— Знаєш що, — роздратовано сказала Оля колишньому чоловікові, — сподіваюся, що ти опинишся на місці своєї матері. І повір мені, я нізащо не дозволю нашій дочці доглядати за тобою.
Алла Вікторівна слухала все з кімнати, і її серце розривалося.
Звичайно, вона в душі знала, що її син не ідеальний, але не очікувала, що він кине її в скрутну хвилину.
І вже точно вона ніяк не чекала, що колишня невістка, якій свого часу неслабо від неї дісталося, почне її захищати…
…– Ти чому суп не посолила? – незадоволено стиснувши губи, запитала Алла Вікторівна. – Їсти ж неможливо!
— Тому що я люблю, коли їжа недосолена, – намагаючись говорити спокійно, відповіла Оля. – До того ж, цей суп їсть і Даша, а їй солоне не потрібно. Вона ще маленька.
– Але цей суп їсть і Сергій, і йому явно несмачно буде! Треба дбати про чоловіка!
Оля зробила глибокий вдих. На щастя, вони не живуть зі свекрухою, і в гості вона до них навідується нечасто. Але щоразу для Олі це випробування.
Алла Вікторівна сунула свого носа в усі сфери життя Олі та свого сина. Ах так, онучці теж діставалося.
На щастя, та ще була маленька і не вміла втомлюватися від настирливої бабусі.
І варто було мамі з’явитися на порозі, як Сергій відразу перетворювався на маленького синочка, який ледве-ледве уживається зі своєю злюкою-дружиною. І це Олю теж дуже дратувало.
Вона пробувала говорити з чоловіком, щоб він не потурав своїй матері і хоч іноді захищав свою дружину перед свекрухою.
Але той лише відмахувався, пояснюючи поведінку своєї матінки простою турботою про них.
— Якщо Сергію буде потрібно, він досолить суп, — відрізала невістка.
— Ох і погана з тебе господиня, Оля. Для дитини потрібно готувати окремо, а чоловіку потрібно догоджати.
Олі так і хотілося сказати, що нехай вона і догоджає, і всі його капризи виконує.
А Оля йому не мама, а дружина, і чоловік, по ідеї, повинен зважати і на її думку.
Але сперечатися було собі дорожче, тому Оля і терпіла.
Коли свекруха, нарешті, поїхала, Оля знову висловила своєму чоловікові, що той поводиться, як ганчірка.
Він щось буркнув у відповідь, але, звичайно, навіть не намагався допомогти дружині.
Взагалі, Оля того дня замислилася, чому вона досі заміжня…
З дитиною Сергій не допомагає, щиро вважаючи, що це турбота матері.
По дому від нього користі теж нуль, він навіть не знає, як виглядає пилосос і посудомийна машина.
Можна було б подумати, що він добре заробляє, так би мовити, виконує роль годувальника. Але і тут промах.
Поки Оля була в декреті, вони ледве-ледве кінці з кінцями зводили. Добре, що Оліна мама грошей підкидала іноді.
Та й свекруха, якою б шкідливою тіткою не була, все ж, приходячи в гості, завжди приносила і для дитини смаколики, і одяг, і щось для сім’ї.
Оля вийшла на роботу, і стало легше. Правда, і Сергій розслабився.
Раніше він хоча б намагався знайти гідну роботу з хорошою оплатою, то тепер навіть не рвався щось змінювати.
Зате запити у нього були неслабкі. То він із зарплати купує дорогі стейки, щоб поїсти, як у ресторані. То на останні гроші піцу замовляє.
А було й таке, що дитині на підгузки грошей немає, зате Сергій у шкарпетках за триста двадцять гривень ходить. Мовляв, вони довше прослужать.
Напевно, Оля ще пам’ятала те світле почуття, яке було між нею і Сергієм, коли вони тільки зустрілися.
Тоді він, напевно, намагався бути кращим. До чогось прагнув, був романтичним, добивався Олю. А як тільки добився, то і весь свій запал розгубив.
Оля думала, що у всіх так. Що з часом почуття згасаютт, і залишається буденність.
Але ось її подруга щаслива з чоловіком, незважаючи на те, що вони десять років разом.
Можна було б подумати, що вона прикрашає дійсність, але Оля і сама бачила, які між ними стосунки.
У них з Сергієм такого і близько не було, навіть якщо сильно прикидатися.
Олі довелося зізнатися самій собі, що у неї більше немає почуттів до Сергія. Точніше, є – роздратування. І їй здавалося, що з його боку те ж саме.
А ще вона розуміла, що їй з дитиною без постійної присутності чоловіка буде набагато легше.
Вона пам’ятала, як Сергій на три дні поїхав з друзями на риболовлю, і у Олі, немов, почалася відпустка.
Що вона, що Дашка були невибагливі в їжі, і спокійно могли кілька днів їсти одне і те ж.
А ще не було розкиданих речей, вічної гори посуду і брудних чашок по всьому будинку.
Оля кілька тижнів виношувала цю думку. А якось, повернувшись з роботи разом з донькою, яку забрала по дорозі з дитячого садка, Оля застала Сергія на дивані з пляшкою пінного в руці.
Поруч валялися його шкарпетки, кухонний стіл був весь у крихтах, а він першим ділом не побіг цілувати їх з Дашкою, а запитав, що у них буде на вечерю.
І ось тоді Оля зрозуміла, що досить. Пора з цим закінчувати…
Сергій не хотів розлучатися. Вони навіть на якийсь час взяли паузу, щоб спробувати пожити окремо, і ось тоді Оля переконалася, що щаслива без чоловіка.
Свекруха теж підливала масла у вогонь, дзвонила своїй невістці і говорила їй, що вона не знайде собі кращого чоловіка, ніж її синочок.
Але Оля проявила всю твердість характеру, і незабаром вони з чоловіком все-таки розлучилися.
Спочатку Сергій досить часто приїжджав, але потім йому, мабуть, стало лінь, і приїзди тата до доньки скоротилися до одного разу на місяць.
Свекруха теж заїжджала, і щоразу виносила Олі мізки.
— Ось і навіщо? У наш час ніхто не розлучався! Навіть якщо чоловік пив або бив. А Сергій позитивний у всіх відношеннях.
— У тому справа, Алла Вікторівна, що покластися я на нього не можу. Він ненадійний і ледачий. І я від цього втомилася.
— Скажеш, теж! — пирхнула вона. — Сергій — мужик! Всі вони такі!
— А ось не всі, — не погоджувалася Оля.
Звичайно, вона з радістю не спілкувалася б зі свекрухою, але та й справді любила онуку.
Та й допомагала своїй невістці, хоч і бурчала постійно. То з садочка Дашку забере, то погуляти з нею сходить, то суп приготує, поки Оля зайнята.
Від татуся особливого толку не було, а Олині батьки жили далеко.
Та й колишня свекруха бурчала за звичкою, і Оля вже напам’ять знала, що вона скаже. Тому й особливої уваги не звертала.
А тут, як грім серед ясного неба, пролунав дзвінок колишнього чоловіка.
— Мама ногу зламала. Складний перелом. Навіть незрозуміло, чи буде ходити, чи ні, — в паніці промовив він, зателефонувавши пізно ввечері.
Оля зібрала Дашку і поїхала до лікарні. Як не крути, не чужа людина.
І як би Оля не ставилася до колишньої свекрухи, все ж, побачивши її із загіпсованою ногою, їй стало її шкода.
Та й вигляд у неї був переляканий, не дай Бог, ще й серце прихопить.
Оля говорила, що все буде добре. Але Алла Вікторівна лише плакала, не сподіваючись, що вона колись знову зможе ходити.
Поки жінка була в лікарні, все було в порядку. Сергій відвідував свою маму, хоча Олі здавалося, що навіть вона бувала у неї частіше.
Але коли Аллу Вікторівну виписали додому, улюблений синок раптом різко зрозумів усі перспективи догляду за лежачим хворим і відразу сказав мамі, що йому це не під силу. І нехай мама наймає собі доглядальницю.
— Звідки ж у мене такі гроші, Сергію? — запитала вона у сина. — Може, ти наймеш?
— А у мене теж грошей немає, я ж аліменти плачу. Знаєш, скільки це виходить?
Алла Вікторівна проплакала всю ніч. Мабуть, доведеться їй якось самій пристосовуватися.
Може, їй соціального працівника нададуть?
А вранці зателефонувала колишня невістка.
— Ну як ви? Вдома, напевно, краще?
Алла Вікторівна не хотіла їй говорити те, що сказав їй син, але не витримала.
Оля приїхала цього ж вечора. Таку прочуханку влаштувала Сергію. Але він не здавався.
— Як я за власною матір’ю доглядатиму? Її ж мити треба, судно виносити! Я так не зможу!
— Значить, найми доглядальницю.
— Ага, а аліменти я як платити буду? Я не мільйони заробляю!
— Знаєш що, — роздратовано сказала Оля, — сподіваюся, що ти опинишся на місці своєї матері. І повір мені, я нізащо не дозволю нашій дочці доглядати за тобою.
Алла Вікторівна слухала все з кімнати, і її серце розривалося.
Звичайно, вона в душі знала, що її син не ідеальний, але не очікувала, що він кине її в скрутну хвилину.
І вже точно вона ніяк не чекала, що колишня невістка, якій свого часу неслабо від неї дісталося, почне її захищати.
Оля оплатила доглядальницю, а ще й курс масажу та курс реабілітації.
Так, довелося затягнути паски. Але вона не могла просто так кинути колишню свекруху, хоч у них і були розбіжності.
Єдине, що оплачував Сергій, так це всілякі витратні матеріали. Пелюшки, серветки та інше. І то Оля його змусила.
Алла Вікторівна все ж змогла ходити. Так, з паличкою, але зате вона стала пересуватися самостійно.
Спочатку по дому, і доглядальниця більше не знадобилася. А потім і на вулицю стала виходити.
Оля приїжджала кілька разів на тиждень. Допомагала колишній свекрусі помитися, прибирала і готувала їжу.
Сергій на той момент знайшов собі кохану, і відразу ж з радістю втік до неї.
Одного разу, коли Оля в черговий раз приїхала, свекруха завела розмову.
— Якби не ти, я б, напевно, вже на тому світі була.
— Не кажіть дурниць, — буркнула колишня невістка. — Впоралися б.
— Ні, не впоралася б. І син мій мені не допоміг би… Я зараз розумію, що правильно ти зробила, що розлучилася з ним. Знайдеш собі хорошого чоловіка.
Оля посміхнулася. Дуже несподівано було чути таке від колишньої свекрухи.
— І мене ти пробач, — промовила вона зі сльозами на очах. — Дурна я стара, що з мене взяти…
Правду кажуть, що друзі пізнаються в біді. Та й діти теж. Тож ти для мене ближча, ніж моя власна дитина.
І в виховання Даші я більше лізти не буду. Бачу, що вихователька з мене так собі. У тебе явно вийде краще.
— Дякую, Алла Вікторівна, — промовила Оля. — І я на вас не ображаюся. І знаю, що Дашку ви дуже любите.
Того вечора сталося маленьке диво. Дві жінки, які раніше не любили одна одну, пили чай з цукерками на кухні і мило розмовляли про все на світі.
Можливо, це була лише хвилинна слабкість хворої жінки, а, може, Алла Вікторівна і справді проаналізувала своє життя.
Адже коли ти стаєш слабким і вразливим, багато чого можна переосмислити.
