Злата обіцяла дочекатися Павла з армії. І вона б дочекалася, але чорт її підштовхнув піти на цю дурну дискотеку.
Вона в принципі не ходила на дискотеки: нецікаво було без Паші, та й ніколи – в технікумі стільки завдань давали, більше, ніж у школі.
Вона б і не приїжджала на вихідні додому, але мама сильно ображалася.
– Ти зовсім про нас забула, – говорила вона.
Мамі було важко без Злати, це зрозуміло – за вихідні вони разом прали, Злата готувала молодшим одяг на тиждень, підлоги намивала, печиво пекла, а то у мами з духовкою ніяк не виходило.
Тому Златі доводилося і уроки робити, і по дому допомагати. А тут ще Люська зі своєю дискотекою.
– Ти моя найкраща подруга! Ти ж не можеш мене покинути одну в такий момент!
Люську кинув хлопець – вона зустрічалася з ним навіть довше, ніж Злата з Пашкою, і всі вже думали, що ось-ось буде весілля.
Але тут з’явилася якась дівчина з сусіднього селища, яка вмить відбила у неї хлопця.
Люська страждала і хотіла піти на дискотеку, щоб показати всім, що вона зовсім не страждає.
Мама ніколи не відпускала Злату з дому в ніч, тільки під наглядом Пашки. І весь час говорила, що світ не такий добрий, як здається на перший погляд, і Злата потім ще їй подякує.
Іноді Златі вдавалося відпроситися у батька, але після цього мама влаштовувала батькові бойкот мало не на місяць, так що Злата перестала втягувати в це батька.
Той взагалі був людиною тихою і поступливою: ніколи не підвищував голос, не карав дітей, і тільки один раз в житті плакав, коли їх улюблениця лайка Жучка отруїлася щурячою отрутою.
Мама ж, навпаки, вічно кричала, карала за будь-яку провину і тримала всіх в їжакових рукавицях.
На цю дискотеку мама теж не відпускала, але Злата заявила, що вона повнолітня і що піде, бо не може кинути Люську в біді.
Звичайно, так і зробила. Трохи розвеселішала від напоїв. Пішли танцювати під пісні улюбленої групи, ще випила. І Люська познайомилася з якимись приїжджими.
Вони їх чимось пригощали – цього Злата вже не пам’ятала. І як поїхали з ними, не пам’ятала.
Точніше, пам’ятала, але туманно, немов бачила кошмарний сон: чужі губи, тріск тканини, заціпеніння, яке вона не могла побороти…
Злата нікому про це не розповіла. Навіть Люсі. Було соромно, вони про таке взагалі не говорили.
Точніше, Люська говорила, а ось Злата не могла – вони з Пашею тільки цілувалися, і не більше того.
І як тепер розповісти йому про те, що сталося, Злата не знала.
Вона написала Паші листа. Збрехала, що в технікумі зустріла іншого, і що вона більше не його дівчина.
Із завмиранням серця чекала відповідного листа, але він не прийшов.
– Твій через тиждень приїжджає, – повідомила якось мати. – Знаєш вже, мабуть.
Злата нахмурилася і сказала:
– Мене це більше не стосується.
Після цього вона взагалі перестала приїжджати додому.
Мама, звичайно, ображалася, але Злата і в страшному сні не могла уявити, як випадково зустріне на вулиці Пашку.
Навіть думати про нього було боляче.
Заміж Злата вискочила досить швидко, відразу після технікуму, тому що додому не хотіла повертатися.
Чоловіка зустріла в їдальні, він водієм-експедитором працював і привозив туди продукти.
Весілля влаштували в райцентрі, так що сільських на ньому було небагато.
Зрозуміло, Люська, яка вже була з величезним животом, ось-ось мала народжувати.
Після тієї дискотеки хлопець повернувся до Люсі, побачив, що вона з кимось поїхала, і заздрив.
Так що Люська завдяки тій дискотеці хлопця повернула. А Злата втратила.
Чоловік у Злати був непоганий, але любив випити. До народження дитини це не особливо було помітно.
Але коли вона опинилася в декреті без грошей і будь-якої допомоги, стало ясно, що це поспішне весілля було помилкою.
Але йти Златі було нікуди – соромно батькам зізнатися, що вона так невдало вийшла заміж.
Батько потай від мами підкидав Златі іноді грошей, але там молодших вчити треба було, так що багато від мами не приховаєш.
Коли Златиній доньці був рік, чоловікові почали дзвонити дівчина з роботи. Злата довго це терпіла, але коли чоловік перестав приходити додому на ніч, сказала:
– Якщо ти не припиниш це все, я від тебе піду!
– Та йди, хто тебе тримає! Потрібна ти мені сильно…
Злата ще майже рік терпіла, а потім чоловік від неї сам пішов. Платити за будинок не було чим, і Злата повернулася до батьків.
Батько сказав, щоб Злата навіть не думала сумувати: виростили вони трьох дітей, і ще одного виростять.
А мати влаштувала скандал:
– Такого хорошого хлопця втратила! Пашка ж не мужик, а золото! Ось тепер Соколовська з ним живе, а ти залишилася з розбитим коритом! Дурна ти, Златка!
Мама була права, звичайно. Але вона ж не знала, чому Злата так вчинила. І ніхто не знав.
Першою Злата в селі зустріла Соколовську Ладу – та була на три роки старша і теж після невдалого шлюбу: чоловік у неї поїзав на заробітки і зник.
У Лади був син, трохи старший за дочку Злати, і Пашка ставився до хлопчика, як до свого.
Зустрівши Злату в магазині, Лада підвела підборіддя і пройшла повз, навіть не привітавшись.
А через кілька днів Злата зустріла і Павла. Той кілька разів проїхав повз її будинок на мотоциклі, і було ясно, що ця зустріч не випадкова.
– Що, твій тебе кинув? – суворо запитав Пашка.
– А тобі що? Твою, я бачу, теж кинули.
– Гнат зник.
– Ну так, так. Може, просто не захотів повертатись.
Промовчали.
– Тобі якась допомога потрібна?
– Ні. Дякую.
– Гаразд. Якщо треба, звертайся.
Після цієї зустрічі серце у Злати калатало як божевільне.
Такі зустрічі стали регулярними: Пашка міг привезти грибів у пакеті або бідон із суницями, зі словами, що це для малечі.
Дивився на Злату суворо, але від цього погляду мурашки повзли по спині.
Мати не витримала і запитала одного разу:
– Що у вас за ігри, я не розумію?
– Та нічого такого, мамо.
– Я ж казала тобі, що такий хлопець хороший, а ти, вертихвістка! Батько, хоч ти їй скажи!
– Оля, залиш дитину в спокої.
У цей момент до будинку під’їхала машина, і з неї вийшов чоловік. Злата відразу його впізнала, і її аж затрясло.
– Це до мене, – сказав батько. – За м’ясом.
Злата вчепилася батькові в рукав.
– Прожени його, тату!
– Ти що? Що сталося?
Злату трясло. Чужі губи… Тріск тканини…
– Тато, прожени!
Поки батько вийшов, мати накинулася:
– Знову хвостом крутиш?
Злата не витримала і заплакала.
– Та що з тобою? – злякалася мама.
І тут Злата розповіла їй все. Говорила так, що не зупинити. Навіть коли батько повернувся, не замовкла.
– Ти чому нічого не сказала? – заголосила мати. – Треба було сказати, треба було…
Маму і саму трясло, Злата її такою ніколи не бачила.
– Тому що я боялася, що всі будуть думати, ніби я зіпсована!
– З чого ти таке придумала?
– З того! Я і з Пашею через це розлучилася, не хотіла, щоб він знав…
– Дурна, – заплакала мати. – Ой дурна!
Потім глянула на батька.
– Розповісти їй?
Той махнув рукою – мовляв, роби як хочеш. І пішов рубати дрова.
Батько завжди рубав дрова, коли мати на нього злилася або коли молодші лежали з високою температурою.
– Ми давно думали тобі сказати… Ну, знаєш, краще від нас, ніж потім якийсь тест або… Ти ніколи не думала, чому з усіх нас ти одна така чорнява?
Злата задихнулася. Думати вона думала – як матері в голову спало назвати чорноволосу дочку Златою. Ось молодшій сестрі підійшло б таке ім’я.
– І чому я трясуся над вами, як курка, не відпускаю нікуди?
Ця он бойкот мені щойно влаштувала, мовляв, я не маю права тримати її вдома. А якщо хтось тут і має право, то це я!
Голос у мами дзвенів.
– Він був будівельником. Я батькові твоєму обід завжди приносила. І нічого не думала, навіть не посміхалася нікому. А він…
Обличчя мами спотворилося судомою. Злата кинулася до мами, обійняла її.
– Мамочко, не треба!
– Ось і я казала, не треба! Навіщо ти туди пішла? Люська ця ще…
Злата провела по своєму обличчю, думаючи про те, як мамі бачити його весь час перед очима.
Але ні, мама ніколи не показала, що це обличчя їй неприємне. І тато… Тато!
– А як же… Тато, він що…
Мама криво посміхнулася.
– Я йому не відразу сказала. Тільки коли зрозуміла, що при надії.
– А він що?
– Одружився зі мною.
– А…
Злата не знала, як запитати про цього чоловіка.
– А він безвісти зник. Як Гнат… На полюванні заблукав, як каже твій тато.
Злата згадала рушницю, яку батько тримав у сейфі. І подумала, що зовсім не знає своїх батьків.
Вона накинула калоші і вибігла на вулицю.
– Тату!
Він опустив сокиру. Злата підійшла до нього і обійняла.
– Татку, я так тебе люблю!
– І я тебе, донечко.
А потім додав.
– Про це ти забудь. З баригою, знаєш, часто трапляються нещастя.
Злата злякалася.
– Тату, не треба!
Він зробив вигляд, ніби нічого не зрозумів. Сказав:
– Ти чого без куртки вибігла? Замерзнеш. Іди в будинок. Я скоро прийду.
Батько прийшов тільки через пів години. Прийшов не один – поруч стояв щасливий, усміхнений на все обличчя Павло…
