Зоя була у нестямі від гніву: як міг її Кирило вимагати таке? Її Кирило! Хіба вона давала хоч найменший привід для підозр?
І ось нагорода за вірність і турботу: вимога зробити ДНК-тест їхній дочці. І він ще дивується реакції дружини.
– Ти розумієш, що говориш?
– А що я такого сказав? Тобі є що приховувати? Якщо не зраджувала, то навіщо ці питання?
– Добре, але потім сам лікті кусати будеш…
– Все з тобою ясно! Значить, я все-таки правий!
А як все добре починалося…
…Зоя з Кирилом почали зустрічатися, коли обом було по сімнадцять. Одружилися через рік.
Батьки виховували дівчину в суворих правилах, щоб ніяких стосунків до весілля.
Це особливо радувало майбутнього чоловіка. Правда, в його родині дотримувалися іншої моралі.
Тому мама з братом тільки й робили, що співали, яке розчарування чекає Кирила після весілля.
Тільки не слухав їх наречений. Та й який сенс? Семен, його брат, ховається від аліментів, яких на трьох платити треба.
А у мами такий багатий досвід, що не уявляє, як інші можуть бути чесними.
Та Зоя й не спілкувалася особливо з родиною Кирила.
Він сам не наполягав, навіть був задоволений, що дружина нечасто до мами його приїжджає і тільки з ним разом. Навіть радів, коли кожен до своїх відправлявся.
Коли Зоя повідомила, що у них буде дитина, щасливішої за Кирила людини на світі не було.
Але виношування жінка переносила важко. Лікар заборонив будь-які навантаження:
– Імунітет сильно знизився, необхідна максимальна обережність.
Майбутня мама дуже переживала, боялася зайвий раз з дому вийти. Добре хоч, Арішка народилася здоровенькою.
Молодий тато не відходив від ліжечка:
– Волоссячко мамине. А оченята чиї? Татові, такий самий розріз, той самий колір…
Свекруха з’явилася на виписку і відразу заявила на весь голос:
– Не наша порода! – і просто пішла. Навіть на руки онуку не взяла.
Тоді молода мама не стала звертати уваги на примхи чоловікової рідні. Своїх клопотів чимало.
Це вже після зрозуміла, що не варто було пускати такі випади на самоплив.
Сім’я жила щасливо. Дружина про дитину піклується, по дому клопоче. Чоловік працює і час знаходить, щоб коханій допомагати.
А з іншими Зоя намагалася, як і раніше, спілкуватися по мінімуму.
Хто знає, імунітет же краще не став поки. Навіть батькам лише дзвонила. В гості не ходила.
Від родичів чоловіка – ні звуку. Це Зоя сама себе заспокоювала, що тим все чоловік розповідає.
Але, як з’ясувалося пізніше, бабуся взагалі онукою не цікавилася. Тому що вона не вважала Арішу своєю онукою.
І не приховувала свекруха від сина своїх висновків, що дитина нагуляна невірною дружиною з не зрозумій ким.
З чого так вирішила? А не схожа дівчинка, на її думку, ні на матір, ні на батька.
Довго мовчав Кирило, не наважувався озвучувати слова матері вдома. Так, мабуть, не раз і не два повторили йому звинувачення.
В результаті став приходити похмурим, з дитиною відмовлявся сидіти, посилався на втому або зайнятість.
Але минув тиждень, другий, місяць добігає кінця – а все гірше і гірше ситуація в родині.
Зоя першою не витримала. Вона розуміла, що не на порожньому місці все це почалося. Ось і прямо поцікавилася:
– Кирило, у чому справа? Що не так? Ти сам на себе не схожий.
– Та на роботі все навалилося, замотався зовсім… Потім, коли все заспокоїться, налагодиться, напевно…
Тільки дружина все більше і більше турбується, що зовсім знітився і розчарованим став коханий.
Навіть не хоче в одній кімнаті з ними перебувати. І знову своє питання повторила. А у відповідь і почула:
–Тест ДНК потрібен.
Зоя ошелешилася:
–Кому потрібен? Тобі? Мені?
–Арінці. Сама подивися. Росте – і ні на кого з нас не схожа стає. Чи вона взагалі моя дочка?
Ось тест все на свої місця і розставить. Якщо моя – заспокоюся, ні – теж заспокоюся, та ми розлучимося. І все.
І тут дружина відчула: так її ще ніхто не принижував. Її в зраді звинувачують!
Та ще й у навмисній брехні. Розлучуся, каже, і заспокоюся.
Ну так, все ж так просто! Та як язик у чоловіка повернувся заявити таке!
Довго жінка з думками збиралася. Нарешті відповіла:
– Ніякого тесту я робити не буду. Мені нема чого доводити. Я не зраджувала.
Кирило немов тільки цих слів і чекав. Підхопився, почав по кімнаті ходити і говорити, постійно підвищуючи голос:
– Адже мама мала рацію, точно мала рацію. Як бачила все заздалегідь… А я їй не вірив.
Не хочеш, то це точно означає, що зраджувала. Боїшся, що все відкриється? Хто батько Арінки? Кажи!
Тоді подружжя сильно посварилося. Кирило не хотів слухати дружину. Зоя ж не розуміла: через що він так наполягає?
Так потрібно йому – ось сам нехай і робить, але щоб дружина не знала. А звинувачувати її заздалегідь навіщо?
Кирило ж у відповідь заявив:
–А мені не потрібно. Якби ти погодилася, відразу б зрозумів, що все гаразд. А якщо вже відмовила, то я точно робитиму.
Мені навіщо чиєсь дитя виховувати? Нехай рідний батько цим і займається.
Дружина не мовчала, відповіла, слово за слово – знову посварилися.
У запалі сварки чоловік вискочив з дому, грюкнувши щосили дверима. Зоя тремтячими руками набрала номер матері:
–Мамо, він з глузду з’їхав… Заберіть мене швидше звідси, я не хочу залишатися тут…
Пів години знадобилося батькам, щоб приїхати до доньки. Швидко речі зібрали, швидко в машину завантажили, та й поїхали.
Всю дорогу мати з батьком мовчали. І лише вдома, коли онука спала, батько Зої лютим шепотом заявив:
– Ось відразу не сподобалося мені це сімейство. Де це бачено: так ображати! Це ж треба, ні з того, ні з чого оголосити Зою не зрозумій ким!
Ні, цієї образи я терпіти не маю наміру. Руки не подам нікому з цих – кивнув він у бік дверей. – Ти, донько, людина доросла, сама вирішуй, що і як. Але як на мене – краще вже одною бути, ніж з таким чоловіком.
І мати з чоловіком повністю згодна була:
– Яка сім’я, якщо чоловік дружині не вірить, вимагає підтвердження, що дитина від нього? Не потрібен такий супутник поруч.
Це ні опора, ні захист… а ти, донько, не одна на світі. Ми є. І з онукою допоможемо завжди. Нема чого бігати від Кирила та до нього. Раз і назавжди вирішуй.
А Зоя вже рішення прийняла. Якщо так образив її чоловік, то немає йому довіри.
Свекруха, зрозуміло, промила мізки.Та чомусь мамине слово для нього стало значити більше, ніж слово коханої жінки. Та й повівся далі Кирило не як чоловік.
Він вимагав від дружини не ганьбити його: треба ж, посміла піти від нього!
Більше того, кричав, що це якраз і підтверджує, що дитина нагуляна:
– Значить, боїшся ганьби, вирішила ховатися від мене? Іншого пояснення немає.
Всі доводи спільних знайомих про те, що ні до чого йому перевірки, чоловік не слухав. Він не розумів, що образив однією своєю пропозицією.
Подумаєш, тест зробити. Он по телевізору щодня показують. І чого? Точно ж, є їй що приховувати. А він обману не допустить…
Від образи Зоя спочатку збиралася відмовитися від тесту цього злощасного. На зло Кирилу. І нехай відмовляється від батьківства!
Краще прочерк, ніж така ганьба замість тата. Зате у доньки потім проблем ніяких.
Проживуть вони і без аліментів, аби тільки подалі від цього бруду.
Але потім жінка відійшла, подумала. І послухалася порад подруг. Попрямувала до суду.
Потрібен Кирилу цей тест – отримуй. Тільки зустрічний позов вона вже подає. На оскарження права на батьківство.А причина – неналежна поведінка.
Довідки всі зібрала, як нерви приводити в порядок довелося. І свідки знайшлися. Так що Зоя з’явилася у всеозброєнні.
Свекруха сяяла від радості: все, як вона передбачала. Та тільки радість була передчасною. Тест підтвердив спорідненість.
Як не кричала мати Кирила, що все підлаштовано, не стали її слухати. А те, що Зоя домоглася скасування його батьківства, зовсім підкосило чоловіка:
–Ти ж сам цього хотів? Мама так з самого початку веліла? Так? Ну і молодець, порадував її. Тепер живіть спокійно.
У вас немає ні дочки, ні онуки. А я навіть чути про вашу сімейку не бажаю. Як братик, так і ти. Обидва однакові виросли.
Зоя гордо вийшла із зали суду. Вона була задоволена, що повною мірою помстилася.
А Кирило залишився один. Він сидів на лавці, обхопивши голову руками. Тільки тепер зрозумів, що даремно послухав матір і брата.
Своїми руками зруйнував сім’ю, власноруч позбавив себе і коханої, і дитини. І вже не виправиш, пробачення не попросиш.
Занадто глибока рана була нанесена коханій дружині. Не залікувати її нічим. Навіть час тут нічим не допоможе.
