Свекруха піднесла нам на весілля шикарний подарунок молодим – квартиру!
Ні, вона її не купила, не мала стільки грошей. Ця квартира залишилася їй від матері, а сама вона жила в тій, що купив їм чоловік, ще як був живий.
Взагалі, вона не дуже-то хотіла віддавати цю квартиру дітям, але вже надто спокусливою була ідея привернути до себе всю увагу на весіллі.
Усі ж тоді нею, Людмилою Валеріївною, будуть захоплені.
Та й носа втерти батькам невістки дуже хотілося. А то он чого вигадали – подарувати їм путівку. І звідки тільки такі грошенята?
Напевно, накрали!
А то батько невістки працює начальником якимось на заводі, явно в конвертику гроші отримує.
Людмила Валеріївна не вважала себе заздрісною, їй подобалося думати, що вона за справедливість. Ось пропрацювала вона все життя вихователькою в дитячому садку.
Соплі дітям витирала, горщики за ними виносила, а в підсумку яка подяка? Копійчана пенсія, яка їй світить тільки через кілька років, та пара грамот.
А ці нувориші сидять собі у великому будинку й у вус не дмуть.
От точно не чесною працею все нажито.
Покійний чоловік Людмили Валеріївни й сам-то любив тягнути все, що погано лежить. От зате й на квартирку їй із сином заробив.
Але його вчинки Людмила Валеріївна якось не вважала неправильними.
Він же для сім’ї старався. І її забезпечив житлом. А тепер ще й ця квартира від мами.
На весіллі Людмила Валеріївна з усмішкою слухала тост сватів.
Ось вони вручили путівку, й діти їх обіймають так, наче вони їх обзолотили. Ну нічого, зараз буде вихід Людмили Валеріївни.
Вона до останнього тримала інтригу.
Ні син, ні тим паче невістка не знали про подарунок, який приготувала їм мати. Тетянка, невістка Людмили Валеріївни, була впевнена, що свекруха їм якийсь сервіз подарує.
Щедрістю та якось не відрізнялася, але Тані від неї нічого й не потрібно було. Вона вважала, якщо вони з чоловіком настільки дорослі, щоб будувати сім’ю, то повинні вміти розраховувати тільки на себе.
Але тут настав зірковий час Людмили Валеріївни. Зробивши театральну паузу, вона повідомила, що дарує дітям квартиру.
Захоплені вигуки, оплески. Людмила Валеріївна почувалася зіркою вечора.
Таня дуже здивувалася, втім, як і її чоловік Сергій.
Він був упевнений, що мама цю квартиру не віддасть.
Вона ж так раділа, що тепер у неї буде додаткове джерело заробітку.
Але, звісно, молодята подякували Людмилі Валеріївні. І весь вечір вона просиділа в променях слави, з насолодою спостерігаючи, як кривляться свати.
Після весілля, коли молодята повернулися з відпочинку, Сергій приїхав до своєї мами.
— Ну що, коли нам можна буде в’їжджати? – запитав він.
— Ой, ну там ремонт треба б зробити спочатку… Може, ви зробите, а потім в’їдете?
— Гаразд, – знизав плечима Сергій.
— Тільки квартира буде оформлена на мене, – висунула Людмила Валеріївна нову умову. – Мені зовсім не хочеться, щоб твоя дружина при розлученні відхопила собі частину житла.
— Мамо, ми не збираємося розлучатися, – насторожено сказав Сергій.
— Ну, в житті ж усяке буває…
Чоловік повернувся на орендовану квартиру до своєї дружини й переказав усю розмову.
— Гаразд, я розумію, мама твоя підстрахуватися хоче. Але чому ми не можемо жити там і робити ремонт?
Навіщо нам віддавати зайві гроші за орендовану квартиру?
Сергій задумався. І справді, чому?
І знову він вирушив до мами. Та, вислухавши його аргументи, з деяким невдоволенням віддала ключі.
— Тільки ви скажіть, коли ремонт почнете. Я теж хочу взяти участь.
І, звичайно ж, Людмила Валеріївна мала на увазі не фінансову участь. І Таня це розуміла.
Але ось ця вдячність за такий щедрий подарунок не дозволила їй проігнорувати слова свекрухи.
Тому, коли вона зібралася їхати вибирати матеріали, Людмила Валеріївна нав’язалася з нею.
— Який ламінат на кухні? Тільки плитка!
— Мені не подобається плитка, – заперечила Таня.
— Це тобі так здається. Потім мені спасибі ще скажеш, коли прибирання робитимеш.
Довелося Тані погодитися.
Фарбувати стіни свекруха теж не дозволила, мовляв, буде, як у її (розповідь спеціально для сайту – цей день) дитячому садку. Та й взагалі майже все вибрала свекруха.
Таня лише вмовляла себе, що зате вона житиме у своїй квартирі. Їм це необхідно. Ну а ремонт… Якщо що, потім і переробити можна.
Головне – свекруху поважати.
Весь процес ремонту Людмила Валеріївна контролювала. А ще вона не дозволяла Тетяні викинути старий комод і стільці.
— Ці меблі моя мама свого часу з таким трудом дістала! Це пам’ять про неї, викидати не можна.
Звісно, у Тані на язиці крутилося питання, чому вона цю пам’ять не забере до себе в квартиру, але запитати вона не наважилася. Усе та ж вдячність завадила.
Коли ремонт було закінчено, Тетяна нарешті зітхнула з полегшенням.
Зараз припиняться набіги свекрухи, й вони з Сергієм спокійно заживуть. А там уже вона потихеньку поміняє все на свій смак.
Але вже наступного ранку вона зрозуміла, що не все так просто.
У Тані був вихідний. Вона працювала позмінно, і того ранку якраз відсипалася.
Стільки подій сталося останнім часом. Весілля, поїздка на море, квартира, ремонт. Нервово все це. А, як відомо, здоровий сон – найкращі ліки.
Але Тетяну розбудив дивний звук – звук ключа, що повертався у квартирі.
Вона навіть злякалася. Невже злодії? А потім заспокоїлася.
Напевно, Сергійко навіщось повернувся.
Накинувши халат, Таня вискочила в передпокій і тут же застигла.
— О, Таню, а ти вдома? Я думала, у тебе робочий день.
— Доброго ранку, Людмило Валеріївно. А ви навіщо прийшли?
— Та хотіла прибратися. Від ремонту стільки бруду!
— Я все прибрала, – схрестивши руки, відповіла Таня.
— Авжеж? – скривилася свекруха, озираючись навкруги. – Усе, та не все. Он у тому кутку я бачу бруд.
Загалом, підемо чай поп’ємо, а потім візьмемося до прибирання.
Тетяна зрозуміла, що її спокійний вихідний накрився мідним тазом. На щастя, свекруха пробула недовго, а потім поїхала, пообіцявши більше не турбувати.
— Я всього лише вам допомогти хотіла, – з усмішкою додала вона.
І Тетяна навіть повірила. Може, й справді хотіла допомогти. Адже прибирання після ремонту – річ страшна.
Таня весь день на колінах повзала, все відмиваючи.
Але невдовзі довелося їй визнати, що щире бажання допомогти – не риса свекрухи.
Якось вона прийшла після роботи й виявила, що красиві плетені серветки, які вона поклала на стіл, прибрано, а замість них – білосніжна скатертина.
І рушники висять інші. А чашка, яку Таня вранці не встигла помити, якось опинилася в шафі. У шафі, в якій усе було переставлено.
— Ну, це вже ні в які рамки не лізе, – пробурмотіла Таня.
Вона дочекалася Сергія й усе йому розповіла.
— Я не почуваюся господинею! Мало того, що твоя мама наполягла на такому ремонті, який їй до душі, так вона тепер ще й приходить, коли нас немає вдома, й наводить свої порядки!
— Я з нею поговорю, – роздратовано промовив Сергій.
У вихідний він вирушив до мами й обережно порушив цю тему.
— Мамо, не треба приходити, коли нас немає, – промовив він.
— Чому? Я ж допомагаю. Ти ж знаєш, що з Тані господиня так собі! А мені хочеться, щоб у вас було затишно.
— Мамо, – простогнав Сергій, – це ж наша сім’я! Нам хочеться робити так, як нам подобається! А ти всім своїм виглядом показуєш, що Таня ніхто в цій квартирі.
— Так воно так і є, – фиркнула Людмила Валеріївна, – вона там ніхто. Ще й чимось обурюється! Їй квартиру дали, а вона все чимось незадоволена.
— Мамо, у мене до тебе питання: ти нам цю квартиру подарувала? – суворо запитав син.
— Подарувала, звісно, – обережно відповіла вона.
— Тоді виходить, це тепер наша квартира. І ми в ній господарі. А ти – гість!
— Дожили! – сплеснула свекруха руками. – Я їм квартиру, допомогу, а вони мене он женуть! Невдячні!
Сергій підвівся й мовчки пішов. Приїхавши додому, він звелів Тані збирати речі.
— Знав же я, що мама не з тих, хто віддасть (розповідь спеціально для сайту – цей день) останнє дітям! Я ще з дитинства пам’ятаю, як вона ховала цукерки й їла їх нишком, а мені лише зрідка видавала! І ні, не про мої зуби вона турбувалася! Їй просто хотілося самій усе з’їсти!
— Так шкода… Тільки ремонт зробили, – протягнула Таня, оглядаючи квартиру.
І хай дизайн їй не подобався, але в ремонт було вкладено стільки грошей і сил. Та й коли все новеньке, жити приємно.
— Нічого, зробимо ще, – чмокнув Сергій дружину. – У тій квартирі, яка буде тільки нашою.
Якийсь час вони пожили в батьків Тетяни, благо в тих великий будинок свій. Потім тесть дав грошей на перший внесок на іпотеку, й молодята придбали своє житло.
І як не старалася Людмила Валеріївна, запасний ключ їй від квартири не дали.
А вона б стільки всього там поміняла…
