— Дивлюся на цю матусю із задоволенням, така ніжна, турботлива і хлопчик у неї хороший такий, — каже одна вихователька в дитячому садку іншій.
— Ага, якщо не знати всю історію цілком, то просто не матір, а зразок для всіх, — усміхається друга.
– Моя подруга її чудово знає, з колишнім чоловіком її разом працювала, вони іноді дзвонили один одному, вона йому і зараз якісь проєкти підкидає.
— А що не так з колишнім чоловіком?
— А з ним усе так, живе мужик. Здається, одружився вдруге вже. І він живе, і сина ростить. 14 років хлопчиську вже, якому дала життя ось ця зразкова мати.
— Ого, як же так?
— А ось так, розлучилася з його батьком ця Оля, коли хлопцю було всього щось близько півтора року. Покидала речі в валізу і пішла.
Аліменти платить, кілька разів навіть приходила до сина, але давно вже не приходить, думати про нього забула вже.
Зате в другому шлюбі в Олі все шоколадно. Я навіть сумніваюся, чи знає другий чоловік, що у неї дитина є ще одна. Жодного разу я його не бачила в садочку, завжди вона за сином приходить.
— От же ж… і не знаю, як назвати. Цього хлопчика мало не вилизує, як кішка, а іншого сина кинула!
Історія, яку розповіла подрузі «знаюча» вихователька, сталася у великому місті багато років тому.
Жила-була дівчина на ім’я Ольга, гарненька, в благополучній сім’ї, батьки дочку виховували принцесою, з любов’ю виховували.
У 23 роки Ольга закохалася в чесного хлопця, вийшла заміж, жити стала у нього, з його мамою.
Через два роки на світ з’явився син.
Але щось не склалося, хлопчик був з проблемами.
Перший час Ольга героїчно доглядала за малюком, а чоловік багато працював. У догляді Олі допомагала свекруха, мама не могла — батько зліг після інсульту.
А потім Оля занудьгувала: чотири стіни, нездорова дитина, свекруха, яка весь день перед очима. З’їхати на орендовану квартиру від мами чоловіка?
Можна було б, але тоді й допомоги свекрухи з онуком не стало б, а хлопчик тоді був дуже важкий. Лікарі обнадіювали, що піддається лікуванню, що до школи все має нормалізуватися, але поки — ось так. Треба просто займатися з дитиною з усіх сил.
Тут у Олі не стало батька, а повернувшись з похорону, кілька днів подумавши, вона оголосила чоловікові, що бачити не може ні його, ні свекруху, ні свою дитину, через яку не стало її тата.
Чомусь і Оля, і її мама були впевнені, що життя чоловіка і батька дуже підкосило поява на світ “такого” онука. А може, мати прямо дочці про це сказала, ніхто тепер цього не знає.
Зібрала Оля речі, на сина навіть не подивилася, обіцяла переказувати гроші, відвідувати, слова свекрухи про те, що вона не мати, а сволота остання, почула, обернулася і сказала спокійно:
— Сотні, ні, навіть тисячі чоловіків спокійно так роблять і нічого, ніхто їх не засуджує. А я сволота? Ну і гаразд, думайте що завгодно. Але у нас в сім’ї таких дітей зроду не було, а у вас, здається, братик таким був, а ви від мене приховали? Ось і мучтеся тепер.
У свекрухи дійсно, брата не стало ще в дитинстві, але від вади серця, а діагнозів, як у онука, у них теж в родині не було.
Через деякий час чоловік Ольги подав на розлучення, дитину на себе взяла бабуся.
Ольга приходила раз на пів року, напевно, роки три, а потім перестала, мовляв, хлопчик схожий на батька, бачити його їй важко, та й нема чого, він її майже не пам’ятає.
До школи, точніше, до 7 років, проблеми старшого сина Ольги до кінця подолати не вдалося. Хлопчик пішов до школи в 9.
Від інших дітей він практично нічим не відрізняється, хіба що вчиться трохи довше новому, та від фізкультури має звільнення.
Матері колишнього чоловіка Ольги, не стало 3 роки тому, тоді ж чоловік привів в будинок жінку, живуть разом, принаймні, навіть якщо ще не зареєстрували шлюб.
Ольга 6 років тому теж заміж вийшла, синочок у неї, здоровенький.
І для цього сина вона турботлива і ніжна мати: займається хлопчиком, бере участь в батьківському комітеті групи, гуляє, возить в басейн, весь час з хлопчиком щось ліпить і малює.
Готує йому смачні страви і влаштовує шикарні дні народження. Друзі запрошують їх з чоловіком в гості або на дачу, але якщо без дитини запрошують — Ольга їздити відмовляється.
— Роботу змінила, тепер пів дня працює, щоб хлопчика (розповідь спеціально для сайту Цей День) раніше з садка забирати. І головне, він до неї лине, видно, що між ними, прям, дуже теплі стосунки.
У соцмережах у неї суцільні посилання на дитячі ресурси з виробами або розвиваючими книжками і світлини сина. Уявляєш?
А старший син живе з батьком, мама пам’ятає про нього, напевно, коли папірець приходить з вирахуванням аліментів. Років через 4 і зовсім Оля про нього думати забуде. Викине з голови — як і не було ніколи.
— Як так можна? Ось у тебе улюблена дитина, а там що? Непорозуміння? — хитає головою друга дівчина, яка захоплювалася ніжною матусею. — І як може бути, щоб чоловік її нинішній не знав про пасинка?
— Місто велике, — знизує плечима перша дівчина. — Мама Олі ж знає про старшого онука і нічого. Бачила я її пару разів у нас в садочку, квітуча літня… навіть не жінка, а пані. І теж живе собі спокійно, викинули з голови «бракованого» сина і онука. Напевно так і вважають, мовляв, мільйони мужиків так живуть і нічого, а чим вони гірші?
— Ну привіт, а материнський інстинкт? Буває, що у жінки його немає, але тоді його немає до всіх дітей, хіба не так? А тут вибірково якось. Загалом, історію ти мені розповіла, звичайно…
Добре, що у хлопця того батько є хороший, але мати яка…
