Зінаїда проводжала поглядом місцевих дівчат:
— На річку пішли купатися, — сказала вона. — Дивись, розпалилося сонечко, потягнулися гуськом, одна за одною, охолонутися.
— Що ти сказала? — перепитав Федір.
— Та я кажу, дівчата купатися пішли, он і наша з ними, — пояснила вона чоловікові.
«Наша» — це означало, що Наталя — наречена Віктора, їхнього сина. І хоча ще про весілля не заявляли, але дружба їх давно стала помітною.
Так що заочно батьки майже прийняли Наталю в свою сім’ю і мимоволі поглядали в бік майбутньої невістки.
Але щоразу, коли Зінаїда намагалася придивитися до дівчини, вади не знаходила, і зробила висновок: гарна буде дружина Вітьці.
Але найвибагливішою з усіх була бабуся Маша, і незважаючи на поважний вік, очі у неї як діаманти, все помітить, все розгледить.
У пам’яті у неї ще залишилися часи «царя-гороха», коли дівчата носили сарафани майже до п’ят, і вона часто наводила подібні вбрання як приклад молодим.
І хоча на календарі були сімдесяті, вона не могла змиритися з нинішньою модою.
— Ось негідниці, — побачивши дівчат, пробурмотіла Марія, поглядаючи у вікно і міцніше пов’язуючи кінці ситцевої хустки. — Оголилися, безсоромні. — з явним осудом дивилася вона на засмаглі плечі дівчат.
Зінаїда добродушно посміхнулася:
— Та, добре, мамо, не ті часи, щоб за довжиною спідниці дівчат вибирати.
У коротких спідницях по селу ходили зазвичай ввечері, коли в клуб збиралися. Гравійною дорогою через всю довгу вулицю дівчата парочками або компанією йшли в коротких спідничках і світлих блузках.
У Наталі блузка була біла в червоний горошок з відкладним комірцем. Сіра спідниця вище колін, — стрункі засмаглі ноги в білих босоніжках.
І йдуть вони ошатні в клуб світлою зграйкою, ну чисто наречені.
А ось в купальниках по селу дівчата ніколи не ходили, — не було так прийнято. Та й в голову нікому не спало б притягнути на себе осудливі погляди.
— А я у сестри в місті була. — сказала Свєтка — засмагла дівчина (у неї і волосся на сонці вигоріло так, немов знебарвлене), — літо, одним словом. — Так ось, там у неї річка поруч, так деякі дівчата, хто близько живе, в купальниках повертаються з річки.
— Так це в місті, а тут і мокрим рушником від мами можна отримати, — сказала Іринка.
— А якщо сукню вкрали, або хвилею віднесло одяг, — здивувалася Наталка, — і що ж, весь день тут сидіти?
Дівчата ще посперечалися, посміялися і пішли ще раз викупатися. Вода спочатку здається холодною, потім звикаєш, занурюєшся в освіжаючу благодать, плескаєшся і забуваєш про все.
Накупалися. Вийшли на берег. Сушать волосся, одягаються… і нічого, що на мокре, так прохолодніше в спеку.
Наталя тим часом шукає свою сукню, озирається, не може зрозуміти, куди вона поділася. Подружки теж занепокоїлися, вирішили допомогти: оглянули все поблизу – сукні немає.
— Чому моєї немає? – розгублено запитує Наталя. – Кому знадобилася моя сукня – вона ж не нова, звичайна сукня… Або хто пожартувати вирішив?
Але на березі нікого не було. Тільки тополі, трохи нахилившись, обрамляли берег, і листя шуміло.
Дівчата вже всі одягнені, а Наталя в купальнику стоїть.
– Давай додому до тебе збігаю за одягом, – запропонувала Свєта, – принесу тобі щось.
Але Наталка, здивована тим, що сталося, раптом вперто заявила:
– Нічого, я поруч живу, добіжу додому і в купальнику. А то почнеш одяг у мамки питати, так вона допит влаштує: де загубила все і чому.
А оскільки до будинку не так далеко, Наталя, піднявшись на високий берег, попрямувала в бік села. І як тільки з’явилися перші будинки, то їй поруч — рукою подати.
І на вулиці тихо, навіть собак не видно. Тільки бабуся Маша сидить, нудьгуючи біля вікна.
Як побачила Наталю в купальнику — сплеснула руками, повірити не може, що їхня майбутня невістка в одній білизні, хоч і призначеній для купання, по вулиці йде.
– Ти поглянь, Зінаїда, що вона робить? Зовсім сором втратила, по селу голяком бігати… А мужики, мужики так і витріщаються!
Хоча треба сказати, мужиків і не було видно.
Зінаїда теж підійшла до вікна і не могла повірити: Наталка, сором’язлива Наталка, яка опускала очі при зустрічі з нею, йде додому без сукні.
Наталя ж не йшла, а майже бігла і, підійшовши до будинку, поспішила сховатися від людських очей за хвірткою. Видихнула, наче нікого на вулиці не було.
Того дня Вітька вислухав від батьків і бабусі про Наталку, яка бігла по селу в одному купальнику.
І скільки б він не виправдовував її, відмахуючись від рідні, зерно сумніву в його душі було посіяне.
— Чого по селу без одягу бігаєш? — з незадоволеним виглядом запитав він.
Наталя і сама помітила, що при зустрічі він чимось незадоволений, немов образився на щось.
— Чого-ооо? — Наталка розсміялася. — Невже хтось доніс? Начебто і на вулиці нікого не було.
— Не кругли очі, ніби здивувалася, а краще розкажи, що це за мода — свої принади напоказ виставляти?
Дівчина спалахнула, як червона зоря, вже не до сміху їй.
– Вітя, ти на мене злишся чи що? Та в мене сукня зникла, коли купатися ходили… Уявляєш, виходжу на берег, а там немає моєї сукні, тільки босоніжки залишилися.
– У всіх одяг на березі, а в тебе зник? – підозріло запитав Віктор.
– Сама не розумію, як таке могло статися, – щиро дивувалася Наталка.
Потім заглянула йому в очі:
– Вітя, ну ти чого? Ну що такого? Ну вийшло так, ну пройшла трохи… а що робити… не сидіти ж мені на березі до темряви.
Вітька нібито пом’якшав, поглянув на симпатичну Наталю і захотів забути цей випадок, який і уваги не вартий.
Але вдома, коли заходила мова про неї, Віктор натрапляв на міцну «стіну», — батьки зітхали, натякаючи, що вчинок Наталі безсоромний.
— І взагалі, — суворо сказав батько, вже на той час добре «проінструктований» Зінаїдою і Марією, — вона ж повинна розуміти, що такий вчинок не прикрашає дівчину. Але ти сам дивись, тобі з нею жити.
— Та вона думала, швидко додому городами добіжить, ніхто й не побачить, — виправдовувався Віктор, вкотре повторюючи історію з купальником.
— Не знаю, сину, сам дивись, але мені вже не до душі Наталя, нам така не потрібна, — сказала мати. — І куди тільки Анна, дивиться? Погано дівку виховала.
***
Восени весілля ніякого не було. І Віктор вже, як згасла свічка, без будь-якого блиску в очах, йшов на побачення. Начебто все добре, а потім раптом згадає про купальник і починається по-новому історія.
Наталя вже втомилася перед ним виправдовуватися. Спочатку думала, турбується за її честь, а потім просто оскомину набили його претензії.
Та й за що виправдовуватися? Не навмисно ж вона пройшла.
Незабаром їхні зустрічі припинилися. Віктор ініціативи не виявляв, а Наталка, з гордості, не шукала з ним зустрічі.
А потім він почав залицятися до іншої дівчини, теж місцевої. Наталя, дізнавшись, губу від обурення закусила, прикро їй. Але пересилила себе, до того ж стосунків вже давно не було.
Загалом, навесні одружився Віктор.
Наталя почала збирати речі. Ще взимку домовилася, що візьмуть її в районну лікарню, ставка медсестри там є. Та й Віктора з молодою дружиною бачити не доведеться.
Саме там, у районному центрі, вона зустріла свого майбутнього чоловіка. Володя був молодим лікарем, приїхав за розподілом, і Наталя розгледіла в ньому людину уважну, чуйну.
Восени вони одружилися, а через три роки переїхали до міста.
Вона все життя прожила з чоловіком щасливо, жодного разу не пошкодувавши, що зустріла Володю.
А ось Віктор мучив дружину підозрами в невірності. Замість радості його дружина бачила в очах вічний докір, ніби в чомусь провинилася.
Через десять років вони розлучилися. Віктор, все ще симпатичний, міцний чоловік у розквіті сил, зійшовся з іншою жінкою.
Здавалося б, можна будувати нову сім’ю, але і цього разу не вийшло. Хоч і жили, але досить погано.
Наталя ж спочатку «карала» себе за свою безпечність, за те, що повелася зухвало і не послухалася подругу, пройшла в купальнику, притягнувши погляди цікавих селян.
А коли зустріла Володю, то зрозуміла, що її помилка повернула життя в кращий бік. Часи змінилися. Давно вже нікого не здивуєш, хто і в чому пройшов по селу.
І найцікавіше. Сукню того дня сховав у дуплі дерева сусідський хлопчисько — заради забави, щоб над дівчатами пожартувати.
І поки дівчата із захопленням плескалися у воді, йому трапився одяг Наталки, він і схопив його, інший просто не встиг, інакше б побачили.
А що з сукнею робити? Довелося сховати. Восени хтось із рибалок човен за дерево ланцюгом закріплював, ось і знайшов сукню в дуплі.
Не знаючи, кому належить, залишив там же і запитав у місцевих дівчат. Так і визначили, що це одяг Наталі.
Вона потім Віктору намагалася розповісти, та він не став її слухати. І правильно зробив. Дівчина від цього тільки виграла.
