятій, звичайно, — засміялася Люда. — О десятій тільки дітей вкладаю. Потім прибирання, душ, до дванадцятої зазвичай.
— Та при чому тут це! Ти повинна ходити з ним!
— Ой, навіщо? Мені і вдома добре.
— Щоб він собі нікого не знайшов.
І взагалі, твій Андрій прекрасно влаштувався.
Працює він з восьмої до п’ятої, щадний такий робочий графік. Приходить додому, а тут ти з нього пилинки здуваєш.
Лера з першого дня хотіла висловити своє ставлення, але не було приводу.
— Андрійку, тобі чай розбавити? Андрійку, скільки цукру? Андрійку, твій улюблений суп!
Андрійку, ванна набралася, можеш йти, як ти любиш з пінкою. — передражнювала сестра. — Ти дружина чи прислуга?
— А що я такого зробила? Піклуюся про чоловіка і це нормально. Вийдеш заміж, зрозумієш.
— Ну вже ні, сестричко. Я ніколи не вийду заміж, мені вистачило твого прикладу.
І знаєш що, я вважаю, що ти теж заслуговуєш на відпочинок. Збирайся, з дітьми я посиджу.
— Андрію це може не сподобатися…
— Досить думати про нього, давай-давай, збирайся.
Люда ще сумнівалася, але Лера її підштовхувала. Дала одягти свою сукню, допомогла нанести макіяж, уклала волосся.
— Куди їхати знаєш?
— Звичайно, я ж викликала таксі чоловікові.
— Ну ось, давай, викликай. Відпочинь там, як слід, — на прощання сказала сестра і помахала рукою.
Люда під’їхала до ресторану, в якому був корпоратив. На вході її зупинили.
— Жінко, ви куди? Тут корпоратив, написано великими літерами.
— Я бачила. У мене там чоловік, Миколаїв. Я з ним.
— Миколаїв тут, але… Зараз зачекайте хвилинку.
Жінка, яка стояла на вході в зал, зникла. Повернулася через кілька хвилин.
— У Миколаєва немає дружини. Придумайте щось правдоподібніше.
— Як немає? Покличте його, він все сам скаже.
— Він нам і сказав. Жінко, не витрачайте наш час, йдіть.
Люда сумно подивилася на жінку. Та, немов розуміючи її, знизала плечима і відвернулася, втративши будь-який інтерес.
Люди заходили і виходили, отримували браслети, які забезпечували безперешкодний вхід. А Люда так і стояла.
Їй було соромно повернутися додому і сказати сестрі, що чоловік від неї відмовився.
Вона повільно блукала по дорозі. Щоб не стояти там біля входу і не привертати уваги, Люда пішла пішки додому. Так можна було вбити більше часу.
— Людок, ти чого так рано? І твереза… — сестра ще не спала, коли вона повернулася.
— Лерка, я із собою взяла. Посидимо?
Сестри влаштувалися на кухні. Люда мовчки пила келих за келихом, Лера питала, в чому справа, але та мовчала.
— Людка, ти або розповідай, або я спати пішла.
— Що розповідати? — Люда опустила очі. — Не пустили мене на корпоратив.
— Тобто як не пустили? Ти б подзвонила Андрію, сказала.
— Подзвонила, він не відповів. А тим, хто на вході стояв, їм він сказав, що дружини у нього немає.
Люда розплакалася. Тільки зараз вона дала волю своїм почуттям.
— Я ж завжди і все для нього, намагалася. А він… Мене ніколи з собою… І нікуди …
А тепер виявляється, що він мене соромиться… я страшна… я товста, напевно… Йому ще й жити зі мною доводиться…
Лера була приголомшена міркуваннями сестри.
— Йому доводиться? Сестро, схаменися, коли ти такою стала? Тобі треба тікати від нього подалі і якнайшвидше!
Люда хотіла відповісти, але не встигла. Двері в передпокої грюкнули, і жінка поспішила зустріти чоловіка.
— Ти де була? — голос Андрія звучав грубо.
Лера навіть збиралася вийти теж і захистити старшу сестру, але їй стало огидно, коли вона почула голос Люди.
— Тобі не подобається, як я виглядаю? Я для тебе старалася.
— Не чіпай. Я сам, — він відштовхнув дружину, і та зникла в спальні.
Наступного дня Лера підійшла до сестри.
— Навіщо ти це терпиш? Збирай речі, йди від нього і подавай на розлучення.
— І куди я? — гірко посміхнулася Люда. — Думала про це… Кому я потрібна з двома дітьми? Хто мене до себе на шию посадить?
— Люда, ти взагалі нормальна?
— Нормальна, уяви собі, у мене вибору немає. Ти думаєш, що я нічого не розумію?
— А навіщо тобі так перед ним принижуватися?
— Він мені грошей тоді не дасть. А я не можу без грошей, дітей треба одягати і годувати, на гуртки водити. Знаєш, як все дорого?
— А про аліменти не знаєш?
— Він принесе довідку з мінімалкою і на що ми жити будемо?
— Повинен же бути якийсь вихід…
— Вибору у мене немає, поки діти не підростуть і я не піду працювати, — підбила підсумок Люда.
Минуло кілька місяців. Стосунки в родині ставали тільки гіршими.
Андрій міг взагалі не приходити додому, а міг і накричати, якщо йому щось не сподобається.
В гості знову приїхала Лера, почула скандал, розлютилася.
— Досить! — Лера встала перед сестрою. — Думаєш, якщо вона народила тобі дітей, ти маєш право кричати на неї?
— Я її забезпечую. І взагалі, ти в моїй квартирі!
— І що? Що ти зробиш? Виженеш мене?
— Легко! — Андрій взяв Леру трохи вище ліктя і виштовхнув з квартири, повернувся до Люди і гримнув:
— Скажеш щось проти, опинишся там же!
Люда промовчала, лише виставила Леріну сумку, коли той пішов у спальню, і тихо сказала:
— Вибач.
Сестра пішла і більше не приходила, образилася.
— Збери мені речі, — сказав чоловік. — Ми їдемо з колективом на природу, на кілька днів.
— Ми теж хочемо! — Люда була зла на чоловіка, тому зараз хотіла йому просто насолити.
— А мені що до того, що ви хочете, — незадоволено сказав він. — Речі збирай і нічого не забудь!
Люда зрозуміла, що сперечатися марно, але цього разу вирішила просто так не здаватися.
Зібрала свої речі, чоловіка і дітей. Поставила все біля порога, одягла дітей.
— Ми готові, можемо їхати! — сказала вона голосно.
Чоловік не поспішаючи вийшов у передпокій і завмер.
— З тобою! — Люда розтягнула губи в посмішці. — Ми теж хочемо на природу, ми теж хочемо відпочивати!
— Я вже все сказав, роздягайтеся, я вас не беру!
— Тоді ми їдемо окремо, — сказала Люда.
— А гроші ти де візьмеш? — зареготав чоловік. — Май на увазі, швидко тобі все перекрою, залишишся без копійки!
Буду я ще з вами ганьбитися, навіть показати вас соромно колегам.
Андрій взяв свій рюкзак і вийшов, голосно грюкнувши дверима. Люда подивилася на дітей, ті стояли сумні.
— Поїдемо, — сказала вона їм.
Цього разу вони поїдуть, і якщо він не хоче їх брати із собою.
Люда викликала таксі, гроші у неї були. Просто вона чоловікові про них не говорила. Жінка була дуже ощадливою і постійно відкладала.
На яку базу поїхав чоловік, вона теж знала. Приїхали вони тільки через тридцять хвилин.
На щастя Люди, охорони тут не було і вони змогли безперешкодно увійти на територію.
— Що ви тут робите? — Андрій був злий, коли побачив всю свою родину.
— До тебе приїхали, — голосно сказала Люда, навколо були колеги, тому чоловік не став конфліктувати.
— Андрюха, у тебе що, є дружина?
— Зачекайте, я її бачила на корпоративі…
Навколо одразу зібрався натовп і почав обговорювати. Хтось пропонував свою допомогу, хтось співчував, хтось знайомився.
Тільки Андрій стояв червоний, як помідор, і не рухався з місця.
— Андрію, а це хто? — мила дівчина вийшла з натовпу і уважно дивилася на чоловіка.
— Ми його сім’я, — Люда не стала мовчати.
Вона давно здогадувалася, що у чоловіка хтось є.
— Сім’я? Ти ж сказав…
— Так, ми не живемо разом, — виправдовувався Андрій.
— Живемо. І речі я тобі зібрала, — не поступалася Люда. — Хоча, з цього моменту сім’ї у тебе немає і не буде.
Люда розвернулася і разом з дітьми пішла назад до виходу. Знову викликала таксі, повернулася додому.
Зібрала речі дітей і поїхала до кризового центру, який погодився її прийняти. Андрій з’явився через тиждень, просив повернутися.
З роботи його звільнили і у нього нічого, крім боргів, не залишилося. Виявилося, що та дівчина була племінницею начальника і посприяла звільненню.
Люда відмовилася повертатися до чоловіка. У неї все буде по-іншому, їй допоможуть і вона почне нове, нормальне життя.
А сестра, яку колись вигнав Андрій, підтримає.
